Initiation, rites, sociétés secrètes

by Mircea Eliade

C'est une affirmation courante que le monde moderne, entre autres caractéristiques, se distingue par la disparition de l'initiation. D'une importance capitale dans les sociétés traditionnelles, l'initation est pratiquement absente de la société occidentale de nos jours. Certes, les différentes confessions chrétiennes montrent encore, dans une mesure variable, des traces d'un Mystère initiatique. Mais le christianisme n'a justement triomphé et n'est devenu religion universelle que parce qu'il s'est libéré du climat des mystères gréco-orientaux et s'est proclamé une religion du salut, accessible à tous.
En vue de dégager les divers types d'initation, Mircea Eliade étudie successivement les rites de puberté dans les sociétés traditionnelles, les cérémonies d'entrée dans les sociétés secrètes, les initiations militaires et chamaniques, les mystères gréco- orientaux, les survivances des motifs initiatiques dans l'Europe chrétienne et, enfin, les rapports entre certains motifs initiatiques et certains thèmes littéraires. L'auteur conclut sur les mouvements occultistes dans le monde moderne.

Genres: Religion, Anthropology, Mythology, Nonfiction, Philosophy, History, Psychology

282 pages, Mass Market Paperback

First published January 1, 1958

About the author

Romanian-born historian of religion, fiction writer, philosopher, professor at the University of Chicago, and one of the pre-eminent interpreters of world religion in the last century. Eliade was an intensely prolific author of fiction and non-fiction alike, publishing over 1,300 pieces over 60 years. He earned international fame with LE MYTHE DE L'ÉTERNAL RETOUR (1949, The Myth of the Eternal Return), an interpretation of religious symbols and imagery. Eliade was much interested in the world of the unconscious. The central theme in his novels was erotic love.

Reviews

[Fergus, Weaver of Autistic Webs]

I don’t know what kind of descriptive blurb is called up on your screen when you scan through the description of this book, but the one I get on my screen is grossly misleading.

Let me digress for a moment...

I read this wonderful MUST-READ by the then world-famous anthropological writer Éliade in 1967. This book, though, said we must REDISCOVER the Ancient Rites of Initiation.

Something rotten in the state of Denmark? Now it’s just a bit too obvious to me that we must be wary of books - like Greeks - bearing gifts.

The self-reflection that brings wisdom is best carried out in a solitude quite beyond the glitz of Book blurbs.

I was just getting whiffs in the air around me of such rotten goings-on back then in 1968 - in the summer in which I first enrolled in my new Alma Mater, Button-Down U. - which in turn would lead me to use this theme of rebirth incessantly in my Freshman and Sophomore essays for the English Department.

You got it.

I wanted to “follow... right to the bottom of the night.”

But meanwhile my stories were making me some rather outre Unknown friends in other faculties. People DO talk in the faculty lounges.

More about THAT bizarre phase of my Magical Mystical Tour in the SECOND part of this tiresome tell-all-treatise-cum-book-review!

Anyway, so I read Éliade’s book again, the summer of 1969 at home, and as I read of its outlandish primitive capers I thought I smelled a rat. For yes, a nearby rat fit the bill quite aptly. So I shut up - wisely, don’t you think?

But the theme I kept sitting on was, unbeknownst to poor me, a poorly-disguised IED. And that grizzly part is my next exposé.

Here it is:

When the summer of my Junior Year in '69 commenced, I had been made busier than a lone wallpaper hanger. Yeah, sure, same ruse agin...

When the last straw was added to my chock-full-o-nuts job jar, I rather gracelessly imploded. Time to recall the scouts, right?

And naturally when I returned to Button-Down U. in the fall, I meant at the outset to select a subject of minor concentration (along with my English major), and so I walked over to the Classics Faculty - classical literature in the original languages after all, used to be an admirable side-order for lit students.

And of course the intra-faculty scouts there were ready and waiting - waiting to get comfy & cozy with, and Corner me. And I KNOW this is old hat to my ‘old-boy’ pals! But here goes...

The dénouement of this fable will be obvious to all.

The rat in my home town was ready to squeal, and though I hadn’t cut off its tail, I was appropriately sequestered, iced, and prepared for the meat market - just like our friend Bill Kerwin tells it in his delightful new tale, Big Sleep Boogie (read my review)!

EXCEPT I had first read THIS (Éliade’s) book when I was seventeen, and again, at nineteen.

And therefore didn’t give my controllers - under sequestration - an INCH OF MANEUVERING ROOM! I had a fuzzy feeling that the vein of rot ran deep and all I had ever wanted was to be left alone.

Yeah, they threw every known legal chemical in the medical reference books at me - and some downright illegal - and they cowed me. But they didn’t BREAK MY RESOLVE.

Or my will -

No way.

And now, 53 years later I’m VERY happy in my old age, as I Wait for God.

For I made the right choice, and have found Peace.

The end of all our searching
Is to arrive back in the Place we Started
And KNOW the Place for the first time.

