Для мене цілковита загадка, чому така невинна книжка має обкладинку, наче в якогось горора. Книжкові дизайнери — дивні люди. Хоча розказану тут історію можна подати й так: двоє дітей, ставши жертвами жорстокої витівки у літньому таборі, стають на шлях злочинності (тривожна музичка на фоні). Та насправді все не зовсім так.
Книжка починається з того, як хлопчика і дівчинку залишають у темряві на безлюдному острівці неподалік від табору — без човна, без їжі і голяка. Добре хоч окуляри, які вони обоє носять, лишили, втім, завбачливо відкинувши їх подалі так, щоб бідолашні дітлахи мусили нипати наосліп, шукаючи їх, і дали час хуліганам змитися. Як ми можемо собі уявити, почуваються вони досить жалюгідно. Через деякий час вони чують, що хтось знову підпливає до острівця і, злякавшись, що то повертаються їхні кривдники, вирішують тікати вплав. З чого й починається їхня велика пригода, де будуть дрібні крадіжки, шахрайства, вламування в чийсь літній будиночок і навіть викрадення автомобіля. Обоє малих на початку книжки здаються тихими, замкнутими дітьми, саме такими, які зазвичай стають легкими жертвами для жорстокості. Проте за час їхньої короткої дружби вони розцвітають, як ті квіти під сонцем, і ми бачимо їх кмітливими, сміливими і люблячими. Все таки, яке це щастя знайти "свою" людину, когось, хто допомагає тобі стати кращою, справжнішою версією себе. На початку історії дівчинка каже про себе: "I'm socially retarded for my age." Обох дітей батьки посилають до табору в надії, що ті знайдуть собі друзів і загалом стануть сильнішими та самостійнішими, й іронія в тому, що це стається саме тоді, коли вони полишають табір. Ці зміни добре ілюструє те, що дівчинка змінює своє ім'я — річ у тім, що батьки їй дали хіпівське ім'я Шедов і вона вже кілька років користується своїм середнім куди звичнішим іменем Лора, проте під час пригоди вона повертається до свого справжнього імені так, наче до самої себе.