Stanisław Lem (staˈɲiswaf lɛm) was a Polish science fiction, philosophical and satirical writer of Jewish descent. His books have been translated into 41 languages and have sold over 27 million copies. He is perhaps best known as the author of Solaris, which has twice been made into a feature film. In 1976, Theodore Sturgeon claimed that Lem was the most widely read science-fiction writer in the world.
His works explore philosophical themes; speculation on technology, the nature of intelligence, the impossibility of mutual communication and understanding, despair about human limitations and humankind's place in the universe. They are sometimes presented as fiction, but others are in the form of essays or philosophical books. Translations of his works are difficult and multiple translated versions of his works exist.
Lem became truly productive after 1956, when the de-Stalinization period led to the "Polish October", when Poland experienced an increase in freedom of speech. Between 1956 and 1968, Lem authored 17 books. His works were widely translated abroad (although mostly in the Eastern Bloc countries). In 1957 he published his first non-fiction, philosophical book, Dialogi (Dialogues), one of his two most famous philosophical texts along with Summa Technologiae (1964). The Summa is notable for being a unique analysis of prospective social, cybernetic, and biological advances. In this work, Lem discusses philosophical implications of technologies that were completely in the realm of science fiction then, but are gaining importance today—like, for instance, virtual reality and nanotechnology. Over the next few decades, he published many books, both science fiction and philosophical/futurological, although from the 1980s onwards he tended to concentrate on philosophical texts and essays.
He gained international fame for The Cyberiad, a series of humorous short stories from a mechanical universe ruled by robots, first published in English in 1974. His best-known novels include Solaris (1961), His Master's Voice (Głos pana, 1968), and the late Fiasco (Fiasko, 1987), expressing most strongly his major theme of the futility of mankind's attempts to comprehend the truly alien. Solaris was made into a film in 1972 by Russian director Andrei Tarkovsky and won a Special Jury Prize at the Cannes Film Festival in 1972; in 2002, Steven Soderbergh directed a Hollywood remake starring George Clooney.
Готові до спойлерів? Тут такі захоплюючі описи, що гріх не процитувати.
"Людина повинна їсти, пити та одягатися. Решта безумства - Суть нового світу."
Я вже розповідала, що любов до фантастики у мене зародилася від робіт Лема. Читати антиутопію – одне задоволення. У голові кадрами миготять міста XXII століття, технології вражаючі уяву, максимальна роботизація для спрощення життя, дивні вбрання, зміни у розумінні побудові відносин та конституції шлюбу, відсутність жорстокості, нове покоління.
Наномеблі реагує на кожен, навіть найменший рух, неймовірна робота космопорту. згорнути
"Все навколо здавалося, що складалося з руху"
Головний герой – фізично 40-річний Ел Брегг, який пілотує Прометей повертається зі своєю командою на Землю і не впізнає рідну планету. За 117 років у космічному просторі багато що змінилося. У космопорті зустрічає Наїс, яка ділиться подією за всі роки його відсутності. Він, у свою чергу, розповідає, яким був час до відльоту. У процесі спілкування виникають проблеми із порозумінням. Їх поділяє величезна прірва завдовжки понад сотню років. Брег знає дві епохи. В одній провів молодість, в іншій живе зараз. Це найбільша можливість. Багато хто мріє її отримати, але нашому герою важко перебудується на нову епоху, багато в чому сумує за старими часами, звичним для нього життям. Якби він знав, до чого приведе політ, полетів би? Чи сумнівався? Тінь сумніву поступово відбивається у думках та оповіданнях Елла.
Повний поділ у сфері виробництва та життя, що для суспільства дуже зручно.
Виробництво автоматизоване, все роблять роботи, за ними спостерігають інші роботи, періодично потрібне втручання людини. згорнути
"Автомати дбають про нас, а не ми про них."
Звичайно, можна подумати, та гаразд це все лише фантастика, бурхлива уява автора. Книга написана у 1961 році. Озирніться навколо, минуло менше 60 років і багато почало втілюватися в життя. Фантасти я люблю вас за далекоглядність та сміливість!
