Варта у грі: Час фентезі

Варта у Грі #1

by Наталія Матолінець

Темна чаклунка Варта Тарновецька доволі спокійно жила у Львові: працювала у кав’ярні, зустрічалась із друзями та часом потрапляла в сутички зі світляками. Але все змінилось, коли у місті почалася Гра. На кону вирішальної битви темних та світлих — влада у Центральноєвропейському конгломераті на наступне століття. Попри всі намагання, Варті не вдається залишитись осторонь від жорстокого змагання. Попереду в неї мітки, які чекають чародійської крові, історія про демона та про те, що сталося сто років тому… Отож, тепер Варта у Грі.

Чому варто читати:

Варта у Грі – це пригода без гальм. Це кривавий квест, який щоночі підриває на ноги молодих чародіїв і стk

Genres: Fantasy, Young Adult, Magic, Urban Fantasy, Fiction, Ukrainian Literature, Witches

273 pages, Kindle Edition

First published May 1, 2018

About the author

Львівська письменниця, авторка двох поетичних збірок й фентезійних романів.
Володарка ІІ премії конкурсу «Коронація Слова 2017» у номінації Романи за твір «Гессі», який опублікувало видавництво Vivat у 2018.

Роман «Варта у Грі» отримав спецвідзнаку конкурсу «Крилатий лев 2017» за новаторський пошук у жанрі міського фентезі & диплом конкурсу «Львівські перехрестя», опублікований у видавництві АССА у 2018 році.

Фіналістка І конкурсу фентезійних оповідань «Брама», за підсумками якого вийшла збірка у видавництві Vivat у 2018.

Роман «Гессі» увійшов до довгого списку премії Дитяча книга року BBC-2018 та був відзначений ІІІ премією Запорізької книжкової толоки 2018 серед підліткових книг.

Авторка отримала відзнаку порталу Barabooka як «Дебют року у прозі 2018» за роман «Варта у Грі».

Роман "Академія Аматерасу" увійшов у топ-5 Дитяча Книга Року BBC 2019.

Роман "Варта у Грі. Артефакти Праги" увійшов до короткого списку Топ Барабуки.

Авторка здобула ІІ місце у конкурсі урбан-фентезі оповідань "Гардарикі" (2019)

Серія "Варта у Грі" здобув відзнаку "Серія року 2021" від порталу БараБука.

Учасниця фестивалів «Форум видавців», «Книжковий арсенал», «LiTerraCon», «Книжкова толока», «Брама: фестиваль фентезі», «Книжковий Миколай» та інших, а також фіналістка конкурсів фантастичних оповідань від об'єднання «Зоряна Фортеця». Лауреат літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» (2007). Твори друкувалися в численних ЗМІ, альманахах і антологіях.

Reviews

[Lena · Rating 3 out of 5]

Моя викладачка української літератури колись казала, що головна ознака розвинутої літератури - це наявність літератури популярної. Тобто, не тільки складні, перемудровані романи з лінгвістичними іграми, цікаві хіба що філологам, але й отакі прості книги "для широкого загалу".
Тому я безмежно рада цій книжці, хоч і не змогла вона мене надто захопити. Бо це представниця одного з домінуючих зараз жанрів - фентезі янг-адалт.
Роман має всі жанрові ознаки: сильна і розумна героїня потрапляє у бурхливі події, де замішані інтриги, боротьба за владу, криваві сутички, зрада і багатий красунчик із загадковим минулим. І все це написане українською мовою, українською авторкою і події відбуваються в одному із найкрасивіших міст України (хоча я очікувала, що львівська атмосфера буде прописана яскравіше).
Серед недоліків хіба що зловживання слова "закатрупили".

[Olha · Rating 4 out of 5]

Підліткова література - моя таємна пристрасть ❤ Зарубіжна вже трохи набридла, бо проблеми, персонажі та й стиль авторів повторюються, а культура американських тінейджерів від мене таки далекувата. Тож саме час відкривати для себе сучасних українських авторів.

"Варта у грі" від Наталі Матолінець – це сучасний Львів з відьмами, чаклунками, алхіміками і Грою. Головна героїня - дуже нехороша темна 🌚 Гра проходить раз на сто років, саме це змагання вирішує, хто наступні сто років буде правити - темні чи світлі.

Загалом мені книга сподобалась. Першу третину йшло повільно, але далі втягнулась і прочитала за один вечір. Читається легко, бо дуже багато діалогів. Для мене це і плюс, і мінус. Я все ж більше люблю, коли у книгах є детальні описи місцевості, самого світу, як він працює і роздумів-страждань персонажів, їхніх передісторій (як у моїй улюбленій "Гессі" теж від Наталі Матолінець, скоро буде відгук-зізнанняукоханні). Це дуже суб'єктивно, бо впевнена, що багатьом "Варта у грі" сподобалась саме через насиченість діалогами. Просто навіть Львів не дуже відчула, бо не вистачало описів (якось Кеттердам Бардуґо я уявляла краще, ніж Львів, хоча у Львові було десятки разів).

Головній героїні - 25 років. Тому не знаю, чи це можна вважати підлітковою літературою. Але всі у книзі вели себе і розмовляли як 16-річні. Тому у мене трохи був дисонанс, бо поведінка не відповідала віку. Хотілось більше українських імен. Або хоч різноманітніших, бо я весь час плуталась, хто з них хто - Мілен, Моль, Мель, Морт, Макс, Люцем, Люсент.

Історія, сюжет і сам світ мені сподобались. Але я б краще оцінила книгу, якби читала у підлітковому віці. От такого крутого міського фентезі мені дуже не вистачало у школі. Продовження читати точно буду (з Прагою ❤)!

До речі, ще дуже приємне саме видання. Обкладинка, яка розкривається і там намальовано карту Львова (справжнє янг-едалт фентезі!). І самі сторінки жовтенькі і цупкі, половину часу ледь відривала носа від книги, бо постійно хотілось її нюхати 😂

✨ 4 ⭐ з 5-ти.

[Ksenia (vaenn) · Rating 4 out of 5]

Про Львів (тобто про "урбан"): божебоже, я дочекалася! Я дочекалася правдешнього урбан-фентезі по-українськи! Загалом книжки з цього піджанру поділяються на три базові групи: урбан-фентезі, де місто є декорацією, і від його заміни нічого не міняється; урбан-фентезі, чітко прив'язане до локації; урбан-фентезі, де місто є настільки значущим елементом тексту, що дія не могла відбутися деінде. Більшість урбан-фентезійних текстів, що мені трапляються, належать до першої групи. Найяскравіший приклад третьої з того, що одразу згадується, - "Небудь-де" Ніла Ґеймана. А "Варта у Грі" молодої української письменниці Наталії Матолінець - це чесна друга група. Гра могла відбутися у будь-якому центральноєвропейському місті, тож чому б не у Львові. А Львова тут багато і він до приємного не фасадний. Ні, Львів "Варти" - це місто, в якому живуть, працюють, влаштовують дуелі під Цитаделлю, а щоби знайти чергову Мітку пхаються на, простиБогине, Підголоско. Підголоско! /перепрошую, це особисте/. Ну, але непарадною "львівськістю" текст аж пашить. Що ми з ним подружимося, стало остаточно зрозуміло приблизно на цьому моменті:

- Вхід у ванну через балкон, - нагадала Аллі й вказала на пошарпані білі двері.

Про Гру (тобто про фентезі): якщо говорити про сюжетно-антуражні особливості "Варти у Грі" - то це трохи не моя чашка чаю, адже це типовий пригодницький квестовий екшен у фентезійних декораціях. Дві команди, які мають виконати завдання за доволі обмежений проміжок часу, ставки ростуть, нерви здають, всі метушаться, чинять фігню, зраджують, втікають, бігають, як навіжені - бо інакше ніяк. З одного боку, від аж такого двіжу трохи паморочиться в голові. З іншого боку, "Варта" - це типовий page-turner, тут сама структура тексту передбачає, що читати книжку треба бігцем, відслідковуючи пригоди персонажів. Пригоди, до речі, незлецькі і той самий двіж непогано замотивований. Так, "Варті у Грі" трохи не вистачає масштабу та прозорості правил Гри світобудови. Але вже з того, що можна побачити у першій книжці (другу не те, щоби прямо анонсували, але на її появу прозоро натякнули) вимальовується цікавий трійчастий світ: три галузі магічних талантів (особливості кожної з яких добре пояснюються), три сили - темні, світлі та судді, які не поспішають бути повноцінною третьої стороною та дотримуватися нейтралітету. /А от бажання тут тільки одне, нечесно виходить/. Цей світ вирує, живе своїм бурхливим політичним життям (політики можна було б додати більше, про політику я люблю), вибудовуються і руйнуються тимчасові чи постійні альянси, перекидуються місточки між ворогами, руйнуються зв'язки між вчорашніми друзями - захопливе видовище. От якби ще увиразнити, як саме магічний світ взаємодіє з людським (майже нє, але деякі маги мають "людську" роботу, наприклад) - і взагалі б чудово було. Але якщо дійсно з'явиться друга книжка - то можна й зачекати на деякі пояснення. Особливо, якщо там ще й не настільки динамічний сюжет буде, бо цей вперто крутиться навколо двох центральних героїв, попри те, що це ніби-то квест-кооперативка і персонажів тут багато.

