Les Trois Grâces

Proza fantastica #4

by Mircea Eliade

Compression ou dilatation du temps, jeunesse perdue puis retrouvée, d'étranges aventures guettent les personnages de Mircea Eliade aux détours des rues de Bucarest, "centre d'une mythologie inépuisable". La mort, constante de la plupart de ces nouvelles, n'y a rien de repoussant ni de terrifiant. Au contraire. Elle n'y apparaît pas sous les traits de la vieille faucheuse décharnée, mais plutôt sous "l'aspect charmant d'une adorable rousse" - la Femme, source de la vie, est aussi celle qui prendra l'homme par la main pour l'entraîner dans la lumineuse contrée de l'après-vie.

Genres: Romanian Literature, Fiction, Classics

348 pages, Paperback

First published February 13, 1984

About the author

Romanian-born historian of religion, fiction writer, philosopher, professor at the University of Chicago, and one of the pre-eminent interpreters of world religion in the last century. Eliade was an intensely prolific author of fiction and non-fiction alike, publishing over 1,300 pieces over 60 years. He earned international fame with LE MYTHE DE L'ÉTERNAL RETOUR (1949, The Myth of the Eternal Return), an interpretation of religious symbols and imagery. Eliade was much interested in the world of the unconscious. The central theme in his novels was erotic love.

Reviews

[Абрахам Хосебр · Rating 5 out of 5]

"Les trois graces"
Мірча Еліаде

"Одного разу в колі колег доктор Тетару зауважив, що Адам і Єва, перебуваючи в раю, періодично регенерувалися, тобто омолоджувалися через неоплазію; що, якби не первородний гріх, людське тіло не втратило б секрету періодичної регенерації — тієї самої казкової юності без старості; тепер же, якщо тіло в раптовому незрозумілому пориві «згадує» і намагається повторити забутий процес, розростання клітин іде наосліп і дає злоякісну пухлину…"


Три грації, три вілли, три дівчини, три пацієнтки: Аглая, Фрусинель, Італія.
Одна з найцікавіших історій Еліаде в якій він поєднав страрозаповітні апокрифи, лінґводктермінізм Сепіра-Ворфа і ... онкологію. І це задовго до буму використання стовбурових клітин.
Читається жваво, фірмові прийоми: поєднання снів, спогадів та реальності. Дрібка еротики з переосмисленням міфу про Персеіону і маємо цю таємну перлину.
Сумно, що українською ці тексти ніколи не будуть перекладені, а з іншого боку приємно, що на сьогодні я єдиний український читач, який опублікував рецензії на практично весь фікшн-доробок генія.