[Philippe Malzieu]

Eliade is a key to understand religion and spirituality. In this book, he describes the rite of passage in different country, in no occidental people. It's surprising to discover that the rites of passage to adult are at the same dimension in Africa or Oceania. And it's also the same in secret society where initiation begin by a symbolic death, for exemple in Free Mason.
It appears to be so important that we can be anxious that this phenomena desappeared in our countries.

[Antoniolarsongmail.com]

Interesting, but repetitive and cursory.
Author set out to show the similar themes in many world initiation rites. In the end, there was not that wide a spectrum of themes, so he proved his point, but the study listed same examples over and over.

i was finishing this book at physical therapy, with a bag of ice on my shoulder. i couldnt help overhear an older lady across the room update a therapist on her family. apparently her adult son was till having delusions of being decapitated and murdered. this was quite startling to me, since i was reading a paragraph at that moment about how one of the common tropes of shamanic initiations was being dismembered, decapitated, and disemboweled by higher forces and spirits. in order to usher in a death and rebirth into the enlightened state necessary in the shamanic path. when i left the physical therapy office i noticed an elder gentleman with a marines baseball cap entering, and outside, a cadillac running with the passenger door open and the elder lady sitting. i approached and excused myself for overhearing of her son. she told me "yes, the doctors are not very hopeful for his condition to improve and are not quite sure what to make of it. " i read her the paragraph in Eliade's book and shared that maybe we couldnt quite understand, but he was actually on a classic death/rebirth arc toward a more enlightened state. she thanked me fot he positive spin as her husband returned. he asked me if everything was alright and i said "yes sir. we were just finishing our conversation. she can fill you in on the details" and i left

[Ángelilla]

Me ha parecido interesante pero bastante pesado y con una estructura repetitiva, no me gusta el estar más de 100 páginas de libro describiendo diferentes tipos de rituales, no significa que no me parezca interesantes, al contrario, simplemente que buscaba otra cosa en el libro

[Jacqueline Horsfall]

For anyone who enjoys mythologist Joseph Campbell's books, this is a wonderful in-depth look at the birth-death-rebirth theme in world mythology. I re-read Eliade's study every few years to remind myself of what's really important in this life.

[Ali]

A beautiful research on mysteries of birth and rebirth, folk heroes and magicians, tribal ritual ceremonies and so on ...
What ever written by Mircea Eliade about Myth, religion, ritual and traditional ceremonies, is highly knowledgeable and worth to read ...
این کتاب با عنوان "آیین ها و نمادهای آشناسازی" توسط نصرالله زنگوئی به فارسی برگردانده شده و انتشارات آگاه در 1368 آن را منتشر کرده است.

[Абрахам Хосебр]

Мірча Еліаде “Таємні спільноти. Обряди ініціації і посвячення”

Ця книга Еліаде стала логічним продовженням мого читання праць присвячених ініціаціям. Отже спершу я прочитав та оглянув неперевершене дослідження “Західний езотеризм і ритуали ініціації” Генріка Боґдана потім була “Масонська ініціація” Вілмгерста і ось – книга, яка читалася третьою, але логічніше було б таки з неї почати. Адже сам Боґдан цитує цю працю в своїй книзі і Еліаде досліджує найдревніші прояви ініціацій на прикладі обрядів різноманітних передсучасних (чудовий термін Еліаде замість Барнеттового “примітивних”) племен.

Вступом для нас послугує ось така цитата:

