What do you think?
Rate this book
Неймовірна. Ода до радості: Роман
Ця гарна молода жінка могла б зробити блискучу кар'єру в Європі: чи то в танцювальній трупі празького театру, чи то в літературі, чи то на теренах просвітництва, та й просто в світських салонах, де її вважали, за сучасним висловом, «іконою стилю». Її порівнювали з леді Гамільтон, мадам Помпадур і навіть Ґретою Ґарбо і вважали, що вона «випередила свій час». Натомість вона стала однією з найяскравіших постатей українського спротиву і загинула в Бабиному Яру нескореною. З часу життя Олени Теліги і її побратимів проминуло багато років, а Україна досі стоїть кісткою в горлі імперських амбіцій – у центрі Європи, незламним щитом між ситим Заходом і ненажерливим Сходом.
396 pages, Kindle Edition
Published July 21, 2022
3 people are currently reading
45 people want to read
About the author
Irene Rozdobudko
55 books58 followersУкраїнська журналістка, письменниця, поетеса.
З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».
Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій.
Відомі твори: "Пастка для жар-птиці", "Ескорт у смерть", "Ґудзик", "Останній діамант міледі", "Все, що я хотіла сьогодні...", "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю" та інші
З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».
Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій.
Відомі твори: "Пастка для жар-птиці", "Ескорт у смерть", "Ґудзик", "Останній діамант міледі", "Все, що я хотіла сьогодні...", "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю" та інші
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
October 30, 2023
Книга читається легко, в голові оживають герої наче дивлюся гарне кіно. Поки прочитано чверть книги ... Дочитала, з середини якось пішло трохи важко. Як для сценарію, то дуже круто написано. Має бути дуже гарний фільм. Для книги трохи не вистачає глибини, деталей. В Українській літературі не вистачає біографічних книг , або по мотивах біографій. Таких книг треба більше. Для багатьох це шанс дізнатися трохи більше, заставити нас робити пошук, прочитати додаткові матеріали.
July 28, 2023
Книга про сильну і незламну жінку. Жінку, яка могла жити і творити у будь-якому куточку Європи, та й усього світу. Але вона обрала Україну, Київ - рідну сплюндровану тисячами катів і поневолену землю.
⠀
Книга про жінку, чиєю зброєю було слово. Сильне. Вільне. Щире. Не обтяжене страхами і умовностями.
⠀
Книга про жінку цілком земну. Яка любила вишукано одягатися, смачно їсти, читати змістовну літературу. Яка кохала і була коханою.
⠀
Книга про Олену Телігу.
⠀
Майстерне слово авторки занурює читача у страшну епоху в історії України: від червоного терору до німецької окупації. Та письменниця не дає впадати у відчай. Вона показує боротьбу. Боротьбу за свою ідентичність, мову та культуру. Боротьбу за те, щоб у нашої нації було майбутнє на своїй незалежній землі. Так, ця боротьба виявилася нерівною і доволі трагічною. Але вона відіграла важливу роль у нашому становленні. І замовчувати такі речі не можна.
⠀
Книга про жінку, чиєю зброєю було слово. Сильне. Вільне. Щире. Не обтяжене страхами і умовностями.
⠀
Книга про жінку цілком земну. Яка любила вишукано одягатися, смачно їсти, читати змістовну літературу. Яка кохала і була коханою.
⠀
Книга про Олену Телігу.
⠀
Майстерне слово авторки занурює читача у страшну епоху в історії України: від червоного терору до німецької окупації. Та письменниця не дає впадати у відчай. Вона показує боротьбу. Боротьбу за свою ідентичність, мову та культуру. Боротьбу за те, щоб у нашої нації було майбутнє на своїй незалежній землі. Так, ця боротьба виявилася нерівною і доволі трагічною. Але вона відіграла важливу роль у нашому становленні. І замовчувати такі речі не можна.
February 17, 2025
Мені подобається Олега Теліга і мені подобається Ірен Роздобудько. Але конкретно в цій книзі мені здалося, що авторка трохи зіпсувала образ Олени. Мене всю книгу головна героїня відверто бісила своєю наївністю, дитячою самовпевненістю і вимогливістю. Ну типу 15-річна дівчина увірвалася на нараду верхівки УНР і влаштувала їм догану, чому вони ще досі не йдуть відвойовувати Батьківщину. Як на мене, то авторка відверто переборщила з інфантильністю Олени, увагою чоловіків (в книзі нема чоловіка, який був би до неї байдужим) і фетровими капелюшками.