Про Варту (тобто про героїв): ой багато! Надлишок персонажів другого-третього плану тут ого який, він піднімає і без того міцний сюжетний градус, провокуючи певне читацьке похмілля "Хто ці всі люди і як їх розрізнити?". Ні, під кінець роману три чверті героїв я вже розрізняла майже впевнено, але якщо поголів'я тутешніх статистів скоротити удвічі-втричі - текст би нічого не втратив. Ну, добре, якщо вдивлятися то це буде історія двох персонажів. А якщо вдивлятися прискіпливо - то лише однієї героїні. Самої Варти - і це чудово. Бо Златан - це типовий янг-адалтовий "загадковий іронічний незнайомець", який свою сюжетну роль відіграє чітко й передбачувано, але самий сюжет дозволяє герою вийти за межі шаблону лише під кінець книжки. І тим цікавіше подивитися на Златана в гіпотетичному продовженні, бо оці "загадкові та іронічні" вже років п'ятнадцять, як герої не мого роману... Ну, але і роман не про нього.

Натомість за Вартою спостерігати цікаво (якби не отой page-turner-ефект, то й цікавіше, ніж за сюжетом). Варта Тарновецька - "дуже нехороша темна", обдарована чаклунка, гарна подруга, надійна помічниця і симпатична дівчина з прикольним почуття гумору та прекрасного. Від середньостатистичної янг-адалтової Обраної Варту (хоча - спойлерспойлер - вона все одне обрана) відрізняє вік - тут більшості героїв за двадцять і добре за двадцять - адекватність і чітке розуміння, хто вона, яка вона і що має робити в ситуації, коли орієнтири пливуть, а межі заповзято самостираються

- Тобі ніколи не хотілося жити в іншому часі? (...)
- Щоб ходити в корсеті і не мати ніяких прав? Ні, дякую, - Варта розсміялась, і звук лунко розбігся залою.

Розширена версія відгуку, як завжди, у блозі.

[Rosava Doshchyk · Rating 4 out of 5]

Почати, певно, треба з того, що я отр��мала саме те, що очікувала, — дебютну янг-едалтівську фентезюху. І попри те, що з тексту очевидно, що авторка тільки розписується, дебют вийшов досить пристойним. Мене завжди тішить поява нового українського автора, який готовий працювати над жанровою літературою.
Історія проста, але динамічна: є Гра, яка відбувається раз на півстоліття, і юні маги-у��асники: світлі та темні. Додайте сюди дрібку Львова, який став нашим Нью-Йорком чи Лондоном за частотою появи в укрфентезі, — і отримаєте коктейль успіху.
Так, часом я плуталася в усіх персонажах і в логіці подій, але читати "Варту у грі" було цікаво. Крім того, я люблю нехороших темних магів ;)

[Ірина Грабовська]

З Еверестом мені не дуже фінт сподобався, а так доволі цікаво і супер-динамічно.

[Hymerka · Rating 3 out of 5]

Зізнаюся, придбала цю книгу лише тому, що її активно рекламувала в моєму улюбленому книжковому блозі його законна власниця Vaenn, бо ані невідоме мені ім'я авторки, ані безбарвна обкладинка не спокусили б мене на цю книгу. Та й назва не надто інтригуюча. І видавництво досі відоме хіба що тою... гм-гм... незвичайною безкінечною серією про котів-вояків. Гадаю, авторці варто зафундувати тому блогу гарного чилійського вина, хоча кажуть, що любов не купиш, але з вином продовжувати любити все-таки легше. )

Отже, нашій увазі свіженька підліткова фентезятинка від молодої, як квіточка, авторки. Все жвавенько, як того і вимагає жанр: феєрверки, жахливі поранення, любовні трикутники, біганина. Легке невимушене чтиво, з яким буде приємно провести часину-другу де-небудь на пляжі, чи де ви там собі відпочиваєте. Та ще й з претензією на продовження. Молодість авторки у цьому випадку додала плюсиків і діалогам, і проблематиці, і мотивам (це вже страх який позитив, бо зазвичай спроби українських авторів у янґ едалті мені видаються настільки фальшивим, що ті книги просто хочеться закрити після найперших сторінок і тихцем десь викинути віддати на буккроссінґ).

Помітно, що пані Матолінець свідомо чи ні дуже багато для своїх героїв почерпнула з власного студентського чи то постстудентського життя, зі спостережень за своїми друзями й оточенням, чи й за власною персоною (будьмо відверті, те, що вона списала головну героїню із себе очевидно, це просто лежить на поверхні навіть для людини, особисто з нею не знайомої, як-от я). До слова, хоча основним героям книжки більше 25-ти, вони часто поводяться по-підлітковому. ГГ взагалі з батьками живе (ну що ж, реалістичний момент, бо знаєте які у Львові ціни на нерухомість?). З тої ж причини (власне, досвіду авторки) місцем дії вона обрала рідний Львів, хоча це легко могла б бути яка-небудь Прага чи там Краків. Цікаво, що в інтерв'ю газеті "День" авторка сказала, що намагалася уникати "кава-трамвай-Ринок" штампів про Львів, а сама в тексті 150 разів пише про Ринок та інші листівкові місцини. (Про те, що готель біля самісінького Ринку, згадується щонайменше тричі, потім герої без кінця швендяють площею туди-сюди, ну пройдіться Староєврейською для різноманітності чи шо!..) При чому це сусідить з безцінною ремаркою про вхід у ванну по балкону, яка мене страшенно потішила на ранніх сторінках, але яка, на жаль, просто губиться між тими всіма туристичними атракціями. (а тепер підніміть голови і погляньте на цю сидячу статую свободи з золотим вінком... і теде і тепе).

Якщо відверто, то й сама концепція Гри не надто цікава, бо вона виглядає, як якийсь недолугий міський квест, і краще підійшла б для якоїсь комп'ютерної забавки, ніж для роману. Та попри це, як я вже писала вище, книжечка читається досить свіжо, якщо порівнювати з іншими потугами укрліт у цьому жанрі, але, на жаль, не бракує їй і штампів. Після таких-от

"Побіля тебе трійко є. Єдин світлий, але світло його туманне, мовби то тінь лишень. Але не буває так, же тінь без власника. Того бережи си. Другий! Отсей темний. Чорна душа його і помисли чорніші. Руки в крові його. І страхом повен. Третій — такого я ше не бачила, скільки не жию. Не світлий і не пітьмавий. Тіні не має. Зате має тінь велику на душі..."

уривків неможливо втриматися від того, щоб не закотити очі і не відкласти книжку. Таке шось я готова сприймати адекватно лише в тому разі, якщо це стьоб. Сподіваюся, це він і є. Бо гумор в книжці насправді присутній, і це завжди тішить, навіть якщо деякі жарти бородаті.

Також радує, що місто і люди в ньому цілком сучасні: мобілки, інтернет, безвіз... Тому мені тим паче цікаво, як авторка впоралася зі стилізацією в своєму іншому романі, "Гессі", який так само щойно вийшов друком. Є побоювання, що це будуть просто сучасні люди в костюмах. Що ж, побачимо.

На прощання побажаю авторці й надалі активно працювати, бо вірю, що з часом їй усе вдаватиметься ліпше і ліпше.

Читайте українське, свій до свого по своє, etc. etc.

[Olena Yuriichuk · Rating 5 out of 5]

Я зрозуміла.

Проза Наталі Матолінець - це такий спосіб повернути мене, дуже скептичну, на тверду землю і довести, що дарма я так тікаю від українських письменників - вони (Наталя так точно!) - круті, і можуть здивувати незгірш зарубіжних, під якими особисто в мене вже вгинаються полички. Тепер змінюватиму традицію!

"Варту" я взяла до рук і не відпустила, доки не прочитала не лише останні слова, а й всі вихідні дані книжки. Не вірила, що так раптово обривається історія і до празьких подорожей Варти і Златана ще треба чекати! Впевнена, я така не одна:)

Все у "Варті" плюс: і локації улюбленого Львова (цілий тиждень, до речі, прокручую цитату про архітектуру - не дослівно, та нехай, - що чим красивіші у місті будівлі, тим більше проблем те місто несе для людини. У мене так буває, бачу, що й Варта не осторонь:);

і веселі діалоги - ще з часів "Гессі" зрозуміла, що Наталія - письменниця, чиї оповідки я незмінно читатиму з усмішкою на губах - так сталося!

і цікавий сюжет - тут узагалі був атас (в хорошому сенсі слова). Серйозно, на першому плані темні? Не світлі? Це як узагалі?:) Черговий варіант відходу від традицій янг-едалту: як і в "Гессі", нема тієї супергеройки, яка конче врятує всіх, а навпаки, героїня (і всі решта) така, що їй віриш і відчуваєш - оце дійсно людина, а не фікційний персонаж. Аве!
Я трохи заплуталася з іменами (перші сторінок 30 я все говорила: га? шо? хто?), але під кінець "роздуплилася" і буквально летіла до фіналу: ну, хто кого?

Ну і говорила про це, але все одно повернуся: як людина, яка мешкає у Львові вже от 9 рік і любить його і туристичні, і нетуристичні локації ніжною любов'ю, я буквально плескала в долоні і тупотіла ніжками, коли з першого слова впізнавала всі-всі місця, куди заносило як не Варту, то Златана чи їх обох (хе-хе, місце для таємних побачень на Знесінні!) - бомба, "Варта" - це просто бомба!:) Хочу ще!

