Подорож Геллбойверсом продовжується четвертим бібліотечним виданням «Геллбой: Кульбастий чоловік і Відьма-тролиха», у якій знову зібрано багато коротких історій, найдовша з яких — «Кульбастий чоловік». Та особливістю цієї збірки є те, що тут зібрані різні художники. Тому атмосфера та сприйняття, звісно, відрізняються від того, що я звик отримувати під час читання коміксів про червоного диявола із малюнком Майка Міньйоли.
Якщо відверто, то я не у великому захваті, що вже третя підряд збірка сповзла в короткі оповіді, які не є такими епічними і шокуючими, як арки «Зерно руйнування» та «Пробудження диявола» із першого колекційного видання. І я радію, коли якась історія затягується на 50 чи більше сторінок, бо встигаю тоді пройнятися атмосферою та розповіддю. Натомість формат коротких історій дає більше різноманітності в темах чи можливість залучення нових художників, що пришвидшить розширення світу та створення великої кількості історій. Навіть не знаю, що краще загалом, але для мене краще читати довші історії.
Не дарма на обкладинці цього колекційного видання красується назва першого коміксу «Кульбастий чоловік», сценарієм якого займався Майк Міньйола, а художньою частиною Річард Корбен. Бо вважаю її — найкращою в збірці. Мені не дуже заходить малюнок Річарда Корбена, та навіть якщо порівняти його з іншою роботою в цьому видання, то в цьому коміксі вона виглядає на рівень вище. Мені здається, що він зумів передати моторошну історію жахів Міньйоли у своєму малюнку. Його похмурі пейзажі, темні руїни та страшні персонажі чудово виглядають. Малюнок цього художника специфічний і своєрідний, особливо це помітно на обличчях звичайних людей. Не знаю чи він не може намалювати нормальне на вигляд людське обличчя, чи він спеціально це робить. Але всі вони виглядають моторошно й деформовано, що, справді, проймає під час читання. Та все ж вважаю, що тут усе зіграло добре й цей малюнок підійшов цій історії.
Але в збірці є також кілька інших коміксів, які мені чимось запам’яталися. «Відьма-троль», де маємо трішки скандинавської міфології. Історія про череп Чорної Бороди з цікавим реалістичним малюнком Джейсона Шона Олександра. На перший погляд, Геллбой і малюнок, який рухається до реалізму — не сумісні речі. Але воно працює, і досить так непогано. Мені сподобалося. Також варто згадати комікс «Макома», дуже цікава й мрійлива історія, де Міньйола повертається до африканських мотивів, які мені ще подобалися в одній із попередніх збірок.
Насправді збірка дуже різногранна, дещо дуже сподобалося, дещо менше, але враження цілком хороші після прочитання. Також у виданні є слова сценариста й художників, нотатки до всіх історій та великий скетчбук, що стало приємним бонусом наприкінці. Поки що все добре і я далі досліджуватиму світ, який створив Майк Міньйола. Та поки найкращою для мене залишається саме перша збірка. Цікаво чи ця думка зміниться у подальшому.