Opera

by Horatius

Written primarily in Latin, 1995 edition.

Genres: Poetry, Classics, Philosophy, Literature, Fiction, Reference, Roman

Paperback

First published January 1, 9

About the author

Odes and Satires Roman lyric poet Quintus Horatius Flaccus exerted a major influence on English poetry.

(December 8, 65 BC – November 27, 8 BC)

Horace, the son of a freed slave, who owned a small farm, later moved to Rome to work as a coactor, a middleman between buyers and sellers at auctions, receiving 1% of the purchase price for his services. The father ably spent considerable money on education of his son, accompanied him first to Rome for his primary education, and then sent him to Athens to study Greek and philosophy.

After the assassination of Julius Caesar, Horace joined the army, serving under the generalship of Brutus. He fought as a staff officer (tribunus militum) in the battle of Philippi. Alluding to famous literary models, he later claimed to throw away his shield and to flee for his salvation. When people declared an amnesty for those who fought against the victorious Octavian Augustus, Horace returned to Italy, only to find his estate confiscated and his father likely then dead. Horace claims that circumstances reduced him to poverty.

Nevertheless, he meaningfully gained a profitable lifetime appointment as a scriba quaestorius, an official of the Treasury; this appointment allowed him to practice his poetic art.

Horace was a member of a literary circle that included Virgil and Lucius Varius Rufus, who introduced him to Maecenas, friend and confidant of Augustus. Maecenas became his patron and close friend and presented Horace with an estate near Tibur in the Sabine Hills (contemporary Tivoli). A few months after the death of Maecenas, Horace died in Rome. Upon his death bed, Horace with no heirs relinquished his farm to Augustus, his friend and the emperor, for imperial needs, and it stands today as a spot of pilgrimage for his admirers.

Reviews

[Claire Binkley · Rating 5 out of 5]

I will probably have to reread several of these a few more times in my life. They are poems such as the ones I had to translate when I was a teenage brat.

This is also for the read harder challenge non-white-guy poetry just in case the other one I picked didn't count.

Horace is AKA Quintus Horatius Flaccus, but let's not go around calling his works flaccid, since as you will see when you pick up this work, they are not.

Two books of satires, three books of odes, one book of epistles, a centennial hymn, and Suetonius' Life of Horace, which is a nice touch.

(I am probably going to call some of my Latin friends affectionately by those terms such as laid out in the Appendices such as purissimum penem)

It looks like the next step in my research is to read the Annals of Tacitus. Let me see if I can dig up the Goodreads link for that. Hmm, there seem to be a bunch of editions... I don't know and got distracted by worrying about nepotism in another book. It's nothing to be concerned about.

[Jon Beadle · Rating 4 out of 5]

Horace is the proto-Victorian who takes the epic style and brings it into the prosaic.

[Dan Graser · Rating 4 out of 5]

This is a very elegant single volume of the great works of satirist and poet (and eventually philosopher) Quintus Horatius Flaccus, better known as Horace. Dealing with matters of philosophy, the simple life, poetry, mythology, politics; even millenia after their composition these works still have their power of humor and beauty going from frivolous word-play to great gravitas. Presented essentially in chronological order (as best as scholars are able to identify) the volume concludes with perhaps his most intriguing work, the extended, "Ars Poetica," which has had a lasting influence on the understanding of poetic structure since its "publication" around 10 B.C.E. Great to have the complete works all in one volume and these are fine translations, with some degree of license as you would expect from verse translations.

[Абрахам Хосебр · Rating 5 out of 5]

Вельми дивно читати Горація, після того, як він вже став легендарним, за умовчуванням геніальним. Своє невігластво, читач може якось виправдати (читав же Віргілія, Гомера, Есхіла), але таке виправдання не діє, бо Горацій це есенціальне читання, до котрого тим не менш варто готуватись.Його вислови вкорінились і міцно прижились навіть в сучасному світі. Лови момент, спіймай мить, день цей лови, бо живем поки дієм, capre diem. Тисячі античних і сучасних авторів посилались і посилатимуться на нього, тінейджери та недозрілі дітваки будуть татуювати себе його цитатами, Горація пережовуватимуть і передумуватимуть, проте від цього він не втратить своєї величі, свого пам’ятника, котрий він збудував для себе сам, ще за життя. Exegi monumentum!


Дивовижне відчуття впізнавання, з’явилось у мене, коли я, читаючи про корабель смерті, усвідомив, що раніше, але у видозміненому вигляді вже десь бачив цю цитату. І так, це й Арнольд Беклін і Девід Герберт Лоуренс (в божественному перекалді Олега Лишеги), але також це й зовсім сучасний Юркі Вайнонен.Потужна емоція переживання цього відкриття ще й пов’язана з тим, що уривок з Вайнонена (перефразована ода до Деллія) я помістив у “Тетраморфеус” за два роки до прочитання Горація!


