Dynasty Divided: A Family History of Russian and Ukrainian Nationalism

by Fabian Baumann

Dynasty Divided uses the story of a prominent Kievan family of journalists, scholars, and politicians to analyze the emergence of rivaling nationalisms in nineteenth-century Ukraine, the most pivotal borderland of the Russian Empire. The Shul'gins identified as Russians and defended the tsarist autocracy; the Shul'hyns identified as Ukrainians and supported peasant-oriented socialism. Fabian Baumann shows how these men and women consciously chose a political position and only then began their self-fashioning as members of a national community, defying the notion of nationalism as a direct consequence of ethnicity. Baumann asks what made individuals into determined nationalists in the first place, revealing the close link to private lives, including intimate family dramas and scandals. He looks at how nationalism emerged from domestic spaces, and how women played an important (if often invisible) role in fin-de-siècle politics. Dynasty Divided explains how nineteenth-century Kievans cultivated their national self-images and how, by the twentieth century, Ukraine steered away from Russia. The two branches of this family of Russian nationalists and Ukrainian nationalists epitomize the struggles for modern Ukraine.

Genres: Ukraine, History, Russia

348 pages, Paperback

First published August 15, 2023

Reviews

[Lidiia Marinat · Rating 5 out of 5]

Незважаючи на те, що це складне історичне дослідження, книга вийшла дуже захоплюючою, бо відкриває мені очі на кінець 19го - початок 20го століття в Україні, період та причини революцій та життя українського інтелігенції.

Нарешті краще зрозуміла, як стверджувався український національний рух, як співіснував з російським та чим відрізнялися українці від малоросів, адже тоді свою національність обирали свідомо, а не через етнічне походження.

Мене давно захоплювала діяльність Косачів, Антоновича, Драгоманова, Грушевського, Чикаленка - і куди без них в книзі про зародження українського націоналізму? Після читання «Тиха вода» Л.Коваленко, автобіографії Олени Пчілки, «Романи Куліша» В. Домонтовича, «Танжер» Й.Козленко пазл поволі складається.

Вдячна автору (швейцарцю!) за таку кропітку працю. Книга розповідає про історію однієї сімʼї і це чудовий інструмент, щоб пояснити епоху.

І це ще одне нагадування про те, що від росії і її руйнівного впливу треба триматися подалі, бо як вони і вважали раніше, що обирати українську ідентичність - це зрада, так нічого і не змінилося. Нам треба боротися за своє і знати його.

[Liudmyla · Rating 5 out of 5]

Книга дуже цікава і варта того, щоб її прочитати.

Швейцарський історик дуже детально дослідив витоки російського та українського націоналізмів. На прикладі однієї родини (Шульгиних) показав тенденції їх виникнення та розвитку, правдиво змалював епоху, починаючи від часів відміни кріпосного права, валуєвського циркуляру, емського указу, заборони всього українського, російсько-японської війни, революції 1905 р., столипінських реформ, лютневої революції 1917, більшовицької навали, білогвардійського руху, УНР, Скоропадського та Директорії. Показав, як зароджувався націоналістичний російський рух та як виживало і перетворювалося на реальну політичну силу українство.

Маємо ще один пазл в картину життя і діяльності української інтелігенції другої половини 19 - початку 20 ст. Ми зустрічаємо на сторінках Драгоманова, Антоновича, Чубинського, Кониського, Кістяківського, Лисенка, Старицького, Грушевського, Чикаленка, родину Косачів і багато інших.

Загальний висновок книги такий, що на теренах України мало місце (а я скажу, що і досі так є) унікальне явище, коли люди (і навіть члени однієї родини як-от Шульгини) обирали свою національну ідентичність свідомо, жодним чином не пов'язуючи її зі своїм етнічним походженням. Наприклад, Дмитро Піхно (глава гілки русскіх Шульгиних, так, він не Шульгин, але глава їхньої гілки), за походженням українець, що народився на Черкащині, обрав для себе бути рускім і всіляко захищав від українців "рускій, рускій, рускій" Київ, в той час як Антонович, хоча й походив з польської шляхетської родини, обрав для себе українську ідентичність.

Це дуже фундаментальна праця, базована на архівних джерелах. І сам Бауманн досить добре розібрався в стосунках "росія-Україна". Я сказала б, що не кожен в Україні так глибоко розуміє ці відносини.