Але я не шкодую, що прочитала цю книгу. Устами героїв було озвучено багато думок, з якими я згодна. І я ще раз нагадала собі про такі важливі для нас всіх речі речі. Думаю, з цієї книги вийшов би суперовий фільм. Написано так уривчасто, багато подій пропущено, для екранізації саме те.
Але я не шкодую, що прочитала цю книгу. Устами героїв було озвучено багато думок, з якими я згодна. І я ще раз нагадала собі про такі важливі для нас всіх речі речі. Думаю, з цієї книги вийшов би суперовий фільм. Написано так уривчасто, багато подій пропущено, для екранізації саме те.
June 21, 2023
Не змогла дочитати, але фільм має бути класний якщо його таки знімуть.
May 9, 2025
Про українських митців треба говорити. Про українських митців треба писати. Про українських митців треба знімати фільми.
От, власне, і про Олену Телігу мав би вийти фільм та серіал, але поки не склалося. Тож Ірен Роздобудько швидко переписала сценарій, який подавала на конкурс Держкіно, і зробила з нього роман.
Знайомимося ми з юною Леною у захопленому більшовиками Києві, де їй, лише нещодавно манірній панночці, треба тягнути на собі родину. Проте це зовсім не історія про тяжку невимовну скруту, ні. Наша героїня — наче маленьке сонце, має вогник всередині і світиться сама. Вона незламна в своїх принципах, подекуди радикальна й непоступлива, невиправна оптимістка, живе й чинить в ритмі танцю, а також у будь-якій ситуації дбає про те, щоб мати гарний капелюшок і шовкові панчохи.
Згодом Олені вдається перебратися за кордон, її місця життя — Чехія і Польща. Там вона вариться в осередку українців, яким, як і їй, довелося покинути Україну, закохується і одружується з офіцером УНР Михайлом Телігою — "справжнім лицарем", вливається в український національний рух. Та понад усе вона прагне повернутися назад, до Києва — і їй це вдасться, хоч і закінчиться обірваною долею...
Ірен Роздобудько прагне створити яскравий портрет поетки — романтичної, танцювальної, ідейно жагучої та настільки чарівливої, що перетягуватиме на себе погляди, де б не з'являлася. Жінка-сонце, жінка-пломінь, жінка-серце — просто неймовірна! І це їй вдається: сторінки книжки пашіють енергією головної героїні. Я їй неабияк симпатизувала.
Історія кохання Олени й Михайла Телігів — ідейно гарна. Майже "Руфін і Прісцилла" Лесі Українки, тільки в реалі. Київська арка взагалі розчулює.
Але. Ви чекали на це "але", я знаю ;) Тут є дві проблемки, а тому мені важко уявити, як це взагалі мало працювати в кіно.
Перша проблема — тут немає нікого іншого, крім головної героїні. Безперечно, Олена зустрічається з багатьма іншими персонажами, але вони настільки фонові декорації або картонні прихильники Олени, що подекуди аж боляче. Мені ця художня Олена дуже нагадує мій улюблений літературний дівочий типаж на кшталт Поліанни чи Енн. Тобто це дівчина, яка бачить світ навколо дивовижним і за рахунок свого дивовижного бачення оживляє інших. Але як це працює в таких історіях? Спершу ми бачимо інших персонажів до зустрічі з головною героїнею. Але згодом під її впливом вони міняються, заражаються її оптимізмом та любов'ю до світу. Власне, подібний ефект мала б справляти і ця художня Олена Теліга. Однак нам радше кажуть, що вона його справляє, аніж показують.
Ось вона заходить до кімнати — і все: "Леночка прийшла!" Ах, яка ж вона розчудесна, всі чоловіки біля її ніг, всі захоплюються її харизмою, талантом і запалом. Дайте мені більше. Покажіть нюанси її стосунків з тим же Уласом Самчуком та іншими крутими діячами, яких тут чимало. Що думає Улас поза існуванням Олени? А що думає з нею? Як вона його міняє? Коли авторка вставляє цитати з автобіографії Самчука, я вірю тексту, він написаний сильно і переконливо. Коли авторка сама описує Самчука, то персонаж ніби дерев'яніє.
Для екранного формату це дуже провальний сторітелінг, і кіно мали б максимально вивозити на собі актори. А деякі сцени і ходи, які мали б справляти враження, взагалі наче штучні. Так, той антагоніст-німець, з яким Олена тричі зустрічається, зовсім не слідчий із "Саду Гетсиманського", навіть не близько.