Існує думка, що зникнення посвячення є однією з характерних рис сучасного світу. Будучи важливою особливістю традиційних суспільств, у сучасному суспільстві посвячення практично відсутнє. Звісно, різні напрями в християнстві тією чи іншою мірою зберігають сліди таїнства посвячення. Так хрещення у своїй основі — один із обрядів посвячення; висвячення священника також є обрядом ініціації. Не слід забувати, однак, що християнство не перемогло в усьому світі, а стало однією з світових релігій не лише тому, що оголосило себе релігією спасіння, доступного кожному. З іншого боку, чи маємо ми право називати «християнським» сучасний світ у його всеосяжності? Якщо існує поняття «сучасна людина», то її можна вважати такою тією мірою, якою вона сама відмовляється визнати себе включеною в християнську антропологію. Оригінальність «Сучасної людини», її новизна щодо традиційних культур — це, звісно, її прагнення розглядати себе як істоту виключно історичну, її прагнення жити в Космосі радикально десакралізованому. Якою мірою сучасній людині вдалося здійснити свій ідеал — це інше питання, якого ми тут не торкаємося. Але факт залишається фактом — цей ідеал не має нічого спільного з християнським ученням і від початку чужий образу людини традиційних суспільств.
Цей образ людина традиційного суспільства намагалася зрозуміти і прийняти через посвячення. Очевидно, існує безліч типів і варіантів посвячення, що відповідають різним соціальним структурам і рівням культури. Але головне тут у тому, що всі передсучасні суспільства — ті, що на Заході існували до середньовіччя, а в усьому іншому світі — до першої світової війни — надавали величезного значення ідеології та техніці посвячення.
Зазвичай під ініціацією розуміють сукупність обрядів і усних настанов, мета яких — радикальна зміна релігійного та соціального статусу того, кого посвячують. У термінах філософських посвячення рівнозначне онтологічній зміні екзистенційного стану. До кінця випробувань неофіт набуває зовсім іншого існування, ніж до посвячення: він стає іншим. З різних категорій посвячення, пов’язане з досягненням статевої зрілості, із дорослішанням, особливо важливе для розуміння досучасної людини. Там, де вони існували, обряди вікового переходу були обов’язковими для всієї молоді племені. Щоб отримати право бути допущеним у спільноту дорослих, підліток повинен був пройти через низку обрядових випробувань і отримати знання, укладені в них. Тільки після цього він визнавався відповідальним членом суспільства. Посвячення вводить неофіта одночасно і в людське суспільство, і в світ духовних цінностей. Він дізнається правила поведінки, виробничі прийоми й організацію дорослих, а також міфи та священні традиції племені, імена богів та історію їхніх діянь і, що особливо важливо, містичні взаємини між племенем і Надприродними Істотами у тому вигляді, у якому вони встановилися від початку світу.
Кожна первісна громада володіє зібранням містичних традицій, своєю «концепцією світу», яка поступово відкривається новачку в процесі посвячення. Неофіт стає гідним духовного звання тільки до кінця духовної підготовки, бо все, що він дізнається про поведінку, виробничі прийоми й організацію дорослих, не становить «знання» в сучасному розумінні цього слова, тобто об’єктивної інформації, здатної вдосконалюватися та збагачуватися до нескінченності. Світ для нього — це творіння Надприродних Істот, створення божественне і, отже, священне у своїй основі. Людина живе у Всесвіті, який є надприродним за походженням, і тому його форма, і навіть його субстанція, священні. Світ — це «історія», яка включає його створення Надприродними Істотами і все, що за цим послідувало — прихід Героя-Просвітителя або Містичного Предка, їхні подвиги, їхні пригоди, пов’язані зі створенням світу, і, нарешті, їхнє зникнення.
Ця священна історія — міфологія — є зразковим прикладом: вона розповідає про природу речей, вона встановлює всі поведінкові, соціальні та культурні норми. Оскільки людина була створена та просвічена Надприродними Істотами, то всі їхні діяння та вчинки належать до «священної історії». Цю історію необхідно дбайливо зберігати та передавати недоторканною новим поколінням. Предки отримали від Надприродних Істот нові культурні одкровення. І оскільки традиційні суспільства за суттю не мають «історичної» пам’яті, іноді достатньо лише кількох поколінь, щоб недавнє нововведення починало сприйматися як початкове одкровення. Можна сказати, нарешті, що, будучи «відкритим» історії, традиційне суспільство має тенденцію відносити кожне сучасне йому надбання до початкового часу, розглядаючи всі події як позачасові, від початку міфічні. Первісні суспільства теж зазнавали історичних змін, втім, дуже незначних. Корінною їхньою відмінністю від сучасного суспільства є відсутність історичної свідомості. Відсутність, слід сказати, неминуча, якщо взяти до уваги концепцію часу та антропологію, характерну для всього добіблійного людства. Саме до цього традиційного знання й отримують доступ новопосвячені. Їх довго навчають наставники; вони присутні при таємних обрядах, проходять низку випробувань, що входять до обряду посвячення, і вперше зустрічаються зі священним. Більшість випробувань, що входять до обряду посвячення, передбачає, з більшою чи меншою очевидністю, ритуальну смерть із подальшим воскресінням або новим народженням. Центральний момент посвячення представлений обрядом, що символізує смерть неофіта та його повернення до живих. Але до життя він повертається новою людиною, підготовленою до іншого способу існування. Смерть при посвяченні означає одночасно кінець дитинства, незнання та стану непосвяченості.

Далі Еліаде оглядатиме різноманітні ритали посвячення в племенах групуючи їх на два великі кластери: посвячення дорослішання і посвячення шаманів та духовних поводирів племені. Дуже цікавим є і закінчення книги – Еліаде вважає, що істинні описи та дух посвячення можна частіше знайти в літературі та мистецтві, ані ж в окультних спільнотах. Взірцем такого роману посвячення він називає “Улісс” Джойса:

