Прочитала першу частину трилогії, насолодилася, вирішила, що цієї ностальгії достатньо. Вперше читала цей текст у 8 років. Було літо, було тепло, у мене не було сільського дитинства, але я готова була усим перейнятися і все зрозуміти, ми з мамою поїхали в санаторій лікувати мій гастрит і я читала про корову Контрибуцію й Яву, який став Робінзоном Кукурузо (за кілька років опісля історія Робінзона Крузо вразила мене так, що якийсь час я всюди носила за собою косметичку із набором найважливіших на безлюдному острові речей). У мене була окрема книжка лише з першою частиною, тож і зараз не маю потреби читати більше. Тоді було літо й зараз літо — от вона територія безпеки і комфорту, коли зовнішній світ тисне.
Важливо зауважити, що я читала з того видання, яке мама купила відразу по прочитаній першій частині на початку 2000-х й це видання «Веселки», тобто стара, рядянська версія. У 2004 «А-ба-ба-га-ла-ма-га» перевидала редагований автором без «ідеологічних нашарувань» варіант. Саме тому інша причина, чому зупинилася лише на першій частині, — мені все ж складно продиратися крізь текст із ветеранами Другої світової, згадками про фашистів, мріями підкорити космос, піонерськими піснями й політінформацією. Я читала й залишала по книжці позначки, що все це «к», тобто контекст 1960-х. Цікаво читати це сьогодні через призму знання історії, контекстів й критичного мислення і розуміти, з чого ми сміємося й подекуди насміхаємося.
Це текст про дружбу і стосунки з другом (які не завжди здорові, будьмо чесними, бо Павлуша відверто захоплюється Явою й подекуди відчуває свою вторинність щодо Яви), про відсутність батьків, про пошук пригод. Мені сподобалося виписувати із цього тексту (не) реалізовані проєкти Яви і Павлуші, бо не все їм вдавалося, не кожну ідей вони доводили до кінця, не кожна була реалістичною. Це про динаміку, властиву дитинству — захотіти/перехотіти, взятися/покинути, перемогти/програти, мріяти/ще раз мріяти.
Так багато фраз, які хочеться виписувати, цитат, які хочеться залишити з собою: «І думав, що на безлюдному острові я б не жив нізащо в світі. Навіть за мотоцикл з каляскою»; «Вроки, вроки треба вчить, а не купатися. Двоєшник!»
***
Другу частину трилогії пропустила, натомість проковтнула третю. Звісно, перша - найцікавіша. Тут динаміка між персонажами інша, світу, в якому було б затишно й спокійно - теж. Та й оповідач змінюється: Ява більше зосереджений на собі, Ява не такий влучний, не такий цікавий, як Павлуша. Звісно, тут знову порушено питання про те, що таке час і як він плине, що таке дружба й що у дружбі по-справжньому важливе, знову персонаж підліток залишається у скрутну хвилину насамоті, знову є загадка, знову є дорослі, які підтримують підлітків. Ніби все "знову", але щось не працює.