Наталя Гуменюк
Born
Ukraine
Genre
|
Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму
—
published
2020
—
2 editions
|
|
|
Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції
—
published
2015
|
|
|
"Найстрашніші дні мого життя"
—
published
2023
|
|
* Note: these are all the books on Goodreads for this author. To add more, click here.
“До нашої війни я робила репортажі переважно з інших країн і часто обіцяла співрозмовникам пояснити людям деінде, «як там насправді». Мені страшенно боляче робити це в своїй країні. Упродовж усіх наступних років більшість співрозмовників і в Криму, і на Донбасі, далі говоритимуть: «Хай вони там дізнаються».”
― Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму
― Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму
“Два роки хлопці були в СІЗО в Сімферополі, далі — етап до Ростова-на-Дону. Апеляційні суди бувають закритими. Син у тюрмі книжку написав — через адвоката передав. Можливо, їм там тяжко, але він нічого поганого не пише. Хіба знаю, що в кімнаті буває по 20–26 людей. Сплять по черзі. Скажімо, коли 16 ліжок, а їх — 26, тоді одні сплять вранці, інші — ввечері. Але це так було раніше. У їхній кімнаті семеро людей і в кожного своє ліжко. Знаю, що їх не катували, хоча місяць Сервер був у психлікарні. Ми ж усі переживаємо, щоб не було гірше, щоб інших наших хлопців не забирали. Пильнуємо, підтримуємо родини. Я сама з кожної пенсії 1000–2000 рублів виділяю, щоб допомагати дітям політв’язнів. Нас із 1783-го року мордують, анексують, але ми не здамося. Ми хочемо, щоб наших звільнили, а Україна допомогла, надавши їм статус політв’язнів офіційно. Поки не дають. Хочемо, щоб держава боролася за них, бо ми — громадяни України, нас громадянства не позбавляли, ми від нього не відмовлялися і російського громадянства не брали.»”
― Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму
― Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму
“«Мені йшов сьомий рік, коли нас депортували. Бахчисарай тоді був звільненим від німців, і до нас підселився радянський офіцер, що жив у бабусиній кімнаті. Їй було 78 років», — розповідає Ельвіра Мамутова. У день розмови їй так само 78. «Мама за цим армійцем доглядала, готувала, молоко заквашувала йому; щось приготує, а він і каже: «Господине, що не виперете мені..?», і мама прала йому. Самотній, військовий… Так ми і жили. 17 травня був сильний дощ. Ми з сестрою бігали у дворі. Темніло, і мама нас покликала додому. Вже був вечір, вже й їсти треба, і спати треба вкладати нас. Прийшов офіцер і мамі каже: «Господине, ви знаєте, нас не чекайте, лягайте спати. Тільки я вас одне попрошу — ви о 3 годині ночі мене розбудіть, будь ласка».”
―
―
Is this you? Let us know. If not, help out and invite Наталя to Goodreads.















