Одна из самых популярных российских книжных серий для детей и подростков. Белый фон, красные буквы, яркая иллюстрация как магнитом притягивает "мальчишек и девчонок, а также их родителей" - и не случайно. В серии собраны лучшие произведения отечественных и зарубежных авторов, когда-либо писавших для 6-13-летних граждан. Наряду с известными произведениями, давно ставшими классикой, в серии представлены новинки детской зарубежной литературы. Покупатели доверяют выбору наших редакторов - едва появившись на прилавке, эти книги становятся бестселлерами. В книгу вошли произведения Александра Беляева "Голова профессора Доуэля" и "Остров погибших кораблей".
Alexander Romanovich Belyaev (Russian: Александр Беляев); born 16 March 1884 in Smolensk, Russian Empire; died 6 January 1942 in Pushkin, USSR] Born in Smolensk, at the age of 30 Alexander became ill with tuberculosis. Treatment was unsuccessful; the infection spread to his spine and resulted in paralysis of the legs. Belyayev suffered constant pain and was paralysed for six years. In search for the right treatment he moved to Yalta together with his mother and old nanny. During his convalescence, he read the work of Jules Verne, H. G. Wells, and Konstantin Tsiolkovsky, and began to write poetry in his hospital bed. By 1922 he had overcome the disease and in 1923 returned to Moscow where he began his serious literary activity as writer of science fiction novels. In 1925 his first novel, Professor Dowell's Head (Голова Профессора Доуэля) was published. From 1931 he lived in Leningrad with his wife and oldest daughter; his youngest daughter died of meningitis in 1930, aged six. In Leningrad he met H. G. Wells, who visited the USSR in 1934. In the last years of his life Belyaev lived in the Leningrad suburb of Pushkin (formerly Tsarskoye Selo). At the beginning of the German invasion of the Soviet Union during Second World War he refused to evacuate because he was recovering after an operation that he had undergone a few months earlier. Belyayev died of hunger in the Soviet town of Pushkin in 1942 while it was occupied by the Nazis. His wife and daughter, who managed to survive, were taken away to Poland by the Nazis. The exact location of his grave is unknown. A memorial stone at the Kazanskoe cemetery in the town of Pushkin is placed on the mass grave where his body is assumed to be buried.
Ну вот, решил проверить на прочность. Потому что именно этот 8-томник я когда-то и читал — как и многие, я уверен. И проверки на прочность Александр Романович блистательно не выдержал. «ОПК» — скоропалительная ебанина похлеще фоновой тех лет, какую сейчас публикует издательство «Саламандра». Ну т.е. написано поспешно, небрежно, герои (явно англосаксы) «переходят на ты». Перечислять глупости этого романа можно долго, но мое воображение поразили «незагорающие акулы» Саргассова моря (им водоросли не дают загорать, поэтому они белые). Этот текст Беляев сочинял, конечно, для среднестатистических идиотов, кого способны увлечь полупропеченные глупости. «ГПД» (что за фамилия, кстати, — Доуэль? дело вроде бы во Франции происходит; как Штирлиц, видимо) мало чем лучше. Тут тоже все то и дело «кивают головой» и «опускают глаза вниз». Понятно, что в жанровой литературе первой половины ХХ века в СССР были таланты (и та же «Саламандра» некоторых отыскивает и публикует сейчас), которые попросту умели писать, но ни Грин, ни Беляев к их числу не относятся — это халтурщики. У них просто была хорошая реклама, их продвигали как понятные народу посредственности. У Беляева, конечно, все несколько лучше, чем у Грина, он, по крайней мере, чуточку стилистически грамотнее и ровнее, но это как сорта дряни все равно, оба хуже. Ни проверки на маразм, ни проверки на цельность стиля все равно не проходит. Хотя стиль, конечно, присутствует — торопливого пересказа событий, «киноповести», что ли, но все равно складывается впечатление, что автору самому скучно было сочинять эту хуйню. Полета фантазии там нет (есть «литературная работа» без вдохновения и уж конечно без всякого безумия), а люди говорят так, как люди не говорят.
