What do you think?
Rate this book
Casi un objeto
Casi un objeto es un libro de relatos excepcionales por un autor que el público español ha aprendido a considerar tan suyo como el que más.
Uno por uno, los cuentos de José Saramago prenden de modo irrevocable en la sensibilidad y la memoria del lector. En Silla, una carcoma va royendo minuciosamente el asiento de Salazar, hasta que cae la dictadura. Embargo nos cuenta la ocupación de un hombre por su automóvil, mientras la gasolina va acabándose y la muerte se cierne sobre ambos. En Reflujo, un inmenso y único cementerio va absorbiendo todos los demás, hasta la muerte del monarca. En Cosas, moviéndose entre la ciencia ficción a lo Huxley y el humanismo jüngeriano, Saramago imagina una ciudad sometida a una dictadura absoluta, donde la disidencia se concreta en la rebelión de los objetos. Un último ser fantástico, mitad hombre y mitas caballo, se esconde desde hace siglos en las sombras de Centauro. Y Desquite es una brevísima parábola en la que un muchacho contempla la castración de un cerdo y se lanza a un río para cruzarlo a nado, mientras lo mira una rana, sabiendo que en la orilla de enfrente lo espera una chica desnuda.
El propio Saramago acumula así todos los sabores literarios de Casi un objeto: «El dictador se cayó de una silla, los árabes dejaron de vender petróleo, el muerto es el mejor amigo del vivo, las cosas nunca son lo que parecen, cuando veas un centauro confía en tus ojos, si una rana se burla de ti, atraviesa el río. Todo son objetos. Casi». Todos son espléndidos. Sin casi.
Uno por uno, los cuentos de José Saramago prenden de modo irrevocable en la sensibilidad y la memoria del lector. En Silla, una carcoma va royendo minuciosamente el asiento de Salazar, hasta que cae la dictadura. Embargo nos cuenta la ocupación de un hombre por su automóvil, mientras la gasolina va acabándose y la muerte se cierne sobre ambos. En Reflujo, un inmenso y único cementerio va absorbiendo todos los demás, hasta la muerte del monarca. En Cosas, moviéndose entre la ciencia ficción a lo Huxley y el humanismo jüngeriano, Saramago imagina una ciudad sometida a una dictadura absoluta, donde la disidencia se concreta en la rebelión de los objetos. Un último ser fantástico, mitad hombre y mitas caballo, se esconde desde hace siglos en las sombras de Centauro. Y Desquite es una brevísima parábola en la que un muchacho contempla la castración de un cerdo y se lanza a un río para cruzarlo a nado, mientras lo mira una rana, sabiendo que en la orilla de enfrente lo espera una chica desnuda.
El propio Saramago acumula así todos los sabores literarios de Casi un objeto: «El dictador se cayó de una silla, los árabes dejaron de vender petróleo, el muerto es el mejor amigo del vivo, las cosas nunca son lo que parecen, cuando veas un centauro confía en tus ojos, si una rana se burla de ti, atraviesa el río. Todo son objetos. Casi». Todos son espléndidos. Sin casi.
187 pages, Paperback
First published January 1, 1978
169 people are currently reading
2671 people want to read
About the author
José Saramago
308 books16.6k followersJosé de Sousa Saramago (16 November 1922 – 18 June 2010) was a Portuguese novelist and recipient of the 1998 Nobel Prize in Literature, for his "parables sustained by imagination, compassion and irony [with which he] continually enables us once again to apprehend an elusory reality." His works, some of which have been seen as allegories, commonly present subversive perspectives on historic events, emphasizing the theopoetic. In 2003 Harold Bloom described Saramago as "the most gifted novelist alive in the world today."
https://en.wikipedia.org/wiki/Jos%C3%...
https://en.wikipedia.org/wiki/Jos%C3%...
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 321 reviews
![Profile Image for s.penkevich [hiatus-will return-miss you all].](/_next/image?url=https%3A%2F%2Fi.gr-assets.com%2Fimages%2FS%2Fcompressed.photo.goodreads.com%2Fusers%2F1735525095i%2F6431467._UX200_CR0%2C11%2C200%2C200_.jpg&w=128&q=75)
November 15, 2012
Nobel Laureate Jose Saramago is an author I can only speak lovingly of. He has such a charm and warm glow about his prose that fills my heart with each word from his pen. Sadly, he is no longer with us, but his passing has reinvigorated an interest in his publication that has brought several volumes of posthumous releases and newly translated works to help fill the void his absence has created. The Lives of Things is one such work, appearing for the first time in English and comprised of six stories previously published in 1978. These short pieces offer a unique look at his early writing, powerful in its own regard, and displays glimpses of themes he would mold and expand upon throughout his impressive career.
The dilemma with reviews is how to review a book that you really enjoy, but one that falls slightly short of the great achievements by that same author. The 3 stars I reluctantly awarded seems a slighting on this collection, but I assure you it is not so. To place 4 stars on the review would then align it in the same category as I have rated many of his other books, wholly deserving, and this collection does not quite have the same impact as, say, Blindness. Also, when hearing there was a book of his short stories coming out, I was very excited, but felt a bit underwhelmed when I discovered it was such a slim volume. Basically, this is a giant self-serving disclaimer and you may now continue forth knowing this is a very high 3, or a 7.5/10.
Each story contained is very satisfying, and shows a younger author building an enviable style. It is interesting to see how he has progressed, as much of the sentence structure found here is more truncated than his later works. Also, Saramago’s signature rejection of dialogue conventions have yet to be developed at this point. Instead of the fascinating and unique way of dialogue as an unbroken sentence pulsating back and forth between interlocutors, in these stories we see Saramago using the em-dash and line breaks to flag dialogue while still avoiding calling out the speaker. His grasp on language and the sheer poetry of his words are anything but wanting however, and fans of Saramago will find many golden passages to bask in. Saramago pays strict attention to colors in many of these stories, which I need to reread his later work to see how that survived. His exciting and loving way of toiling through phrasing and circling around ideas is ever present as well, and gave me exactly what I crave most in his works. For example, the first story, The Chair, consists of a mere few seconds of time and space, which he exploits for nearly 30 pages of pure poetic investigation, elevating the breaking of a chair to epic proportions complete with Western-style showdowns between termite and wood that could rival Tombstone. 4 pages pass before he even gets on with it, choosing to examine the notion of the phrases ‘to come to bits’ and 'topple over'. I’ve always enjoyed his method of picking apart the shortcomings of language:
The world may not be perfect, but Saramago, you were damned close.
As with many of his novels, the settings of these stories feel wholly universal and timeless, attributing a fable-like mythology to the places spoken of. His satirical wit is shown to already be sharpened as he comically depicts the lives of civil servants, royalty, and the chains of command. His political parables are just as poignant today as they were in 70’s, and readers today will empathize with the man in Embargo as they watch the gas prices rise with the summer temperatures. I cannot fill up my tank now without thinking of his plight. Many of these allegorical themes will be familiar to the Saramago reader, and it is interesting to see the initial blueprints of many larger ideas and motifs in later novels. Stories like Reflux, where a walled off necropolis is constructed to remove the sight of death from a kingdom, seem to live on as the sprawling cemetery in All the Names, as well as the civil servant in Things. Death plays the largest role in the works of Saramago, and here too, as it is the common denominator of each story. Sometimes mocking, sometimes foreboding, but always with the aim of redemption does Saramago approach our inevitable end.
Let it be known that the story Things is worth the price of admission alone. A city begins to fall to pieces, both literally and figuratively, as the government decrees that all products must be made with lower standards of quality because there ‘was little point depriving members of the public (especially those in categories A, B, and C) of the civil right to lodge complaints; a wise decision which could only benefit the manufacturing companies.’ Hilarious right? Until man-made objects begin vanishing – entire apartment buildings disappearing into thin air sending the residents plummeting several stories to their deaths. Applying a wry satire on Government procedure, social status and abbreviations, this story is shocking and satisfying in a way that makes in seem like the best of Vonnegut crossed with P.K.D. The remainder of the stories are all worth a read still too. The probing of myth in the face of death in Minotaur and the highly ethereal Revenge will leave you craving for more of this great writer.
While this is early, unpolished Saramago, it is still of the highest caliber. I would, however, not recommend it as a starting place for new readers (except for Things), as having a bit of built-up love for the man will serve as a good pair of shocks over the few bumps and potholes. The man started strong and ended stronger, and this is a wonderful way to enjoy him in short bursts.
3.75/5
The dilemma with reviews is how to review a book that you really enjoy, but one that falls slightly short of the great achievements by that same author. The 3 stars I reluctantly awarded seems a slighting on this collection, but I assure you it is not so. To place 4 stars on the review would then align it in the same category as I have rated many of his other books, wholly deserving, and this collection does not quite have the same impact as, say, Blindness. Also, when hearing there was a book of his short stories coming out, I was very excited, but felt a bit underwhelmed when I discovered it was such a slim volume. Basically, this is a giant self-serving disclaimer and you may now continue forth knowing this is a very high 3, or a 7.5/10.
Each story contained is very satisfying, and shows a younger author building an enviable style. It is interesting to see how he has progressed, as much of the sentence structure found here is more truncated than his later works. Also, Saramago’s signature rejection of dialogue conventions have yet to be developed at this point. Instead of the fascinating and unique way of dialogue as an unbroken sentence pulsating back and forth between interlocutors, in these stories we see Saramago using the em-dash and line breaks to flag dialogue while still avoiding calling out the speaker. His grasp on language and the sheer poetry of his words are anything but wanting however, and fans of Saramago will find many golden passages to bask in. Saramago pays strict attention to colors in many of these stories, which I need to reread his later work to see how that survived. His exciting and loving way of toiling through phrasing and circling around ideas is ever present as well, and gave me exactly what I crave most in his works. For example, the first story, The Chair, consists of a mere few seconds of time and space, which he exploits for nearly 30 pages of pure poetic investigation, elevating the breaking of a chair to epic proportions complete with Western-style showdowns between termite and wood that could rival Tombstone. 4 pages pass before he even gets on with it, choosing to examine the notion of the phrases ‘to come to bits’ and 'topple over'. I’ve always enjoyed his method of picking apart the shortcomings of language:
If they were to say the same thing, if they were to group together through affinity of structure and origin, then life would be much simpler, by means of successive reduction, down to onomatopoeia which is not simple either, and so on and so forth, probably to silence, to what we might term the general synonym or omnivalent. It is not even onomatopoeia, or cannot be formed from this articulated sound (since the human voice doe not have pure, unarticulated sounds, except perhaps in singing, and even then one would have to listen up close) formed in the throat of the person who is toppling or falling although no star, both words with heraldic echoes, which now describe anything which is about to come to pieces, therefor it did not sound right to join the parallel ending to this verb, which would settle the choice and complete the circle. Thus proving that the world is not perfect.
The world may not be perfect, but Saramago, you were damned close.