Як ми бачили, сучасний світ більше не знає традиційного типу посвячення. Деякі теми посвячення все ще існують у християнстві, але різні християнські конфесії не визнають «цінності посвячення». Ритуали, образи та словник, запозичені містеріями пізньої античності, у тій мірі, у якій вони збереглися різними християнськими конфесіями, втратили ауру посвячення: протягом п’ятнадцяти століть вони були складовою частиною церковної символіки та церемоніалу.
Це не означає, що не існували або більше не існують маленькі групи, які намагаються «реанімувати» езотеричний таємний зміст посвячень у католицькій церкві. Приклад Ж. К. Гюїсманса найвідоміший, але не єдиний. Ці спроби майже не мали резонансу за межами кіл літераторів та окультистів-аматорів. Щоправда, протягом майже тридцяти років католицька влада виявляла великий інтерес до образів, символів і міфів. Але це відбувалося насамперед завдяки відродженню літургійного руху, відкриттям у галузі грецької патрології та зростаючому інтересу до містичного досвіду. Жодна з цих поширених нині ідей не походила від «езотеричної» групи. Навпаки, у католицькій церкві можна розпізнати те саме бажання «жити в історії» і навчити свою парафію протистояти проблемам історичної реальності, яке помітне в реформаторських церквах. Якщо сьогодні безліч католицьких священників виявляють більший, ніж тридцять років тому, інтерес до вивчення символів, то це робиться з причини, відмінної від тієї, якою керувалися Гюїсманс та його друзі. Зараз це робиться для того, щоб священники могли краще розуміти труднощі та кризи своїх підопічних. З тієї ж причини психоаналіз усе частіше вивчається та застосовується священниками різних християнських конфесій.
Звісно, у наш час існує значна кількість окультних сект, таємних товариств, псевдопосвячувальних груп, рух неоспіритуалістів тощо. Теософське товариство, антропософія, неоведантизм або необуддизм — не більше ніж найпомітніші виразники культурного феномену, засвідченого в західному світі. Цей феномен не новий. Інтерес до окультизму, що супроводжується тенденцією об’єднуватися в таємні товариства, більш-менш посвячені, з’явився в Європі вже у XVI і досяг кульмінації у XVIII столітті. Єдине таємне товариство, яке представляє певне ідеологічне об’єднання і має свою історію та соціальний і політичний престиж — це франкмасонство. Решта організацій, що мають претензії на посвячення, у переважній більшості виникли нещодавно та мають імпровізаційний і гібридний характер.

Їхні інтереси лежать переважно в галузі соціології та психології: вони ілюструють дезорієнтацію частини сучасного суспільства, його прагнення знайти заміну релігійній вірі. Вони ілюструють також непереборну привабливість «таємниць» окультних, потойбічних, що становить невід’ємну частину людського існування, яка відзначалася в усі епохи та на всіх рівнях культури, особливо в кризові періоди.
Усі таємні та езотеричні організації сучасного світу не містять ритуалів вступу або обрядів посвячення. «Посвячення» зведене здебільшого до книжкової інструкції. (Кількість книжок і журналів на тему «посвячення», що видаються в усьому світі, вражає.) Що стосується окультних груп, які практикують посвячення, то йдеться про обряди, винайдені або натхненні деякими книжками, які зберігають дорогоцінні відкриття античних посвячень. Обряди, які називають «обрядами посвячення», часто роблять очевидною плачевну духовну бідність. Та обставина, що адепти могли побачити в них спосіб здобути вище знання, показує, до якої міри сучасна людина втратила розуміння традиційного посвячення. Але успіх подібних спроб показує також глибоку потребу бути «посвяченим», тобто відродитися, щоб брати участь у духовному житті. З певної точки зору, псевдопосвячувальні секти та групи виконують позитивну роль, тому що допомагають сучасній людині знайти духовний зміст свого десакралізованого існування. Один психолог навіть сказав, що екстравагантна недостовірність обрядів, званих посвяченням, не настільки вже й важлива; важливіше, щоб глибинна психіка тих, хто в них бере участь, здобула деяку стійкість завдяки цим «обрядам».