Роман оставляет впечатление написанного двумя разными людьми.
Первая половина — достойное "Острова доктора Моро" описание мрачных экспериментов на людях рукой человека, который невольно оказался к ним причастен. Пять.
Вторая половина — сумбурная опереточная чушь, с неожиданными совпадениями, внезапными влюблениями, разудалыми молодцами и расчудесными спасениями. Кол.
Մեր տանը մի պահարան սովետական գիտաֆանտաստիկ գրքեր կան, 2֊3 հատը կիսատ թողնելուց հետո որոշել էի չկարդալ, դե շատ ժամանակ նկարագրվում էր տեսազանգերի ու անլար հեռախոսների մասին ։Դ Պրոֆեսոր Դոուելի գլուխը իրոք լավն էր, հետաքրքիր ու շատ արագ կարդացվող
O povestire plină de acțiune: cu capete vorbitoare, un ticălos periculos, o poveste de dragoste, secrete și, desigur, investigații incredibile!
Ceva de genul acesta ar putea descrie cartea într-un stil modern. Cartea mi s-a părut prea mohorâtă - un spital închis la întuneric, o morgă, un spital nefast pentru nebuni... în general, nu cel mai plăcut peisaj. De asemenea, complotul și comportamentul personajelor sunt destul de previzibile, ceea ce a făcut cititul puțin plictisitor. Dar, în același timp, complotul în sine, sau mai bine zis ideea, mi-a plăcut. Am văzut în ea întrebările eterne despre cât de departe poate ajunge medicina și unde este linia dintre știință, descoperirile medicale și linia pe care o persoană nu mai are voie să o traverseze. Este interesant să ne gândim că mintea influențează corpul în aceeași măsură în care corpul îl afectează. Există viață după moarte? Potrivit lui Belyaev, acest lucru cu greu poate fi numit viață. Dacă e posibilă ca formă, este mai degrabă doar existență.
Такий собі фантастичний твір, прочитаний у дитинстві, про спільноту, яка утворилась у Саргасовому морі та жила на залишках поламаних кораблів. Тоді було цікаво.
Перечитал сейчас и это оказался тот случай, когда даже детские впечатления не помогают. В книгах Александра Беляева, как в этой, так и в прочих, очень интересна сама общая идея. И в детстве я зачитывался ими скорее потому, что это были очень неожиданные идеи ситуации, было интересно их продумывать самому, виртуально поселяться в таком мире.
Однако, читая это сейчас, я вижу очень посредственный стиль изложения, практически на уровне школьного сочинения. Язык не выразителен. Технические детали вообще ниже всякой критики, они порой просто глупы. Действия главных героев зачастую просто невозможно никак объяснить с точки зрения разума или чувств.
Книге можно простить техническую глупость, нелогичность истории, если она дает что-то взамен этого. Но я не вижу, что есть в этой книге, кроме интересной общей идеи. И что точно нельзя прощать - если автор просто не умеет интересно рассказывать.
Добротное произведение. Сама мысль о существовании острова, состоящего сплошь из кораблей, потерпевших крушение - разве не заставляет этого кого-нибудь задуматься о прелестях самовольных дальних плаваний и в наши дни? Конечно, от завязки с братьями немного повеяло Конаном Дойлем (чисто ассоциативный ряд, вызванный недавно прочитанным "Родни Стоуном" и некоторым количеством рассказов, в том числе и на мореплавательную тему), но вот, к примеру, частота, с какой ребята сменяли один другого в роли главнокомандующего - это достойный уважения авторский ход. Особенно, если вспомнить тягучесть и ангажированность "Чудесного ока". Кратко говоря, проглотила с утра до вечера, прерываясь лишь на, кажется, Ле Фаню.