P.S. А цей рядочок - для історії.
"Миколайко" у вигляді Ірени притарабанив не лише книжку, а й одразу підписану Наталею. Попискую і досі:) Чарівниці❤

[Natalia Vus · Rating 5 out of 5]

Так подобається мені цей вигаданий світ. Тут і маги, і алхіміки, і відьми. Що прикольно, що головні герої не світлі маги, що було б цілком банально, а, на велике здивування, темні.
Великий плюс, що всі події відбуваються у Львові. Коли живеш тут, то дуже класно собі уявляти, де відбуваються події. Можна просто "побачити" героїв книги на знайомих локаціях.
Ця книга - несхоже ні на що фентезі. З перших сторінок хочеться чим швидше поринути в магічні світи загадкового Львова.
Герої книги легко закохують у себе. Хоч тут є ціла низка героїв зі схожими іменами,що на початках трохи плутає, але така фішка книги, коли діти з однієї сім'ї мають схожі імена. Зате так легко зорієнтуватися до якої ворогуючої сторони належать герої. Окрему увагу мушу звернути на оформлення книги. Це, якщо не помиляюся, вже третє видання і воно досконале - форзаци з картою Львова і поділом героїв. Казкова обкладинка, де зображено руки Варти і Златана. І ті милі малюнки перед початком кожного розділу. До того ж ця частина ідеально вписується в дизайн наступних двох частин, які я терміново хочу прочитати.
Підсумок - книги Наталі Матолінець однозначно варті уваги. Бо "наша Варта точно чогось варта")

[у безхвостої відьми · Rating 4 out of 5]

Варто чекати на: магію, інтриги, розкішні кучері, атмофсерний Львів, у якому всі шось бігають-суєтяться.

Не варто чекати н��: детальне пояснення правил, за якими існує магічний світ.

Книга читалася легко, діалоги були живі та доволі жваві, а персонажі не цуралися ні погроз проклянути, ні згадок про Верховну Раду. Поміж магічних елементів на сторінках було присутнє наше звичайне життя і в цьому для мене полягає чи не найбільший здобуток цієї книги — втілений український світ. Відчувала персонажів “Варти” одразу дуже близькими та ледь не рідними. Вибач, Гаррі, але в лондонському метро я поки не каталася, а от в потязі до Мукачева, як Дикоросла, їздила неоднократно!

Вік головних героїв — двадцять з чимось, але поведінка доволі інфантильна і схожа на підліткову. Тим не менш, я робила на це знижку і сприймала як атрибут жанру — “Варта” все ж таки янґ едалт. Також у книзі є зовсім ненав’язлива любовна лінія, яка не є у головному фокусі і проявляється в деталях. Хочеться ще відмітити об’ємність історії, адже все виявляється складніше, аніж просто Гра — починаючи від справжніх суддівських інтриг і закінчуючи таємницями щодо минулого Варти.

Ця книга — це перша частина трилогія, однак вона цілком собі завершена, а головний конфлікт вирішений. Зачіпки на наступні книги є, але вони скоріше орієнтовані на загальну цікавість читача до персонажів та магічного світу, а не на розв’язання конкретної проблеми, тож книгу можна читати самостійно.

Декілька ложок дьоґтю:

Перше, як взагалі функціонує магічний світ?

Є світлі та темні, відрізняються вони способом добування магічної енергії. Також чаклуни поділяються на магів, відьом та алхіміків, але я не розумію за яким принципом і у чому божественний замисел. Магія просто є, її якимось чином застосовують (маги — “павутинкою, що стікає з рук”, алхіміки щось малюють крейдою, а відьми варять зілля та ворожать), але як вони всі до цього дожилися не ясно. Не зовсім зрозумілі також межі застосування магії — ні резерв магічних сил, ні потужність застосування. До того ж, окрім звичайної магії існує ще й якась крута суддівська, про яку відомо ще менше. Поза кадром залишаються і стосунки магів та звичайних людей — той двіж, який постійно влаштовують маги, абсолютно точно не може залишатися непоміченим, тим не менш у першій частині про це нічого не сказано

Друге, персонажі та їх імена

У кожного мага у цьому світі є магічне та звичайне ім’я: Варта-Аґата, Еверестa-Орест, Тайфун-Теодор і т.д.. Я б власне погодилася на будь-яке пояснення: у персонажів просто клички, або звичайні імена потрібні для комунікації з немагічними людьми, або магічні імена дають після якогось обряду ініціації, що-завгодно. Але ніт, вони просто є і це просто ускладнює сприйняття тексту без видимої причини.

Наостанок, певна зіжмаканість подій. Все дуже круто та динамічно несеться, але більш-менш зрозуміти всі хитросплетіння сюжету я змогла лише за другим прочитанням (а може мені треба було уважніше читати, а не стрімголов бігти за сюжетом, ггг).

Після перерахованих недоліків може здатися, що історія мені не зовсім сподобалася, але насправді це не так. Для мене магія “Варти” полягала у тому, що вона достобіса легко читалася і про недоліки я загалом задумалася тільки тоді, коли перегорнула останню сторінку. А ще я відчуваю певний сентимент до цієї історії, бо вона була першою для мене з української фантастики після багаторічної перерви, тому щиросердна оцінка — 4 зірочки, книга мені сподобалася.

[Enotka · Rating 3 out of 5]

Забагато очікувань я мала від цієї книжки - багато букблогерів хвалили і обіцяли якщо не райські кущі, то принаймні цікаву історію і особливий погляд на Львів.

Но нєт)

Львів був, особливий погляд також, зав"язка в принципі достойна: поміж світлими і темними раз на сто років відбувається Гра і переможець отримує... багато отримує, коротше. Розв"язка теж може бути - принаймні, це був чи не єдиний момент в книзі, який зворушив (ні, я не плакала, просто з"явилося щось на зразок співчуття). І, здається, це все.

На жаль, я не відчула магії, хоч про неї писалося; постійно відбувався якийсь сумбур, всі ходили тудим-сюдим і робили чорті шо (в принципі, це можна пояснити правилами Гри, яка була дійством спонтанним по суті). Персонажі, мало того, що їх всіх звали подібно, ще й розмовляли майже однаково (крім, відьми Дикорослої, певно, але вона з Карпат, їй можна). Тож іноді мусила повертатися на початок спіча, щоби нагадати собі, хто говорить.

Так що моря задоволення я не отримала. А може просто мала забагато очікувань, повторюся...

П.С. Варта - то не від львівської однойменної спільноти. Хоча халепа вона ще та... ;)

Маю ще другу книижку, але, певно, не одразу. Щось мені поки того забагато.

[Данило Судин]

З "плюсів": читається легко.
З "мінусів": 1) "роялі в кущах", 2) безликі другорядні персонажі, яких годі запам'ятати, 3) безглузда система імен, де є "світське" ім'я, чаклунське ім'я та чаклунське прізвисько, а деколи - й "світське" прізвисько та (!!!) ПРІЗВИЩЕ Орко - Орест - Еверест, Аґата - Варта - Варт (WTF?! Навіщо "Варта" скорочувати до "Варт"?!) - Тарновецька, Устина - Дикоросла - Дік (WTF? Навіщо "Дік"?), 4) непрописана система "кланів": чим світлі відрізняються від темних? Маги і чаклуни - одне і те ж, алхіміки та відьми, причому всі бувають і світлі, і темні, крім відьом? А відьми-чоловіки бувають? А чого всі відьми з Карпат?, 5) діри в сюжеті, 6) непрописаний світ: куди діваються старші? Серйозно, ніхто зі старших не хоче керувати Львовом? Чому світлі та темні не можуть женитися, але брат та сестра можуть бути з різних кланів? Що дає ця магія? Чому ні світлі, ні темні не намагаються захопити владу над "маґґлами"?

Але найбільш образливо те, що "директора" Центральноєвропейського конгломерату контролють два роди - чехи та поляки. Українці, я так розумію, знову в ролі підлеглих? Бо серед суддів теж поляки, чехи, угорці. Жодного українця чи українки... Лютий комплекс меншовартості...

П.С. загалом, це такий собі Страуд на мінімалках. І я про трилогію Бартімеуса.

[Inna · Rating 4 out of 5]

Перед нами українське фентезі у львівських декораціях, ненав’язливих і мимовільних, що наче штрихами доповнюють оповідь. Система магії: більш-менш зрозуміла (про алхіміків можна було більше роз’яснити ). Правила Гри: у ході розповіді розкриваються. Герої: начебто мають свої обличчя і характери (але не всі, імен багато, вони дуже подібні і збивали з пантелику – Мель, Моль, Макс…). Але є великий мінус: магія, магічні бої і навіть кульмінаційна сцена абсолютно не графічні. Для мене вони наче відбувалися в цілковитій тиші, бо авторці не вдалося дібрати достатньо слів, аби картинка постала у моїй уяві. Ти не візуалізуєш їхніх дій, не розумієш, що відбувається і тут бац! і вже хтось поранений. А від того оте емоційно-драматичне напруження, що має в такі моменти накочувати хвилями на читача, повністю оминав мене. Над цим треба працювати.

[Irena Naida · Rating 5 out of 5]

На початку читання мені чогось згадалася фраза: «Гаррі Поттер» – це книжка про дружбу, підтримку, взаємодопомогу, добро і зло. А «Сутінки» – це про те, как важно иметь парня»))
І як добре, що «Варта у Грі» – це як «Гаррі Поттер», а не як «Сутінки»😁
Ідея (але не сюжет) також викликала асоціацію з «Голодними іграми».

Люди, я просто не могла відірватися, поки не перегорнула останню сторінку і не побачила, що вже 5:08 ранку!

Окремий плюс – локації. Цікаво читати і уявляти, що «о, а це, напевно такий-то готель, а це – про такий-то під‘їзд», і, крім того, досить багато є місць, в яких я (яка живе у Львові 9-ий рік і нетуристичних точок облазила безліч) сама ще не була.