"— Дисертація моя була про старозавітні апокрифи, опублікована багато років тому. Так от, з'являється до мене в скит доктор Тетару і каже: «Отче Калинику, у мене до вас велике прохання. Я вивчив усі апокрифи про Адама та Єву, а потім — вашу книгу, і впевнений, що ви сказали не все, що знаєте…» Я на нього дивлюся, а він сміється. «Не зрозумійте мене неправильно, — каже, — але з вашої книги я засвоїв ось що: що в апокрифах, та й в інших єресях теж, зберігся ряд основоположних істин, і збереглися вони тому, що були зашифровані таємним езотеричним кодом…» — «Це я так сказав?!» — кажу. «Ну, не прямо, — каже, — можливо, тепер скажете». Я йому: «Я давно вже відійшов від колишніх занять. Ерудиції для мене не існує, існує тільки богослов'я та містика. Тому і обрав я чернецтво…» Він знітився, цей доктор Тетару. «Сподіваюся, давньоєврейську та давньогрецьку ви все-таки не забули, — каже. — Мене теж не ерудиція сама по собі цікавить. Однак я не знаю потрібних мов, головне ж — у мене немає богословської освіти…» Я призадумався, а він: «Це дуже серйозно і дуже важливо, святий отче. Богословське трактування первородного гріха я знаю, але ставлю питання ширше. Річ у тім, що у вашого богословського трактування є біологічне та медичне підґрунтя…» Тут він дух перевів і став крокувати взад і вперед по кімнаті. «Не міг Господь — я знаю, не міг — знищити власне творіння. Людина залишилася тією ж — ми такі ж, якими були Адам і Єва в раю до гріхопадіння. У людському тілі все збереглося, святий отче, а отже, збереглася і таємниця Адамового вічного життя…»
Він у розпачі перевернувся на бік і притиснув голову зверху подушкою.
— Слухайте мене, пане професоре. — Калиник підвищив голос. — Слухайте уважно, у нас більше не буде нагоди поговорити спокійно, щоб ніхто не заважав.
Він з люттю натиснув рукою на подушку, але не зміг позбутися цього «Слухайте мене, пане професоре!». Коли лють відлягла, він спіймав себе на тому, що все одно не слухає, а пригадує, чи не підказка це Альбіні — по дорозі до Бухареста зупинитися на Шештинській турбазі.
— Пробачте, отче Калинику, я відволікся. Згадав одну важливу річ, теж у зв'язку з доктором Тетару, і відволікся… Так ви кажете, в людському тілі все збереглося…
— Це доктор Тетару так говорив, і говорив багато разів. Ми дивним чином подружилися, доктор став часто до мене навідуватися. І все зі своєю аксіомою: що Господь не до кінця скасував базову систему життя людини та життя її тіла. Система ж ця, за словами доктора Тетару, передбачає продовження молодості та життя до нескінченності — з тієї простої причини, що у цієї системи є властивість саморегулювання, та й саморегенерації теж… Наслідок первородного гріха — не руйнування, а тільки камуфляж механізму регенерації — щоб його не можна було розпізнати. Ба більше, він закамуфльований у такі фізіологічні процеси, які являють собою очевидну протилежність регенерації, а саме: у хвороби і перш за все у найнебезпечнішу — розростання клітин, неоплазію.
— Так, це і я чув. Але не від нього, не від Ауреліана Тетару, це мені сказали зовсім нещодавно, вже після катастрофи. Спочатку — доктор Ніколяну… Я тільки не вловлюю, який тут зв'язок зі старозавітними апокрифами, з неканонічними Адамом та Євою?..
— Я якраз вам про це і тлумачив, але ви, хоч і дивилися мені прямо в очі, не моргаючи, думками були не тут. А зв'язок такий. Доктор Тетару вважав, що апокрифічні писання зберегли, хоча і в уривчастому вигляді, шукане одкровення. І хотів дізнатися, чи не володію я ключем до цього захованого і забутого у віках одкровення. Він допитувався, зокрема, чи немає в апокрифічних життєписах Адама та Єви натяків на хвороби, на які страждали вони та їхні нащадки після вигнання з раю…
Калиник запнувся, погляд його виразив сумнів.
— Кажіть, святий отче, я слухаю.
— Знаю, я тільки подумав, чи маю право говорити далі. Я відкрив усе тільки своєму духівнику, і він велів мені мовчати до кращих часів, поки я не зустріну того, хто буде готовий це сприйняти. Але я вже старий, і якщо не скажу вам, другу доктора Тетару, всі його зізнання десятирічної давнини помруть разом зі мною. Нікому іншому він не наважився їх довірити: не знав і не хотів знати жодних інших богословів.
Калиник знову замовк, замислившись.
— Якщо ви волієте зберегти таємницю, я не буду наполягати.
— Ні. Ви, людина вчена і друг його юності, повинні знати. Я розповім усе так, як мені запам'яталося з наших довгих розмов із доктором Тетару. У нього була абсолютно особлива концепція хвороб. За доктором Тетару, хвороби являють собою наш єдиний шанс повернути те, що втратили наші прабатьки, Адам і Єва, а саме: вічну молодість і нескінченно довге життя. У мене він усе допитувався, що кажуть старозавітні апокрифи про генезис і призначення хвороб. Тому що, бачите, він не міг узгодити свою концепцію з Божественним промислом. Чому, каже, чому всі ракові хворі незабаром не тільки вилікуються, а й омолодяться, тоді як медицині знадобляться ще роки й роки, щоб поставити процес періодичної регенерації на службу здоровим людям? Ви розумієте, до чого він хилив?
— По-моєму, так. Поки що єдиний шанс омолодження дає неоплазія. І він, напевно, вважав, що це несправедливо.
— Про несправедливість я від нього не чув. Його хвилював таємний сенс такого світоустрою, за якого тільки ті, кому загрожує найстрашніша небезпека, мають шанс знайти юність без старості…
— …і життя без смерті, — не втримався Заломіт.
— Ну, це ви перегнули — життя без смерті. Він ось що випитував у мене: чи не припускає богословська думка, що за самою діалектикою Творіння поштовхом до початку регенерації слугує єдино загроза смерті? А то його спокушали єретичні думки. Скаже, бувало: «Лютер же закликав нас грішити — „Pecca fortiter“. Не згрішиш — не спасешся. І тут точно так само…» Я його перепиняв: «Зупиніться, докторе, не впадайте у гріх гордині…»