Більшість із цих псевдоокультних груп невиліковно безплідні. Їхня діяльність не дозволяє розраховувати на якийсь значний творчий результат. Навпаки, деякі сучасні літературні твори, у яких простежуються теми посвячення — наприклад, «Улісс» Джеймса Джойса, «Безплідна земля» Т. С. Еліота — були створені письменниками та художниками, які не претендують на «посвячення» і не належать до окультного кола.
Ми повертаємося до проблеми, яку вже зачіпали раніше: теми посвячення живі в підсвідомості сучасної людини. Це підтверджується символікою посвячення в деяких художніх творах — поезії, романах, пластичному мистецтві, фільмах — і відгуком на них публіки. Такий спонтанний і масовий інтерес доводить, як нам здається, що в глибині свідомості сучасної людини є щось усе ще чутливе до сценаріїв і послань посвячення. Навіть у словнику, використовуваному для інтерпретації цих творів, можна зустріти мотиви посвячення. Кажуть, що така-то книжка або такий-то фільм прочиняє міфи й випробування Героїв, які шукають безсмертя, що вони зачіпають тему спокутування Світу, відкривають таємниці переродження завдяки Жінці й Любові тощо.
Не дивно, що критиків усе більше приваблює використання релігійних включень і особливо символіки «посвячення» в сучасних літературних творах. Література відіграє істотну роль у сучасних західних цивілізаціях. Читання як таке, як «розвага» і засіб, що дозволяє втекти від історичної реальності, становить одну з характерних особливостей поведінки сучасної людини. Природно, що вона намагається задовольнити свої релігійні потреби, пригнічувані або недостатньо задоволені, читанням деяких книжок, мабуть, «світських», але які насправді містять міфологічні образи, замасковані під сучасних персонажів, і представляють сценарії посвячення під виглядом звичайних пригод.
Справжність цього напівусвідомленого або підсвідомого бажання брати участь у «випробуваннях», що відроджують Героя та «рятують» його, доведена, крім іншого, присутністю тем посвячення в мріях і уяві сучасної людини. К. Ґ. Юнґ наполягав на тому, що процес, названий ним «індивідуація» (l’individuation), який, як він вважає, є вищою метою людського існування, реалізується через низку «випробувань» типу посвячення.
Як ми вже казали, «посвячення» співіснує з усім справжнім життям людини. Це відбувається з двох причин: з одного боку, тому що все справді людське життя сповнене глибинних криз, випробувань, тривоги, втрати та віднайдення самого себе, «смерті й воскресіння»; з іншого боку, тому що навіть найповніше життя в якийсь момент здається невдачею. Мова не йде про моральний вирок, який виносять своєму минулому, але лише про змішане почуття втрачених можливостей, про те, що ти зрадив найкраще в собі. У такі моменти загальної кризи залишається єдина надія на порятунок: почати нове життя, тобто мрія про нове існування, відродження, повне й значуще. Це не неясне прагнення, заховане в глибині кожної людської душі, до періодичного оновлення відповідно до нової космічної моделі. Те, про що мріють і на що сподіваються в ці моменти тотальної кризи, — це отримання остаточного й загального оновлення, renovatio, здатного змінити життя. Саме цим «оновленням» закінчується будь-яке справді релігійне навернення.
Але в сучасному суспільстві такі навернення досить рідкісні. Тим більш значущим нам здається той факт, що навіть нерелігійні люди іноді, у глибині свого естества, відчувають бажання того духовного переродження, яке в інші епохи становило мету посвячення. Не нам вирішувати, якою мірою традиційні посвячення виконували свої обіцянки. Головне, що вони заявляли про намір і брали на себе владу змінювати людське життя. Ностальгія за «оновленням» посвячення, що спорадично виникає в сучасної нерелігійної людини, здається нам надзвичайно важливою: вона може бути загальним сучасним вираженням вічної ностальгії людини, яка прагне знайти позитивний зміст смерті, і допомагає прийняти смерть як обряд переходу до вищого існування. Якщо ми можемо сказати, що посвячення представляє особливий вимір людського існування, то тільки тому, що воно відводить смерті позитивну роль: смерть готує «нове народження», чисто духовне, приводить до життя, не підвладного спустошливому бігу Часу.

