What do you think?
Rate this book
Інші дні Анни
До книги увійшли твори "Essal de deconstruction (спроба деконструкції", "Довкола озера", "Некрополь", "Від чуття при сутності".
“Треба перебути – це найважливіше пояснення всього життя. Можна лиш вибирати або хотіти вибрати спосіб перебування”. Тарас Прохасько
“Треба перебути – це найважливіше пояснення всього життя. Можна лиш вибирати або хотіти вибрати спосіб перебування”. Тарас Прохасько
96 pages, Paperback
First published January 1, 2001
About the author
Taras Prokhasko
56 books211 followersTaras Prokhasko studied Biology at Lviv University. He has worked as a radio operator, an editor, a bartender, the host of a radio program, a forester, a teacher, a gallery proprietor, a screen writer, a video operator and a gardener. For the past ten years he has worked as a journalist. He is the author of Inshi dni Anny (Anna's Other Days, 1998), FM Halychyna (FM Galicia, 2001), Neprosti (The UnSimple, 2002), Leksykon tayemnykh znan (Lexicon of Secretive Knowledge, 2005), Z tsyoho mozhna bulo b zrobyty kilka opovidan (Could Have Made a Couple of Stories from This, 2005), and Port Frankivsk (2006). He has also published a number of books in his Inshiy Format series featuring interviews he conducted with leading Ukrainian intellectuals. Several of Mr. Prokhasko's books have been translated and published in Poland, Russia and Germany. His novella Necropolis and novel The UnSimple have been translated and published in English. Taras Prokhasko is the recipient of the Joseph Conrad Award (2007) as well as Korrespondent magazine's Best Ukrainian Book Award (2006, 2007).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
May 1, 2024
Загадка як у Прохаська виходить писати абсолютно незрозумілі речі, від яких не можна відірватись. Ритм цієї прози колише тебе як на хвильках, і веде переплетеними дорогами слів, які набувають дивних обрисів і форм, неохопних і вислизаючих.
June 11, 2020
Перечитувати для від-чуття при-сутності
July 13, 2025
Люблю Прохаська за його глибокий звʼязок з природою, за його рослинну філософію та проникливість.
Це ті тексти, які можна лише відчути - «виконавець не має ніякого іншого завдання, крім витворення відчуття присутності».
«До речі, то вона сказала, що те, що минає, не є минулим, поки памʼять шкіри і згинів відчуває минулі дотики; і ще те, що життя ніколи не буває замале, в будь-якій тривалості воно є повністю, недостатньо часу буває лиш для того, щоб навчитися так відчути»
«Внутрішній світ людини - те, що тепер на внутрішньому боці повіки. І це найбільше наближує людей до рослин. Бо найсуттєвішими є кількість і склад світла, що потрапляє на її зовнішній бік. Самоусвідомлення залежить від освітлення»
«Буття є, властиво, співбуттям. Одномоментним існуванням усього з усім і співіснування всього»
«Неможливо пригадати себе однаково двічі, за винятком кількох ландшафтів, що переслідують, на яких відкладається базовий досвід, відіграються всі війни уяви, де стаються визначальні висновки, переховується ностальгія за невибраним, і живеш так, ким є насправді, весь досвід зводиться до пізнання цих ландшафтів, а ландшафти стають самим досвідом; досвід ландшафту є зовнішньою, виверненою назовні частиною геному, яку можна дотворювати, досвід - спосіб пошуку мутацій, спосіб ризику наражування на мутації, різноманітність світу, що вміщається в одному житті, є тими кількома ландшафтами, на які наважуєшся, вони ж диктують спосіб думання, а спосіб думання - це доля»
Це ті тексти, які можна лише відчути - «виконавець не має ніякого іншого завдання, крім витворення відчуття присутності».