As with many of his novels, the settings of these stories feel wholly universal and timeless, attributing a fable-like mythology to the places spoken of. His satirical wit is shown to already be sharpened as he comically depicts the lives of civil servants, royalty, and the chains of command. His political parables are just as poignant today as they were in 70’s, and readers today will empathize with the man in Embargo as they watch the gas prices rise with the summer temperatures. I cannot fill up my tank now without thinking of his plight. Many of these allegorical themes will be familiar to the Saramago reader, and it is interesting to see the initial blueprints of many larger ideas and motifs in later novels. Stories like Reflux, where a walled off necropolis is constructed to remove the sight of death from a kingdom, seem to live on as the sprawling cemetery in All the Names, as well as the civil servant in Things. Death plays the largest role in the works of Saramago, and here too, as it is the common denominator of each story. Sometimes mocking, sometimes foreboding, but always with the aim of redemption does Saramago approach our inevitable end.
Let it be known that the story Things is worth the price of admission alone. A city begins to fall to pieces, both literally and figuratively, as the government decrees that all products must be made with lower standards of quality because there ‘was little point depriving members of the public (especially those in categories A, B, and C) of the civil right to lodge complaints; a wise decision which could only benefit the manufacturing companies.’ Hilarious right? Until man-made objects begin vanishing – entire apartment buildings disappearing into thin air sending the residents plummeting several stories to their deaths. Applying a wry satire on Government procedure, social status and abbreviations, this story is shocking and satisfying in a way that makes in seem like the best of Vonnegut crossed with P.K.D. The remainder of the stories are all worth a read still too. The probing of myth in the face of death in Minotaur and the highly ethereal Revenge will leave you craving for more of this great writer.
While this is early, unpolished Saramago, it is still of the highest caliber. I would, however, not recommend it as a starting place for new readers (except for Things), as having a bit of built-up love for the man will serve as a good pair of shocks over the few bumps and potholes. The man started strong and ended stronger, and this is a wonderful way to enjoy him in short bursts.
3.75/5
February 3, 2024
José Saramago attempts the Salvador Dali style sketch, an abstraction of the abstract, to demonstrate a sense of a fictitious reality or suffering but which does not in any way bring the embodiment of a prediction or backward-looking definition, allowing assiduous jubilation for daily reading.
Giving life to an "OBJECT" does not give it the appearance of a subject far from its definition for which it was created; in this sense, "IT" obeys the creator even if sometimes it drifts, causing unalterable hazards.
With a slight suspicion of philosophical bewilderment, thus treated a work composed of a tissue of appalling and enduring foolishness deviating from the baroque passion yet dedicated to the author.
Sitting in my chair, reading "things" has given me such an "ebb" that a "revenge" on another book will lift the idea of an "embargo" to continue. The minotaur reader that I am.
Giving life to an "OBJECT" does not give it the appearance of a subject far from its definition for which it was created; in this sense, "IT" obeys the creator even if sometimes it drifts, causing unalterable hazards.
With a slight suspicion of philosophical bewilderment, thus treated a work composed of a tissue of appalling and enduring foolishness deviating from the baroque passion yet dedicated to the author.
Sitting in my chair, reading "things" has given me such an "ebb" that a "revenge" on another book will lift the idea of an "embargo" to continue. The minotaur reader that I am.
June 17, 2024
Чесно кажучи, я страшенно боюся згортання демократії в Україні. Можливо навіть більше, ніж власної фізичної смерті. Бо майбутнє для України і українців можливе лише в умовах демократії і у складі вільної Європи. Більше не залишилося жодного шансу на "третій шлях", жоднісінької можливості "зійтися посередині".
Кожна автократія рано або пізно скотиться в тиранію. Світ бачив таке вже безліч разів. Дуже складно розбудувати ефективні державні інституції та громадянське суспільство, укласти притомний і прийнятний для всіх учасників суспільний договір, ще складніше погодитися на децентралізацію влади, на ставлення до громадян своєї країни, як до дорослих і відповідальних людей, і либонь практично неможливо відмовитися від спокуси бачити світ виключно крізь призму власних уявлень про добро, зло та справедливість. Натомість, як показує історія, маленькими кроками і "варінням жабки" перетворити демократичне суспільство в отару безправних і мовчазних овець - надто легко. На жаль, українська влада майже непомітно і дуже тихо вже ставить опорну ногу на цю слизьку і потворну стежку, тож помагай нам Бог.
Збірка з шести оповідань Жузе Сарамаґу "Бунт речей" відноситься до раннього періоду творчості автора і написана ще тоді, коли він не лінувався виділяти у тексті діалоги та користуватися розділовими знаками.
Жузе Сарамаґу народився в Португалії у 1922 році і прожив лише чотири роки, коли відбувся військовий переворот і молода та демократична Перша Португальська Республіка раптово перетворилася в Національну диктатуру. Одним із міністрів тоді став такий собі Антоніо де Олівейра Салазар.
Доки Жузе навчався жити в світі, здобував професії, працював, Салазар здобув диктаторські повноваження і залишався у цій ролі аж до 1970 року. Дивовижно, що кінець його влади розпочався не з революції, війни або політичного убивства, а через начебто буденне, але вкрай несподіване падіння стільця.
Оповідання "Стілець" дуже багатомовно поетизує ту мить, після якої диктатор впав у кому. Якщо за десятки років в Португалії не знайшлося нікого сміливішого, то і звичайний стілець, в якому випадково підломилася ніжка, цілковито заслуговує на безсмертя у оповіданні Нобелівського лавреата.
"Ембарґо" мало би налякати тих, хто остерігається потрапити у залежність від власних транспортних засобів. Як і будь-яка фізична залежність організму від речовин, емоцій або нейромедіаторів, залежність від нафтопродуктів та інших енергоносіїв може перетворитися на злий жарт.
"Рефлюкс" скидається на притчу про когось середнього між царевичем Сіддхартхою та царем Мідасом. Якщо одна людина, хай яка вона всевладна, думає, що вона зможе перемогти смерть, коли сховає її з-перед своїх очей, прибравши навіть всі найменші на неї натяки, природній порядок речей поверне status quo.
"Речі" можуть налякати читача ще більше, ніж це вже зробило "Ембарґо". Уявіть собі, що ви втрачаєте можливість розпоряджатися на власний розсуд кожним матеріальним предметом - побутовими речами, інструментами, помешканнями, посудинами тощо. Речі натомість несуть загрозу всім і кожному, можуть скалічити і навіть убити.
"Кентавр" - це сумна казка про світ, з якого майже зникла магія. Та магія, яка дозволяла людям вірити в богів та духів, допомагала уживатися з чарівними сутностями у великому, спільному для всіх істот світі.
Останнє оповідання збірки "Відплата" найкоротше, але емоційно дуже контраверсійне - можливо я мушу перечитати його ще декілька раз, перш ніж мені вдасться впіймати дорогоцінне кавунове зернятко сенсу.
Всі разом ці оповідання ніби демонструють цілий спектр поетично змальованих варіацій бунту проти диктатури, тільки замість тих, хто справді міг би, і мав би, і повинен бунтувати в таких обставинах, у химерній та вигадливій уяві автора бунтують речі.
Кожна автократія рано або пізно скотиться в тиранію. Світ бачив таке вже безліч разів. Дуже складно розбудувати ефективні державні інституції та громадянське суспільство, укласти притомний і прийнятний для всіх учасників суспільний договір, ще складніше погодитися на децентралізацію влади, на ставлення до громадян своєї країни, як до дорослих і відповідальних людей, і либонь практично неможливо відмовитися від спокуси бачити світ виключно крізь призму власних уявлень про добро, зло та справедливість. Натомість, як показує історія, маленькими кроками і "варінням жабки" перетворити демократичне суспільство в отару безправних і мовчазних овець - надто легко. На жаль, українська влада майже непомітно і дуже тихо вже ставить опорну ногу на цю слизьку і потворну стежку, тож помагай нам Бог.
Збірка з шести оповідань Жузе Сарамаґу "Бунт речей" відноситься до раннього періоду творчості автора і написана ще тоді, коли він не лінувався виділяти у тексті діалоги та користуватися розділовими знаками.
Жузе Сарамаґу народився в Португалії у 1922 році і прожив лише чотири роки, коли відбувся військовий переворот і молода та демократична Перша Португальська Республіка раптово перетворилася в Національну диктатуру. Одним із міністрів тоді став такий собі Антоніо де Олівейра Салазар.
Доки Жузе навчався жити в світі, здобував професії, працював, Салазар здобув диктаторські повноваження і залишався у цій ролі аж до 1970 року. Дивовижно, що кінець його влади розпочався не з революції, війни або політичного убивства, а через начебто буденне, але вкрай несподіване падіння стільця.
Оповідання "Стілець" дуже багатомовно поетизує ту мить, після якої диктатор впав у кому. Якщо за десятки років в Португалії не знайшлося нікого сміливішого, то і звичайний стілець, в якому випадково підломилася ніжка, цілковито заслуговує на безсмертя у оповіданні Нобелівського лавреата.
"Ембарґо" мало би налякати тих, хто остерігається потрапити у залежність від власних транспортних засобів. Як і будь-яка фізична залежність організму від речовин, емоцій або нейромедіаторів, залежність від нафтопродуктів та інших енергоносіїв може перетворитися на злий жарт.
"Рефлюкс" скидається на притчу про когось середнього між царевичем Сіддхартхою та царем Мідасом. Якщо одна людина, хай яка вона всевладна, думає, що вона зможе перемогти смерть, коли сховає її з-перед своїх очей, прибравши навіть всі найменші на неї натяки, природній порядок речей поверне status quo.
"Речі" можуть налякати читача ще більше, ніж це вже зробило "Ембарґо". Уявіть собі, що ви втрачаєте можливість розпоряджатися на власний розсуд кожним матеріальним предметом - побутовими речами, інструментами, помешканнями, посудинами тощо. Речі натомість несуть загрозу всім і кожному, можуть скалічити і навіть убити.
"Кентавр" - це сумна казка про світ, з якого майже зникла магія. Та магія, яка дозволяла людям вірити в богів та духів, допомагала уживатися з чарівними сутностями у великому, спільному для всіх істот світі.
Останнє оповідання збірки "Відплата" найкоротше, але емоційно дуже контраверсійне - можливо я мушу перечитати його ще декілька раз, перш ніж мені вдасться впіймати дорогоцінне кавунове зернятко сенсу.
Всі разом ці оповідання ніби демонструють цілий спектр поетично змальованих варіацій бунту проти диктатури, тільки замість тих, хто справді міг би, і мав би, і повинен бунтувати в таких обставинах, у химерній та вигадливій уяві автора бунтують речі.
February 13, 2016
Diktatörlük öyle daaaan diye gelmez. Gelince de, selam, ben geldim, demez. Yavaşça gelir. Bir gün bakmışız ki gelmiş.
Portekiz'e de öyle gelmiştir belki, belki de gelmemiştir, bilemiyorum. Ama şuna eminim; Saramago'nun dikta rejimi altında yazdığı bu öyküleri, ben bugün okuduğumda, kemiklerimin ta içinde hissedebiliyorum. Biliyorum ki bugün burada da aynı şeyler var -olacak.