В детстве очень любила Беляева и особенно "Остров погибших кораблей". Почему-то захотелось перечитать. Перечитала. С одной стороны, разочарована куцым языком, сбивчивой манерой повествования и непонятно зачем прилепленными "академическими" деталями, которые смотрятся совершенно ни к месту, учитывая совершенную непрописанность характеров и основных событий. С другой стороны, читается по-прежнему на одном дыхании, несмотря на все недостатки. Оригинальная идея, хотя Википедия говорит, что роман был изначально написан как вольный пересказ некого американского фильма. В принципе, как раз фильм, причём именно годов 20-х, в воображении складывается вполне неплохо.
Fascinating novel "The Island of Lost Ships", which was filmed twice, is not one of the author's best works, but the sharp, suspenseful plot, colourful characters and unexpected resolution make it one of the most luminous examples of classic adventure literature. ...1920s.
Alexander Belyaev's novel with the memorable title "Professor Dowell's Head" became ambiguous for me. The work is good fiction, but at the same time it is difficult to read. The scope is worthy of the best books by H.G. Wells. Events close to really possible discoveries, a memorable plot, colorful characters, social overtones — all this is under one cover of the master of Russian fiction. A sociopathic scientist who is ready for various experiments in order to achieve his scientific goals does not stop at ethical standards, he is ready to step over them. For him, the true goal is important — to get a working technology. Belyaev perfectly shows the gloomy world that surrounds the main characters. The world becomes such precisely because of the characters, gradually leading readers deeper into this approaching abyss of an inescapable future. Also, gloom is achieved through the skillful description of various operations with human bodies, which is quite difficult for an ordinary person to read. At some point, you suddenly realize that you are losing that line between fiction and really possible events. The author tells his story so interestingly. Of course, most of the scenes arouse skepticism, the same head that is separated from the body and generally lives quite well with the help of special technologies that support life in it. But that's why it's fantastic. You know in advance that this world is unreal, which means that such a narrative is possible in it. As a reader, you accept the rules of the game dictated by Belyaev. Some other scenes also raise questions. For example, a person's realization that only his head remains of his living flesh. Somehow, the heroine quickly came to terms with this news, which did not convince me somewhat. But that's how the author sees it. This is his full right. I liked one more thing. Belyaev poses to the reader the question of how one person's head and another's body can get along. What will be the determining factor in the behavior of whose personality will appear before us. After all, after the "fusion" that took place, the person became someone else, a different person. The question is still open. Today, you can see similar topics in various films and TV series about paranormal phenomena, where, for example, donor organs that were implanted into another person had some kind of influence on him. This person shows the features of a deceased donor. And indeed, the idea is quite interesting, forcing us to reflect on the topic of transmigration of souls. Belyaev is one of the first to ask such a question in his book. Alexander Belyaev presented us with an interesting and atmospheric work. I will not hide it, after reading "Professor Dowell's Head" I still have some unpleasant aftertaste from the world shown, a world where this is possible. But if the book resonates somewhere inside, then it's hooked. And I know what it is. Here are living and real characters who are well worked out, albeit not without flaws, which are so characteristic of the heroes of the works of those distant years. There is a great narrative and an atmospheric world that lives by its own laws. Well, the most important thing is the skill of the author, from whose pen the pages appear line by line, which is so interesting to read.
Профессор-хирург Керн втайне проводит успешные работы по оживлению человеческой головы. Мари Лоран, поступившая ассистенткой в его частную клинику, случайно узнаёт, что успеху в исследованиях Керн обязан оживлённой им голове его бывшего руководителя и известного профессора Доуэля, умершего при подозрительных обстоятельствах. Керн скрывает факт существования оживлённой головы и вынуждает её работать на себя.