Я дуже рекомендую звернути увагу, як пишуться сценарії під японські історичні серіали. Подивіться приклади тайґ ("Полум'яна квітка") чи асадор, які якраз на оповідях про жінок і зав'язані ("Ошін", "Тигра з крилами" тощо). Подивіться, як вони подають історичне тло, як вони представляють персонажів, як вони вибудовують між ними динаміку, як вони розгортають конфлікти. Я не вимагаю від сценарію складного психологізму, він може бути злегка театральним, романтизованим і з полум'яними промовами, але обов'язково має бути цікавим.
Друга проблема — відсутність рефлексій. І це, напевно, ще більша проблема, ніж попередня. Звісно, людям потрібні оповіді різного формату, "Неймовірна" — це така собі легка література, але тут страшенно бракує якоїсь глибини. Наприклад, чому дівчинка, яка виросла в російському петербурзькому середовищі, так швидко прийняла українську ідентичність. Тут є сцена, де чоловіки висміюють українську мову і Олена показово звідти йде, але водночас жодного слова про те, що її власний брат фанатів від поетів срібної доби і пнувся бути таким самим. Як вона до цього ставилася, окрім того, що про це знала і ходила підтримати на поетичні вечори? Я маю виснувати, що їй було норм?
А на основі життя Олени реально можна було б розгорнути історію про трансформацію ідентичності, яка б відгукувалася багатьом і зараз. Бо трансформація — це не моментальний перехід, це кількарічний процес. Десь різкіший, десь спокійніший, але процес.
Одним словом, добре, що така книжка є, вона, безперечно, зацікавлює, створює позитивне перше враження про Олену Телігу та її оточення і, як на те, непогано написана, що б я там не набурчала на десяток абзаців. Однак якщо це все-таки дійде до зйомок, я сподіваюся, що прийде хороший режисер і перепише половину матеріалу.
P.S. Це моє перше знайомство з Ірен Роздобудько. Як я і думала, авторка не на мій смак.
От, власне, і про Олену Телігу мав би вийти фільм та серіал, але поки не склалося. Тож Ірен Роздобудько швидко переписала сценарій, який подавала на конкурс Держкіно, і зробила з нього роман.
Знайомимося ми з юною Леною у захопленому більшовиками Києві, де їй, лише нещодавно манірній панночці, треба тягнути на собі родину. Проте це зовсім не історія про тяжку невимовну скруту, ні. Наша героїня — наче маленьке сонце, має вогник всередині і світиться сама. Вона незламна в своїх принципах, подекуди радикальна й непоступлива, невиправна оптимістка, живе й чинить в ритмі танцю, а також у будь-якій ситуації дбає про те, щоб мати гарний капелюшок і шовкові панчохи.
Згодом Олені вдається перебратися за кордон, її місця життя — Чехія і Польща. Там вона вариться в осередку українців, яким, як і їй, довелося покинути Україну, закохується і одружується з офіцером УНР Михайлом Телігою — "справжнім лицарем", вливається в український національний рух. Та понад усе вона прагне повернутися назад, до Києва — і їй це вдасться, хоч і закінчиться обірваною долею...
Ірен Роздобудько прагне створити яскравий портрет поетки — романтичної, танцювальної, ідейно жагучої та настільки чарівливої, що перетягуватиме на себе погляди, де б не з'являлася. Жінка-сонце, жінка-пломінь, жінка-серце — просто неймовірна! І це їй вдається: сторінки книжки пашіють енергією головної героїні. Я їй неабияк симпатизувала.
Історія кохання Олени й Михайла Телігів — ідейно гарна. Майже "Руфін і Прісцилла" Лесі Українки, тільки в реалі. Київська арка взагалі розчулює.
Але. Ви чекали на це "але", я знаю ;) Тут є дві проблемки, а тому мені важко уявити, як це взагалі мало працювати в кіно.
Перша проблема — тут немає нікого іншого, крім головної героїні. Безперечно, Олена зустрічається з багатьма іншими персонажами, але вони настільки фонові декорації або картонні прихильники Олени, що подекуди аж боляче. Мені ця художня Олена дуже нагадує мій улюблений літературний дівочий типаж на кшталт Поліанни чи Енн. Тобто це дівчина, яка бачить світ навколо дивовижним і за рахунок свого дивовижного бачення оживляє інших. Але як це працює в таких історіях? Спершу ми бачимо інших персонажів до зустрічі з головною героїнею. Але згодом під її впливом вони міняються, заражаються її оптимізмом та любов'ю до світу. Власне, подібний ефект мала б справляти і ця художня Олена Теліга. Однак нам радше кажуть, що вона його справляє, аніж показують.