Zaten delinin teki -ve benim için edebiyat tanrısı- olan Saramago, "Sandalye" adındaki ilk öyküde, bir sandalyenin devrilmesini ve üstündeki adamın düşüşünü 20 sayfa boyunca anlatabiliyor; ama okurken ben, Saramago'nun çaresizliğini, rejim altındaki ezilmişliğini iliklerime kadar hissedebiliyorum. Keza, "Nesneler" isimli muazzam öykü, "Görmek"teki şehre değişik açıdan bakıp, dikta rejimi altında yönetildiğinin farkında olmayan bir halkı anlatıyor, ülkenin öteki ucunda yaşanan bir savaşı ve halkın 'onlar'a bakışını gözler önüne seriyor, bir yandan da tüketimi körükleyerek varlığını sürdüren bir hükümete değiniyor.
Ya zaten benim, bu adamın yazdığı herhangi bir şeyi beğenmeme lüksüm yok. Çarpılırım.
"İki tarafın anlattıklarına kulak verip suya sabuna dokunmadan tarafsız kalmaktan kolay bir şey yoktur şu dünyada, çünkü bu sayede zinanın âlâsını işleyip vicdanımızı temiz tuttuğumuzu iddia edebiliriz."
Portekiz'e de öyle gelmiştir belki, belki de gelmemiştir, bilemiyorum. Ama şuna eminim; Saramago'nun dikta rejimi altında yazdığı bu öyküleri, ben bugün okuduğumda, kemiklerimin ta içinde hissedebiliyorum. Biliyorum ki bugün burada da aynı şeyler var -olacak.
Zaten delinin teki -ve benim için edebiyat tanrısı- olan Saramago, "Sandalye" adındaki ilk öyküde, bir sandalyenin devrilmesini ve üstündeki adamın düşüşünü 20 sayfa boyunca anlatabiliyor; ama okurken ben, Saramago'nun çaresizliğini, rejim altındaki ezilmişliğini iliklerime kadar hissedebiliyorum. Keza, "Nesneler" isimli muazzam öykü, "Görmek"teki şehre değişik açıdan bakıp, dikta rejimi altında yönetildiğinin farkında olmayan bir halkı anlatıyor, ülkenin öteki ucunda yaşanan bir savaşı ve halkın 'onlar'a bakışını gözler önüne seriyor, bir yandan da tüketimi körükleyerek varlığını sürdüren bir hükümete değiniyor.
Ya zaten benim, bu adamın yazdığı herhangi bir şeyi beğenmeme lüksüm yok. Çarpılırım.
"İki tarafın anlattıklarına kulak verip suya sabuna dokunmadan tarafsız kalmaktan kolay bir şey yoktur şu dünyada, çünkü bu sayede zinanın âlâsını işleyip vicdanımızı temiz tuttuğumuzu iddia edebiliriz."
June 29, 2019
"Başlangıçta, demeden önce her şeyin bir başlangıcı olması gerekir diye belirtmek gerek, zira bu en başta ortaya çıkan başlangıcın asla ayrılamadığı bitiş noktası, ki “ayrılamadığı” demek “ayrılmak istemediği” veya “ayrılmaması gerektiği” demek değildir, aslında ayrılamayış kavramının duru bir örneğidir, çünkü böyle bir ayrılış gerçekleştiği takdirde evrenin başımıza yıkılacağı herkes tarafından bilinir, ne de olsa evren kırılgan bir yapıdır ve devamlılık kavramı üstüne oturtulmuş çözümleri kaldıramaz- neyse başlangıca dönersek; başlangıçta dört tane yol inşa edildi."
"Aynı sözcükler farklı anlamlarda kullanılınca aynı anlamı taşımaz mı?Şiirsellik uğruna bile olmaz mı?"
💚
Özellikle Ambargo ve Nesneler çok iyiydi. Tam bir Saramago evreni...
"Aynı sözcükler farklı anlamlarda kullanılınca aynı anlamı taşımaz mı?Şiirsellik uğruna bile olmaz mı?"
💚
Özellikle Ambargo ve Nesneler çok iyiydi. Tam bir Saramago evreni...
June 24, 2018
Altı düşsel öykü içeriyor. Bunlardan “Sandalye” öyküden çok denemeye benziyor, “Ambargo” ve “Kısırdöngü” ütopik, “Eşyalar” distopik, “Sentor” ise mitolojik öykü niteliğinde. Hepsinde otorite ve baskıya karşı bir duruş var. Aslında Saramago okumak onu tanımak isteyenler için bu kitap iyi bir başlangıç olabilir.
August 9, 2024
«Бунт речей» — моє перше знайомство із Сарамаґу-автором малої прози. Мені сподобалося. Зокрема тому, що книжка про диктатуру. Перекладачка Інна Білоножко навіть свою передмову (а це справді важливий текст, який передує заглибленню в історії Сарамаґу, налаштовує, й навіть більше — застерігає) так і назвала «Бунт проти диктатури». Автор майстерно працює з темою: у кожному з текстів він показує ту чи іншу грань диктатури: чим вона була, є, може бути, яких безумних реальних й метафоричних форм може набувати. Тим, хто любить тексти про диктаторів — раджу, а я до таких точно належу (навіть хотіла магістерський диплом писати про диктаторські романи — так мене ця тема захоплює).
Книжку відкриває епіграф з Маркса і Енгельса: «Якщо людину формують обставини, то обставини мають формуватися людяно». Однак ані людяність, ані обставини не є ключовими словами для розуміння цієї збірки, головним, як мені видається, є слово — тривожність. Кожен із персонажів й обʼєктів тривожаться, непокояться, вони переминаються з ноги на ногу в очікуванні чи нетерплячці, у страху й непевності, що все (про що би не йшлося) вдасться. Диктатура — це ж про тривожність: і з боку диктатора, і з боку тих, хто підкорюється, і зі сторони системи, яка здійснює контроль.
Перший текст найскладніший — він про стілець, із якого має впасти Антоніу Салазар (не спойлер, а історичний факт: він справді упав зі стільця, травма, два роки життя в омані, туди-сюди, вмер і Португалія вільна). Тут і детальний опис самого стільця й момент падіння, розтягнений у часі. До речі, ця збірка — ідеальний набір сюжетів для короткометражок. Вона кінематографічна, у ній великий простір для візуальних рішень і технічних прийомів.
Другий текст «Ембарґо» про чоловіка з панічною атакою: він їздить вулицями міста, скуповуючи бензин й тривожно (!) поповнюючи запаси бензину в баку, хоч лити те паливо немає куди, але він панікує, він боїться залишитися без пального. А може боїться вийти з машини? А може не він керує машиною, а вона ним? А може все це несправедливо — ці черги й обмеження? А може-може-може, а може його тримає система?
«Рефлюкс» — про диктатора, якому потрібно, щоби всі мертві лежали в одному місці, щоби він не бачив смерті, щоб вона його не переслідувала й не переходила йому дорогу. Проєкт схожий на «Долину полеглих» в Іспанії — меморіал, який почали зводити за ідеєю Франциско Франко.
Текст «Речі» найвлучніше пояснює нам назву збірки «Бунт речей», бо речі й справді зчинили бунт — вони почали зникати, не виконувати своїх функцій, дестабілізувати місто, яке звикло до впорядкованого й категорізованого життя. Бунт речей створює хаос на вулицях, він підриває авторитетність влади, він змушує меншканців міста не вірити сусідові чи зустрічному. Але з чого виростає цей бунт? Я до цієї збірки підступалася кілька разів. Бо читати «Стілець» у метро й автобусах було поганою ідеєю — це оповідання вимагає зосередженості й концентрації, воно не розважатиме, воно змушуватиме повсякчас перебувати у читацькій напрузі, щоби бачити як автор витворює цей момент падіння стільця, протягом 30 сторінок. Водноча останні два тексти «Кентавр» і «Відплата» так мені й не відкрилися. Припускаю, що потрібно знайти ритм, час і місце й повернутися. Радість збірок оповідань у тому, що можна піддатися логіці автора чи авторки, упорядника чи упорядниці, або ж рухатися навмання.
Книжку відкриває епіграф з Маркса і Енгельса: «Якщо людину формують обставини, то обставини мають формуватися людяно». Однак ані людяність, ані обставини не є ключовими словами для розуміння цієї збірки, головним, як мені видається, є слово — тривожність. Кожен із персонажів й обʼєктів тривожаться, непокояться, вони переминаються з ноги на ногу в очікуванні чи нетерплячці, у страху й непевності, що все (про що би не йшлося) вдасться. Диктатура — це ж про тривожність: і з боку диктатора, і з боку тих, хто підкорюється, і зі сторони системи, яка здійснює контроль.
Перший текст найскладніший — він про стілець, із якого має впасти Антоніу Салазар (не спойлер, а історичний факт: він справді упав зі стільця, травма, два роки життя в омані, туди-сюди, вмер і Португалія вільна). Тут і детальний опис самого стільця й момент падіння, розтягнений у часі. До речі, ця збірка — ідеальний набір сюжетів для короткометражок. Вона кінематографічна, у ній великий простір для візуальних рішень і технічних прийомів.
Другий текст «Ембарґо» про чоловіка з панічною атакою: він їздить вулицями міста, скуповуючи бензин й тривожно (!) поповнюючи запаси бензину в баку, хоч лити те паливо немає куди, але він панікує, він боїться залишитися без пального. А може боїться вийти з машини? А може не він керує машиною, а вона ним? А може все це несправедливо — ці черги й обмеження? А може-може-може, а може його тримає система?
«Рефлюкс» — про диктатора, якому потрібно, щоби всі мертві лежали в одному місці, щоби він не бачив смерті, щоб вона його не переслідувала й не переходила йому дорогу. Проєкт схожий на «Долину полеглих» в Іспанії — меморіал, який почали зводити за ідеєю Франциско Франко.
Текст «Речі» найвлучніше пояснює нам назву збірки «Бунт речей», бо речі й справді зчинили бунт — вони почали зникати, не виконувати своїх функцій, дестабілізувати місто, яке звикло до впорядкованого й категорізованого життя. Бунт речей створює хаос на вулицях, він підриває авторитетність влади, він змушує меншканців міста не вірити сусідові чи зустрічному. Але з чого виростає цей бунт? Я до цієї збірки підступалася кілька разів. Бо читати «Стілець» у метро й автобусах було поганою ідеєю — це оповідання вимагає зосередженості й концентрації, воно не розважатиме, воно змушуватиме повсякчас перебувати у читацькій напрузі, щоби бачити як автор витворює цей момент падіння стільця, протягом 30 сторінок. Водноча останні два тексти «Кентавр» і «Відплата» так мені й не відкрилися. Припускаю, що потрібно знайти ритм, час і місце й повернутися. Радість збірок оповідань у тому, що можна піддатися логіці автора чи авторки, упорядника чи упорядниці, або ж рухатися навмання.