Под руководством головы Доуэля Керн проводит ряд успешных операций — оживляет другие головы погибших людей, а также дает одной из них новое тело. Бывшая певица в баре Брике, получившая новое тело погибшей в железнодорожной катастрофе артистки Анжелики, сбегает от Керна, чтобы начать новую жизнь. На Ривьере, в компании своих друзей - Жана и его жены Марты - она сталкивается с художником Арманом Ларе, который неожиданно узнаёт тело своей пропавшей подруги Анжелики с головой другой женщины. Более того, Арман и его друг Артур Доуэль поражены, когда узнают от Брике, что в клинике Керна она видела живую голову отца Артура.
В это время Керн обнаруживает, что Мари Лоран общается с головой профессора Доуэля и знает про совершённые им преступления. Опасаясь разоблачения, Керн помещает Мари в психиатрическую лечебницу доктора Равино. «Лечебница» эта предназначена для избавления от неугодных людей, которых Равино при помощи изуверских методов превращает в настоящих сумасшедших.
Артур Доуэль и его друзья отправляются в Париж, где с помощью другого художника, Шауба, устраивают вооружённый налёт на лечебницу и спасают Мари оттуда. В это время Керн, форсируя события, организует публичный показ своих работ по оживлению. Мари с друзьями приходит на показ и выступает с разоблачением. Несмотря на испорченный триумф, Керну все же удаётся вывернуться. Обыск в клинике Керна, организованный полицией, ничего не дает.
Пытаясь найти отца, Артур Доуэль требует в полиции повторного обыска. В результате в обезображенной голове, в которой никто не мог узнать Доуэля, Мари Лоран находит умирающего профессора. Тот умирает на глазах сына, но успевает помочь окончательному разоблачению Керна. Не желая оказаться на скамье подсудимых, тот кончает жизнь самоубийством.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Заради зміни вражень після більш сучасних книг, іноді приємно перечитати такий уже досить літній твір пригодницької класики із колись спільного минулого. Хоч і він, як виявляється, плагіат, що трохи розчаровує... Хоча, пригадується, давним-давно, я здається вже його читав, чи читав щось подібне. Принаймні деякі сцени пробуджували в мені подібні спогади, особливо коли в трюмі корабля з сусіднього острова знайшлася здичавіла людина.
Легке розважальне чтиво, безперечно тепер більше розраховане на підліткову аудиторію. Типове пригодницьке оповідання, з уривками різних картин, щоб пригоди були різноманітними, хоч вони й не мають прямого відношення до основного сюжету. Тут вам і рибалка з прилипалами на черепах, і підводне занурення, і бій морських хижаків, епізод таємничої морської істоти, що відвідала їхній корабель і на цьому зникла з розповіді, спуск у трюм за бочками із золотом і т.д. При цьому місцями уривчасто й наївно, наприклад, чому на великому пароплаві вижило лише три наші герої, якщо пароплав не пішов на дно, чому всі інші або покинули його, або потонули? А як мешканці острова вирішували проблему палива та питної води? Усі кораблі постраждалі, понівечені, загалом у неналежному стані, а як туди занесло справний підводний човен?
Проте, думаю варто дати почитати своїм дітям, поки вік підходящий...
Alexander Belyaev is one of my favourite russian writers. My childhood was surrounded by his stories which I loved so much that I read them over and over again. My favourite story has always been "Ariel". Recently I was trying to remember some of his works and found out that I don't remember "The Shipwreck Island" and decided to reread it. It took me ~ 2 hours. There is an amazing thing about his novels - you can't get even a little bit bored reading them, from the very beginning the story captivates you and you don't wonder about it's ending, you just enjoying the process of reading. About "The Shipwreck Island" - can't point out any flaws. It's another wonderful story that gives a pleasant work to the imagination.