Динамічний сюжет – є.
Непередбачуваність – є.
Гумор – є.
«Книга вчить, як на світі жить» – є.
Гарне внутрішнє оформлення (графічні ілюстрації львівської архітектури + на форзаці карта Львова) – є.

Недоліки?
Оформлення зовнішнє. Обкладинка. Вона не продає. Коли бачила в книгарні «Варту...» і «Гессі», руки тягнулися до другої, лишаючи першу без уваги.
А «Варта...» в мене опинилася в результаті виграшу в інста-марафоні #ЧитайМалюй) «Доля», – подумала я😄

Інколи – діалоги. Нечасто, але виникала думка: «нє, ненатурально, живі люди такими фразами не гов��рять, нє вєрю». Та, відверто кажучи, конкретних прикладів зараз не пригадаю, а значить, враження від того не зіпсулося, бо всякі «непозбувні бентеги» я б запам‘ятала))

Одним словом, Наталя, я чекаю на продовження і прийду за ще одним автографом😉

[Anna (lion_reads) · Rating 4 out of 5]

A fun, well-written adventure story set on the streets of modern Lviv.

Varta is a dark sorceress—her powers come from feeding off people's dark thoughts and emotions—who spends her time working in a café or battling the light faction with her friends. When Lviv becomes the new location for the historical magical tournament between light and dark, she is reluctant to get involved. The games are held only once every hundred years and it's a chance for one side or another to amplify their powers for the next century, so the games can get a little violent and end in death.

However, she's unable to stay away when a mysterious Czech man named Zlatan tells her that she is one of the eleven "victims" whose drop of blood is used to get points for one side or the other. Zlatan promises to help the dark sorcerers win, if at the end of the game (when ancient, powerful magic is once again released into the world) Varta lets him use the magic to make a wish for himself.

The rest of the book is Zlatan and Varta running around the city trying to outwit both magical factions and even the judges of the game, who have their own competing plans about who should win. In the background, there is also a mystery of who Zlatan is and who Varta's biological parents might be, all of which wraps up nicely in a surprising way.

The book is fast-paced and mostly in dialogue. I enjoyed the read! Varta is bold and scrappy. There's some excellent witty banter between her and Zlatan, and her and the other sorcerers. She was an interesting heroine to follow as she is confident and strong, but doesn't know as much as some of the other characters. So it became a fun game trying to guess everyone's hidden motives, and how all the pieces fit.

I found the plot pretty straightforward and predictable, but there were still unique elements in the story that made it fun to keep reading.

The world-building, even setting-wise, is pretty light here. You're not going to find detailed descriptions of how the magic works, or a history of the magicians, or a deep history of the games, even. Lviv as a setting was barely there. Maybe if you live there, you'll recognize instantly where Varta is in a particular scene and be able to picture it. But if you've never been there, or if like me, you've been there only once...you're not going to get a big sense for the city from this book. What a shame — it was such a great opportunity! Lviv is the perfect place for a magical mystery! Overall, sometimes the lack of world-building left me disoriented in some scenes because I didn't have a deep understanding of how this world worked. Some details felt like an afterthought, explained at the last minute when the author realized she left her readers in the dark.

However, I did like the magic system. It was interesting that both the dark and the light factions thought the others were bad, when the only difference between them was the way they accessed magic (pleasant emotions vs. negative emotions) and who they hung around with. It was interesting that the magicians were divided further into sorcerers (whose magic released in the form of a web and can be used for attacking), alchemists (who have to draw with chalk to make incantations), witches (who brew potions), and healers (whose magic heals by touch). What a cool element! I don't think I've seen something like this before. It makes for especially interesting storytelling because the way each accesses magic influences the way they act and who they're loyal to.

The way the games worked was also intriguing. The spilling of blood on eleven magical markers to release and renew magic for a century was clearly meant as a harmless sport but has definitely been twisted into something more dangerous. I wanted to know more about how the games were created and how different they were throughout the ages and locations.

I also wanted to know more about the Central European Conglomerate of Magic and all the other conglomerates there were in the world. I so wish the author told us a little more!

So although maybe this isn't the most detailed fantasy book, it's a light adventure story with great characters. It has a feeling of an older YA novel where the characters are no longer coming of age, but still have things to sort out when it comes to friends and magic. Looking forward to the sequel!

[Julia · Rating 3 out of 5]

Cieszę się, że dobrnęłam do końca. To nie było złe ale tak dziwnie przetłumaczone, że czasami nie miałam pojęcia co ja właściwie czytam. Nie poczułam wgl uroku Lwowa, choć liczyłam na jakieś opisy, bo kiedyś tam bylam i myślałam, że tak książka pomoże mi tak wrócić. To nie pomogła. Jedyne co miało wspólne z lwowem to sama nazwa i dzielnice nic poza tym

Na plus jest napewno bohaterka. Warta Tarnowiecka okazała się mądrą i silną bohaterką. MYŚLĄCĄ co nie często się zdarza. Zlatan, był za to jakiś dziwny. Pomijając fakt, że przez polowe ksiażko czytałam Zaltan XDD

Zawiodłam się na systemie magicznym, albo jego braku. Nic nie zostało wyjaśnione, dlaczego akurat pajęczyny, czemu kreda. O co chodzi z mocą Wartownikow. Sama Gra była naszczęcie ciekawie skonstruowana ale ten final boss no dziwny

Więcej w poście w sobote

[Андрій Горбунов · Rating 5 out of 5]

Не можна ставити менше п’яти зірочок книжці, персонажі і сюжет якої почали тобі снитися за ті кілька днів, що зайняло її прочитання!

Ну, по-перше, це все ж таки не зовсім «міське фентезі», як говорять критики: місто є, але воно не відіграє своєї «фентезійної» ролі, натомість просто виконує функцію локації. «Варта у грі» – це насамперед бойове фентезі. І хороше бойове фентезі, бо книжка повернула мені давно втрачену віру в цей напрямок.

Ложка дьогтю. Перше, що кидається в очі – і умовний поділ магів на темних і світлих, і механіка того, як темні поповнюють свій запас магічних сил – усе це досить точно копіює серію «Дозор» Лук’яненка. Я припускаю, що всю цю механіку можна було випадково перевинайти незалежно від російського автора (вона досить очевидна насправді), але через це перші розділи віддають деякою вторинністю. Якщо ви знайомі з серією «Дозор», то цю хвилю треба просто перетерпіти – адже далі події розвиваються набагато динамічніше і не так фатально-передвизначено, як у Лук’яненка, тож інших причин підозрювати плагіат авторка не надасть.

До менш помітних збігів. Можна зауважити, що полювання на «простих смертних» і можливість випити силу іншого мага аж до смерті останнього (діаблері!) скидаються на механіку кровопиття з рольової гри Vampire: the Masquerade (або ж з її літературного переспіву «Кіндрет» Алєксєя Пєхова). А структура «гри магів» чимось нагадує «Ніч у самотньому жовтні» Роджера Желязни (хоча за настроєм «Варта» дуже сильно відрізняється від цієї повісті). Але ці збіги не настільки помітні – дочитавши книгу до кінця, можу сказати, що вони виявилися суто «формальними».

Доповнити ложку дьогтю лишається «синдромом гуртожитка» – типовою хворобою молодого автора, коли перша сторінка книги вкрита списком імен персонажів, і читачеві доводиться докладати певних зусиль, щоб навчитися цих персонажів розрізняти. Щодалі вглиб сюжету, то легшим стає це завдання (персонажі проявляють свої характери, особливості, а родинні, романтичні, професійні та боргові зв’язки між ними відіграють ключові ролі в сюжеті), але на перших розділах це може стати реальним головним болем. Більш досвідчені автори роблять одне з двох – або виписують персонажів окремо, по одному, присвячуючи кожному з тих, хто важливий для сюжету, бодай по сторінці опису якоїсь ситуації, в якій стає хоча б приблизно зрозуміло, що це за один; або ж вводять «колективних персонажів», тобто групи, на які поширюється певний спільний стереотип (типовий приклад такої групи – гноми Біфур, Бофур і Бомбур: вам необов’язково розрізняти цих трьох, аж поки один із них не відзначиться чимось індивідуальним). У «Варті» є певний крок у бік цього другого підходу (зокрема, група «Ромашка і Ружичка»), але його ще не вистачає, аби повністю розфарбувати персонажів у контрастні групи.

Завдяки «Варті» я знову згадав, що це таке – цінувати фентезійну книгу просто за жанр. Не очікувати літературного шедевру, мікроновелістики, прикладного застосування теореми Баєса в Юдковські, технофутурології в Кідрука і Орсона Скотта Карда, особистісних трансформацій в Маріам Петросян тощо. Просто насолоджуватися картинами магічних поєдинків на тлі рідного міста. Дуже сподіваюся, що майстерність авторки тільки зростатиме і ми побачимо ще багато якісного бойового фентезі в її виконанні.

[Віталій Роман · Rating 5 out of 5]

Динамічний підлітковий фентезі-екшн в дусі "Нічної варти" Сергія Лук'яненка (як на мене). Написано сучасно, емоційно та інтригуючи. Кінцівка книги яскрава, дозволяє звести усі сюжетні лінії до логічного завершення. Щиро вітаю пошановувачів українського фентезі з появою нового самобутнього світу літературної магії. Читати усім хто любить Львів та сучасну українську літературу!