July 6, 2024
Сарамагу чудовий як у форматі роману, так і в короткій формі. Щиро радію, що нарешті в перекладі є збірка оповідань, які у свою чергу можуть стати ідеальним містком у магічну творчість автора.
Не знаю, як йому вдається так майстерно гратись у полеміку жанрів і тем. Чомусь в Кортасара це так не працює, хоч у поетичності письма точно не програє Жузе.
Ps: хочу відзначити красу видання, ВВ продовжуються творити справжню красу🔥
Не знаю, як йому вдається так майстерно гратись у полеміку жанрів і тем. Чомусь в Кортасара це так не працює, хоч у поетичності письма точно не програє Жузе.
Ps: хочу відзначити красу видання, ВВ продовжуються творити справжню красу🔥
January 11, 2022
Nesnelerin insan özellikleri kazandığı bambaşka eleştiriler yönelten altı öyküden oluşuyor. İlk öykü olan Sandalye’de sayfalarca bir sandalyenin kırılması üzerinden aslında Salazar’ın düşüşünü muazzam bir şekilde anlatıyor. Öykülerin genelinde varılan nokta iktidarın zorbalığı karşısında insanın nesneleşmesini, bağımlılığını ve tüketim üzerine kurulan toplum yapısının eleştirisi. Ancak bütün bu hassas noktalarda çok eğlenceli bir mizah ve ironi eşliğinde gezindiği için aslında toplumsal bir paranoya ile yüzleşirken çok eğleniyorsunuz. Çok sevdim.
May 11, 2016
Erasmus öğrencisi olarak Portekiz'in küçük bir kasabasında bulunduğum sıralarda bir 25 nisan sabahı art arda patlayan top sesleriyle uyandık. Arkadaşlarla birbirimize ilk sorduğumuz şey "Darbe mi oluyor acaba?" olmuştu. Belediye binası camdan görünüyordu, baktık ki orada bir tören var. Merak edip gittik, öğrendik ki Jose Saramago'ya da çektiren ve bu kitapta -adı geçmese de- tiye aldığı hikayelerini okuma fırsatını bulduğumuz Salazar'ın getirdiği diktatörlüğün yıkılışının yıl dönümü kutlanıyormuş. Bu açıdan benim için güzel bir okuma oldu.
Kitap 6 hikayeden oluşuyor, diktatörlük ve buna karşı çıkış hikayelerde bariz şekilde hissediliyor.
Jose Saramago kendine sorduğu sorulara bizden de yanıt bekliyor;
"Yenilen düşmanımızın ardından gözyaşı mı dökecektik? Ölüm, insanın hayattayken işlediği suçları aklayan bir özür, bir af, bir sünger, bir sabun muydu?"
Kitap 6 hikayeden oluşuyor, diktatörlük ve buna karşı çıkış hikayelerde bariz şekilde hissediliyor.
Jose Saramago kendine sorduğu sorulara bizden de yanıt bekliyor;
"Yenilen düşmanımızın ardından gözyaşı mı dökecektik? Ölüm, insanın hayattayken işlediği suçları aklayan bir özür, bir af, bir sünger, bir sabun muydu?"
April 4, 2019
Kitaptaki altı öyküden en fazla keyif aldıklarım Sandalye, Eşyalar ve Kısırdöngü oldu. Ambargo ve Sentor da iyidi ama en son ve en kısa öykü olan Öç'ü anladığımı söyleyemem.
June 22, 2024
Жузе Сарамаґу
“Бунт Речей”
Переклад Інни Білоножко
Спочатку мені не сподобалась обкладинка. Потім, дуже сподобались внутрішні ілюстрації і дизайн (загалом все, як завжди, “Вавилонська бібліотека” – одне з найестетичніших видавництв України вже багато років поспіль). Обкладинка не сподобалась саме своєю дивною кіберпанковістю і тут не те щоб я не любив цей жанр, але широке око, аля іксменівський циклоп і дивна проріха на руці (згодом я дізнався, що то рана) ще й розтягнутий штрих код – все це чомусь відштовхувало.
Дарма – для цієї книги це чи не ідеальне рішення. Вже розкривши книжку, я просто не міг відвести очей від мистецьких ілюстрацій Сергія Радкевича – як же влучно вони передають зміст оповідань!
Чудова передмова від перекладачки Інни Білоножко відразу налаштовує читача на потрібний настрій. Переклад тривав сім років і дійсно, це знаменита робота.
Перше оповідання, про падіння диктора зі стільця, котре спричинило внутрішньо мозковий крововилив вимагає терпіння. Бо це такий до максимуму розтягнений опис самого стільця, варіативний розбір можливих видів дерева з якого він міг би бути виготовлений, опис родоводу та життєдіяльності короїда, що пошкодив ніжку, його порівняння із ковбоєм, врешті опис самого тирана і довге мега-слов-мо падіння.
Наступне оповідання – алегорія залежності людини від речей (автомобіля) і речей від людини. Приклад, коли сама річ може стати паразитом. Цікаво, що сама структура книжки будується на паралелях – протилежним за змістом є передостаннє і найкраще з усіх оповідань у збірці – “Кентавр”.
Чоловік буквально приріс до машини і ницо справляє в ній нужду, виїжджає в місто в пустелю і там конає, в той час, як кентавр тисячі років живе разом з конем, котрий не є його частиною. Звісно, що й це існування людино-коня не є ідеальним, це яскраво проявляється в епізоді з жінкою, або в описі сну.
“Сонце сідало й заливало печеру світлом. Кентавр спав, та не бачив уві сні ні Геракла, ані богів, які сиділи б колом.Не було там ні величних гір, звернених до моря, ні розкиданих у піні островів, ані безкрайньої й гучної водяної гладі. Лишень темна стіна або ж просто колір, безформний та непролазний. Тим часом сонце дісталося дна печери, змусило сяяти кожен кристал гірської породи, перетворюючи краплі води на багряні перлини, вони розбухали до неймовірних розмірів, зривалися зі стелі й, залишаючи по собі триметровий вогненний слід, пірнали в маленьку темну виїмку в закутку печери. Кентавр спав. Небесна блакить згасла, простір заповнили тисячі мерехтливих кольорів, вечір повільно волочив за собою ніч, як стомлене тіло, яке ось-ось і собі провалиться в сон. У темряві печера здавалась величезною, краплі води падали зі звуком округлих камінців, що вдарялися і відскакували від стінки дзвона. Коли з'явився місяць, навколо вже панувала глупа ніч.”
Кінцівка- епічна, трагічна, потужна.
Тим не менш, головним та програмним твором є оповідання “Речі” – котре містить реверанс в бік “Стільця” – в обох “бунтують” меблі – стілець та диван.
“Речі” – це дуже Орвелівський твір, але за основною ідеєю він ближчий до іншої антиутопії “Дивного нового світу” Гакслі, адже тут ідеться саме про Суспільство Споживання в якому повстають і речі і люди, котрі стали речами.
“Tiєї миті, коли офіцер збирався крикнути: «Вогонь!», гучномовець вислизнув з його рук. Із невідомих причин літаки зробили різкий віраж і повернули назад. Цей сиґнал був лише прелюдією. Абсолютна тиша запанувала над рівниною. Аж раптом місто зникло. А на його місці, скільки сягало око, з'явилися незчисленні жінки й чоловіки, інакші, голі, випотрошені й виплюнуті тим, що тільки-но ще було містом. Артилерійські установки та інша зброя зникли, солдати зосталися голими, в оточенні чоловіків і жінок, які щойно ще були одягом та зброєю. У центрі темніла величезна пляма міського населення. Але й вона за якусь мить зазнала метаморфози, трансформувалась і розрослася. Рівнину освітило ранішнє сонце.
Тоді з лісу почали виходити всі чоловіки й жінки, які переховувалися там з початку повстання, відколи зникли перші ріппи. Один із них промовив:
-А тепер мусимо відбудувати все.
Жінка відповіла:
- Ми не мали іншого вибору, допоки були речами. Ніколи знову до нас не ставитимуться як до речей.”
Не менш цікавими є і дві інші оповідки, котрі теж працюють полярно. В той час, як “Рефлюкс” це Танатос, то “Помста” – очевидний Ерос.
Як великий шанувальник Сарамаґу, я із задоволенням прочитав цю естетську, божественно оформлену книгу, на черзі – Воннеґут і чекатиму нових артефактів з “Вавилонської бібліотеки”.
“Бунт Речей”
Переклад Інни Білоножко
Спочатку мені не сподобалась обкладинка. Потім, дуже сподобались внутрішні ілюстрації і дизайн (загалом все, як завжди, “Вавилонська бібліотека” – одне з найестетичніших видавництв України вже багато років поспіль). Обкладинка не сподобалась саме своєю дивною кіберпанковістю і тут не те щоб я не любив цей жанр, але широке око, аля іксменівський циклоп і дивна проріха на руці (згодом я дізнався, що то рана) ще й розтягнутий штрих код – все це чомусь відштовхувало.
Дарма – для цієї книги це чи не ідеальне рішення. Вже розкривши книжку, я просто не міг відвести очей від мистецьких ілюстрацій Сергія Радкевича – як же влучно вони передають зміст оповідань!
Чудова передмова від перекладачки Інни Білоножко відразу налаштовує читача на потрібний настрій. Переклад тривав сім років і дійсно, це знаменита робота.
Перше оповідання, про падіння диктора зі стільця, котре спричинило внутрішньо мозковий крововилив вимагає терпіння. Бо це такий до максимуму розтягнений опис самого стільця, варіативний розбір можливих видів дерева з якого він міг би бути виготовлений, опис родоводу та життєдіяльності короїда, що пошкодив ніжку, його порівняння із ковбоєм, врешті опис самого тирана і довге мега-слов-мо падіння.
Наступне оповідання – алегорія залежності людини від речей (автомобіля) і речей від людини. Приклад, коли сама річ може стати паразитом. Цікаво, що сама структура книжки будується на паралелях – протилежним за змістом є передостаннє і найкраще з усіх оповідань у збірці – “Кентавр”.
Чоловік буквально приріс до машини і ницо справляє в ній нужду, виїжджає в місто в пустелю і там конає, в той час, як кентавр тисячі років живе разом з конем, котрий не є його частиною. Звісно, що й це існування людино-коня не є ідеальним, це яскраво проявляється в епізоді з жінкою, або в описі сну.
“Сонце сідало й заливало печеру світлом. Кентавр спав, та не бачив уві сні ні Геракла, ані богів, які сиділи б колом.Не було там ні величних гір, звернених до моря, ні розкиданих у піні островів, ані безкрайньої й гучної водяної гладі. Лишень темна стіна або ж просто колір, безформний та непролазний. Тим часом сонце дісталося дна печери, змусило сяяти кожен кристал гірської породи, перетворюючи краплі води на багряні перлини, вони розбухали до неймовірних розмірів, зривалися зі стелі й, залишаючи по собі триметровий вогненний слід, пірнали в маленьку темну виїмку в закутку печери. Кентавр спав. Небесна блакить згасла, простір заповнили тисячі мерехтливих кольорів, вечір повільно волочив за собою ніч, як стомлене тіло, яке ось-ось і собі провалиться в сон. У темряві печера здавалась величезною, краплі води падали зі звуком округлих камінців, що вдарялися і відскакували від стінки дзвона. Коли з'явився місяць, навколо вже панувала глупа ніч.”