Արդյո՞ք կարող է մարդու գլուխը գոյություն ունենալ առանց մարմնի , կարո՞ղ է մտածել , խոսել .. Այստեղ կա շատ խելացի բժիշկ, որը ապշեցուցիչ հայտնագործություն է անում , կա նաեւ չարագործ , որը մեր գիտնականի կյանքը կարելի է ասել վերածեց դժոխքի։ Գրքի սյուժեն հնարավոր չի պատմել առանց սփոյլների։
Չնայած այն փաստին , որ գիրքը բավականին փոքր է , հերոսները բազմաշերտ են ներկայացված եւ հասցնում ես զգալ իրենց ապրումները ։ Տեղ- տեղ մտածում ես արդյոք կարելի է ապրել առանց որեւէ բան զգալու , զրկված շարժվելու կարողությունից։ Գիրքը կարդացի մի շնչով , իսկ ավարտը եկավ անսպասելի։
Իրականում ցավով պետք է նշեմ , որ ես չէի սպասում որ ռուսական ֆանտաստիկան կարող է լավը լինել։Բայց Բելյաեւը կարծիքս փոխեց։
2020ին ինձ համար նոր սիրելի գրող բացահայտեցի՝ Բելյայեւը։ 2021ին կփորձեմ ավելի շատ կարդալ իր գործերից։
В детстве не мог оторваться от книжек Беляева и вот недавно решил перечитать. В отличие от многих других произведений автора, "Остров Погибших Кораблей" проверку временем, к сожалению, не выдержал.
Сама задумка очень интересная, персонажи живые, но сухой стиль и неразмеренность повествования портят общее впечатление - незначительные ситуации и диалоги могут растягиваться на всю главу, а важные для сюжета события наспех излагаться за страницу-две. Из-за этого зачастую начинает казаться, что читаешь черновой вариант.
Я не раз сталкивался с затянутыми книгами, но это произведение как раз-таки стоило бы удлинить хотя бы на 50-100 страниц, чтобы оно не казалось таким скомканным.
Незвичайна така книжка. З одного боку, дуже страшна - відтяті голови, пошуки тулуба, зведення з розуму людини. А з іншого - дуже захоплююче, з очікуванням чекаєш, що буде далі, чи вийде дослід і чи закінчиться все добре. Написано добре, цікаво, захоплює. Але як жахливо читати про розчленування людей. Тому таке неоднозначне в мене враження. І кінцівка видалася надто зім'ятою. А написано добре. І пояснюється все з наукового боку, і події динамічні, і переживати є за що. Загалом якось так. Про прочитання не жалію)
Ценю р��ссказ за дерзость затеи. Атмосфера выдержана в добрых традициях М. Шелли и Г. Уеллса. Хотелось бы побольше реалистичности по технической части. На дворе ведь двадцатый век и можно было изощрённее. Но это пустяки и в правилах жанра.
02/09/2018 Решил покупать книги и собирать собственную золотую коллекцию любимых произведений. Книга топовая, собираюсь купить за 58 грн.
2025: Вспоминаю что эта книга была в семейной библиотеке и впервые я ее прочел в детстве. Она имела страшную обложку, на которой красовалась отрезанная голова. Книга совесткой эпохи. Одна из лучших книг детства, перечитывал минимум 2 раза позже. Пока все события помню и перечитывать ещё раз не планирую.
Однозначно рекомендую любителям хорошей научной фантастики. Возможно, в сегодняшнем контексте покажется немного наивной, но ведь и написана она довольно-таки давно, для своего времени, думаю, была событием. Хитросплетенный захватывающий сюжет, прекрасный повествовательный язык, любовь, погоня, герои-романтики, всё, что нужно для отличного чтения.
о "голове профессора доуэля": получилось немного наивно, хотя задумка интересная. бывают книги, в реальность которых действительно погружаешься, так хорошо всё продумано и описано. не знаю, в наивности повествования или в стиле автора дело, но здесь этого со мной не произошло.
Під час читання у дитинстві книга справила певне враження. Сміливість наукового експерименту, підступність колеги професора Доуеля. Опис невідомого західного світу, інтриги та пригоди. Було цікаво...
Один из самых ярких, интригующих и впечатляющих научно-фантастических романов, которые я прочитала в подростковом возрасте. Помню, что очень понравилось. Хотелось бы перечитать.