«...І треба ж комусь з’явитися в той момент, коли він збирався попити кави!
Хопалонгу прийшла несподівана думка. Він з великою обережністю витягнув руку з гвинтівкою, прицілом зачепив ручку кухля і повільно підтягнув її до себе. На щастя, пролилося зовсім небагато, і Хопалонг з насолодою ковтнув гарячу каву. Тепер нехай ідуть. Він готовий до зустрічі».
Як я його розумію, сама випиваю по кілька чашок кави за день і не дайте боги хтось мені завадить😉
Ще одна гарна цитата, яка в’їлася в пам'ять:
«— Невже ти не боїшся смерті? Якщо і так, то по твоєму вигляду цього не скажеш.
Хопалонг знизав плечима.
— Мабуть, не боюся. Вона ж обов’язково прийде, і нічого тут не зробиш. Я не думаю про свою долю. Просто йду вперед, не ризикуючи життям марно, а там — що буде».
Я читаю вестерни все своє свідоме життя. Та що казати, якщо моє улюблене кіно — «Хороший, поганий, злий». Тема ковбоїв, бандитів, дам у біді (чоловіки люблять про таке писати не менше за жінок 😉), індіанців і, звичайно ж, неймовірні пейзажі пустелі.
Саме через вестерни я почала вчити іспанську (я знаю, що там мексиканський діалект) і закохалася в цю мову. І досі її обожнюю.
Загалом, я вже вдруге читаю про пригоди Хопалонга Кессіді — крутого дядька-мандрівника, який всюди мандрує і допомагає. Звичайно, він найкраще стріляє, інакше б його пригоди завершилися ще в першій книзі. Ну або в дитинстві героя.
Я обожнюю цей жанр за те, що він дуже легко читається (а книги папа купував ще багато років тому. Це м'які обкладинки, жовті листки, які випадають і їх неможливо підклеїти. Це вам не новинки видання😅)
А я продовжую далі й переходжу до четвертої, заключної книги цього циклу про безстрашного ковбоя.