Кінцівка- епічна, трагічна, потужна.
Тим не менш, головним та програмним твором є оповідання “Речі” – котре містить реверанс в бік “Стільця” – в обох “бунтують” меблі – стілець та диван.
“Речі” – це дуже Орвелівський твір, але за основною ідеєю він ближчий до іншої антиутопії “Дивного нового світу” Гакслі, адже тут ідеться саме про Суспільство Споживання в якому повстають і речі і люди, котрі стали речами.
“Tiєї миті, коли офіцер збирався крикнути: «Вогонь!», гучномовець вислизнув з його рук. Із невідомих причин літаки зробили різкий віраж і повернули назад. Цей сиґнал був лише прелюдією. Абсолютна тиша запанувала над рівниною. Аж раптом місто зникло. А на його місці, скільки сягало око, з'явилися незчисленні жінки й чоловіки, інакші, голі, випотрошені й виплюнуті тим, що тільки-но ще було містом. Артилерійські установки та інша зброя зникли, солдати зосталися голими, в оточенні чоловіків і жінок, які щойно ще були одягом та зброєю. У центрі темніла величезна пляма міського населення. Але й вона за якусь мить зазнала метаморфози, трансформувалась і розрослася. Рівнину освітило ранішнє сонце.
Тоді з лісу почали виходити всі чоловіки й жінки, які переховувалися там з початку повстання, відколи зникли перші ріппи. Один із них промовив:
-А тепер мусимо відбудувати все.
Жінка відповіла:
- Ми не мали іншого вибору, допоки були речами. Ніколи знову до нас не ставитимуться як до речей.”
Не менш цікавими є і дві інші оповідки, котрі теж працюють полярно. В той час, як “Рефлюкс” це Танатос, то “Помста” – очевидний Ерос.
Як великий шанувальник Сарамаґу, я із задоволенням прочитав цю естетську, божественно оформлену книгу, на черзі – Воннеґут і чекатиму нових артефактів з “Вавилонської бібліотеки”.
November 8, 2024
Я завжди сперечалася, коли при знайомстві з новим автором пропонували прочитати першими збірки оповідань. Бо, на мою особисту думку, коротка проза аж ніяк не репрезентує хист автора. Та й мені оповідання йдуть гірше, ніж великі романи. "Бунт речей" - це перша книга, яка змінила мою думку. Ця збірка ідеальна для першого знайомства з автором Жузе Сарамаґу та його творчістю. І вона мені дуже сподобалась!
В першу чергу, звертаєш увагу на шикарне оформлення від Вавилонської бібліотеки. Ця невелика книга як мистецтво: обкладинка, оформлення всередині, ілюстрації до кожного оповідання!) По-друге, хочеться подякувати перекладачці Інні Білоножко за працю! Крім ретельного перекладу, який передає всю поетичність стилю автора, перекладачка додала передмову, яка максимально змогла наблизити читача до розуміння бачення автора. До слова, без передмови було би складно зрозуміти перше оповідання "Стілець")
Найбільше сподобалось оповідання "Рефлюкс" про короля, який боявся смерті та переніс кладобище подалі на край міста. Дуже іронічне та саркастичне оповідання з трохи гірким присмаком. Далі за вподобаннями "Стілець" за поетичність мови та сумне оповідання "Кентавр" за незвичність погляду на міфічних істот. Схожі між собою оповідання "Ембарго" та "Речі", в яких, під виглядом трилера та антиутопії, описуються залежності людини від ресурсів та матеріальних речей. Єдине оповідання, яке залишилось незрозумілим, останнє і найкоротше - "Відплата".
Рекомендую цю книгу для знайомства з Жузе Сарамаґу! І буду шукати інші книги автора)
В першу чергу, звертаєш увагу на шикарне оформлення від Вавилонської бібліотеки. Ця невелика книга як мистецтво: обкладинка, оформлення всередині, ілюстрації до кожного оповідання!) По-друге, хочеться подякувати перекладачці Інні Білоножко за працю! Крім ретельного перекладу, який передає всю поетичність стилю автора, перекладачка додала передмову, яка максимально змогла наблизити читача до розуміння бачення автора. До слова, без передмови було би складно зрозуміти перше оповідання "Стілець")
Найбільше сподобалось оповідання "Рефлюкс" про короля, який боявся смерті та переніс кладобище подалі на край міста. Дуже іронічне та саркастичне оповідання з трохи гірким присмаком. Далі за вподобаннями "Стілець" за поетичність мови та сумне оповідання "Кентавр" за незвичність погляду на міфічних істот. Схожі між собою оповідання "Ембарго" та "Речі", в яких, під виглядом трилера та антиутопії, описуються залежності людини від ресурсів та матеріальних речей. Єдине оповідання, яке залишилось незрозумілим, останнє і найкоротше - "Відплата".
Рекомендую цю книгу для знайомства з Жузе Сарамаґу! І буду шукати інші книги автора)
September 7, 2021
Seis cuentos donde Saramago despliega ideas basadas en el mundo fantástico. Algunas de ellas podrían haber constituido, sin duda, una novela. El conjunto puede flaquear, pero hay entre estos relatos ejemplos de una auténtica maestría tanto en la concepción de la historia como en su forma de narrarla.
El relato que abre el conjunto - "Silla", donde una termita devora lentamente la silla donde se suele sentar el dictador Salazar - es bastante famoso, pero se pierde excesivamente en la forma. Dicho esto, destacaré cuáles han sido mis favoritos:
- "Reflujo": para mí el relato más sobresaliente de todos. En un reino lejano, el monarca decide unificar en un gigantesco mausoleo todos los cementerios del mundo, conllevando una exhaustiva actividad de buscar todos los cadáveres esparcidos a lo largo de la historia. Cómo se va gestando la actividad de ese cementerio central es realmente ingenioso.
- "Cosas": un funcionario de aburrida rutina empieza a percibir que algunos objetos de la ciudad no funcionan como deberían, pese a las debidas inspecciones públicas. El gobierno se percata de ello y empieza a dirigir con mano de hierro a los ciudadanos a medida que más objetos se estropean, atacan a sus usuarios o desaparecen con efectos catastróficos para los humanos.
El relato que abre el conjunto - "Silla", donde una termita devora lentamente la silla donde se suele sentar el dictador Salazar - es bastante famoso, pero se pierde excesivamente en la forma. Dicho esto, destacaré cuáles han sido mis favoritos:
- "Reflujo": para mí el relato más sobresaliente de todos. En un reino lejano, el monarca decide unificar en un gigantesco mausoleo todos los cementerios del mundo, conllevando una exhaustiva actividad de buscar todos los cadáveres esparcidos a lo largo de la historia. Cómo se va gestando la actividad de ese cementerio central es realmente ingenioso.
- "Cosas": un funcionario de aburrida rutina empieza a percibir que algunos objetos de la ciudad no funcionan como deberían, pese a las debidas inspecciones públicas. El gobierno se percata de ello y empieza a dirigir con mano de hierro a los ciudadanos a medida que más objetos se estropean, atacan a sus usuarios o desaparecen con efectos catastróficos para los humanos.
August 2, 2016
Son yıllarda okumuş olduğum en iyi öykü kitabı!
Kitapta toplam 6 öykü bulunuyor.Saramago'dan okumuş olduğum ilk kitap olmasına rağmen yazarın stili kolaylıkla anlaşılıyor.Kurgu beraberinde gerçekliği de barındırıyor.
İlk öykü olan "Sandalye" yavaş yavaş çürüyüp kırılacak olan bir sandalyeden bahsederken aslında o dönem Portekiz'de uzunca zaman diktatörlüğünü sürdüren Antonio Salazar'ın düşüşünü temsil ediyor.
Yazar, öykülerindeki karakterlere isim vermemiş ve karakterleri kral,memur vb gibi arketipler üzerinden durum analizi yaparken bile aslında genel tabloyu yorumlamış.
Diğer harika öykü ise kitaba ismini veren "Kısırdöngü".Öykü politik bir alegoride okunabilir.Kral,mezarlığı görmemek için tüm otoritesiyle, ülkeyi adım adım dev bir labirente çevirir.Bu öyküde kafkaesk tarz dikkat çekmektedir.
"Ambargo" isimli öyküden de bahsetmeliyim.2010 yılında Antonio Ferreira tarafından filmi çekilen öykünün konusu sürücüsünü rehin alan araba.
Öykü isimsiz kahramanın günlük rutin işleriyle başlar,işler arabasına binmesi ile ilginçleşir.Arabası onu sürekli petrol istasyonlarına doğru sürmesi için zorlar.O dönemde petrole uygulanan ambargo sebebiyle insanlar petrol istasyonlarında uzun kuyruklar oluşturmaya başlamıştır.Kahramanımız, petrol aldıktan sonra arabası onu yeniden petrol istasyonuna doğru çeker.Ona karşı geldiğinde arabadan çıkarmaz,kımıldamasına izin vermez öykü bir çıkmaza doğru ilerler.Bu öyküdeki kurgu da gerçek hayattan izler taşır.Porkekiz'e Araplar'ın uygulamış olduğu petrol ambargosu insanları daha fazla tüketime ve açgözlülüğe sürüklemiş olan kapitalizmi son damlasına kadar hissettirmiştir.
"Eşyalar" isimli öykü ise nefistir.Disütopik bir atmosferde,insanların çalıştıkları işlere göre H,I,C vb. gibi sınıflara ayrıldığı ve ellerinde bu sınıfların harflerinin damgalandığı keskin bir toplum yapısı çizmiş Saramago.Bir üst sınıfa geçmek kimi zaman iş değiştirmek kimi zaman da birkaç şüpheliyi ihbar etmekle mümkün.Böyle bir sistemde,sıradan bir günde yolunda gitmeyen şeyler olmaya başlıyor.Eşyalar evet umursamadığımız,hunharca kullandığımız,hayatımızı kolaylaştıran eşyalar tuhaf davranmaya başlıyorlar.Kanepe ısınmaya başlıyor,posta kutusu mektupları reddediyor,asansörler bozuluyor,merdiven basamakları birer birer eksiliyor.Öykü devam ettikçe işler çığrından çıkıyor.Sistem yavaş yavaş çöküyor.Öykü şu cümlelerle sona eriyor. "Eşyalar olarak başka seçeneğimiz kalmamıştı.Bir daha insanlar,asla eşya yerine konmayacak".
Kitaba ilave olarak bir kısa animasyon :El Empleo (istihdam) izlenebilir.
https://www.youtube.com/watch?v=hfn2L...
Bir de Georges Perec'in "Şeyler" kitabı okunabilir.