ОБРАНІ ЦИТАТИ

З поширенням християнства в усіх провінціях Римської імперії, особливо після його остаточного тріумфу за часів Костянтина, ми спостерігаємо зміну перспективи розвитку. У міру того, як християнство ставало світовою релігією, його історичність пішла на другий план. Не те щоб церква відмовилася від історичності Христа, як це зробили деякі християнські єретики та гностики. Але, стаючи зразком усякого екуменізму, християнське послання все частіше формулювалося в екуменічних термінах. Раннє християнство було пов’язане з конкретною історією, історією Ізраїлю. З цієї точки зору, кожній локальній історії загрожує «провінціалізм». Коли місцева історія стає священною і одночасно зразковою, тобто парадигмою спасіння всього людства, вона має бути виражена універсально зрозумілою мовою. Єдина універсальна мова релігії — це мова символів. Християнські автори все частіше вдаються до символів, щоб зробити таємниці Євангелія загальнодоступними. Але в Римській імперії існували два «універсалістські», тобто не обмежені рамками місцевої культури, релігійні рухи: містеріальний і філософський. Християнство, яке перемогло, черпало з них обох. Таким чином, перед нами «потрійний» процес збагачення раннього християнства: 1) древніми символами, які знову відкриваються і переосмислюються та отримали нове, християнське значення; 2) запозиченими образами і темами посвячення з містерій; 3) асиміляцією грецької філософії.
Нас цікавить тільки включення мотивів посвячення в переможне християнство. Але ми повинні торкнутися використання Отцями Церкви символів древніх і всесвітньо поширених. Наприклад, вважають, що символи Космічного Дерева і Центра Світу увійшли в символіку Хреста. Хрест описують як «дерево, що піднімається від Землі до Небес», як «Дерево Життя, посаджене на пагорбі», дерево, яке, «виходячи з глибин Землі, піднімається в Небо і освячує межі Всесвіту». Інакше кажучи, щоб зробити зрозумілою таємницю всесвітнього Спокути Хрестом, християнські автори використовували символи Старого Заповіту та античності, Близького Сходу («Дерево життя»), а також древні символи Космічного Дерева, розташованого в Центрі Світу, що забезпечує зв’язок Неба і Землі. Хрест — видимий знак Спокути, прийнятої Ісусом Христом: він повинен був зайняти місце древніх символів підйому на Небо. І оскільки Спокута поширюється на все людство, хрест повинен розташовуватися в Центрі Світу, щоб освячувати Всесвіт.
Що стосується хрещення, то Отці підкреслюють його функцію посвячення, використовуючи образи смерті та воскресіння. Хрестильна купіль порівнюється одночасно з материнським лоном і з місцем поховання: вона гробниця, в якій залишають своє земне життя, і материнське лоно, в якому зароджується життя вічне. Ототожнення життя до народження з зануренням у хрестильну воду і з обрядовою смертю при посвяченні чітко виражене в сирійській літургії: «Ісус прожив за твоєю волею і за волею Святого Духа в трьох земних житлах: у лоні тілесному, у лоні з хрестильною водою і в мороцi печер підземного світу». У цьому випадку, можна сказати, робиться спроба освятити древню тему посвячення, напряму пов’язавши її з життям і смертю Ісуса. Але, починаючи з III століття і переважно після IV, запозичення з мови та образності Містерій стають все частішими. У процесі засвоєння мови грецької філософії мотиви посвячення з неоплатонізму проникли в писання Отців. Звертаючись до язичників, Климент Александрійський використовував мову містерій: «О таємниці воістину святі! О чисте світло! Смолоскипи світять мені, щоб я побачив небо і Бога, прийнявши посвячення, я стаю святим»
У IV столітті виникають «таємні вчення» (arcana disciplina), інакше кажучи, думка, що християнські таїнства повинні охоронятися від непосвячених, торжествує. Як висловився Отець Ранер, «таємниці хрещення і жертовного вівтаря оточувалися ритуалом глибокого шанування і таємницею, і незабаром іконостас приховав святая святих від очей непосвячених: вони стали „таємницями, які змушують тремтіти шанувальника». «Це відомо посвяченим» — така коротка формула обійшла всі грецькі проповіді, і один автор, сучасник псевдо-Діонісія Ареопагіта, попереджав посвяченого християнина: «Бережися розголошувати найсвятіші таємниці. Будь обережний і поважай божественну таємницю… бережи її від непосвячених, повідомляй святі істини тільки людям, освяченим святим осяянням»
Мова йде, взагалі кажучи, про сублімацію містеріальних тем посвячення. Цей процес виявився можливим тому, що став частиною значно ширшого руху — руху «християнізації» релігійних і культурних традицій античного світу. Як відомо, триумфально переможне християнство закінчило тим, що асимілювало не тільки грецьку філософію, основу римського права, і східну ідеологію «правителя-космократа», але також усю спадщину забутих богів і героїв, народні обряди і звичаї, особливо культ померлих і обряди родючості.

[Ehsan Mohammadzadeh]

آشناسازی یا تشرف "initiation" مفهومیه که به طور ضمنی و پراکنده باهاش آشنا بودم ولی این کتاب برای طبقه‌بندی کردن دانسته‌های پراکنده‌ام کمک بزرگی بهم کرد.
اگر بخوام یه تعریف کوتاه ازش داشته باشم یه جور استحاله‌اس. آیین‌هایی که برای عبور از مراحل مختلف زندگی و تغییرات جسمی، روحانی قرار داده شده‌ان و تاریخچه‌ای پیش از تشکیل ادیان رو داره که بعدها نمادهاشون تو ادیان به کارگیری شدن. از مهم‌ترین موارد آیین‌های آشناسازی هم دوران بلوغه، و همچنین تبدیل شدن شخص به جادوگر در جوامع بدوی.
از بخش‌های مرتبط به جوامع بدوی کتاب بیشتر استفاده بردم، و افسوس که الیاده روی آشناسازی بین‌النهرین، ایران، نورس، چین، افریقا، شمال افریقا و روسیه کار نکرده. امیدوارم بتونم منابعی برای این مناطق هم پیدا کنم.

[Nick Mather]

As one of the primary figures in comparative religion, Eliade's work is always foundational. He pulls together information from anthropological reports to piece together patterns that seem to be inherent in initiation rites the world over. The emphasis on this book is on small-scale socieites (he uses the term "primitive" which has since been dropped by anthropologists). Despite the possibly dated and problematic anthropological reports, Eliade does ask a good question: Do we lack any meaningful kind of initiation rites in our modern culture?



The chapter on shamanism is fascinating, though pales when compared to his larger work on the subject. The final chapters examine the classical mystery traditions and how these initiatory rites were eventually absored into Christianity - though he is careful to point out that the earliest formation of Christianity was not influenced by the mytery traditions, that this was a later development.



An interesting book, that seems to stand the test of time, though a more thorough examanition of whether it does based on post-colonial studies is definitely in order.