"Це був кінець і початок"
This entire review has been hidden because of spoilers.
Միայն առաջինը նայեցի, որ ասեմ՝ ոգևորված եմ, չէ։ Լեմը ասես հատուկ ուզում է կանոնը փոխել, հենց սկզբում ասում է այն, ինչի պիտի հանգեր երևի ամբողջ պատումը, հետո սկսում է մանրամասնել։ Մի կտոր կար, որը, ըստ էության, ժամանակակից էլեկտրոնային գրքի ամբողջ ինդուստրիան է, Բեզոսը կամ ինչ որ մեկը հաստատ էդ կտորը կարդացել է ։)) Փիլիսոփայական հատվածներ, մարդկային գոյության էությունը հասկանալու, անգամ ամբողջ գիրքը, երևի թե քիչ փիլիսոփայական էին։ Միակը, որ՝ ապրել իմաստ ունի, եթե դնում ես անհաղթահարելի թվացողը հաղթահարելու նպատակ, հակառակ դեպքում անհասկանալի է, թե ինչի համար է ապրելը։ Սյուժեն շատ արագ ու գրավիչ չէր, էջեր շարունակ ինչ-որ անհասկանալի շարադրանք։ Մի խոսքով, միգուցե էս գործը շատ հաջողը չէ, փորձենք հետո։
Чтение Лема сродни разговору с невероятно умным человеком. Глас Господа - история как таковая ни о чем и заканчивается ничем, однако обязательна к прочтению. Лем, потрясающий интеллектуал, беспристрастный и честный, используя шкуру "злого" математика, изучающего внеземное послание в составе Проекта, сродни Манхэттенскому, рассуждает о человеке , бесцельности и замкнутости технологического прогресса и беспощадности и биполярности мира , в котором мы живём. Возвращение со звезд - взгляд философа и человека на один из возможных путей развития прогресса и несопоставимости культур цивилизаций (тема та же, что и в Гласе), только разделенных не пространством, а временем.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Еще один (анти-?)утопический роман про веселую и беззаботную жизнь будущих поколений. Ключевой фигурой романа является космонавт, вернувшийся из 10-ти летней научной экспедиции к Фомальгауту (звездная система, находящийся на рассмотрении 25-ти световых лет от земли). Для космонавтов прошло всего около 10 лет, но вот на земле этот период растянулся более чем на столетие (побочный эффект путешествий со скоростями близкими к скорости света). Социум и технологии за это время претерпели колоссальные метаморфозы. В итоге мы имеем классическую проблему «мистер дикарь vs цивилизованное сообщество» (очень похоже на то, что было у Хаксли в его "диваном мире"). Непосредственно сюжет довольно-таки банален и почти не развивается на протяжении всего романа: немного путешествий, девушек и приключений, а все остальное - разговоры и размышления о технологическом и нравственном устройстве нового мира, а также воспоминания о путешествии к звездам.
Действия романа происходят в довольно-таки отдаленном будущем (относительно текущего момента времени), так что мир выглядит весьма впечатляющее - всюду роботы, голограммы и чудеса покоренной гравитации. Но при этом отчетливо чувствуется дыхание времени, в которое был написан роман: стационарные телефоны, телеграммы до востребования, персональные принтеры для печати денег и т.п. С нравственным устройством мира все обстоит куда интересней: благодаря особой процедуре, которой подвергаются все люди в младенчестве, никто теперь не может (да и не хочет) причинить какой-либо вред другим. Весьма интересный рецепт счастья во всем мире. Лем очень активно противопоставляет психологию космонавта на протяжении многих лет находящегося в условиях крайнего риска и напряжения, психологии "нового" человека, для которого риск является вещью совершенно немыслимой (никакого насилия в сообществе и почти нулевые шансы техногенных происшествий). Это и есть главный вопрос романа: "Стоит ли оно того?".
В итоге мы имеем не самый плохой утопический роман с особой звездной романтикой и интересными психологическими вопросами. Моя оценка - 4 балла.