[Safirademesne · Rating 4 out of 5]

Wiedźmy, alchemicy i magowie biorą udział w Grze, która może zmienić polityczny układ sił w Konglomeracie. A wśród nich jest Warta – młoda czarodziejka, która na swojej drodze spotyka tajemniczego mężczyznę usilnie pragnącego wziąć udział w rozgrywce.
Tylko czy nieznajomy jest tak naprawdę sprzymierzeńcem?

Współpraca recenzencka Wydwnictwo Nyks

Urban fantasy to jeden z moich ulubionych podgatunków fantastyki. Gra tocząca się na ulicach Lwowa, magia iskrząca pod palcami, plącząca się w skomplikowane pajęczyny – to naprawdę intrygujące przedstawienie mocy. A nawiązania do przeszłości, która zmieniła wszystko, dodają poczucia tajemnicy.

Warta to inteligentna, spostrzegawcza i niebojąca się stawić czoła przeciwnikom magiczna – nawet za najwyższą cenę.
Zlatan natomiast jest postacią, której nie wiadomo, czy można ufać. Ma własny interes w rozgrywce, ale jego humor, zaczepne dialogi i aura tajemniczości nie pozwalały mi w niego zwątpić. Polubiłam go od pierwszej strony. Poza tym między bohaterami wyczuwa się pewne przyciąganie.
Do tego mamy klątwę i intrygi na poziomie najwyższej władzy magicznych.

Połączenie idealne!

Chociaż ta książka potrzebuje, według mnie, więcej…

Więcej opisów Lwowa, żebym mogła zobaczyć to miasto oczami wyobraźni.

Więcej zagłębiania się w psychikę bohaterów – zostało to jedynie liźnięte.

Więcej rozbudowania postaci drugoplanowych, bo zdecydowanie za mało o nich wiemy.

Więcej stron, żeby mocniej rozwinąć emocje i lepiej zarysować bohaterów.

Chce więcej!!!

No, może mniej imion dla jednej postaci – przytłaczało, gdy pojawiało się raz imię ze świata magicznego, raz zdrobnienie, a raz 'ludzkie' imię.

Podsumowując: Warta to świetne urban fantasy, a jak na powieść debiutującą – autorka odwaliła kawał dobrej roboty. Małe niedociągnięcia nie odbierają przyjemności z czytania, a talent autorki zapewne jeszcze nie raz nas zaskoczy.

"Nie zapominaj, jesteś Wartowniczką."

Pierwszy tom domyka wątki, ale zostawia furtkę na kolejne. Uwielbiam takie satysfakcjonujące zakończenia! Nie mogę się doczekać kontynuacji, zwłaszcza że akcja przeniesie się do Pragi.

3.75/⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

[Lesia · Rating 5 out of 5]

Краще фентезі із видуманим світом з можливостями мультиверсу може бути лише фентезі, де можливі подорожі в часі 😁 Але ні, ця книга не про них, принаймні не зовсім.

Тут є маги і алхіміки (темні й світлі), відьми й цілителі, квест, який проводиться раз на сто років, аби визначити, хто отримає більшість у правлінні центральноєвропейської частини магічного світу, політичні інтриги і дуелі. А все це відбувається на знайомих вуличках і в парках такого вже рідного Львова. Й це дуже незвично, але не може не викликати гордість.

Розповідь настільки динамічна та насичена фактами й десятками імен героїв, що спочатку трішки губишся, але наприкінці (та й допомагає розкладка на другому форзаці) майже все вдається розібрати по поличках.

Признаюся чесно, «Гессі» все ж сподобалась мені більше й вона мені геть інша за «Варту...» (я про книги), та обидві дівчини (тепер про героїнь) однаково викликають симпатію та змушують полюбити себе. І звісно, Варти було мало, хочеться більше про неї дізнаватися і більше про неї читати. Тому з нетерпінням чекатиму продовження.

[Daria Piskozub · Rating 4 out of 5]

Гессі
Приємно, коли в Україні виходять хороші книги.
Приємно, коли ці книги не перекладні, а написані українцями.
Чооооорт забирай, аж до вселенської вакханалії приємно, коли книга, що виходить, є: а) фентезі (вслухайтесь, як звучить це слово, - так звучить тріскання екранів айфонів видавців, що ще вчора вважали, що фентезі роман не продаватиметься, якщо там огняна Миролена не полюбить Кудисьтамзара і злобний вікінг Трахтарарах кривавою поганською магією їх не розлучатиме) б) якщо автором книги є твоя подруга.

Говорю я зараз про Nataly Matolinets і два її романи, що вийшли #підарсенал – «Варта у грі» (видавництво «Асса») та «Гессі»(видавництво «Віват»). Перший роман – міське фентезі про сутичку світлих і темних магів, другий – фентезі з естетикою Belle Epoque про перероджену богиню Гестію. Обидва романи я прочитала щойно-щойно, переварила, тому ось вам мій вердикт.

Обидва романи – хороший дебют. До біса хороший дебют з хештегом #годнота. Роман «Гессі», який переміг на останньому Міжнародний літературний конкурс "Коронація слова", мені сподобався на 5 із 5 (хоча перед прочитанням була переконана, що «Варта» мені сподобається більше), і ось чому:
1) Нічого зайвого. Я ридала кривавими сльозами кожного разу, коли брала розрекламовану сучукрлітну новинку, де тому, як сказано, приділялось уваги устократ більше, ніж тому, що сказано. Гарна обгортка і лайнова цукерка – не про цей роман. Так, оповідь ведеться про Гессі, романтично-тиху реінкарнацію богині Гестії, та це навіть не вишенька на торті, це крихта шоколаду на вишеньці, бо тема реінкарнації богів і Belle Epoque одна одну доповнюють, не конфліктують і не показують ці теми такими, як ми звикли їх побачити.
2) Герої. Ні, це вам не сучукрлітне «хороший, ну бо як головний герой може бути не бравим козаченьком, що страждає?», це цілком тривимірні особи навіть якщо фізично цей персонаж більшу частину книжки взаємодіє не з основною тусівкою героїв. Наталя, if you know what I mean).
3) Теми, що підіймаються. Не люблю, коли письменники кажуть, що «етт, хотів показати, як то тяжко буває, коли Х і У, тому для Z присвятив третину книги». У Наталі насправді добре вийшло де-не-де згадати і вкласти мені в душу речі, які є сумними і правдивими, речі, які ти знаєш, але відчуваєш по-іншому, коли читаєш. Речі, які ми лейбимо як нещастя, але які повинні були трапитись саме так і у той час.

Що мені не сподобалось або видалось не достатнім:
1) Лінія Аїдена у локації А (отут вам без спойлерів)
2) Географія світу. Світ Гессі вважається альтернативним, однак єдина альтернативність, яку я знайшла, - це назви країн.

Що ж до «Варти у грі», то вона коротша, інша за чуттям, естетикою і пахне продовженнями. Цій книзі я даю 4 з 5, саме 4, не 4- чи з 4+, бо «Гессі» прийшла і показала, за що їй дали «Коронацію». Що хорошого у «Варті у грі»:
1) Львів як локація, де між собою взаємодіють світлі і темні, «змішуються» між собою, взаємодіють. У світлі того, що за сюжетом у Львові відбувається Гра – змагання двох сторін за панування у Центральноєвропейському конгломераті – локації Львова грають роль, і вона виправдовує себе. І хей, це не «Львів. Дівчинка. Ванільно», аніскільки.
2) Центрування Львова як локації для битви за орган, що об’єднує ще й поляків, словак, угорців, чехів… Ніякого «вони чужі і гноблять нас», я вважаю, що це #перемога
3) Типи магії – алхіміки, відьми, маги. Відьма заварить тобі бороду до колін заввиграшки, маги крейдою тебе в Тартар вкинуть і тд. Маги живляться енергією людей: світлі – радісними емоціями, темні – негативними.

Що не сподобалось у «Варті…»:
1) Динаміка другопланових персонажів – темні vs. світлі
2) Стосунки Варти і Златана – це складна тема, яку, я впевнена, ми з Наталею ще обговоримо раз мільйон
3) Розмір книги. Як на любительку книжок Джордана чи Герберта, де кожне слово вийшло з історії світу, мені деталей було МА-ЛО. Але гей, як я казала, книга пахне продовженнями, чи не так?

[Adelais · Rating 3 out of 5]

Той випадок, коли майже нічого не зрозуміло, але всі бігають, такий веселий гармидер, файєрболи, зілля, загадковий хлоп з кучерями, магія, кафешки, мітки з кровіщею, серце тьохкає як соловейко, хмари темніють над головами, а потім бац! і все нормально. Ну майже.
Я взагалі люблю міське фентезі, тому прочитала з задоволенням, хоча оцієї процедури у грі так і не второпала, хто кому мав різати руки і як вести тому рахунок. Але по порядку. Є темна чарівниця Варта, вона у Львові, все ок, працює в кафе, гризеться зі світлими, але в цілому нормальне магічне життя. Наближається час Гри, за результатами якої визначатимуть, хто головуватиме наступні сто років у Європі - темні чи світлі, Варта спочатку думає тільки побігати, потім виявляється, що в неї трохи важливіша роль, а потім - як завжди, треба вирішувати долі. Навколо ходить той самий загадковий хлоп, в нього свої загадкові інтереси, і він час від часу загадково шорхає кучерями.
Це дуже бадьоре і захопливе фентезі власне за оповіддю, на кожній сторінці щось трапляється, екшен з наслідками, ніхто не нудьгує. Тому і наступні книжки прочитаю, хоча були моменти, які невимовно дратували і через які я знизила оцінку.
По-перше - той самий загадковий герой Златан, приєднуюсь до читачок, яких він страшенно задовбав. Прибили б його вже швидше, чи що (але, здається, не буде нам такого щастя). Це такий дуже стандартний готичний хлопець, який збиває з пантелику головну героїню і дратує всіх інших. Хотілося б вже якогось різноманіття.
По-друге, в книзі не видно старшого покоління магів. Іноді зявляються батьки Варти і судді, але мікроскопічними набігами, тому залишається враження, що після років тридцяти більшість з них випаровується. Ну й з купою імен для кожного персонажа перемудрили, бо іноді доводилося вираховувати на пальцях, скільки людей у кімнаті. Мені б щось полегше.
Але в підсумку: читається швидко, відволікає під час відключень добре, вйо у Прагу.