«До речі, то вона сказала, що те, що минає, не є минулим, поки памʼять шкіри і згинів відчуває минулі дотики; і ще те, що життя ніколи не буває замале, в будь-якій тривалості воно є повністю, недостатньо часу буває лиш для того, щоб навчитися так відчути»
«Внутрішній світ людини - те, що тепер на внутрішньому боці повіки. І це найбільше наближує людей до рослин. Бо найсуттєвішими є кількість і склад світла, що потрапляє на її зовнішній бік. Самоусвідомлення залежить від освітлення»
«Буття є, властиво, співбуттям. Одномоментним існуванням усього з усім і співіснування всього»
«Неможливо пригадати себе однаково двічі, за винятком кількох ландшафтів, що переслідують, на яких відкладається базовий досвід, відіграються всі війни уяви, де стаються визначальні висновки, переховується ностальгія за невибраним, і живеш так, ким є насправді, весь досвід зводиться до пізнання цих ландшафтів, а ландшафти стають самим досвідом; досвід ландшафту є зовнішньою, виверненою назовні частиною геному, яку можна дотворювати, досвід - спосіб пошуку мутацій, спосіб ризику наражування на мутації, різноманітність світу, що вміщається в одному житті, є тими кількома ландшафтами, на які наважуєшся, вони ж диктують спосіб думання, а спосіб думання - це доля»
July 23, 2022
Трохи дивна книга. Більша схожа на вірш - метафори, мова - чудові. Але книга дивна
Read
June 25, 2026У мене було смутне відчуття, що я щось із цього читала чи інакше пробувала ознайомитися в студентські роки, але конкретніших спогадів жодних, зараз читала фактично з чистого аркуша.
З чотирьох оповідань у цій збірці мені більше зайшли з точки зору читацього досвіду останні два - "Некрополь" і "Від чуття при сутності": чи то просто вчиталась у стиль, чи то вони справді дещо інакші за наративною конструкцією. Принаймні, перші два для мене занадто фрагментарними-без-сюжетного-завершення, тому залишилося відчуття якогось непорозуміння, що це було. А ось останні два, хоч і теж фрагментарні, уже якось краще (для мене особисто як читача!) працюють вкупі.
"Некрополь" - про письменника-філософа і як створював роман, який недописав, про що залишилося мало свідчень, бо він загруз у конструюванні можливих альтернативних світів - а тоді ми дізнаємося, що ми про це дізнаємося з якогось випадкового переказу якомусь біографу; потім якийсь режисер поставив театральну інтерпретація ненаписаного роману, про який теж не залишилося жодних свідчень, бо авторові ставало одразу погано, як він це чув, і про це теж дізнаємося з якоїсь непевної реконструкції випадковим, частковим свідком; а згодом дізнаємося, що і про спробу біографа це реконструювати теж дізнаємося з випадкового свідчення, чи то записаного, чи то ні на старій заплутаній магнітофонній стрічці. Оце вже постмодерний міз-ан-абім цілком на мій смак.
"Від чуття при сутності" - a slice of life, про те як чувак глибоко переживає світ, приблизно півтори доби свого життя. Дії, які він вчиняє та які зважує як можливі, частенько відверто мудацькі, але сам опис цього особливого сприйняття реальності, частково від недосипу, частково від інтоксикації (він, здається, повсякчас у певному поєднанні цим двох станів) мені цілком сподобався.
Іще - якийсь такий детальніше неокреслений центрально-європейський сетінг, зрештою, подібна стратегія до тієї, що приписана персонажеві-письменнику з "Некрополя".
З чотирьох оповідань у цій збірці мені більше зайшли з точки зору читацього досвіду останні два - "Некрополь" і "Від чуття при сутності": чи то просто вчиталась у стиль, чи то вони справді дещо інакші за наративною конструкцією. Принаймні, перші два для мене занадто фрагментарними-без-сюжетного-завершення, тому залишилося відчуття якогось непорозуміння, що це було. А ось останні два, хоч і теж фрагментарні, уже якось краще (для мене особисто як читача!) працюють вкупі.
"Некрополь" - про письменника-філософа і як створював роман, який недописав, про що залишилося мало свідчень, бо він загруз у конструюванні можливих альтернативних світів - а тоді ми дізнаємося, що ми про це дізнаємося з якогось випадкового переказу якомусь біографу; потім якийсь режисер поставив театральну інтерпретація ненаписаного роману, про який теж не залишилося жодних свідчень, бо авторові ставало одразу погано, як він це чув, і про це теж дізнаємося з якоїсь непевної реконструкції випадковим, частковим свідком; а згодом дізнаємося, що і про спробу біографа це реконструювати теж дізнаємося з випадкового свідчення, чи то записаного, чи то ні на старій заплутаній магнітофонній стрічці. Оце вже постмодерний міз-ан-абім цілком на мій смак.