Всі путінсько-кацапські побрехеньки типу "адін нарот", "Україну придумав австрійський генштаб/німці", "запад хоче унічтожить расію", "Україна - окраїна", "малєнькая украінская культура" і т.д. мають глибокі корені і тягнуться з 19-поч. 20 ст. І все це друкувалося в газетах, вбивалося в голови людей протягом більш як сотню років. Нам ще довго працювати над розвінчанням цих міфів.

Трішки цитат:

"Кілька місяців потому «Кіевлянинъ» рецензував український переклад «Тараса Бульби» Миколи Гоголя, у якому слова «російська мова, російська земля, російська людина» були перекладені як «козак, козацький, Вкраїна, вкраїнський». «Ви жартуєте з вогнем» — так написав обурений Віталій Шульгин, натякаючи на те, що так само, які в186о-х роках, держава може покарати українофілів.  "Кіевлянинъ" також розкритикував погляди Драгоманова на користь місцевих діалектів в освіті, стверджуючи, що малоросійський діалект вимирає і заважає засвоювати російську писемність".

"Декламування вірша Шевченка, носіння вишиванки чи розмова українською мовою серед міських інтелектуалів мали величезну символічну цінність і вважалися проявами українофільських поглядів. У переважно російському міському середовищі російськомовна культура була «немаркованою» в національному розумінні, вона не мала такого політичного підтексту".

"Реагуючи на думки, які часто тиражував «Кіевлянинъ», Струве вказав на національне роздвоєння, яке може загрожувати геополітичному становищу Росії, позбавляючи її доступу до
Чорного моря. Українські інтелектуали, за його словами, повинні задовольнитися провінційною версією російської культури, придатною лише для «тих тихих і глибоких заводях народного життя, в яких сільський, головним чином, побут ховається від залізничної, фабричної, мітингової, кафешантанної та кінематографічної цивілізації, яка зрівнює та дробить...»[...] Його [Струве] погляди були досить поміркованими, однак вони справили сильне враження, бо походили від ліберала. Особливо молоді українські націоналісти підозрювали, що Струве сказав вголос те, що більшість російських лібералів думає (хоча офіційно підтримує українські культурні вимоги). Вони сприйняли його заяву як доказ того, що українці не можуть довіряти російській опозиції в боротьбі проти централізму влади. [...]
Майже всі антиукраїнські заяви того періоду відображали напругу між двома протилежними твердженнями: тим, що український націоналізм не має підтримки серед населення краю, і тим, що він дуже загрожує поділом нації, перетворюючи російське населення регіону на чужинців. Цю суперечність, можливо, найкраще відображено в хартії Київського клубу, де зазначено, що «українофільський рух — це явище, яке так само шкідливе, як і безпідставне»".

Як бачимо, особливо нічого не змінилося ні в російських лібералах, ні в їхньому ставленні до української культури. Як вони "люб'язно" дозволяють нам створювати власну, українську, культуру:

"Поки їх не спіймали на державній зраді, заявив Шульгин, Грушевський та його однодумці повинні мати повну свободу конкуренції з російською та польською культурою: «Якщо 'українці' дуже хочуть створити власну культуру, нічого не вдієш — хай пробують. Ми не можемо побажати їм успіху, не переступаючи через свою совість але вважаємо, що уряд діяв би мудро, надаючи їм повну свободу для того, щоб вони вели свою невдячну справу»".

"Як сказала Катерина Шульгина в листопаді 1917 року: «Україна, українці, український рух так чи так завжди будуть ворожі усьому російському і Росії .. та вільно чи невільно шукатимуть допомогу, союзи, підтримку і співчуття від тих, хто теж ворожий Росії і всьому російському»"

"Нарешті для Олександра Шульгина його власна траєкторія символізувала «пробудження» української нації до незалежности. Точно так само, як він сам визволився від спокусливої, але шкідливої культури Росії, вся Україна (тимчасово) позбавилася репресивного нагляду свого могутнього сусіда. Національні почуття та здоровий індивідуалізм українців, втілені у родині Шульгина, за його словами, захищали від притаманних росіянам гріхів анархізму та варварства доти, доки більшовики не принесли їх знову в Україну.[...]
Відірвані від російської держави, українські емігранти вперше створили суто українськомовну громадську сферу. Попри всі їхні політичні розбіжності і сварки, тепер вони комунікували лише з тими людьми, які поділяли вимогу української незалежности. [...]
Російська та українська еміграція формували окремі середовища через різну колективну пам'ять щодо періоду революції. І у прямому і в переносному значенні українські та російські націоналісти міжвоєнного періоду говорили різними мовами. Виникнення окремих російської та української культурно-політичних сфер змусило емігрантів вибрати один або другий табір. Росія та значна частина України залишалися під владою Радянського Союзу, але на еміграції міжвоєнного періоду шляхи України та Росії більше не перетиналися".