Kitapta toplam 6 öykü bulunuyor.Saramago'dan okumuş olduğum ilk kitap olmasına rağmen yazarın stili kolaylıkla anlaşılıyor.Kurgu beraberinde gerçekliği de barındırıyor.
İlk öykü olan "Sandalye" yavaş yavaş çürüyüp kırılacak olan bir sandalyeden bahsederken aslında o dönem Portekiz'de uzunca zaman diktatörlüğünü sürdüren Antonio Salazar'ın düşüşünü temsil ediyor.
Yazar, öykülerindeki karakterlere isim vermemiş ve karakterleri kral,memur vb gibi arketipler üzerinden durum analizi yaparken bile aslında genel tabloyu yorumlamış.
Diğer harika öykü ise kitaba ismini veren "Kısırdöngü".Öykü politik bir alegoride okunabilir.Kral,mezarlığı görmemek için tüm otoritesiyle, ülkeyi adım adım dev bir labirente çevirir.Bu öyküde kafkaesk tarz dikkat çekmektedir.
"Ambargo" isimli öyküden de bahsetmeliyim.2010 yılında Antonio Ferreira tarafından filmi çekilen öykünün konusu sürücüsünü rehin alan araba.
Öykü isimsiz kahramanın günlük rutin işleriyle başlar,işler arabasına binmesi ile ilginçleşir.Arabası onu sürekli petrol istasyonlarına doğru sürmesi için zorlar.O dönemde petrole uygulanan ambargo sebebiyle insanlar petrol istasyonlarında uzun kuyruklar oluşturmaya başlamıştır.Kahramanımız, petrol aldıktan sonra arabası onu yeniden petrol istasyonuna doğru çeker.Ona karşı geldiğinde arabadan çıkarmaz,kımıldamasına izin vermez öykü bir çıkmaza doğru ilerler.Bu öyküdeki kurgu da gerçek hayattan izler taşır.Porkekiz'e Araplar'ın uygulamış olduğu petrol ambargosu insanları daha fazla tüketime ve açgözlülüğe sürüklemiş olan kapitalizmi son damlasına kadar hissettirmiştir.
"Eşyalar" isimli öykü ise nefistir.Disütopik bir atmosferde,insanların çalıştıkları işlere göre H,I,C vb. gibi sınıflara ayrıldığı ve ellerinde bu sınıfların harflerinin damgalandığı keskin bir toplum yapısı çizmiş Saramago.Bir üst sınıfa geçmek kimi zaman iş değiştirmek kimi zaman da birkaç şüpheliyi ihbar etmekle mümkün.Böyle bir sistemde,sıradan bir günde yolunda gitmeyen şeyler olmaya başlıyor.Eşyalar evet umursamadığımız,hunharca kullandığımız,hayatımızı kolaylaştıran eşyalar tuhaf davranmaya başlıyorlar.Kanepe ısınmaya başlıyor,posta kutusu mektupları reddediyor,asansörler bozuluyor,merdiven basamakları birer birer eksiliyor.Öykü devam ettikçe işler çığrından çıkıyor.Sistem yavaş yavaş çöküyor.Öykü şu cümlelerle sona eriyor. "Eşyalar olarak başka seçeneğimiz kalmamıştı.Bir daha insanlar,asla eşya yerine konmayacak".
Kitaba ilave olarak bir kısa animasyon :El Empleo (istihdam) izlenebilir.
https://www.youtube.com/watch?v=hfn2L...
Bir de Georges Perec'in "Şeyler" kitabı okunabilir.
May 13, 2016
Another piece of Saramago’s incredible imagination; better said, pieces, as this book is a collection of 6 short stories. Written in the beginning of his writing career, they are quite different in style and form from one another and his later on style which established his place amongst the Titans of literature.
Four of them are harsh political allegories, set up in dys(u)topian universes, yet written in a more than usual amusing tone:
The Chair – satirical approach of Salazar accident. Only Saramago could tell such a tale and dissect the falling of a chair and its consequences. Brilliant! 5/5
Embargo – the tight relation between government, gasoline, a man and his car. Even though is hilariously told, it reminded me of a time long gone (thankfully) when we were allowed only few liters of gasoline/month (can’t recall the number). Maybe it was the same in Portugal under Salazar’s regime… I really don’t know. Anyway, loved it as much as The Chair. 5/5
Things – a sofa gets fever, a door became a bully, buildings disappear and the whole city is in chaos. In order to get a new beginning, society must get an end first. 5/5
Reflux – symmetry of life and death; written in the same note as his masterpieces Death with Interruptions and All the Names will be written more than 20 years later. 5/5
The other two are quite lyrical, fantasy-like, but touching, as all his works, serious problems:
The Centaur – deals with the duality of humans and one’s own. 4/5
Revenge – I guess this one is specifically meant to be understood only by males, for I couldn’t grasp what an adolescent desires has to do with the gruesome scene from the beginning. If one of you got it, please explain it to me. :P 2/5
Four of them are harsh political allegories, set up in dys(u)topian universes, yet written in a more than usual amusing tone:
The Chair – satirical approach of Salazar accident. Only Saramago could tell such a tale and dissect the falling of a chair and its consequences. Brilliant! 5/5
Embargo – the tight relation between government, gasoline, a man and his car. Even though is hilariously told, it reminded me of a time long gone (thankfully) when we were allowed only few liters of gasoline/month (can’t recall the number). Maybe it was the same in Portugal under Salazar’s regime… I really don’t know. Anyway, loved it as much as The Chair. 5/5
Things – a sofa gets fever, a door became a bully, buildings disappear and the whole city is in chaos. In order to get a new beginning, society must get an end first. 5/5
Reflux – symmetry of life and death; written in the same note as his masterpieces Death with Interruptions and All the Names will be written more than 20 years later. 5/5
The other two are quite lyrical, fantasy-like, but touching, as all his works, serious problems:
The Centaur – deals with the duality of humans and one’s own. 4/5
Revenge – I guess this one is specifically meant to be understood only by males, for I couldn’t grasp what an adolescent desires has to do with the gruesome scene from the beginning. If one of you got it, please explain it to me. :P 2/5
Read
July 19, 2024писати текст таким чином таким робом у такий спосіб аби мати змогу насипати накопичити надбудувати три ні чотири а може й всі п’ять п’ятнадцять чи п’ятдесят поверхів смислів змістів сенсів та ще примудритись вести одну лінію ідею думку та не втрачати нитку стежинку струмок оповіді це хист талант роки кропіткої праці та володіння текстом буквами літерами крапками комами переважно крапками на рівні нобелівського лавреата хоча до нобелівки ще роки й роки й роки й роки
стілець підломився розлетівся на мільйон уламків на друзки вщент та згенерував натомість нові сенси по одному на кожен окремий уламок плюс ще на кожного терміта що той стілець точив собі тихесенько точив доки не доточив по одному на кожен хід що його той колективний терміт рив прогризав торував й на купу всього іншого також по шматочку сенсу обовʼязково відводиться й таким чином уламків виходить приблизно мільйон а значить сенсів буде ще більше і де ж той борхес коли він так потрібен
ембарго працює проти мене чому чому чому чому все так несправедливо адже я маленька людина сиджу в своєму авто і відчуваю його частиною себе майже як у балларда в автокатастрофі 5 років тому хоча ні в нього взагалі про інше а бензин це кров а я не хочу щоб в мене забрали мою кров але я просто маленька людина і відчуваю своє авто частиною себе і я ж не винен що мій уряд робить те що робить це кляте ембарго таке несправедливе і працює проти мене чому чому чому чому
рефлюкс наче зупиняє здоровий глузд на півдорозі та вивертає клубок з горла назад перед лице нє ну ви бачили як він такий ооооп помирати страшно боюсь смерті ппц хочу некрополіс щоб стояв окремо хай всі помирають там а всі такі сем проблеме шефу слухаються й підкорюються от хто б йому сказав що це буллщіт і від смерті не втечеш але марно марно марно диктатор диктує раби виконують тільки кедри ростуть собі вгору чхати хтіли
люди вам не речі
кентавр може й дві голови мати б хтів але має два тіла кожне окремо тягне в свій бік і ні туди й ні сюди наче між двома планами застряг тікає від людей кудись світ за очі але інколи хочеться простого конячого людячого злягання але страшно страшно страшно страшно бо як то кажуть ві лів ін е сосаєті і це суспільство інколи доводить до краю межі грані а далі тільки блакитне небо вгорі й унизу (цікаво якби в чужого була шапочка як би він її носив)
відплата за кастрацію це кохання бо жаба кличе резонує вібрує так знімай же штанця хлопче й нумо дорослішати відплачувати повертати борг а кнур голову догори підняти не може ну кастрували й кастрували аби б жерти давали до речі що це таке смачненьке на підлозі валяється?
в передмові кажуть що це гарний інтродакшн до творчості сарамаґу а я не згоден не ідентифікуюсь маю іншу думку це вже для гурманів досвідчених втаємничених бо стілець доки ламається може відвадити відлякати відштовхнути відзвичаїти все живе й мертве а починати треба в іншому місці локації точці та хоч би й з двійника а краще одразу в борщ зі сліпоти до чого всі ці манси реверанси?
стілець підломився розлетівся на мільйон уламків на друзки вщент та згенерував натомість нові сенси по одному на кожен окремий уламок плюс ще на кожного терміта що той стілець точив собі тихесенько точив доки не доточив по одному на кожен хід що його той колективний терміт рив прогризав торував й на купу всього іншого також по шматочку сенсу обовʼязково відводиться й таким чином уламків виходить приблизно мільйон а значить сенсів буде ще більше і де ж той борхес коли він так потрібен
ембарго працює проти мене чому чому чому чому все так несправедливо адже я маленька людина сиджу в своєму авто і відчуваю його частиною себе майже як у балларда в автокатастрофі 5 років тому хоча ні в нього взагалі про інше а бензин це кров а я не хочу щоб в мене забрали мою кров але я просто маленька людина і відчуваю своє авто частиною себе і я ж не винен що мій уряд робить те що робить це кляте ембарго таке несправедливе і працює проти мене чому чому чому чому
рефлюкс наче зупиняє здоровий глузд на півдорозі та вивертає клубок з горла назад перед лице нє ну ви бачили як він такий ооооп помирати страшно боюсь смерті ппц хочу некрополіс щоб стояв окремо хай всі помирають там а всі такі сем проблеме шефу слухаються й підкорюються от хто б йому сказав що це буллщіт і від смерті не втечеш але марно марно марно диктатор диктує раби виконують тільки кедри ростуть собі вгору чхати хтіли
люди вам не речі
кентавр може й дві голови мати б хтів але має два тіла кожне окремо тягне в свій бік і ні туди й ні сюди наче між двома планами застряг тікає від людей кудись світ за очі але інколи хочеться простого конячого людячого злягання але страшно страшно страшно страшно бо як то кажуть ві лів ін е сосаєті і це суспільство інколи доводить до краю межі грані а далі тільки блакитне небо вгорі й унизу (цікаво якби в чужого була шапочка як би він її носив)
відплата за кастрацію це кохання бо жаба кличе резонує вібрує так знімай же штанця хлопче й нумо дорослішати відплачувати повертати борг а кнур голову догори підняти не може ну кастрували й кастрували аби б жерти давали до речі що це таке смачненьке на підлозі валяється?