Ось вона заходить до кімнати — і все: "Леночка прийшла!" Ах, яка ж вона розчудесна, всі чоловіки біля її ніг, всі захоплюються її харизмою, талантом і запалом. Дайте мені більше. Покажіть нюанси її стосунків з тим же Уласом Самчуком та іншими крутими діячами, яких тут чимало. Що думає Улас поза існуванням Олени? А що думає з нею? Як вона його міняє? Коли авторка вставляє цитати з автобіографії Самчука, я вірю тексту, він написаний сильно і переконливо. Коли авторка сама описує Самчука, то персонаж ніби дерев'яніє.
Для екранного формату це дуже провальний сторітелінг, і кіно мали б максимально вивозити на собі актори. А деякі сцени і ходи, які мали б справляти враження, взагалі наче штучні. Так, той антагоніст-німець, з яким Олена тричі зустрічається, зовсім не слідчий із "Саду Гетсиманського", навіть не близько.
Я дуже рекомендую звернути увагу, як пишуться сценарії під японські історичні серіали. Подивіться приклади тайґ ("Полум'яна квітка") чи асадор, які якраз на оповідях про жінок і зав'язані ("Ошін", "Тигра з крилами" тощо). Подивіться, як вони подають історичне тло, як вони представляють персонажів, як вони вибудовують між ними динаміку, як вони розгортають конфлікти. Я не вимагаю від сценарію складного психологізму, він може бути злегка театральним, романтизованим і з полум'яними промовами, але обов'язково має бути цікавим.
Друга проблема — відсутність рефлексій. І це, напевно, ще більша проблема, ніж попередня. Звісно, людям потрібні оповіді різного формату, "Неймовірна" — це така собі легка література, але тут страшенно бракує якоїсь глибини. Наприклад, чому дівчинка, яка виросла в російському петербурзькому середовищі, так швидко прийняла українську ідентичність. Тут є сцена, де чоловіки висміюють українську мову і Олена показово звідти йде, але водночас жодного слова про те, що її власний брат фанатів від поетів срібної доби і пнувся бути таким самим. Як вона до цього ставилася, окрім того, що про це знала і ходила підтримати на поетичні вечори? Я маю виснувати, що їй було норм?
А на основі життя Олени реально можна було б розгорнути історію про трансформацію ідентичності, яка б відгукувалася багатьом і зараз. Бо трансформація — це не моментальний перехід, це кількарічний процес. Десь різкіший, десь спокійніший, але процес.
Одним словом, добре, що така книжка є, вона, безперечно, зацікавлює, створює позитивне перше враження про Олену Телігу та її оточення і, як на те, непогано написана, що б я там не набурчала на десяток абзаців. Однак якщо це все-таки дійде до зйомок, я сподіваюся, що прийде хороший режисер і перепише половину матеріалу.
P.S. Це моє перше знайомство з Ірен Роздобудько. Як я і думала, авторка не на мій смак.
August 17, 2024
Кого ви уявляєте собі, коли хтось каже: "вона неймовірна"?!
Жінка з шармом і свободою в очах, тверда у своїх намірах і діях, та незламна у своїх цінностях, приналежності і перекоканнях. Патріотка чи людина, котра відкрита до інших культур, народів, держав. Якою має бути жінка, щоб їй лунали такі компліменти?
Жінка комплементарій, котра за Гумільовим "живиться" сонячною енегрією та бачить це сонце в інших: людях, ситуаціях, умовах.
Вона нібито сидить за кавою і тістечками з подругами, але "...думає про минулорічну анексію Судетської області". Вона ніби й спілкується з сільськими затурканими життям і роботою жителями, а мріє про дискусії і покращення становища в рідному Києві.
Неймовірно вразило як авторка, Ірен Роздобудька, класно і "в саме яблучко" відчула і передала ментальні особливості сусідніх народів: поляків і чехів.
"Матері, які ненавидять своїх дітей, діти- батків. А всі вони одне одного....Не кохають своїх жінок. Нічого не кохають.Чим з ними будеш добрішою, тим більше вони будуть витягати з тебе." - опис середньостатичного польського обивателя нічим не змінився з ХІХ сторіччя.
Повсюдно заздрість, не бажання відкриватись новому, бачити в інших доброту і світло. Вразив епізод у польській реставрації, де пані приревнувала свого чоловіка до Олени Теліги і назвала її божевільною просто тому, що та танцювала з ним танок (в присутності свого чоловіка до речі!).
