The Animus: The Spirit of Inner Truth in Women, Vol 1

by Barbara Hannah

Barbara Hannah was a straightforward, modest, yet a grand woman, a lover of literature, and a colleague and friend of C. G. Jung, Emma Jung, and Marie-Louise von Franz. A first-generation Jungian psychologist, she was an original member of the Psychological Club of Zurich and a founder of the Jung Institute in Zurich. She lectured extensively in Switzerland and England and wrote several books on C. G. Jung and Jungian psychology. The Animus , in two volumes, presents a psychological analysis of the animus, gleaned from handwritten notes, typed manuscripts, previously published articles, the author's own drafts of her lectures, and notes taken by those present. Barbara Hannah tackled the theme of the animus with a comprehensiveness unsurpassed in Jungian literature. Her insights and vigor stem from personally grappling with her own animus, while integrating the experience and reflections of many psychotherapists who worked directly with C. G. Jung. Authenticity and comprehensiveness were priorities in editing this work, as well as the preservation of the excellence and comprehensiveness of her work on the animus―a most complex and vexing topic―while retaining the wonderfully natural spirit of Barbara Hannah herself. Themes include the case of the sixteenth-century nun, Jeanne Fery; the animus in the Book of Tobit (or Tobias); literature generally (the Brontës in particular); and the meaning of the animus for modern women. See The Animus , volume 2. These two volumes are part of the "Polarities of the Psyche" series from Chiron Publications. Other books in the series are Lectures on Jung's Aion and The Archetypal Symbolism of Animals .

Genres: Psychology, Nonfiction

328 pages, Paperback

First published June 15, 2011

Reviews

[Barbara K. · Rating 5 out of 5]

I'm only through the first volume and part way into the second, but I can't bear to delay praising this two-volume set. This is an incredibly rich and helpful collection of Barbara Hannah's lectures on the animus, bringing together years of her work. There is some repetition, entirely understandable considering the editorial task of bringing all this material together in two volumes. The editors have been meticulous in ensuring we don't miss anything and are careful to note where something may be repeated, as well as where psychiatric developments since the time of Barbara Hannah's lectures on the topic can reveal more about some of the cases discussed, particularly that of the medieval nun Jeanne Fery.

I'm happy that I already had grown to respect Barbara Hannah's presentation of Jungian material so that I knew to snatch up these books as soon as they were available.

I'm sure that some of this material repeats in other books in which Hannah discusses the animus, especially in Striving Towards Wholeness, which is still in my reading pile. But I'm getting more out of this collection than I've been able to find in bits and pieces as regards the animus in all my prior readings. The animus is difficult to find material on, since a lot of the writings on anima/animus have been more focused on the anima in men, and the animus can't be explored in precisely the same way. I used to try to replace anima with animus and male with female, thinking that would work to help me understand. It didn't. It's apparently more difficult for a woman to identify where her animus is influencing her in her day to day behavior and communications, and the animus presents itself somewhat differently than the anima to begin with. Barbara Hannah brings not only her work with Jung and other analysts, her extensive reading, and her work with clients to bear, but also her experience of the animus in her personal life and what worked for her in striving to come to terms with it.

I don't recommend this for someone who is new to Jung. There are much better ways to introduce yourself to Jungian ideas. (Robert A. Johnson is probably the simplest place to begin.) I think without a solid foundation, you'd find yourself floundering about in this material. But for anyone ready to explore the animus in depth, this should be required reading.

[Абрахам Хосебр · Rating 4 out of 5]

Барбара Ганна
"Анімус"

"Те, що я намагаюся тут викласти, є фрагментарною доповіддю про те, як на мою думку працюють ідеї Юнґа, коли їх намагаються застосовувати жінки для розуміння своєї власної психології.
Коли жінка пише про анімус, вона завжди стикається з тим, що сам по собі анімус може мати власні погляди на це питання. Одного разу на семінарі Юнґ наголосив, що, тоді як у літературі образи аніми зустрічаються надзвичайно часто, гарний портрет анімуса є великою рідкістю. Він пояснював це тим, що можливо анімус переважно сам пише книги про жінок, воліючи не видавати себе. (Аніма ж, навпаки, здається, воліє позувати!) Таким чином, коли я пишу, я не відчуваю повною мірою того, як анімус, ніби хитрий старий лис, замітає свої сліди хвостом."