[Josh Anderson]

I'd recommend this book to anyone interested in the history of religions, early Christian and Pagan conflict, hermetic practice, shamanism, yoga or secret societies. If one wants to get a grasp on perennial archetypes, and the supposed psychodrama that lies within mankind's time eternal, Eliade is the one to read. He is for the person of adventurous faith and of unquenched skepticism.

[BonGard]

آیا سنت‌های توارثی خود را بخاطر تاریخی تروماتیک از یاد خاهیم برد؟

[Mohammad Mirzaali]

آیین‌های تشرف مناسکی‌اند که فرد «مبتدی» طی آن‌ها از زندگی نامقدس قبلی خود جدا می‌شود و حیات مجدد و مقدس می‌یابد. فرد با برپایی این آیین عضوی از یک اجتماع یا انجمن دینی سرّی می‌شوند یا منزلت شَمَنی و ممتازی از می‌یابند. الیاده این آیین‌ها را از جوامع و ادیان ابتدایی تا مسیحیت تحلیل می‌کند و تفسیر شگفت‌انگیزی از عناصر مقوّم آن به دست می‌دهد

[Avni Alper]

Eliade’nin Antropolojide yer alan tüm alan araştırmalarında yer alan inisiyasyonları ve mitlerdeki inisiyasyonları bir araya toplamış ağır bir bilimsel eser çıkarmış ortaya inisiyasyon ve ayinleri merak edenler için okunması çok da kolay olmayan bir eser

[Gustav Pallesen]

all timer.

tid til at mytologisere mit liv og initiere migselv ind i evig psykologisk helhed

[Robert Lloyd]

A brilliant study

I highly enjoyed this book. I liked how the author blended the disciplines of theology, anthropology, philosophy, and psychology. What was especially striking to the me is how many similar correspondences could be found across various cultures regarding how people would be initiated and the various yet similar ways this was done.

Finally, I loved how the author reminded us of some of the wonder we have lost as we in modern and postmodern society lose our grasp of the language of symbolism, and how much it enriched the lives of the ancients. I highly recommend this book to the deep thinker.

[Arman]

این کتاب مجموعه سخنرانی های الیاده در هاسکل(شیکاگو) است.
یکی از دیدگاه های اولیه‌، سری بودن تشرف در ادیان است بنابر این آنچه بدست آمده قطعی نیست و مدارک و مستندات محدودی در دسترس است بنابر این الیاده با توجه به این محدودیتها اطلاعات نابی در اختیار ما قرار می‌دهد
بازگشت به رحم، تولد دوباره، قربانی، گوشت خواری آدم خواری و...
با خواندن این کتاب اولین واکنش تعجب است از این دنیای عجیب آدمها
و پی می بریم چقدر مدنیت انسان تصنعی و متزلزل است

https://taaghche.com/book/40525/

[Edric Unsane]

I was shocked by how much research must have went into this work. Don't let the page count mislead you, as the book is beaming with details and elucidations. I highly recommend Rites and Symbols of Initiation.

[Talvez...]

Este livro mereceria quatro estrelas pela clara explicação dos temas e motivos iniciáticos presentes em várias épocas e vários locais, mas a parte final do livro, em que o autor investiga o Cristianismo e as sociedades modernas, é bastante valiosa (e um pouco ousada).

[Vahid Masoumi]

کتاب خوبی بود ولی خواندنش برای من که مخاطب تخصصی این موضوع نیستم و صرفاً می‌خواستم اصل موضوع رو آشنا بشم زیادی بود. کتاب خیلی آکادمیک نوشته شده، پر از ارجاع و مثال و ضمیمه. یک پنجمش هم برای من کافی بود.

[Alex]

The lectures that earned E a place at Chicago.

[Siscanova]

Am citit-o pentru cursul de antropologie si am indragit-o imediat. Cel mai mult mi-a placut partea cu motivele literare si initierea in literatura.

[Birch]

OK

[Kevin Fitzpatrick]

Dangerously close to being, within its two covers, pretty much everything you want out of a small, compact book about myths and rites, Mircea Eliade's "Rites and Symbols of Initiation: The Mysteries of Birth and Rebirth" concerns itself with initiatory scenarios such as group puberty rites, entrance into secret cults, shamanic instruction, individuals visions, and heroic rites of passage. Laying out the wealth of evidence for the probity of his thesis, Eliade, along the book's journey, describes the Kwakiutl indigenous tribe's initiatory rites, with their use of the "World Tree," or axis mundi; Australian aborigine's use of the bullroarer (and its corelated use by Koretes in archaic Crete); and the Eleusian Mysteries, where initiation material informed the content of that important religious rite. Professor Eliade even brings evidence of initiatory elements in Medieval tales such as "Sir Gawain and the Green Knight" and the tales of the Holy Grail. As the man himself put it:

"It is as if initiation and its patterns were indissolubly linked with the very structure of spiritual life; as if initiation were and indispensable process in every attempt at total generation, in every effort to transcend man's natural condition and attain a sanctified mode of being."