«Треба почати ось із цього: що Ауреліан сказав йому про амнезію…» Черкнув кілька рядків і наморщив лоба. «Щось ще було сказано про амнезію, в іншому контексті, але теж значно… А, Вавилонська вежа». Він поспішно перегорнув сторінку. «Вавилонська вежа, отче Калинику, — найяскравіший приклад амнезії. Люди взялися за справу зухвалу, абсурдну, блюзнірську, якщо хочете. Але вони знали, чого хочуть. Вони хотіли звести вежу до самого неба. Бог завадив їм дуже простим способом: віддав їх мутації, цього разу ментального порядку. Роздробив їхню спільну мову так, що вони перестали розуміти один одного. Мети, навіть, припустимо, незабутої, їм було вже не досягти, оскільки діяльність цього тисячного натовпу перетворилася на хаос, на метання без сенсу, без порядку — точнісінько як гігантське, жахливе розростання клітин…»
Він записав: «Вавилон, найяскравіший приклад амнезії…»



Мірча Еліаде
"Окопи"

"Потрібно випробувати на собі немилість долі, щоб зрозуміти вас. Вона була немилосердна до вас три тисячі років тому, потім тисячу років тому. І цього разу вам нема пощади. Але пам'ять повернула вас на початок. І ось так само ви почнете спочатку ще за тисячу років і знову згадаєте. Все, про що ми говоримо з вами зараз, і всі події цього дня, і все зло, що я вам завдав, усе це ви пригадаєте і почнете від початку."

Ще одна оповідка в жанрі воєнного магічного реалізму. Село в Румунії в часи Другої Світової. Днедавній дід, який все своє життя снив скарбом намовляє жителів під час війни копати землю в пошуках золота даків. Згадка про стародавнього румунського бога Залмоксиса. Поет з армії Вермахту, замінована церква. Кінцівка трагічна.

"— Так Старий сказав. Каже, треба шукати скарб про чорний день. Фон Бальтазар звів горі очі. На небі ніби збиралися хмари.
— Ех, Румуніє, Румуніє!  — вигукнув він, дивлячись поверх наших голів, поверх села, поверх пагорба.  - Що за країна! Що за народ!.. Ви не змінюєтеся протягом тисячоліть. Впали боги, вас забув Залмоксис, але пращури все одно правлять вами.
Він перевів погляд на мене. Його очі блискавками встромляли в мої.
— Чому від вас відвернулося щастя?  - прогримів він.  - Чому знову крах? За що вам ця смерть без часу?  — Справжня лють виблискувала в його очах.  — Ви впадете в темряву ще на тисячу років. У морок, у прірву, в безодню…"

[Una]

Am adăugat cartea, gîndindu-mă că se referă la povestirea Les Trois Graces. Care, pentru mine, e de un maxim 3.

Nu am găsit nici acum cuprinsul pentru colecția asta de povestiri, dar mai încerc și revin cu update. Oricum, sînt o mulțime de povestiri neadăugate pe goodreads sau pur și simplu puse la grămadă. Nu mi se par o soluție sau prea relevante ratingurile pentru seturi de nuvele/scrieri. Fiecare din ele merită un review sau măcar un rating separat.

[Ellinor · Rating 3 out of 5]

Very interesting concept, cool blending of the phantastical, science and theology. The amount of Names was a bit overwhelming and the psychology of the characters was not easy to follow.

[Viktoriaf · Rating 4 out of 5]

I've finished this one several days ago. It's my habit not to start a new book before "cooling down" after the previous, if that is the case. Les Trois Grâces, did that!

A mystery, as all other Elidade's stories - death, research,religion, women...

I gave this book a rating of 4 stars - there is one thing that I do not like in books - time. The only exception will be books on WW2.
I do not like to read about telephones, cars, ambulances, and so on. In books I look for world that I have never been to.

[Maria Alexandra · Rating 4 out of 5]

E foarte frumoasa nuvela

[Ariana · Rating 2 out of 5]

2,5