Барбара Ганна похована в Куснахті поряд з Марією Луїзою Фон Франц, недалечко від них можна знайти і могилу їх Ієрофанта - Юнґа.
Дві жінки, без перебільшення, вирощені на хлібі Юнґа, та все ж зі своїмми цікавими поглядами, книжками та теоріями.
Якщо Фон Франц це передовсім блискучі аналізи казок, глибинне дослідження Пуер Етернуса та намагання пояснити концепцію Синхронії, то Ганна це спроба виобразити фігуру Анімуса та дібратись до концепції Самості.

Можна сказати, що Барбара Ганна пише найпростіше з усіх юнґіанців, яких мені приходилося читати. Пояснення просте - вона аочала досить пізно і написала досить мало. Прочитавши цитату зверху читач вже усвідомлює на скільки мало в ній прчуття власної величі, тому вона дуже багато цитує Юнґа, звіряється з ним, надзвичайно обережно та делікатно робить свої висновки.
Головна робота життя Барбари Ганни - "Анімус" - це не цілісний текст. Це зібрання лекцій та статей, які публікувались у двох томах.

Перший корпус - аналіз жіночих одержимостей демонами,які авторка інтерпретує, як тотальну домінацію анімуса:

"Навіть поза психологічними колами усім добре відомо, що душа (аніма) чоловіка часто поводиться через персоніфікований жіночий образ. Я пошлюся тільки на образи Беатріче Данте, Лаури Петрарки та Її Райдера Гаґґарда. Але той факт, що дух жінки проявляє себе за допомогою чоловічої форми, на мій погляд, набагато менш відомий. Чи приходив хтось до такого висновку до того, як Юнґ розпізнав цей аналог аніми в несвідомому жінки? Тепер, коли ми на досвіді розпізнали присутність цієї постаті, цього мимовільного витвору несвідомого, ми можемо виявити його сліди в багатьох місцях, хоча часто й у негативній формі. Наприклад, демони, якими були одержимі жінки, завжди були чоловічої статі. Я згадаю, наприклад, Асмодея, злого духа, який опанував Сарою у книзі Товіта і вбив сімох чоловіків, які були до Товії. Останній за допомогою архангела Рафаїла вигнав цього демона, використовуючи серце і печінку риби. Або ще один приклад: «принц» відьом і «великий король» їх шабашів були також чоловічої статі."

В цьому контексті Ганна аналізує випадок одержимості Жанни Фері. Наводиться багато цитат, аналіз дійсно глибокий.

Наступний розділ - аналіз алхімічного тексту Introitus apertus, написаного Іренеєм Філалетом із Musaeum hermeticum. Ціль цього аналізу - показати взаємодію між Еросом і Анімусом.

Далі - найцікавіша частина книги, три аналізи трьох книг написаних жінками, у яких яскраво проглядається фігура Анімуса.
Перша - "Гідність і гонор" Джейн Остін. Оскільки сам твір є надзвичайно нудним то і аналіз тут короткий. Ганна пише про цю графоманщину наступне:

"Якщо дозволити собі недоброзичливі зауваження на адресу письменниці, можна сказати, що книги Джейн Остін складаються з візитів і пліток. Це суто жіночий світ того часу. У «Гордості та упередженні» людиною, яка досягла в реальності своєї мети, є, незважаючи на всю її невихованість, місіс Беннет. Я абсолютно впевнена, що Джейн Остін навіть не підозрює про те, скільком її кохана Елізабет завдячує своїй вульгарній і дурненькій матері."

Зате наступна книжка, як і її аналіз - цілковитий скарб і катарсис для мене!
Йдеться про шедевр Мері Вебб "Дорогоцінна трутизна".