в передмові кажуть що це гарний інтродакшн до творчості сарамаґу а я не згоден не ідентифікуюсь маю іншу думку це вже для гурманів досвідчених втаємничених бо стілець доки ламається може відвадити відлякати відштовхнути відзвичаїти все живе й мертве а починати треба в іншому місці локації точці та хоч би й з двійника а краще одразу в борщ зі сліпоти до чого всі ці манси реверанси?
December 28, 2019
O velho já não segura os braços da cadeira, os joelhos subitamente não trémulos obedecem agora a outra lei, e os pés que sempre calçaram botas para que se não coubesse que são bifurcados (...), já estão no ar.
Mais seis bocadinhos de literatura que ilustram a incrível imaginação de Saramago. São seis narrativas curtas em que os objectos ganham vida, vontade, talvez consciência, quais seres humanos, por vezes até entrando em conflito com estes.
Coincidência ou não, o livro, cujo primeiro conto se intitula "A Cadeira" foi publicado em 1978, dez anos depois do "incidente da cadeira". É um conto admirável, como o são quase todos os restantes: "Embargo" e "Coisas" têm uma faceta distópica, com os objectos a revoltarem-se contra os humanos; em "Refluxo" a morte e os mortos acabam por se transformar num problema logístico; "Centauro", no qual homem e animal coabitam nessa entidade bizarra e estranha aos olhos dos homens, é talvez o mais humano, e também o mais triste, de todos os contos desta colecção. Só o último, "Desforra" me soube realmente a poucochinho; talvez não o tenha entendido completamente.
Não será uma obra maior do autor, mas é do melhor que já li dentro deste género literário que requer grande engenho e rigor na escrita para ombrear com as narrativas mais longas.
July 17, 2024
книжка просякнута тоталітаризмом, відчувається його важкий тиск, як він обмежує твої рухи та витісняє думки. постійні відсилки до трагічних битв на африканському материку за шанс залишити під контролем Португальські колонії.
майстерно передана реальність життя у такому суспільстві, де все, на перший погляд, однотонно, монументально і суворо, але за показним бруталізмом постає нетривка, викривлена, ненадійна дійсність.
момент падіння португальського диктатора у детальному часовому розрізі, бунт автомобіля через нафтове ембарго, король, що боїться присутності смерті, тисячолітні блукання кентавра.
через ці та інші сюжети автор малює нам посередню людину в полоні обставин та часу у який довелось жити.
"...заспокойся, португальцю, слухай уважно й озбройся терпінням..."
майстерно передана реальність життя у такому суспільстві, де все, на перший погляд, однотонно, монументально і суворо, але за показним бруталізмом постає нетривка, викривлена, ненадійна дійсність.
момент падіння португальського диктатора у детальному часовому розрізі, бунт автомобіля через нафтове ембарго, король, що боїться присутності смерті, тисячолітні блукання кентавра.
через ці та інші сюжети автор малює нам посередню людину в полоні обставин та часу у який довелось жити.
"...заспокойся, португальцю, слухай уважно й озбройся терпінням..."
February 20, 2024
Supongo que le daré el aprobado a este pequeño libro de relatos de Saramago (en su día saludado como 'una gran escritora'), también podría no hacerlo.
Es una muestra de por qué Saramago se dedicó más a la novela, porque en el relato sus armas tienen unos límites muy marcados. También es una muestra de su prosa divagante, de esa que va insertado expresiones coloquiales, como si derivara más que avanzara con un rumbo determinado. Aunque también opta por otros estilos de escritura menos balbuceantes, con un lirismo más contenido y poniendo en relevancia los conflictos tiene el sujeto en la sociedad moderna, alcanzando hasta el punto de abordar un relato apocalíptico (una premonición de Ensayo sobre la ceguera) para después esbozar una parábola en clave de fantasía y un relato con un centauro de protagonista (hace poco leí otro relato sobre un centauro, firmado por Juan Rodolfo Wilcock, que sale más airoso).
El primero, Silla busca establecer la conexión de los objetos con un contexto histórico extraño, como si surgiera del objeto una narración del todo inesperada, pero resulta todo demasiado embrollado, oblicuo y confuso. A lo mejor es que no lo leí con la debida atención, en todo caso no me interesó
El segundo Embargo es de un hombre que por lo visto le van a embargar el coche y se queda pegado a él, literalmente no se puede despegar del asiento, queda vinculado de forma angustiosa a su querido objeto, de forma que, a lo largo del angustioso proceso, se descubre que a lo mejor no amaba a su coche tanto como pensaba.
Reflujo es un relato fantástico sobre un rey que quiere abolir la muerte y establecer un mundo más igualitario y digamos que la evolución temporal se dirige a repetir las estructuras del pasado. Con este relato pensé que a lo mejor el libro no estaba tan mal.
Cosas es un relato de fundamento kafkiano, dónde un funcionario (que no se llama José) descubre que en la ciudad están desapareciendo las cosas, la tensión y los nervios crecen, el desconcierto crece y Saramago quiere llevarlo todo a un nivel político cada vez más hiperbólico y no estoy muy convencido que resulte bien trazado, un giro razonable, en todo caso sí es entretenido.
Centauro es efectivamente el relato de un centauro que ha vivido muchos siglos, sigue el rastro de Zeus hacia el sur, hacia su tierra natal. La narración aquí resulta más contenida, hay momentos en los que incluso noté ciertas resonancias de Borges, lo cual me gustó y ha sido casi el que más me ha gustado, por lo menos el que más valió la pena.
El final Desquite lo quité.
Así que en líneas generales recuerdo que Saramago no es el escritor que más me entusiasma, sus propuestas pintan siempre jugosas y potentes, el resultado final no suele llevarme hasta altas cotas de la emoción, el entretenimiento, el pensamiento ni nada. A éste lo tenía aparcado para priorizar otros nombres (quizás todos los nombres) y aunque me ha dado el repentino venazo de revisitarlo, vuelvo a recordar por qué lo tenía en la nevera y ahí seguirá hasta que me dé otro pronto.
Es una muestra de por qué Saramago se dedicó más a la novela, porque en el relato sus armas tienen unos límites muy marcados. También es una muestra de su prosa divagante, de esa que va insertado expresiones coloquiales, como si derivara más que avanzara con un rumbo determinado. Aunque también opta por otros estilos de escritura menos balbuceantes, con un lirismo más contenido y poniendo en relevancia los conflictos tiene el sujeto en la sociedad moderna, alcanzando hasta el punto de abordar un relato apocalíptico (una premonición de Ensayo sobre la ceguera) para después esbozar una parábola en clave de fantasía y un relato con un centauro de protagonista (hace poco leí otro relato sobre un centauro, firmado por Juan Rodolfo Wilcock, que sale más airoso).
El primero, Silla busca establecer la conexión de los objetos con un contexto histórico extraño, como si surgiera del objeto una narración del todo inesperada, pero resulta todo demasiado embrollado, oblicuo y confuso. A lo mejor es que no lo leí con la debida atención, en todo caso no me interesó
El segundo Embargo es de un hombre que por lo visto le van a embargar el coche y se queda pegado a él, literalmente no se puede despegar del asiento, queda vinculado de forma angustiosa a su querido objeto, de forma que, a lo largo del angustioso proceso, se descubre que a lo mejor no amaba a su coche tanto como pensaba.
Reflujo es un relato fantástico sobre un rey que quiere abolir la muerte y establecer un mundo más igualitario y digamos que la evolución temporal se dirige a repetir las estructuras del pasado. Con este relato pensé que a lo mejor el libro no estaba tan mal.
Cosas es un relato de fundamento kafkiano, dónde un funcionario (que no se llama José) descubre que en la ciudad están desapareciendo las cosas, la tensión y los nervios crecen, el desconcierto crece y Saramago quiere llevarlo todo a un nivel político cada vez más hiperbólico y no estoy muy convencido que resulte bien trazado, un giro razonable, en todo caso sí es entretenido.
Centauro es efectivamente el relato de un centauro que ha vivido muchos siglos, sigue el rastro de Zeus hacia el sur, hacia su tierra natal. La narración aquí resulta más contenida, hay momentos en los que incluso noté ciertas resonancias de Borges, lo cual me gustó y ha sido casi el que más me ha gustado, por lo menos el que más valió la pena.
El final Desquite lo quité.
Así que en líneas generales recuerdo que Saramago no es el escritor que más me entusiasma, sus propuestas pintan siempre jugosas y potentes, el resultado final no suele llevarme hasta altas cotas de la emoción, el entretenimiento, el pensamiento ni nada. A éste lo tenía aparcado para priorizar otros nombres (quizás todos los nombres) y aunque me ha dado el repentino venazo de revisitarlo, vuelvo a recordar por qué lo tenía en la nevera y ahí seguirá hasta que me dé otro pronto.
November 26, 2017
Contos que adorei: Cadeira e Coisas
Não gostei nada do Embargo
(opinião em breve)
Não gostei nada do Embargo
(opinião em breve)
September 11, 2022
Harikaydı.
February 28, 2024
"Casi un objeto" de José Saramago, relatos que, entre lo cotidiano y lo fantástico, giran entorno a cosas (una silla, un auto, un barco, un cementerio, etc.) y personajes sin nombre, apelando a lo genérico para abordar la condición humana; suponen una crítica a la neurosis que caracterizan al hombre moderno inmerso en las grandes y laberínticas ciudades de hoy, así como sus condiciones laborales extremas que lo asemejan a un objeto.
April 2, 2012
From publisher
Read 3/24/12 - 3/28/12
4.5 Stars - Highly Recommended to fans of Jose Saramago's previous work / a great intro to Jose Saramago
Pgs: 142
Publisher: Verso Books
Release Date: April 4, 2012
Oh god, how I love reading Jose Saramago. Picking up a book by this man is like slipping into a pleasure-coma. I wish I could remain buried within his books forever. Just cover me with his words and never move me again. Deal?
Words cannot explain how excited I was when I heard that Verso Books picked up his short story collection The Lives of Things, which was first published in its original language back in 1978. This edition, translated by Giovanni Pontiero, drops on April 4th and I highly recommend finding a place for it on your bookshelves.
If you are at all familiar with him, you know that only Saramago can write a 25 page story about a falling chair. Yes, you heard me right... a story detailing the act of a chair falling. True to the stream of consciousness, mind wandering style that I have come to know and love, Saramago dissects every conceivable possibility as the chair begins to fall in slow motion, continuously freezing it in mid-fall, like those stop-action screen shots that are employed in films - where everyone is suddenly locked in a moment in time while one person is left free to roam the scene and snatch things out of the air. Listen to the opening of The Chair ... "The chair started to fall, to come crashing down, to topple, but not, strictly speaking, to come to bits. Strictly speaking, to come to bits means bits fall off. Now no one speaks of the chair having bits, and if it had bits, such as arms on each side, then you would refer to the arms of the chair falling off rather than coming to bits. But now that I remember, it has to be said that heavy rain comes down in buckets, so why should chairs not be able to come to bits? .. therefore accept the fact that chairs come to bits, although preferably they should simply fall, topple, or come crashing down." How can you not fall in love with his circular thinking?!
