В надзвичайно особливий, колоритний, невідомий, незвичний та новий світ японського буття та історії запровадить Вас та Вашу дитину книжка "Японські народні казки" видавництва "Веселка", серії книг "Казки народів світу", видання дві тисячі сімнадцятого року. Це сучасне видання призначене для дітей віком від шести до восьми років. Хочеться відмити надзвичайно клопітку та плідну роботу перекладача Івана Дзюби. Йому дуже добре вдалося передати особливий та незвичний колорит японської народної казки. Художник-ілюстратор Олена Михайлова-Батьківщина зуміла підібрати, а також дуже вміло та влучно оформити дану просто надзвичайно цікаву збірку народних японських казок. В даній книжці представлено п'ятдесят дві казки, серед яких особливу увагу хочеться звернути на такі чудові казки як: "Про чоловіка і жінку, що любили рисові коржики", "Як послушники перехитрили скупія-настоятеля", "Про божество Дзідзо, якому смакували коржики", "Як собака перетворився на чайник", "Про вельможу, що був охочий до балачок", "Як чудовиська ділили скарби", "Момотаро, або Хлопчик-Персик", "Біб, соломинка та вуглинка", "Сандалії-скороходи". Саме ці казки зуміють відкрити перед Вами таємничий та чарівний світ японської народної казки, яка становить значну частину фольклорної спадщини японського народу. Ці казки познайомлять Вас із садівником-чарівником, розкажуть, як лисиця дружила з видрою, із божеством Дзідзо, з дивовижним барабаном, з вірним Іссумбосі, рибалкою Урасімою Таро. Читаючи японську народну казку, дитина зможе познайомитись з добром і злом, прославленням хоробрих та чесних простих людей, душевною красою, а також почерпнути хороше та справедливе багатовікової історії цього великого народу. Саме японські народні казки вражають нас своєю своєрідністю, адже Японія була відгородженою та закритою державою, особливо з сімнадцятого до дев'ятнадцятого століття. Тому заглибитись у цей чарівний та надзвичайний світ японської казки буде дуже цікаво Вам та Вашій дитині.
Іван Петрович Дзюб (нар. 1934 р.) — український фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук (1978), член Національної спілки письменників України, Лауреат премії імені Максима Рильського, професійний перекладач-японіст, який вивчив мову та ієрогліфіку самотужки. Саме завдяки йому україномовний читач має можливість познайомитися з класичною, і не тільки, японською літературою: Кавабата Ясунарі, Акутагава Рюноске, Абе Кобо, Ое Кендзабуро, Сосекі Нацуме, Моріо Кіта – далеко не повний переклад японських класиків, котрі завдяки йому отримали путівку в Україну. «Останні десятиліття я буквально живу японською мовою. Я перечитав і переклав безліч текстів. Вільно читаю багатьма європейськими мовами, знання мов дуже допомагали мені в роботі, на наукових конференціях», - поділився в одному інтерв’ю Іван Дзюб. 2006 року перекладача Івана Дзюбу нагороджено японським орденом Вранішнього Сонця та Золотих Променів з Розеткою за популяризацію японської культури в Україні.
Японська культура це завжди щось незвичне, чудернацьке. Так і ж у японців і казки. Інколи надто короткі і страшні,як наприклад казка про "Озеро Залиш", деякі дуже схожі на наші - про хлопців і відьму - той же мотив що й у Сімох козенятах. Є в них і свій Котигорошко і Вернидуб, є свої чорти - Оні і тотемні тварини - лисиці і єнотовидні собаки Танукі. Книжка доповнена чудовими ілюстраціями. Улюблена казка - про чоловіка, який позбувся бородавки на щоці танцюючи з демонами-оні.
Традиційно дуже багато знайомих казок, майже у всіх народів є свій Котигорошко чи казка про те, як море стало солоним (про жорна, що мелють досі на дні). Але й не бракує особливих, своїх казок. І дивують деякі японські казки радше тим, що закінчуються несподівано, в тім сенсі, що не одразу розумієш, що це кінець. Наприклад, "Про сосну, що кашляла".