Ось уривок з біографії Вебб, як її описує Ганна:

"Як і Емілі Бронте, яка ніколи не покидала свої вересові пустки, Мері завжди сумувала за Шропширом, коли їй доводилося покидати його. Перед нами ще одна татова донька. Але, мабуть, подібні стосунки між батьком і дочкою абсолютно необхідні, оскільки, мабуть, немає жінок-письменниць, які виросли в іншій ситуації. Образ свого батька вона використала для опису персонажа Джона Ардена у книзі The Golden Arrow («Золота стріла»). Вона походила із сім'ї священиків, але її батько був учителем та дрібним сільським землевласником. Мері жила в батьківському будинку до тридцяти одного року, доки не вийшла заміж. Її гувернантка, яка протягом усього життя залишалася її подругою, говорила, що Мері стала письменницею вже в дитинстві. Переважно це сталося тому, що її батько писав вірші, а Мері копіювала все, що він робив. У віці двадцяти років у неї почала розвиватися базедова хвороба, невиліковне захворювання щитовидної залози, від якого вона страждала більшу частину свого життя. Хвороба вплинула на зовнішність: очі у неї стали випуклими, а щитовидна залоза збільшилась у розмірі. Вона стала сором'язливою і цуралася людей, знаходячи радість і втіху в природі. Саме під час своєї хвороби вона почала писати вірші та есеї. До певної міри їй вдалося вилікуватися, але в двадцять вісім років трапився рецидив хвороби, це збіглося зі смертю батька в 1909 році."

Про роман:

"«Дорогоцінна трутизна» була опублікована в 1924 році, це останній закінчений за життя роман Мері Вееб, який по праву вважається її кращим твором. Крім іншого, книга цікава багатим, яскравим стилем, неперевершеною духовною глибиною; у наші дні це класика сільського роману. Хоча, звичайно, як усі великі витвори мистецтва, він виходить за межі будь-яких категорій. Корені цієї історії беруть початок у культурі та землях Північного Шропширу в Англії. Вебб визнавала існування інстинктів на всі сто відсотків, тому її творчість цілком природно пронизана містицизмом. Вона набагато глибше, ніж Джейн Остін, виявляє напругу між протилежностями. Особисті характери персонажів та їх свідомі уявлення жорстко зумовлені моделлю реальності. Вебб розповідає історію про землю та дрібних землевласників сільської Англії, життя їх тече незмінно вже протягом століть, дія відбувається за часів Наполеонівських воєн та Ватерлоо, у той же час, коли жила і Джейн Остін."

В книзі описано дуже багато цікавих з аналітичної точки зору ритуалів. Чого лиш вартує обряд "поїдання гріхів":

"Пожирач гріхів повинен з'їсти шматок хліба, випити склянку вина або елю над труною і сказати: «Спочивай зі світом, дорога людино, ти не блукатимеш полями і путівцями. Заради твого спокою я закладаю мою душу»."

Фермери живуть напів'язичницьким життям. Головна героїня роману - Пруденс народилась із вродженоб вадою - заячою губою.
Згідно з місцевими забобонами, заяча губа вважалася міткою диявола і безпомилково вказувала на те, що ця жінка - відьма. Згідно з повір'ям, якщо вагітній жінці перебіжить дорогу заєць, то у дитини буде заяча губа. Ще однією можливою причиною міг стати сильний переляк під час виношування плоду. Щоразу, коли мама Пру дивилася на дочку, вона говорила: «Чи могла я уникнути того, щоб мою дорогу перебіг заєць?»

Дівчина вчиться письму у місцевого чаклун�� і стає рабиною рідного брата, який в книзі постає фігурою темного анімуса. В наступних розділах з'являється Швець - світлий анімус, який її звільнює.