[Oleh Kudybyn · Rating 2 out of 5]

Ремарка:
Я обожнюю сучукрліт, плекаю любов до нього неї та стараюсь максимально розповсюджувати. Хто, як не сучасні українські автори володіють теперішнім контекстом, щоб чудово зачепити за живе та зацікавити

Але це перша реально слабенька сучукрліт книга, яку я прочитав. Точніше домучив. Мабуть я просто не ЦА цього тексту, а може я надто розбалуваний неймовірними Аберкромбі чи Джеймсом Корі. Проте проблема навіть не в цьому, книга мені видалась дуже сирою. Описи подій храмають, сюжетної логіки не існує та й самі сцени важко уявляти. А ще в нас неймовірна кількість непотрібних імен порожніх персонажів: Люцем, Мельхіор, Алля, Ружичка, Максиміліан, Оратанія, Дикоросла, Молібден… і це навіть не чверть всіх. Ну типу в тому самому Гаррі Поттері теж безліч імен персонажів, але бляха вони всі унікальні і запамʼятовуються, а не напхані для кількості

По сюжету в нас міське фентезі у Львові, це світ, в якому існують темні та світлі чаклунки, алхіміки та вроді зіллєвари. Проте в тексті більше слабеньких діалогів, ніж нормальних описів магії. Маги тут запускають якусь павутину, а алхіміки щось малюють крейдою. А магічні бої це щось нереально нудне.
В нас є гг Варта, яка супер крута темна магічка і яка приймає участь у Грі — змаганні між темними та світлими магами. В цій Грі їм потрібно знайти жертву з іншої фракції, знайти точку та пролити кров. Цих точок 12 (цікаво чому не 11 чи 13, що би було при нічиї?), але вони не запамʼятовуються, краще б їх було менше, але вони були б краще описані. Логіки в цій грі все ще нема. То одного разу після пролиття крові є якісь побічні ефекти, то їх нема, то судді жостко все контролять, то взагалі забивають болт. Якісь сюжетні зради чи інтриги взагалі не відчуваються, бо губишся в іменах і поганенький описах.

Можливо через декілька років я ще раз дам авторці шанс, бо розумію, що автори розвиваються і прокачують свою письменницьку майстерність. І як би я не любив Фантастичні Talk’s, але зараз я дико розчарований. Піду почитаю Кена Лю чи шо)

[Iryna Paprotska · Rating 4 out of 5]

Це одна з тих книжок, які я думаю є цікавим прикладом україського фентазі.

Наталя Матолінець придумала дуже гарний світ, зрозумілий і знайомий, але також унікальний у своїй магії і прихованій історії. Головні персонажі описані так, щоби читач сам може судити про кожну людину. Можливо другорядних персонажів було забагато. Щодо самого сюжету були деякі питання.. Але вцілому незле.

Безперечно гарною ноткою для мене є те, що відбувається все у Львові. Це дає чудове відчуття картинки і простору у книжці.

Читати було приємно. Просте і легке урбан фентазі. Цікаво, як би це виглядало на екрані.

[Mariana Livar · Rating 5 out of 5]

Дочитала цю прекрасну книгу.
Це єдина книга за останній час під час прочитання якої я не знала що робиться і що буде далі.
Дуже не сподівані повороти сюжету,які викликають багато емоцій.
Також дуже сподобалася взаємодія Варти і Златана.
Я НЕ ДОЧЕКАЛАСЯ ЇХНЬОГО ПОЦІЛУНКУ,але я думаю, що добре що не було все так швидко,бо люблю повільне розгортання стосунків.
До 100 сторінок читалося тяжко(нічого не розуміла,БАГАТО ІМЕН).
Але пізніше я зрозуміла правила і зміст гри.

[Anna Kozyuta · Rating 5 out of 5]

Мені дуже сподобалась ця книжка! По-перше, дія там відбувається у Львові, і це так кайфово, коли всі місця з книжки мені добре знайомі. Аж зловила ностальгію за своїм рідним містом. По-друге, це міське фентезі, якого я читала не так вже й багато, а дарма.
Трохи губилась між героями і їхніми характерами, але це не критично.
А найкрутішим було відчуття, коли я не могла дочекатися вечора, щоб знову сісти за книгу.

[Hottlad · Rating 4 out of 5]

Вир подій магічного Львова швидко поглинає та запрошує до участі у Грі. Історія динамічна, наповнена подіями, але разом з тим читати її легко, наче вдихати повітря. Цікаве влаштування магічної спільноти - чаклуни, відьми, алхіміки й цілітелі. Персонажі колоритні, проте не всі — більшість фонові і запам'ятовувати їх не обов'язково, хоча про деяких хотілось дізнатись більше. Сподобалось, що трішки зламані канони й історія подана зі сторони темних і показує, що праведність світлих криє за білосніжними шатами криваві методи.
Героїня не подана як "особлива дівчинка" яка всіх врятує, але до того ми її опікатимемо. Варта спроможна захистити себе і друзів, якщо потрібно, має авторитет в спільності темних чаклунів і йде напролом.
Стосунки зі Златаном розвиваються досить поступово, що мені страх як подобається, бо вловлюється момент, як почуття героїні від насторожі і роздратування, перетворювались на тривогу через пропажу клятого чеха, пізніше — в симпатію. Вони класна і сильна команда, хоча з довірою в їх стосунках страшенні проблеми :((
Деталі гри поступову відкривались, але в мене все одно лишились питання. Нащо й звідки взялась ця гра? Добре, нащо — може припустити, що заради вивільнення тієї енергія, яка підтримує магічний світ, а як як її створили чи відкрили?
Також є питання до деяких дій, наприклад чому Варта зателефонувала Златану, коли суддя (нехай йому теж не дуже довіряє) рятував її від нього. Або нащо вони подарували бал світлим, коли відкрилась дев'ята мітка.
Незважаючи на деякі мінуси, сподобалась атмосфера і жанр, хоча як на мене це досить малий об'єм для фентезі. Хочеться дізнатися більше про їх світ,про поділ на темних і світлих, про ремесло алхіміків і відьм.

[Spiritus Libri · Rating 4 out of 5]

3,75/5 ⭐

Wobec „Warta w Grze” miałam naprawdę ogromne oczekiwania i bardzo mocno liczyłam na to, że zostaną one spełnione. I częściowo tak się stało, bo od samego początku zachwycił mnie pomysł na historię, może nie wyjątkowy, ale naprawdę bardzo ciekawy. Nie mogłam doczekać się lektury, a kiedy w końcu się za tę książkę zabrałam, to czułam ogromną ekscytację. Opis brzmiał naprawdę dobrze, jedynie grubość tej książki mnie lekko zaniepokoiła. Od razu do głowy nasunęło mi się pytanie, czy da się sensownie rozwinąć ten pomysł na jedynie 360 stronach? W przypadku innej historii pewnie by się dało. Ale nie tutaj.

Już pierwsze strony były tego doskonałym dowodem. Nie ma tutaj wstępu, zostałam od razu wrzucona w akcję, która, choć bardzo ciekawa, to zbyt wiele sensu dla mnie nie miała. Nie dostałam czasu, by poznać bohaterów, świat przedstawiony, ich codzienność, motywacje, nie mogłam powoli nasiąkać tą historią. To był jak rzut na głęboką wodę, ciężko jest się cieszyć jej przyjemnym chłodem, kiedy zalewa nam płuca, prawda? To sprawiło, że miałam wrażenie, jakbym otworzyła książkę na chybił trafił.

W przypadku, gdy akcja pędzi i gna już od pierwszej strony, dobrze byłoby później po jej zakończeniu dać czytelnikowi, choć chwilę na złapanie oddechu i poznanie najważniejszych elementów tworzących daną historię. Zostanie, bo odczuje ciekawość, ale jeśli nie będzie ona zaspokojona, to każda kolejna strona będzie mordęgą, nawet, mimo starań, ciężko będzie zrozumieć, co się dzieje.

Dodatkowo praktycznie każda scena jest urwana w najciekawszym momencie, nie są one rozpisane od A do Z, a sprawiają wrażenie streszczenia i to takiego, które nie zostało jeszcze ukończone. Wiele razy dany fragment bardzo mnie zaciekawił, a moje zaangażowanie od razu wzrastało, by dosłownie chwilę później łupnąć o ziemię. Kolejne wydarzenia nie są opisane krok po kroku, bardzo często przechodzą od razu do meritum, albo zostają ucięte i przeskakujemy do innego. Nie pomaga we wsiąknięciu w ten świat.

Cała książka tak wygląda, razem z bohaterami odhaczamy kolejne punkty z prędkością światła, nie dostajemy nawet chwili na przemyślenia, na poznanie ich bliżej, ich motywacje są opisane jednym zdaniem, a zachowanie często wydaje się nie mieć sensu. Nie wiemy o bohaterach praktycznie nic, oprócz tego kim są, czy wiedźmą, czarownicą, magiem czy alchemikiem, a także znamy po dwie cechy ich charakterów. Liczyłam na to, że dialogi uratują całość, pokazując dobrze relacje wśród postaci, te, który już istniały i te, które były dopiero tworzone na kartach powieści. Jednak po pierwsze, jest ich tutaj bardzo mało, a po drugie brzmią bardzo nienaturalnie.