І тепер це впізнавання відображається в книзі з новою силою :Перший плавний поштовх і корабель відчалює. Й. підійшов до стелажу і дістав навмання одну з книг, прийшов час знаменитого книжкового ворожіння. “Всі ми мусимо дійти до однієї мети, жеребок наш потрусять ув урні, рано чи пізно він звідти випаде й помістить нас у човен смерті …”Дуже схоже на давно вимовлені слова, але перефразовані, дещо змінені. І ким був той перший, той найперший? Поетичний навчитель, напів епікуреєць, напів стоїк.Туди, до Орка суджено усім піти: cтрясають урну – жереб і наш колись із неї випаде – і човен нас повезе у вигнання вічне.Місцями Горація вельми важко читати. (Тут дуже помічним є Геродот і Транквіл). Його твори переповнені міфологією, іменами діячів і негідників, географічними номінацями, каламбурами, переосмисленням написаного до нього.


Найбільше мені сподобались “Сатири”, здається, тут чи не вперше в поетичній формі постає жанр травелогу, Горацій дуже живописно розповідає про свою подорож:

Значить, залишивши Рим гомінкий, ми в Аріції тихій

В скромнім заїзді спочили (зі мною ще грек був: славетний Ритор Геліодор),

а далі крізь Аппіїв форум

Ледь протискались ми в гущі людей: гендлярів, мореплавців.

Ми розділили цей шлях, натомившись; бувалий мандрівець,

Певно, б не став на попас, та зате й натрясло б його добре.

Тут поганюча вода. Кленучи свій живіт вередливий,

Зиркаю люто на друзів, що й гадки не мали кінчати

Пізній обід. А між тим, повиваючи тінями землю,

Ніч западає, готова ось-ось заясніти зірками.

Щось перевізникам слуги кричать, перевізники-слугам:

“Гей же! Сюди завертай! Ти набрав зо три сотні вже. Досить!

Поки дійшло до платні, поки, врешті, запряжено мула,

Ціла година спливла. Розкумкались жаби в болоті,

Тне комашня – не заснеш. А тут ще якийсь подорожній

І перевізник, п’яненькі, про подруг далеких горлають,

Пнуться що сил-хто кого. Знемігшись, заснув подорожній.

“Є у Горація і міфологічні видіння, в цьому він подібний

до Гесіода, котрий бачив Геліконських муз:

Я Вакха бачив: серед далеких скель,

—Нащадки, вірте — там він пісень навчав

Уважних німф, там козлоногі Вухами чуйно стригли сатири.

Евгію, й досі, й досі тремчу я весь:У грудях — дух твій, аж розпирає їх.

О зглянься, Лібере, на мене, Грізний своїм нездоланним тирсом!

Є тут місце і для гумористичних оповідок, як то про дерев’яного пріапа з котрим Горацій асоціює себе:Був я смоковниці пнем, завадою всім, але якосьТесля спинивсь біля мене: “

Ану з нього лавку змайструю…Ні, передумав,-Пріапа зроблю”.

Відтоді й одганяю

Звідси птахів і злодіїв: правиця і сук той червоний

(Ось він зухвало стирчить) одганяють злодіїв, а прутом,

Що на моїй голові, я лякаю птахів, щоб не сміли

Шкоди городам новим завдавати. Сюди, пам’ятаю,Звозили трупи.

Умре якийсь раб у тісній комірчині –

Раб же сюди й приставляв його тіло на марах убогих.

Так і стлівали гуртом тут останки злиденного люду:

Тут і сміхун Пантолаб, і внук гультяя Номентана.

Тисячу стіп уподовж, а впоперек-триста: ці межі

Стовп визначав, тої спадщини мертвих німий охоронець.


За свого життя Горацій перебігав від стоїків до епікуреців і навпаки. Він був сином торговця, невдало воював і дуже зрадів, коли Меценат витягнув його з біності, подарувавши заміський маєток. Цей маєток, поет вирішив перетворити на власний куточок раю і схоже, це йому і вдалось.


Ось і все, чим марив я:

Горнусь до них лиш, до тих гір Сабінських.

Дні ж і тут – летять, летять:

То вповні місяць, то вже знов щербиться.


В його творах – щира любов до природи, до сільського життя, зневага над лихварями і обжерами. Перше добро – вдовольнятись малим, ось так звучить його життєва філософія, але під цим “малим”, Горацій мав на увазі просту їжу і скромне житло, але аж ніяк не простоту думки. В своєму маєтку він зібрав велику бібліотеку, та й сам написав досить. Для мене таке сільське життя між землею і книгою все ще залишається втіленням земного раю. Бо не так багато треба для щастя – здоров’я і міць тіла, свобода думки і фантазії, а ще можливість хоч на день-два втекти від лабет “залізної руки города”.

[Tim · Rating 5 out of 5]

Nunc est bibendum! Greater words were never uttered in an undergraduate Latin course.

