«Примара миру», третя книга «Галицької саги», охоплює події, що відбувалися у 1923-1928 роках.
15 березня 1923 року у Парижі було вирішено передати Східну Галичину, де переважало українське населення, під опіку Польщі. Не всім таке рішення припало до смаку. Галицькі терени заполонили польські військові осадники, на яких Юзеф Пілсудський покладав великі сподівання; внаслідок проведення так званого «шкільного плебісциту» значно скоротилася кількість українських шкіл; українців витісняють з державної служби…
Щоб протистояти цьому, об’єднуються колишні військові, за плечима яких бої за рідну землю: хтось вступає до лав Української Військової Організації і продовжує збройну боротьбу; хтось розуміє, що побороти натиск польських осадників можна лише спільно, створивши кооперативи; хтось шукає щастя за океаном…
Життя не лише розкидало перетинців різними країнами, але й розвело по різних ідеологіях. Поки що вони не воюють один проти одного, але хто знає, як піде далі?..
_ Якщо в першій частині були події Великої війни, в другій - українська революція (українські визвольні змагання), то в третій таких масштабних подій не було, й на контрасті все значно локальніше й не таке захоплююче. Але знайомі персонажі в купі з тією ж реальною історією, історичними персонажами світової величини - то чистий екстаз…
__ Ще тут досить поширеним стає, в деякому розумінні (особливо для не підготовленого читача), сірість або й прямий антагонізм відомих й таких улюблених, для загалу, українських діячів, як і українських рухів… Що спочатку відштовхувало, але з часом я змирився, бо не все так рожево, як хотілося б…