Bardzo często miałam wrażenie, że język w książce nie jest płynny, momentami brzmiał sztucznie i jest dziwnie. Książka jest po polsku, ale sporo zdań brzmiało tak, jakby składał je obcokrajowiec, który, choć nauczył się naszego języka, to nie ma z nim obycia. I zastanawiam się, czyja to wina? Czy jest to kwestia oryginału, czy samego tłumaczenia?

Największą bolączką tej historii są za słabo rozbudowane najważniejsze elementy. Nie wystarczy ciekawy pomysł, jeśli nie zostanie on odpowiednio przedstawiony. Książkę czyta się szybko i lekko, a całość jest napisana całkiem zgrabnie, ale każdy obecny w niej brak, jest bardzo mocno odczuwalny. Aż prosi się ona o rozwinięcie każdej sceny, dodanie większej ilości dialogów i przemyśleń bohaterów. Nie możemy się z nimi utożsamić, kiedy nie wiemy, jak wpłynęła na nich dana sytuacja. Z tego samego powodu ciężko jest również zrozumieć ich motywacje, a także ich samych jako ludzi.

Bohaterowie nawet jeśli z założenia są ciekawi, to opisani są zbyt pobieżnie, gdybym miała napisać tutaj, co czuli oni w trakcie całego wyzwania, to nie napisałabym zbyt wiele. Dodatkowo ciężko jest uwierzyć w jakiekolwiek relacje między nimi, jak również i w nich, kiedy są tacy bez życia.

Myślałam, że chociaż wątek tajemnicy i romantyczny będą tutaj ratunkiem. I jak w przypadku tego pierwszego, rzeczywiście się udało, a kolejne zwroty akcji były dla mnie ogromnym zaskoczeniem i wzbudzały we mnie silne emocje, to ten drugi wątek… Sporo mu brakuje.

Jest opisany bardzo pobieżnie, bez zagłębiania się w uczucia bohaterów. Nie pokazuje rodzącej się między nimi relacji w praktycznie żaden sposób, totalnie nie czuć między nimi żadnych emocji. Jedynie czasami dostrzegłam jakieś małe przebłyski. Ale to nie wystarczy.

Sam pomysł na fabułę jest naprawdę dobry i miał ogromny potencjał. Dwie grupy magii, jasna i ciemna, jedna żywiąca się pozytywnymi emocjami, a druga tymi negatywnymi, dodatkowo podział na magów, alchemików, wiedźmy i czarownice, gdzie w przypadku każdej profesji ich magia działała trochę inaczej. Alchemicy działali przy użyciu kredy, czarownice warzyły eliksiry, wiedźmy używały własnych rąk. Zdecydowanie na plus jest tutaj system magiczny, to jak wygląda, jak się dzieli i jak działa, a także sama Gra, będąca krwawą polityczną rozgrywką. Nie mogę również nie wspomnieć o tajemnicach skrywanych przez bohaterów, które dla mnie osobiście były naprawdę sporym zaskoczeniem.

Za to, to co się udało, to klimat, który jest bardzo mocno wyczuwalny. Opisy miejsc są również świetne i dzięki nim z łatwością przenosiłam się do tajemniczego Lwowa. Jest mrocznie, czuć napięcie misternie budowane od pierwszej strony, powietrze jest gęste i przesycone metalicznym zapachem. Same starcia między ciemnymi i jasnymi przyprawiają o zawrót głowy, nie tylko są świetnie opisane i działają na wyobraźnię, ale również aż skrzą od emocji.

Książka miała ogromny potencjał i choć nie spełniła go w 100%, to i tak całkiem przyjemnie się ją czytało. Na pewno daleko jej do złej książki i bardzo mocno liczę na to, że kolejne książki autorki będą tylko lepsze, bo zdecydowanie ma w sobie to coś, jedynie brakuje jej warsztatu. Nie brakuje jej pomysłów, dobrze radzi sobie z kreacją świata, wystarczy jedynie dopracować resztę i odpowiednio rozbudować wszystkie wymyślone sceny. Pędząca akcja, choć na początku wprowadziła mnie w konsternację, to później nie pozwoliła mi się oderwać. Zbyt dużo się działo, żebym ot tak mogła tę książkę odłożyć. Samo zakończenie było niesamowicie emocjonalne i bardzo mocno mnie zaskoczyło.

Mimo że lektura nie zadowoliła mnie tak, jak tego oczekiwałam, a przeczytanie książki zajęło mi więcej czasu, niż myślałam, to i tak nie żałuję, że sięgnęłam po ten tytuł. Będzie to dobry tytuł dla czytelników, którzy szukają lekkiej, nieskomplikowanej powieści, którą na spokojnie przeczytają w ciągu jednego wieczoru.

[Lily · Rating 4 out of 5]

Я можу бути необ'єктивною з книжками, дія яких відбувається у Львові. І особливо, коли впізнаю всі-всі місця й сама наче живу в цій книзі. От "Варта..." саме така. Я не можу й не хочу критикувати героїв чи якісь сюжетні повороти, бо ця книга мене поглинула, я постійно тягнулася до неї, думала, що от зараз звільнюся і читатиму її. І навіть за кілька днів після прочитання так думала, а потім згадувала, що книжка-то закінчилася 😛

[Farida Mestek · Rating 4 out of 5]

Книжкові дискусії двох авторок

Фаріда: “Варта у Грі” – це захоплюючий рома�� в жанрі міського фентезі, який легко читається та дійсно таки захоплює напруженим коловоротом подій вже з перших сторінок. Проте, незважаючи на те, що книга мені дійсно сподобалась (я навіть одразу зробила передзамову на продовження – сьогодні вже має прийти), виявилося, що це майже все що я можу сказати з її приводу. Чому? Можливо, тому що цей роман – хоч він і цікавий, і сучасний, і дотепний – зовсім не спонукає до якихось особливих роздумів; він нічому не вчить; не містить якогось таємничого, міфічного, філософського чи то глибинного змісту про який можна було як слід потеревенити. Можливо, це не обов’язкова складова кожної книги такого чи будь-якого іншого жанру, проте мені цього дещо бракувало – особливо після тих двох книжок, які ми з вами нещодавно прочитали. Я, звісно, маю на увазі “Порох із драконових кісток” та “Дитя песиголовців”, які справили на нас неабияке враження своїм незвичним стилем, сюжетом, змістом, тощо. А це просто Гра. Захоплюючий, стрімкий екшн за яким ти слідкуєш, не відриваючи очей від сторінок, які із завзяттям перегортаєш, щоб якнайшвидше дізнатися що ж там далі. Та навіть Гра мене спочатку трохи розчарувала, бо я вбачала деякий примітивізм та варварство в пошуку наосліп міток по всьому місту для того щоб позначити їх кров’ю жертви протилежного табору; здавалося, що для цього навіть не треба було використовувати магію чи проявляти особливі знання чи навички. Мені одразу пригадалась реакція Албуса Дамблдора (презирлива й розчарована), коли він зрозумів, що для того щоб потрапити до печери, де Волдеморт сховав один зі своїх горокраксів, треба було розплатитися кров’ю: “Не може бути. Так грубо.”


Анна: Ну що ж, мені теж не так вже й легко висловитися щодо “Варти у Грі”. До речі, зверніть увагу на гру слів у самій назві, бо ж головна героїня – чаклунка Варта – виявилася Вартовою наприкінці книги. І такий кінець мене дійсно розчулив. Ну знаєте, благородна Вартова, яка захищає потік сили, що вивільнився після закінчення Гри, від пожадливих рук голови їхнього Конгломерату. Де б нам у нашому реальному житті роздобути побільше таких Вартових? Але я не про те, відволіклася як завжди. Я тільки хотіла зауважити, що випірнути із цієї книжки мені було набагато легше і приємніше ніж у неї зануритися. Може вас вона одразу захопила, але мені довелося таки добряче попотіти, щоб розібратися з отією безліччю імен та персонажів, більшість з яких мало чим відрізнялися один від одного. Тож і спробуй запам’ятати хто є хто: усі оті світлі, темні, маги, алхіміки та відьми, якщо позначені вони тільки ім’ям та однією рисою, чи то характеру, чи то зовнішності. Ота плутанина та необхідність постійно напружувати пам’ять дуже нагадували “Порох із драконових кісток” та “Дитя песиголовців”. Хоча книжки Володимира Арєнєва зацікавили мене набагато більше, бо ж там було над чим подумати. Але й “Варта у Грі” спрацювала за тією ж схемою: спочатку я дратувалася, борсаючись у деталях, намагаючись зрозуміти що то воно все таке і до чого, та поступово захопилася сюжетом наче грою і мені вже важко було стриматися, щоб не зазирнути у кінець. Чим же воно там все закінчиться? Тож нам обом книжка сподобалась, але хоч вбийте мене, та я не можу пояснити чому.