Зовсім іншою бачить авторка чехів, котрі люблять веселитись, танцювати, пропонують Олені Телізі позицію примадонни в опері. Люди, відкриті до нового, не такого як у них та готові підтримувати дискусію з вільнодумними та свободолюбивими. Вони не нарікають, не плачуть, не роблять із себе жертви, просто насміхаються з окупантів та продовжують смакувати життя кожною краплею та подихом, не вдаючи із себе когось, ким би хотіли бути та ніколи не будуть.
Наступним моментом, що вразив і "приземлив" були чуттєві і реалістичні описи Києва, того, до якого Олена Теліга повернулась і з якого вже нікуди не їхала. Люди, яким "нікакой разніци" з чиїх рух їсти хліб насущний, якою мовою спілкуватись та чиїм богам молитися. "Коли все одно, - пише Олена. - то це значить, що все одно хто ми є самі! Значить, що ми не нарід, а якась історична збірна сила, невиразна юрба, сіра маса, відно принижена без всяких ідеалів чернь...."
До прочитання книги про Олену Телігу я памятала лише одну фразу зі школи: "вона померла так як жоден інший чоловік". Однак Роздобудько відкрила мені абсолютно нову площину до роздумів і дискусій про українську інтелігенцію, людей, котрі стояли на щиті українського слова, вірності і думки.
Прикметно, що роман Роздобудько частково написаний на основі спогадів, записок дурзів, близьких про Олену, адже її щоденники, вірші були знищені радянською владою.
Шкода, що в старшій школі ми не вивчаємо руху українського фемінізму. Як на мене Олена Теліга була б чудовим прикладом того, як в будь-яких умовах можна знайти світлу сторону людини, ситуації чи події.
Книга однозначна варта до читання, перекладу на польську, чеську (як мінімум!) дарування і екранізації
Жінка з шармом і свободою в очах, тверда у своїх намірах і діях, та незламна у своїх цінностях, приналежності і перекоканнях. Патріотка чи людина, котра відкрита до інших культур, народів, держав. Якою має бути жінка, щоб їй лунали такі компліменти?
Жінка комплементарій, котра за Гумільовим "живиться" сонячною енегрією та бачить це сонце в інших: людях, ситуаціях, умовах.
Вона нібито сидить за кавою і тістечками з подругами, але "...думає про минулорічну анексію Судетської області". Вона ніби й спілкується з сільськими затурканими життям і роботою жителями, а мріє про дискусії і покращення становища в рідному Києві.
Неймовірно вразило як авторка, Ірен Роздобудька, класно і "в саме яблучко" відчула і передала ментальні особливості сусідніх народів: поляків і чехів.
"Матері, які ненавидять своїх дітей, діти- батків. А всі вони одне одного....Не кохають своїх жінок. Нічого не кохають.Чим з ними будеш добрішою, тим більше вони будуть витягати з тебе." - опис середньостатичного польського обивателя нічим не змінився з ХІХ сторіччя.
Повсюдно заздрість, не бажання відкриватись новому, бачити в інших доброту і світло. Вразив епізод у польській реставрації, де пані приревнувала свого чоловіка до Олени Теліги і назвала її божевільною просто тому, що та танцювала з ним танок (в присутності свого чоловіка до речі!).
Зовсім іншою бачить авторка чехів, котрі люблять веселитись, танцювати, пропонують Олені Телізі позицію примадонни в опері. Люди, відкриті до нового, не такого як у них та готові підтримувати дискусію з вільнодумними та свободолюбивими. Вони не нарікають, не плачуть, не роблять із себе жертви, просто насміхаються з окупантів та продовжують смакувати життя кожною краплею та подихом, не вдаючи із себе когось, ким би хотіли бути та ніколи не будуть.
Наступним моментом, що вразив і "приземлив" були чуттєві і реалістичні описи Києва, того, до якого Олена Теліга повернулась і з якого вже нікуди не їхала. Люди, яким "нікакой разніци" з чиїх рух їсти хліб насущний, якою мовою спілкуватись та чиїм богам молитися. "Коли все одно, - пише Олена. - то це значить, що все одно хто ми є самі! Значить, що ми не нарід, а якась історична збірна сила, невиразна юрба, сіра маса, відно принижена без всяких ідеалів чернь...."