***
Як би мені хотілося, щоб не лише на еміграції, а взагалі шляхи України та росії більше ніколи не  перетиналися!

[Roman · Rating 5 out of 5]

An interesting approach of analyzing Ukrainian history through the prism of a family history of a dynasty that gave, paradoxically, several prominent figures for both Ukrainian and Russian nationalist movements.

[Kateryna Martynenko · Rating 3 out of 5]

Книга на цікаву і раніше невідому мені тему - про те, як в рамках одного українського роду відокремилися 2 гілки - одна за українську національну ідею, а інша за російську. Ідеться про родину Шульгіних, рід яких почався із прізвища Шульга, яке було переінакшене.
У книзі розповідається історію всього роду і його розподіл та подальша доля. Розвиток цього роду показується на тлі загального розвитку країни, турбулетності революцій, а також розвитку національних ідей та націоналізмів як явищ.

Цікаво описується те, що у 19 столітті і ще навіть на час української революції більшість сільського населення не мали національної ідентичності, а перш за все усвідомлювали себе членами локальної громади.
У той же час міська інтелігенція у 19 столітті мала так би мовити флюїдне відчуття національності - живучи в Україні (на той час підпорядкованій Російській імперії) вони самостійно обирали, до кого вони належать - до українців чи малоросів/росіян.

Описується те, що вибір, до якого напрямку належить людина, часто обирався на основі загального комплексу переконань - російське йшло в комплекті з монархізмом та консерватизмом, українське - з демократизмом, певними елементами народництва та соціалізму.

Особливо вражає завершення - те, що обидві гілки родини програли в рамках української революції і мусили емігрувати за кордон.

Загалом, тема книги дуже цікава і наочна. Наприклад, ідеї та висловлювання представників російської гілки сім'ї звучать однаково з висловлюваннями Путіна зараз. Це також дає певне розуміння, як із українців формувалися малороси, яких і зараз дуже багато.

У той же час книга написана доволі тяжкувато і читати її не дуже приємно.

[Steve Fox · Rating 3 out of 5]

I'm only the third person to rate this book that was given to me by my son (Hayden) after he attended a history conference in San Francisco in January 2024. It is a dense, academic analysis of the issue of nationalism in 19th century Ukraine - clearly an important and controversy border to Russia. The topic is broached through two branches of a family: The Shul'gins and the Shul'hyns. It's complex and interesting but also at times difficult to follow and the relevance to Ukraines claim as a long-time separate nation to Russia could be more clearly made.

[Nadiia Marchenko · Rating 5 out of 5]

Мені дуже сподобалося. Я здивована, що таку фактологічну книгу я читала з захопленням. Напевно через те, що це на прикладі родини, побічно згадані особисті стосунки і як в серіалі хочеться дізнатися чим же це все закінчиться.
Також завжди цікаво дізнатися думку дослідника з-за кордону на українську історію.
Також побіжно згадується багато українських діячів з якими контактували Шульгини.

[Oleg Kovtun · Rating 5 out of 5]

Well researched book of families torn between emerging political identities of late 19th century. A bit too academic-heavy, but with very deep understanding of intricacies of our past. Author is a Swiss historian, with fresh perspective and avoiding emotional biases.

[Nina Harnish · Rating 5 out of 5]

It's wonderful work. Was well structured and at times felt very adventures, even though it's historical book with many dates, names, events.

[Світлана · Rating 5 out of 5]

Дуже цікаво! Мало знала про Шульгіних. Про українську гілку взагалі нічого, про російську досить поверхнево лише по газеті та справі Бейліса.
Круте, фахове дослідження, цікаво написане, з цікавими роздумами.

[Dugy · Rating 5 out of 5]

Well researched and well balanced book.