Фаріда: Так, дійсно, потім Гра мене таки причарувала, бо стала цікавою, напруженою, запеклою. Та поза Грою... я, на жаль, майже не відчула той магічний світ до якого належить Варта, її друзі та численні вороги. Мабуть тому в мене залишилось так багато запитань. Де саме представники магічної спільноти навчаються магії? Як дізнаються один про одного? Як використовують магію в повсякденному житті? Чи є в неї взагалі якесь практичне призначення та застосування – чи маги та алхіміки, наприклад, використовують її суто під час дуелей та Гри? Відьми, як ми побачили, готують різні зілля, вигадують чари, допомагають іншим. Вони мені, до речі, сподобались найбільше з поміж інших магічних груп, представлених в книзі, бо здавалися справжніми та зрозумілими. Можливо через те, що їхнє зображення було по-суті характерним та традиційним для нашого сприйняття відьомського кодла. Така знайома картинка наче сидить в нашій підсвідомості і тому не потребує додаткових зусиль з боку автора для того щоб ми її сприймали як належне. Хоча, якщо брати кожну відьму окремо, то відрізнити одну від іншої було дуже важко, особливо коли в деяких з них були такі схожі імена. І це, незважаючи на захоплюючий сюжет та інтригуючу таємницю, що пов’язує головних героїв, як на мене найбільший мінус цієї книги – а саме ціла купа персонажів без особливих прикмет, цікавих характеристик чи нестандартних описів завдяки яким їх можна було б запам’ятати та виділити з юрби. Темні. Світлі. Всі однотипні та однакові. Наче їх писали під трафарет, щоб вони нічим не відрізнялися між собою. Що Аллі з боку темних. Що Люсент з боку світлих. Я не відчувала між ними двома жодної різниці – як, втім, і між іншими. Скажу чесно, що мені в певному сенсі навіть було байдуже за кого вболівати під час Гри. Я просто слідкувала за тим як розгортаються події та все намагалася зрозуміти чи всі ці маги та алхіміки друзі чи все ж таки більше колеги по магічному фаху. Загалом відносини в них були якісь не надто теплі. Принаймні на поверхні. Винятком була дружба Варти та Дикорослої.

В якийсь момент я зрозуміла, що переплутала Моля з Мортом і зовсім нічого не могла пригадати про другого. Хто він такий? Що про нього говориться? Де? Коли? Як він виглядає? Чи є в нього якісь особливі прикмети? На жаль, я так його і не пригадала аж доки не повернулася на початок книги. Найяскравішими персонажами для мене були Дикоросла та Златан, бо дійсно виділялися на фоні інших. Що ж до Варти, то вона мені дещо нагадувала Мальву зі “Зворотного боку світла”. До речі, так само як і поділ на світлих і темних і боротьбу за більшість тих чи інших при владі. Хоча, безсумнівно, “Варта у Грі” це книга вже зовсім іншого рівня; цікава, сучасна, динамічна. Тож Варта: крута, сильна, “дуже нехороша темна” з “палець до рота не клади, а то відкусить” ставленням до життя. Та цього мені було замало. Наприклад, було б непогано дізнатися про те як саме вона стала такою сильною – так би мовити зазирнути за завісу того що відбувається в цій магічній спільноті; як формуються нові покоління чаклунів, алхіміків, відьом та цілителів... Бо ж нас занадто швидко занурили у Гру (гадаю, це один з неминучих побічних ефектів динамічного розвитку сюжету), ще до того як ми встигли познайомитися з героями, розвинути почуття та симпатії, зацікавитися тими чи іншими персонажами, включаючи головну героїню. Що її мотивує? Що надихає? Чому її не цікавила Гра? Чому вона має нам подобатися? Чи має вона нам взагалі подобатися? Я навіть почала сумувати за Мартою Баумгертнер, її характером та особистістю. Уявляєте? Ви ж пам’ятаєте як вона мене дратувала? Отже, хотілося б побачити більш розгорнуту картинку – більш виразний та об’ємний світ до якого ми зазирнули під час Гри. А поки що мені не вистачило глибини для повного занурення. Можливо в наступній книзі?

Анна: Якщо чесно, я не відразу зрозуміла чому “Варта у Грі” так сильно нагадала мені книжки пана Арєнєва, які безсумнівно набагато глибші і багатогранніші. Та раптом воно дійшло до мене: тут ми маємо чаклунку Варту, а там ученицю Марту, яку усі називають відьмою. Проте це тільки зовнішня схожість. Головне ж — це схожість характерів. Та ж хлопчакуватість, різкість, незалежність та готовність ризикувати. Ну і гаряча вдача на додачу. Тому й потрапляють вони у різні халепи. Про таких героїнь звісно цікавіше читати, ніж про нудних та правильних. Але виникає дивне відчуття, що ота схожість між героїнями не просто так виникла. Ось це мабуть і є образ сучасної жінки. Це у минулому ідеальна героїня була ніжною, чутливою та відданою. У сучасному житті жінкам доводиться маскувати подібні якості щоб не уславитися слабкими чи пришелепуватими. Втім, я не бачу тут ніякого протиріччя. Літературні образи минулого створювались здебільш чоловіками, але героїні Джейн Остін чи сестер Бронте зовсім не здавались слабкими. Жодна поважаюча себе письменниця не стала б писати про таку собі “зів’ялу квітку” як ота Лора Ферлі з “Жінки в білому” Уілкі Колінза. Пам’ятаєте, вона вас так дратувала, що ви не змогли примусити себе дочитати цю книжку до кінця?

Що ж до “Варти у Грі”, то мені не так просто пояснити чому ця книжка мені сподобалась. Начебто і у ній були елементи комп’ютерних ігор, що так дратували мене у тих книжках, що ми з вами прочитали торік. І виразних характерів — раз, два і все. Хоча насправді три: дві віддані подружки Варта і Дикоросла та нестерпний, нахабний, іронічний маг Златан. Та, не зважаючи на це, оточуюча їх магічна спільнота здавалась живою, а не якимось збіговиськом електронних фантомів, як ото бувало у торішніх книжках. То ж у чому тут річ? Мабуть у тому, що не дивлячись на спрощеність характерів, вони все ж виявляли справжні людські почуття: відданість, пристрасть, страх чи, навпаки, безстрашність. Думаю, що авторка сама відчувала все це, коли писала свою історію. Ну і звісно ж це ще історія кохання: вічна тема, до якої жінка будь-якого віку не зможе залишитися байдужою. Тож, як і ви, я буду чекати на продовження.

[Nasturcja · Rating 3 out of 5]

„Warta w grze” to młodzieżowe urban fantasy, które przeniesie nas do pełnego tajemnic Lwowa. To właśnie tam, pod osłoną nocy, rozgrywają się magiczne pojedynki, a ulice stają się areną walki o władzę między jasnymi a ciemnymi magami. Młoda wiedźma Warta niespodziewanie trafia w sam środek Gry, której stawka okazuje się znacznie wyższa, niż mogła przypuszczać…

Muszę przyznać, że mam wobec tej książki dość mieszane uczucia. Niewątpliwie miała potencjał, jednak często odnosiłam wrażenie, że czegoś mi tam brakuje. Historia aż prosiła się o większą głębię, bardziej rozbudowane tło i świat magiczny. Być może to kwestia objętości? Książka jest stosunkowo krótka (360 stron), a tempo akcji dynamiczne, przez co pewne elementy zwyczajnie nie miały szansy odpowiednio się rozwinąć.

Zacznijmy jednak od pozytywów, czyli co mi się podobało? Przede wszystkim sama koncepcja Gry, która przywołuje na myśl miejskie rozgrywki, ale w takim magicznym wydaniu. Tutaj również trzeba znaleźć ukryte w mieście znaki, z tym, że aby zdobyć punkt należy je zapieczętować krwią ofiary z drużyny przeciwnej. Mamy więc dużo biegania po mieście, ale oprócz tego pojawiają się intrygi i tajemnice i... te wątki były najciekawsze 💜

Niestety, nie obyło się bez wad. Największym problemem okazały się dla mnie minimalistyczne opisy, przez co nie do końca mogłam wczuć się w klimat. Ta historia aż prosiła się o więcej opisów Lwowa czy rozbudowę systemu magicznego. Tymczasem tutaj wszystko jest bardzo oszczędne i nie do końca mogłam poczuć atmosferę tego świata.

Kolejną kwestią są bohaterowie. Kreacja głównej bohaterki jest w porządku, polubiłam ją, ale nie przywiązałam się jakoś mocno. Zabrakło mi emocjonalnej głębi, większego rozwinięcia jej motywacji czy wewnętrznych konfliktów. W przypadku postaci drugoplanowych niestety nie było lepiej. Mam wrażenie, że pojawiło się ich za dużo a podobieństwo ich imion nie ułatwiło sprawy. Przyznaję, nie mam najlepszej pamięci do imion, ale kiedy mam bohaterów o imionach Mel, Mol, Mort i Maks, to nie ma szans, bym zapamiętała, kto jest kim.

Zazwyczaj nie zwracam tak dobitnej uwagi na styl, bo bardziej liczy się dla mnie przekaz, ale tutaj język momentami wydawał się aż nazbyt prosty? Oczywiście to młodzieżówka, więc przystępność jest jak najbardziej wskazana i nie oczekiwałam kwiecistych opisów, ale wielokrotnie rzucały mi się w oczy króciutkie zdania, które aż prosiły się o połączenie z poprzednimi. Ale może to też kwestia tłumaczenia...

Podsumowując, ,,Warta w grze" to młodzieżowa historia, która powinna się sprawdzić, gdy szukacie książki z motywem miejskich rozgrywek bądź dopiero dopiero zaczynacie swoją przygodę z fantastyką. Mimo pewnych niedociągnięć, nie żałuję, że po nią sięgnęłam, choć raczej nie zostanie ze mną na dłużej.

[współpraca @wydawnictwonyks]