До прочитання книги про Олену Телігу я памятала лише одну фразу зі школи: "вона померла так як жоден інший чоловік". Однак Роздобудько відкрила мені абсолютно нову площину до роздумів і дискусій про українську інтелігенцію, людей, котрі стояли на щиті українського слова, вірності і думки.
Прикметно, що роман Роздобудько частково написаний на основі спогадів, записок дурзів, близьких про Олену, адже її щоденники, вірші були знищені радянською владою.
Шкода, що в старшій школі ми не вивчаємо руху українського фемінізму. Як на мене Олена Теліга була б чудовим прикладом того, як в будь-яких умовах можна знайти світлу сторону людини, ситуації чи події.
Книга однозначна варта до читання, перекладу на польську, чеську (як мінімум!) дарування і екранізації
October 31, 2023
«Хто готує себе лише на те, щоб впрягтися – завжди матиме погоничів»
Людина – творець своєї долі. Саме так і вийшло в Олени Теліги. Маючи все для того, щоб жити в розкоші, комфорті і красі, вона обрала інший шлях. Завідомо трагічний шлях.
Мене вразила актуальність твору: розповідь починається з 1922 р., з подій 100-річної давнини. А хід думок і розмов героїв відображає реалії сьогодення. З тією лише різницею, що 300-літня боротьба подовжилася на 100 років, ставши 400-літньою……
Цікаво було зануритися в події, стати свідком зустрічей тогочасної інтелігенції. Знайомі і, разом з тим, незнайомі імена – Олег Ольжич, Олександр Олесь, Улас Самчук, Іван Кавалерідзе.
І це спонукає дізнаватися більше і занурюватися глибше.
Дуже пізнавальна книга!
Людина – творець своєї долі. Саме так і вийшло в Олени Теліги. Маючи все для того, щоб жити в розкоші, комфорті і красі, вона обрала інший шлях. Завідомо трагічний шлях.
Мене вразила актуальність твору: розповідь починається з 1922 р., з подій 100-річної давнини. А хід думок і розмов героїв відображає реалії сьогодення. З тією лише різницею, що 300-літня боротьба подовжилася на 100 років, ставши 400-літньою……
Цікаво було зануритися в події, стати свідком зустрічей тогочасної інтелігенції. Знайомі і, разом з тим, незнайомі імена – Олег Ольжич, Олександр Олесь, Улас Самчук, Іван Кавалерідзе.
І це спонукає дізнаватися більше і занурюватися глибше.
Дуже пізнавальна книга!
July 28, 2024
Зачепила тим, що розкрила особистості не тільки Олени Теліги, але і низки інших представників української інтелігенції, як Уласа Самчука, Олега Ольжича, Євгенія Маланюка. Як жертва шкільної програми 2000-х, де максимально нудно і сухо розкривали особистості письменників чи навіть історичні події (як ото розстріл в Бабиному Яру), мрію, щоб автобіографічні твори були включені в програми при вивченні творчості того чи іншого митця. Адже тоді ти глибше розумієш чому, про що і в яких умовах, вони творили.
Дякую і чекаю екранізації!
Дякую і чекаю екранізації!
October 29, 2025
недочит
спочатку мені сподобалася книга, я з охотою читала, але чим далі, тим гіршою переді мною поставала Олена Теліга - пустою, неврівноваженою, нерозумною щодо витрачання невеликих наявних коштів, кокеткою, якій подобається чоловіча увага попри заперечення цього в тексті. на жаль, для мене це розчарування. я не думаю, що саме такою мала мету зобразити авторка, але я її побачила саме такою
спочатку мені сподобалася книга, я з охотою читала, але чим далі, тим гіршою переді мною поставала Олена Теліга - пустою, неврівноваженою, нерозумною щодо витрачання невеликих наявних коштів, кокеткою, якій подобається чоловіча увага попри заперечення цього в тексті. на жаль, для мене це розчарування. я не думаю, що саме такою мала мету зобразити авторка, але я її побачила саме такою
July 19, 2024
Неймовірна - дуже вдалий прикметник для опису особистості Олени Теліги! Соромно, що не знала багато про неї раніше, вдячна, що авторка дослідила її життя і поділилась із нами такою сильною історією. Надихаюче.
З радістю прочитаю подібні романи про інших українських діячів, яких оминули увагою.
З радістю прочитаю подібні романи про інших українських діячів, яких оминули увагою.
August 11, 2025
Написано просто, але мені було нудно. Я не дочитала, здолала десь трохи більше половини й вирішила кинути. Життя надто коротке, щоб читати нудні книжки.
Displaying 1 - 11 of 11 reviews