Барбара Ганна наводить агалогію між одержимістю Пруденс та Жанною Фері з прпередньою глави:

"Існує нескінченна кількість аналогій сюжету клятви коритися анімусу. Жанна Феррі стала одержимою в чотири роки, але клятву її змусили принести у дванадцять років, як і Пру, її духи обіцяли дати їй всі блага світу. Подібну тему можна знайти у величезній кількості казок, тому ми неминуче приходимо до висновку, що це архетипічний сюжет. Але коли Пру погоджується підкорятися йому, вона насправді в цей момент відмовляється від своїх інстинктів, які їй досить ясно підказували, що вона вийде заміж. Свідомій жінці, яка має гарний зв'язок зі своїми інстинктами, ніколи б не спала думка, що вона не вийде заміж. Пру програла Ґідеонові саме тоді, коли пішла проти свого інстинкту, втративши таким чином віру в себе."

Далі на нас чекає аналіз "Грозового перевалу" Бронте.
Проте мене тут більше зацікавила не сама книга, як ранній маловідомий цикл фентезійних оповідань, які все сімейство Бронте писали разом.

В наступному розділі Ганна окремо аналізує кожного члена сім'ї Бронте, порівнюючи їх письменницьку манеру та життя.

Підсумовуючи, маємо досить таки розрізнене зібрання творів, червоною ниткою тут проходить тема Анімуса, проте не завжди вона є головною. Маємо багато цитувань Юнґа, що радше добре, аніж зле.
Написано доступно, легко. Часом ж самоповтори, бо як не як, перед нами не тільки окремі статті, але й розшифрування лекцій.
Чогось абсолютно нового я тут для себе не знайшов, але повторив базові поняття і отримав цікаві ілюстрації.
До прочитання рекомендую.

"Особисто я переконана, що нам ніколи не вдасться виявити самим наш анімус. Будь-хто, хто має досвід у цій галузі, погодиться, що приблизно так і працює наш внутрішній світ. Проте, все одно це концепція, запозичена у Логоса, тому очевидно, що вона не може повністю відповідати потребам жінки, і бути правильною формою, як було вище згадано в семінарі про Заратустру. Жіночий образ не може бути створений розумом, його повинен створити Ерос, використовуючи свої зв'язки.
Очевидно, подібну форму буде дуже складно описати, оскільки слова відносяться до сфери дії Логосу та думки. Спроба описати Ерос, використовуючи прямо протилежні за змістом терміни є завданням нереальним. Я можу лише запропонувати вам пару натяків з особистого досвіду, мого та інших жінок, і надати вам самим вирішувати, чи узгоджується це з вашим досвідом чи йде врозріз.
Хоча я усвідомила, що концепція анімуса дійсно відповідає реальності, я повинна визнати, що витратила багато часу, років, намагаючись схопити це розумом. Звичайно ж, він завжди був надто розумний, і обманював мене знову і знову. Зрештою, до мене дійшло, що це була певна реакція Ероса. Як би я могла її описати? Можливо, почуття розчарування, нереальності, відсутності відчуття землі під ногами чи втрата зв'язку з моїм оточенням. Коли б анімус не говорив чи не думав, я відчувала, що цей голос чи думки не належать мені. Я навчилася розпізнавати цей стан і поступово впізнавати його, незважаючи на жодні сумніви, і тоді я почала створювати форму, за допомогою якої я могла наблизитися до несвідомого."

[Tais Lira · Rating 4 out of 5]

Melhor material sobre Animus que me deparei até agora estudando Psicologia Análitica. A partir da vida e da obra de autoras importantes na Literatura como Jane austen e as irmãs Brontë, Barbara Hanna demontra de uma forma brilhante como o Animus atua na vida da mulher e como o mesmo participa no processo de criação. Seria ótimo uma tradução para português dessa obra que é muito pouco comentada nos estudos da psicologia junguiana.