"Від чуття при сутності" - a slice of life, про те як чувак глибоко переживає світ, приблизно півтори доби свого життя. Дії, які він вчиняє та які зважує як можливі, частенько відверто мудацькі, але сам опис цього особливого сприйняття реальності, частково від недосипу, частково від інтоксикації (він, здається, повсякчас у певному поєднанні цим двох станів) мені цілком сподобався.
Іще - якийсь такий детальніше неокреслений центрально-європейський сетінг, зрештою, подібна стратегія до тієї, що приписана персонажеві-письменнику з "Некрополя".
August 4, 2025
«що більше людей по-справжньому любиш, тим більше щасливим можеш бути»
«довгий страх доторкнутися і не звикнути»
«В Іржі - перегляд фотографій, що зробила Анна, які ми з Анною інсценізували і випозували. Колір - умбра. Асиметрії і симетрії. Лиця середньовічних ченців. Довкола озера. Життя на одному камені. Небо вздовж руки. Дерева, по-різному поражені омелою, існування серед омели. Силуети незапрошеного на запрошених поверхнях. Іржі — ви придумуєте фотографії, виходячи з того, як жили. Але ж фотографії стають врешті зовсім іншими. І ви надалі вже послуговуєтеся власними фотографіями як сценаріями. Це знаходження своєї прози, вивільнення від цитування»
«Запорукою будь-якого досвіду є відмирання. І не може бути досвіду забагато, досвіду зайвого, досвіду хибного. І не може бути керунку іншого, ніж досвід, ніж відмирання. Максимум збігається зі смертю. Максимальний досвід потрібний для того, щоб умерти по-своєму. І щоб своєю смертю стати для когось цілим відмерлим лісом, цілим пустищем додаткового досвіду. Згодом текст стане життям, яке після появи може лиш відмирати - витіснятися досвідом.
І ніколи не знаєш - у якому, в чиєму періоді живеш, до якого поля виходиш. Це стане зрозуміло, коли період закінчиться, коли поштов наступної смерті допустить до нових територій досвіду-відмирання»
«і найгірше те, що докладати зусилля - значить бути або ставати беззахисним»
«довгий страх доторкнутися і не звикнути»
«В Іржі - перегляд фотографій, що зробила Анна, які ми з Анною інсценізували і випозували. Колір - умбра. Асиметрії і симетрії. Лиця середньовічних ченців. Довкола озера. Життя на одному камені. Небо вздовж руки. Дерева, по-різному поражені омелою, існування серед омели. Силуети незапрошеного на запрошених поверхнях. Іржі — ви придумуєте фотографії, виходячи з того, як жили. Але ж фотографії стають врешті зовсім іншими. І ви надалі вже послуговуєтеся власними фотографіями як сценаріями. Це знаходження своєї прози, вивільнення від цитування»
«Запорукою будь-якого досвіду є відмирання. І не може бути досвіду забагато, досвіду зайвого, досвіду хибного. І не може бути керунку іншого, ніж досвід, ніж відмирання. Максимум збігається зі смертю. Максимальний досвід потрібний для того, щоб умерти по-своєму. І щоб своєю смертю стати для когось цілим відмерлим лісом, цілим пустищем додаткового досвіду. Згодом текст стане життям, яке після появи може лиш відмирати - витіснятися досвідом.
І ніколи не знаєш - у якому, в чиєму періоді живеш, до якого поля виходиш. Це стане зрозуміло, коли період закінчиться, коли поштов наступної смерті допустить до нових територій досвіду-відмирання»
«і найгірше те, що докладати зусилля - значить бути або ставати беззахисним»
Read
February 14, 2021Widać mam czasem i z literaturą to, co z niektórymi gatunkami muzyki: nie przyswajam, nie ciekawią, nie wywołują żadnego niemal dreszczu.
I to jest chyba ten przypadek. Jak na jakiejś zagubionej autostradzie...: pomknęliśmy, mijając się tuż, w przeciwnych kierunkach...
I to jest chyba ten przypadek. Jak na jakiejś zagubionej autostradzie...: pomknęliśmy, mijając się tuż, w przeciwnych kierunkach...
Displaying 1 - 7 of 7 reviews