[Peter Notier · Rating 4 out of 5]

Horace - The Complete Works


Horace, who lived from 65 to 27 B.C., is surprisingly contemporary in the themes of his writings. The introduction to this edition was written in 1936, so the most dated thing about the text is that many of the translations are done in an English that no one really speaks or writes in any more. As Horace tells us, “...an elder generation passes away and new-born words, like youth, flourish and grow.”

And by saying “contemporary,” I do not mean to diminish the fact that in the age of Caesar Augustus, slavery was an accepted fact of life, social class determined most of one’s rights and privileges, and women were seen as accessories, powerful ones at times, but still as accessory to a man. In his essay “Going to Extremes, Especially in Adultery,” Horace advises against committing adultery with the wives of the wealthy and powerful: “How much safer is traffic with women of the second class! Freed-women, I mean!” Where does one begin to discuss this outside of a graduate seminar on Augustan culture? In his essay “An Answer to Critics,” he writes, “You must make frequent use of an eraser if you want to write something that deserves a second reading.” But what if times have changed to the point that something no longer deserves even a first reading?

Should we, therefore, write Horace out of a discussion of literature? The same themes and bits of advice to be found in Horace can certainly be found elsewhere. This is not a trivial question. It is the same question as is raised by whether we should still have public monuments to slave-owners like Washington and Jefferson, let alone Confederate generals and Christopher Columbus. Should we toss most of what is considered classical Greek and Latin literature because of the culture that produced it? On the other hand, does anyone still teach Huckleberry Finn? When it comes to cancel culture, where does one draw the line? Has cancel culture (and I’m not being facetious - why do I even have to say that? -) come to Goodreads? As Horace writes, sometimes a poet, “...through an excess of caution and a fear of squalls, goes creeping along the ground.” So, as another poet wrote centuries later, “Blow, wind! Come, wrack!” At least we’ll write with Horace on our back.

Much of his writing can be read without criticism of the culture or the person. It is also easy to understand what he is getting at without understanding the references to Tyndareus, Tanais, Visellius, Navius, or Nomentanus and others in which his writing is steeped. As he writes, “Change names and the story fits you!” For example, he refers in his essays and poems to “The Golden Mean,” “There is a mean in things, fixed limits on either side of which right living cannot get a foothold.” In the poem “Contentment Without Wealth,” he tells us, “Happiest to whom high Heaven/ Enough - no more - with sparing hand has given.” But the problem, to be sure, as he says in “The Golden mean,” is that “Most men, led astray by greed, say, 'There is no such thing as enough.’” In an age of increasingly obscene economic disparity, this observation is as insightful today as it was 2,000 years ago.

It is possible to read Horace by simply opening the book and reading what comes to hand rather than reading cover to cover. To avoid reading entirely at random, however, look through the table of contents and choose two or three writings that suggest similar themes. His essay, “This Lunatic World,” follows shortly after “What Is a Satirist to Do?,” a good pairing for their analysis of society’s problems and how to write about them. Or look for pairs of poems that have complementary themes, like “Love Unreasoning” vs. “Love Mocks Us All,” that address a topic from different perspectives. “Be Your Age, Chloris,” is simply good advice to anyone today who thinks plastic surgery and botox are a way to deal with the aging process that will guarantee remaining cool, I mean hip, I mean bitchin’, I mean….Chloris should read “It Will Soon Be Too Late” because, soon enough, “winter’s unexpected chill/ Thy pride will humble;...” There are many themes to explore just by scanning the table of contents.

If you find something in this collection offensive, skip it, but don’t condemn the entire collection. In 1968, I found some of the things that Eldridge Cleaver said as a candidate for President with the Peace and Freedom Party to be offensive, but I still voted for him. Take a chance and read Horace, for as he wrote to his friend Maecenas, “The brave explore new paths, and rush where foot ne’er trod before.” Well, plenty of feet have trod Horace’s essays and poems, and they are still worth perusing. As for cancel culture, take it from Horace:
“‘Let’s waive that tender topic!’ I exclaim,
And crave a truce; for oft has this mock-game
To dudgeon led and bickering broils, and they
To furious conflict and the bloody fray.”

[Paulo · Rating 3 out of 5]

Quis sit Horātius, fortasse requiris. Estne optimus lyricus? Nōn. Estne prīnceps Aeolicum carmen ad Italōs dēdūxisse modōs? Minimē, quippe cum huius avidī lectōres pāginae iam mē lēxisse Catullī poemāta sciant.

Sīcque, quid fēcit bene hic ille Horātjus?
-u---uu-u-x
Trīta ac inepta.
-uu-x

[Tori]

Q. Horati Flacci Opera by Quintus Horatius Flaccus (1922)

[James Violand · Rating 5 out of 5]

A truly gifted poet, even in translation. I can only imagine how he reads in the Latin.