The Chair, the first of 6 short stories, is by far my favorite. While I appreciate the story as it is, it's also incredibly allegorical (a writing technique that is very common in Saramago's novels). This particular story was influenced by the event that triggered the end of Salazar's terrifying reign in Portugal. Can you guess what ended his reign? That's right. His beach chair collapsed. The falling chair caused the brain hemorrhage that would bring about his death. That's the trick with translations and international fiction, isn't it, though? The fact that, for most of us, we are practically clueless as to what is (or has) taken place in other countries, and typically these allegorical spoofs and political satires tends to fly completely over our heads.
The Chair also contains what I believe to be one of the best lines within the book.. "Fall, old man, fall. See how your feet are higher than your head." If nothing else, The Lives of Things contains little pockets of humor hidden beneath the otherwise dark fictional stories contained within its covers.
Now, that isn't to say that the rest of the stories pale in comparison. Each tale brings something new to the table. Take Embargo, for example. It's the story of a man who just wants to get to work on a day when his town's gas stations are running out of gas. Filling up his car at the very first station, he happily heads out on his way but his car has other ideas. Reflux details a town that decides to dig up all of its dead and buried, moving them into one centralized cemetery, creating what essentially becomes a giant city of dead surrounded by four small cities of the living. Things tells the tale of a town that is plagued by objects, utensils, machines, and installations (OUMI's for short) that suddenly stop working and then begin disappearing altogether. And The Centaur is a twisted fairy tale that introduces us to the ageless creature whose two halves are in constant turmoil with each other.
This collection is an excellent way to introduce yourself to Samarago. His unique writing style - run on sentences, paragraphs that go on and on for pages without a break, and lack of identifying marks when characters are speaking - can take some time getting used to. These stories will give the hesitant newbie an opportunity to dip their toes in the water and prepare you for taking the greater plunge into one of his full length novels.
Sadly, Jose Saramago passed away in 2010, so I am left at the mercy of our american publishers, anxiously awaiting their decisions to pick up his older literature and have them translated for my eager consumption. Just to put my worries to bed, I snagged this bibliography ( http://thenextbestbookblog.blogspot.c... ) off of Wikipedia and breathed a sigh of relief when I saw how many novels were still out there, waiting patiently to be published.... I have issues. I know. I simply can't imagine a world without new Saramago stories to read, and thankfully, it will be quite a few more years before I have to start. (I've already read the ones in bold)
Read 3/24/12 - 3/28/12
4.5 Stars - Highly Recommended to fans of Jose Saramago's previous work / a great intro to Jose Saramago
Pgs: 142
Publisher: Verso Books
Release Date: April 4, 2012
Oh god, how I love reading Jose Saramago. Picking up a book by this man is like slipping into a pleasure-coma. I wish I could remain buried within his books forever. Just cover me with his words and never move me again. Deal?
Words cannot explain how excited I was when I heard that Verso Books picked up his short story collection The Lives of Things, which was first published in its original language back in 1978. This edition, translated by Giovanni Pontiero, drops on April 4th and I highly recommend finding a place for it on your bookshelves.
If you are at all familiar with him, you know that only Saramago can write a 25 page story about a falling chair. Yes, you heard me right... a story detailing the act of a chair falling. True to the stream of consciousness, mind wandering style that I have come to know and love, Saramago dissects every conceivable possibility as the chair begins to fall in slow motion, continuously freezing it in mid-fall, like those stop-action screen shots that are employed in films - where everyone is suddenly locked in a moment in time while one person is left free to roam the scene and snatch things out of the air. Listen to the opening of The Chair ... "The chair started to fall, to come crashing down, to topple, but not, strictly speaking, to come to bits. Strictly speaking, to come to bits means bits fall off. Now no one speaks of the chair having bits, and if it had bits, such as arms on each side, then you would refer to the arms of the chair falling off rather than coming to bits. But now that I remember, it has to be said that heavy rain comes down in buckets, so why should chairs not be able to come to bits? .. therefore accept the fact that chairs come to bits, although preferably they should simply fall, topple, or come crashing down." How can you not fall in love with his circular thinking?!
The Chair, the first of 6 short stories, is by far my favorite. While I appreciate the story as it is, it's also incredibly allegorical (a writing technique that is very common in Saramago's novels). This particular story was influenced by the event that triggered the end of Salazar's terrifying reign in Portugal. Can you guess what ended his reign? That's right. His beach chair collapsed. The falling chair caused the brain hemorrhage that would bring about his death. That's the trick with translations and international fiction, isn't it, though? The fact that, for most of us, we are practically clueless as to what is (or has) taken place in other countries, and typically these allegorical spoofs and political satires tends to fly completely over our heads.
The Chair also contains what I believe to be one of the best lines within the book.. "Fall, old man, fall. See how your feet are higher than your head." If nothing else, The Lives of Things contains little pockets of humor hidden beneath the otherwise dark fictional stories contained within its covers.
Now, that isn't to say that the rest of the stories pale in comparison. Each tale brings something new to the table. Take Embargo, for example. It's the story of a man who just wants to get to work on a day when his town's gas stations are running out of gas. Filling up his car at the very first station, he happily heads out on his way but his car has other ideas. Reflux details a town that decides to dig up all of its dead and buried, moving them into one centralized cemetery, creating what essentially becomes a giant city of dead surrounded by four small cities of the living. Things tells the tale of a town that is plagued by objects, utensils, machines, and installations (OUMI's for short) that suddenly stop working and then begin disappearing altogether. And The Centaur is a twisted fairy tale that introduces us to the ageless creature whose two halves are in constant turmoil with each other.
This collection is an excellent way to introduce yourself to Samarago. His unique writing style - run on sentences, paragraphs that go on and on for pages without a break, and lack of identifying marks when characters are speaking - can take some time getting used to. These stories will give the hesitant newbie an opportunity to dip their toes in the water and prepare you for taking the greater plunge into one of his full length novels.
Sadly, Jose Saramago passed away in 2010, so I am left at the mercy of our american publishers, anxiously awaiting their decisions to pick up his older literature and have them translated for my eager consumption. Just to put my worries to bed, I snagged this bibliography ( http://thenextbestbookblog.blogspot.c... ) off of Wikipedia and breathed a sigh of relief when I saw how many novels were still out there, waiting patiently to be published.... I have issues. I know. I simply can't imagine a world without new Saramago stories to read, and thankfully, it will be quite a few more years before I have to start. (I've already read the ones in bold)
June 28, 2017
"Normalmente" los grandes novelistas no son buenos cuentistas. Creo que esto también lo dijo Graham Greene. O así me ha pasado con mis novelistas favoritos. Los cuentos de Vargas Llosa, Murakami o Rosa Montero no me despiertan mucho entusiasmo. Pensé que con Saramago pasaría lo mismo, pero no fue así. Tiene casi todo lo que nos gusta de sus novelas, dosificado. El "palabreo" curioso (no sé como llamarlo) se encuentra en su cuento "Silla", las situaciones inverosímiles que afectan una ciudad entera los tenemos en "Embargo" y "Cosas", el romance imposible y una delicada poética en "Centauro". A Saramago hay que leerlo, siempre. Nos hace mejores.
December 13, 2024
Особисто мені подобається коротка проза, а коротка проза Сармагу прикольна, тому мені подвійно сподобалось. Особливо перше оповідання (плюс ще дуже допомогли примітки перекладачки)
June 22, 2025
Excelent volum de povestiri (șase la număr), publicat inițial în 1978, nu m-am mai delectat de multă vreme cu o asemenea așezare perfectă a cuvintelor în pagină. Cel mai mult dintre ele mi-a plăcut povestirea „Lucruri” - și care cred că e și piesa de rezistență a volumului; m-a dus cu gîndul la teatrul scris ulterior de Sławomir Mrożek sau Matei Vișniec. Lectură esențială pentru iubitorii de proză scurtă cu miez.
Traducerea: superbă, remarcabil de fluidă - zici c-a scris Saramago direct în limba română.
Traducerea: superbă, remarcabil de fluidă - zici c-a scris Saramago direct în limba română.
Read
August 29, 20246 оповідань.
Стілець - неможливо було б зрозуміти без передмови, яка пояснює історичний контекст та мотив. Але навіть з передмовою - ну ок.
Ембарґо - сподобалось, про людину, яка фізично не може вийти з машини. Поступова параноя, паніка і безвихідь.
Рефлюкс - цікаво-казкове, теж з гарною ідеєю - король настільки боїться смерті, що наказує будувати цвинтар тільки в одному огородженому місці. Ховати мерців інакше заборонено. Потім банить смерть тварин теж. І що з цього вийшло.
Бунт Речей - найкраще. Тема тоталітарного суспільства не нова, але тут цікаві ідеї і гарний твіст в кінці. Якби я лишала збірку то тільки заради нього.
Кентавр - хз що. (вибачте)
Відплата - теж хз що. (теж вибачте)
Загалом 50/50, очікувала більшого. Але я все ще продовжуватиму читати Сарамаґу, бо є в ньому щось таке (дуже іноді) що мені імпонує, і думаю ідеальна книга десь від мене ховається. Перша, яку прочитала - Каїн - була майже ідеальна, і тепер полюю на інші.
Стілець - неможливо було б зрозуміти без передмови, яка пояснює історичний контекст та мотив. Але навіть з передмовою - ну ок.
Ембарґо - сподобалось, про людину, яка фізично не може вийти з машини. Поступова параноя, паніка і безвихідь.
Рефлюкс - цікаво-казкове, теж з гарною ідеєю - король настільки боїться смерті, що наказує будувати цвинтар тільки в одному огородженому місці. Ховати мерців інакше заборонено. Потім банить смерть тварин теж. І що з цього вийшло.
Бунт Речей - найкраще. Тема тоталітарного суспільства не нова, але тут цікаві ідеї і гарний твіст в кінці. Якби я лишала збірку то тільки заради нього.
Кентавр - хз що. (вибачте)
Відплата - теж хз що. (теж вибачте)
Загалом 50/50, очікувала більшого. Але я все ще продовжуватиму читати Сарамаґу, бо є в ньому щось таке (дуже іноді) що мені імпонує, і думаю ідеальна книга десь від мене ховається. Перша, яку прочитала - Каїн - була майже ідеальна, і тепер полюю на інші.
January 11, 2022
"havia ricos e havia pobres, e a distribuição de uns e outros obedecia a razões universais: o pobre atrai o rico até uma distância eficaz para o rico; por sua vez, o rico atrai o pobre, o que não significa que a eficácia (denominador constante do processo) opere em proveito do pobre."
Displaying 1 - 30 of 321 reviews