"When a man control his anima, or a women her animus, they are doing something nobody would dream of doing, because since eternity, since the world began, mankind has been possessed. And when you date to dispossess yourself, you get into a different order of things, witch means a challenge to the old order; no sooner do you get rid of a devil than you have all the devils against you"

[Mephistopheles · Rating 4 out of 5]

This was quite interesting. I highly recommend it if you want a deeper understanding of the animus as conceptualized by Jung. Regarding the concept itself, there are parts of it that I don't buy – they simply don't line up with my observations of women today – but there are other parts that are transcendently beautiful. I especially liked the essays analyzing the animus portrayed by female authors.

[Henry · Rating 5 out of 5]

While femininity is the default state of a female, it really appears that male and females struggle with the same theme - which is that they both look down on femininity. I personally believe a huge reason for it is due to the fact that femininity appears to be useless: masculinity, which results in drive, ambition and direct conflict is obvious and easy to quantify. Whereas femininity, which originated with intuition, nurturing, can’t be even easily explained let alone to quantify.

First of all - it’s important for any person reading Jungian work to understand that much of Jungian’s analogies are merely symbols. It would be wrong - silly, even - to think of those analogies as real beings: no, when you crack a male open, you won’t find female “anima” beings inside. The author quoted from Jung, emphasis author’s:

When psychology speaks, for instance, of the motif of the virgin birth, it is only concerned with the fact that there is such an idea, but is not concerned with the question whether such an idea is true or false in any other sense.

Jungian analogies allow readers to understand the concept better in a less abstract way. Given the topic itself is already as abstract as it could get.

A female has a lot of wrestling to do with her animus. A male who is lost to his anima will let anima control him, turning him into a moody animal. A female who is lost to her animus on the other hand, will constantly be overrun by her animus’ faulty logic (same with anima’s method of controlling a male). The author wrote, emphasis author’s:

The animus, it is true, will always turn the table very neatly and if he fails in his endeavor to make a woman blame the analyst, husband, partner, or whoever it be, then he will attempt to throw the whole balance on the woman herself. If she believes him, she will get into a state of inferiority, which is just as destructive as her emotion and rage. This blaming a woman for all that he does himself is one of his best trump cards, for he thus blinds her to his own existence and the things for which she can really be blamed: failure to know her own animus.

To further explain of the result of such animus possession, the author wrote:

… the animus is our unconscious mind and that many of his manifestations are thoughts or opinions. Revengeful thoughts, the feeling of being misunderstood or unappreciated, jealous thoughts, a “wait till I have a chance and I will show them” sort of attitude are all manifestations of the negative aspect of our unconscious mind which is lying in wait for us today…

The default way a female wants to fight against her animus is through arguing with her animus. Yet, it would be fruitless as animus itself gains strength when direct conflict arises. The author wrote:

… the direct way of argument with the animus is often unwise and only results in opinions and a hopeless feeling of defeat.

The only way to “fight” - or a better word would be, to include - animus in a female’s life would be to tune into something the female is innately powerful at: her feminine side, her intuition, her nurturing and understanding part of her. The author wrote:

We see that the negative, infantile, teasing animus is powerless against the spirit itself and that, if we can reach these depths in our psyche, we can reach powers that can help us when we are unable to help ourselves.

And:

… each time we can think of a way of preventing this theft, of revisiting the insinuating animus opinion, we move a step nearer to the solution which is waiting for us all… although in each individual case it comes in a different form.

Animus takes over because animus’ ability to trick a female into playing a game that only animus is good at - which is the abandonment of intuition and inner work, and focus on arguments in which the logic is dictated by the animus, not the female.

Inner work is invisible, yet so visible. I want to note that a person who has done his/her inner work (which shall be a process that will take a lifetime), will have more tendencies to be individualized. This person will understand him/herself well enough to physically appear as a unique human being, rather than just another person assembled in a mass.

[Inna · Rating 5 out of 5]

The book is worthy of attention. It inspired me to go into depth with the Animus.

[Sonnie · Rating 5 out of 5]

This is exactly the kind of Jungian stuff I've been looking for. Very useful perspective.

[Amber Middlebrook · Rating 5 out of 5]

I feel like there is not a ton of material on this subject matter so it was refreshing to find this volume set that so adequately covers the details of the animus.