Like the dichotomy between Innocence and Experience in the Blake poem sequence of the same name, rites of this sort separate the child from the man (or woman). The dysfunction of our society (gangs, suicide, general anomie) and the continued presence of initiatory "traces" in our pop culture point out the continued need for mentors, rites, and structure in our society.
Luckily for us readers, we have Eliade to point this out for us, in prose that is smooth and supple. A good book this is!

[Bahman Bahman]

تشرف معرّف یکی از مهم‌ترین پدیده‌های معنوی در تاریخ بشریت است. در معنای جدید کلمه «دین» تشرف عملی است که تمامیت زندگی فرد را درگیر می‌کند. در جوامع بدوی و کهن از طریق تشرف است که انسان آن چیزی می‌شود که هست و آن چیزی می‌شود که باید باشد وجودی که بر حیات روح گشوده می‌شود و از آن پس، شخصی است که در فرهنگی سهیم می‌شود که در آن پا به هستی گذاشته است. زیرا همان‌طور که به‌ زودی خواهیم دید، تشرفِ مرحله بلوغ، بیش از هر چیز آشکارسازی امر مقدس است و در چشم‌انداز دنیای بدوی، امر مقدس نه‌ تنها به معنای هر چیزی است که ما اکنون از دین می‌فهمیم، بلکه به‌ معنای کل مجموعه سنن و روایات اسطوره‌ای و فرهنگی قبیله است. در بسیاری از موارد، آیین‌های بلوغ از جهت یا جهاتی، به‌ طور ضمنی به پرده‌‌برداری از مسائل جنسی اشاره دارند اما در کل دنیای پیشامدرن، جنسیت نیز در امر مقدس سهیم بوده است.

کوتاه سخن آن‌ که داوطلب از طریق تشرف، پا ورای نحوه وجود طبیعی نحوه وجود کودک خود می‌گذارد و به وضعیت و شرایط فرهنگی دست می‌یابد؛ یعنی او با ارزش‌های معنوی آشنا می‌شود و از آن‌ها آگاهی می‌یابد. از یک نقطه‌ نظر می‌توان گفت که در جهان ابتدایی انسان‌ها از طریق تشرف است که به جایگاه موجود بشری می‌رسند؛ پیش از تشرف آن‌ها هنوز به‌ طور کامل به زندگی دینی دست نیافته‌اند. به این دلیل است که تشرف نمایانگر تجربه‌ای مهم برای هر فردی است که عضوی از جامعه پیشامدرن است؛ این تجربه یک تجربه بنیادین‌ هستی‌ شناختی است زیرا انسان به‌ واسطه آن این قدرت را پیدا می‌کند تا به‌ طور کامل تن به نحوه وجودی جدید بدهد.

[Robert]

Religia și sentimentul de sacru sunt două lucruri esențiale în viața unui om, dar și a unei societăți. Cred că, indiferent de alegerile personale făcute în acest sens, este foarte important să avem cunoștințe elementare despre modul în care oamenii și-au satisfăcut această nevoie de sacralitate de-a lungul timpului, modul în care au intuit anumite realități, în care și-au trăit viața sacră etc. De aceea, Nasteri Mistice nu este o carte destinată (doar) specialiștilor, ci una potrivită oricărei persoane ce vrea să aibă o cultură de bază.
Mai multe aici: https://www.pov21.ro/2020/07/04/ce-am...

[Sebastian Oprea]

Anyone interested in religious history, early religions, and shamanism should read this. As Eliade said, "religion has become the unconscious that lies buried in the deepest strata of man's being."

Oricine care este interesat de istoria religioasă, de religiile timpurii și de șamanism ar trebui să citească această carte. Cum a spus Eliade, „religia a devenit inconștientul care sta îngropat în cele mai adânci straturi ale ființei umane.”

[Jeni Ferret]

A deep review of many puberty rites, initiatory ceremonies and shamanic initiations throughout the world. An excellent supplement to any study of religion, mythology, or archetypes. Focuses on the effect of these deep seated ideas in the psyche and their transmutations in today’s world through literature and cinema. Stresses the importance of these events subconsciously even though we don’t actively practice them any longer. A great read.

[Jonas]

Awesome book. Feel a similar way as when I'm reading Jung. Finally one who takes the totality of human experience seriously.
you will learn many things, from the value of stories in general to the role of religion in modern society, and how exactly it disappeared - to the degree that it has - from the conscious of modern man in the first place.

[Norman Bennett Jr.]

A very interesting book which includes data from many different religions. Eliade elucidates the perennial motif of birth and rebirth as the initiatory window into transformation and regeneration. This book holds many keys to understanding human spirituality and religion.

[Mehmet Kalaycı]

I'm not just referring to this book, but to all Mircea Eliade's works. Regardless of your ideas and beliefs, I believe it is important to read Mircea Eliade for his insights into the interpretation of mythology, spirituality and religion.