Лотерейні квитки не завжди приносять щастя. Увесь свій виграш Крейґ витратив на «айфон» останнього покоління. І, не приймаючи жодних відмов, подарував його доброму другові — літньому мільярдерові, містеру Герріґену. Але згодом чоловік помирає. Того ж вечора Крейґ отримує повідомлення із кількома буквами. SMS надійшло з номера містера Герріґена… («Телефон містера Герріґена»)
Одного дня в місті з’явився банер. Фото чоловіка середніх літ і напис: «Чак Кранц. 39 чудових років. Спасибі, Чаку!» Наче звичайне привітання. Та цей текст раптом починають транслювати всюди: на радіо, в інтернеті, на вуличних графіті й просто на вікнах будинків. Ніхто не знає, хто такий Чак.
Stephen Edwin King was born the second son of Donald and Nellie Ruth Pillsbury King. After his father left them when Stephen was two, he and his older brother, David, were raised by his mother. Parts of his childhood were spent in Fort Wayne, Indiana, where his father's family was at the time, and in Stratford, Connecticut. When Stephen was eleven, his mother brought her children back to Durham, Maine, for good. Her parents, Guy and Nellie Pillsbury, had become incapacitated with old age, and Ruth King was persuaded by her sisters to take over the physical care of them. Other family members provided a small house in Durham and financial support. After Stephen's grandparents passed away, Mrs. King found work in the kitchens of Pineland, a nearby residential facility for the mentally challenged.
Stephen attended the grammar school in Durham and Lisbon Falls High School, graduating in 1966. From his sophomore year at the University of Maine at Orono, he wrote a weekly column for the school newspaper, THE MAINE CAMPUS. He was also active in student politics, serving as a member of the Student Senate. He came to support the anti-war movement on the Orono campus, arriving at his stance from a conservative view that the war in Vietnam was unconstitutional. He graduated in 1970, with a B.A. in English and qualified to teach on the high school level. A draft board examination immediately post-graduation found him 4-F on grounds of high blood pressure, limited vision, flat feet, and punctured eardrums.
He met Tabitha Spruce in the stacks of the Fogler Library at the University, where they both worked as students; they married in January of 1971. As Stephen was unable to find placement as a teacher immediately, the Kings lived on his earnings as a laborer at an industrial laundry, and her student loan and savings, with an occasional boost from a short story sale to men's magazines.
Stephen made his first professional short story sale ("The Glass Floor") to Startling Mystery Stories in 1967. Throughout the early years of his marriage, he continued to sell stories to men's magazines. Many were gathered into the Night Shift collection or appeared in other anthologies.
In the fall of 1971, Stephen began teaching English at Hampden Academy, the public high school in Hampden, Maine. Writing in the evenings and on the weekends, he continued to produce short stories and to work on novels.
"Outsider" від Кінга стала моєю однією з найулюбленіших книг, і, звісно, коли вийшло продовження "If It Bleeds", моє серце просило мене дізнатися, що в новому творі. Проте, визнаю відразу, читати Кінга мені завжди важко. Більшість його творів потрібно або перечитати або переосилити 30-40%, щоб розібратися у всій цій купі хаосу, запам'ятати героїв і скласти 2+2. Незважаючи на це, я фанат жахів та трилерів Кінга.
Від самого початку нової книги "If It Bleeds" зацікавила назва. Чому саме "Якщо кров тече"? Виявляється, ця фраза — лозунг журналістів: «Якщо кров тече — камеру на плече». Це, мабуть, тому, що людям завжди подобалися сюжети з поганими новинами, з великим ризиком і драмою. Убивства, вибухи, автокатастрофи — ось, що привертає наше увагу. Але звісно, з Кінгом нічого не буває так, як здається на перший погляд. Загадка йому властива як нікому іншому. І тут вже не просто "журналісти" входять у сюжет, а щось більше, щось... божевільне і цікаве водночас. 😆📚
Проте все рівно є такий мінус. Героїня Голлі відчула себе супервумен і вирішила ризикувати своїм життям і життям близьких людей наповну? Вона буквально поступає нелогічно, визиває агресію монстра на себе, а потім нервує і тікає. Типічні американці, які вночі йдуть у ліс або, коли чують, як когось жре у підвалі йдуть туди подивитися. Звичайно хтось постраждає, бо монстри часто намагаються поставити "шах" першими. 🌲🌙
Інші історії збірки мені сподобалися менше. «Телефоном містера Герріґена» - було цікаво почитати цілу книгу, а ось про "Щура" та «Життя Чака» - не моє.
Хороша збірка, в певному сенсі такий собі зріз улюблених кінгівських сюжетів та напрямів, всього потроху.
"Телефон містера Герріґена" - я б сказала, "експортний" сюжет, Кінг полюбляє писати таке, як соло, так і в співавторстві, як, наприклад, "Пульт Гвенді" - коли ти цілком розумієш, що тебе очікує. Персонаж та певна знакова річ, яка здатна на щось особливе та могутнє, і втім тобі все одне цікаво, і коли історія закінчується саме так, як того треба - ти відчуваєш таке тихе мовчазне задоволення. Принаймні, саме в мене це так і стається.
"Життя Чака" - квінтесенція "нового" Кінга, коли він, як людина та як письменник, досліджує страхи втрат та їх прийняття, старіння, хвороб та вмирання (саме вмирання, не смерті). І це безкінечно важко це читати, тому що ти розумієш, чому його то цікавить, і ти розумієш це як невід'ємну частину і свого життя, і це обговорення, воно безжальне. "Життя Чака" такий твір, після якого мене охоплив безмежний темний смуток, тому, що я теж згодна із тим, що коли людина помирає - зникає цілий світ. Та від того не легше.
"Якщо кров тече" - також сучасний Кінг, але вже не такий болючий, яким він був у "Житті Чака", хоча і тут не обходиться без некомфортних міркувань. Голлі Ґібні, його нова улюблениця, жінка, що ніколи не створює проблем нікому, окрім себе самої - чесна, відверта, людяна та дуже, надто схильна до самопожертви. Це не дратує, просто це теж сумно. "Якщо кров тече", це помітки на полях "Аутсайдера" - такий собі знов перевідкритий Кінгом у трилогії Білла Годжеса жанр містичного детектива, - який йому вочевидь дуже подобається, а мені, своєю чергою, подобається про це читати.
"Щур" - мій улюбленчик збірки, справді класна історія про письменника та письменство, а також трішки про щура, який також про письменство. Майже класичний Кінг з усіх боків, але тут є іще дещо, родзинка у вигляді нестримної, хоча й трішки прихованої іронії і самоіронії, яка йому дуже пасує.
І, здається, панові Стівену не надто подобається Джонатан Франзен. Це дуже, дуже правильна позиція, мені він теж не подобається.
Щоразу, беручи чергову книгу Кінга, думаю, що готова до всіх авторських ходів та заворотів, скільки вже перечитано, але ж ні! Щоразу доходить до «трясця, та він же чортів геній!».
Дивовижно, як Кінг використовує власні тригери, фобії та страхи у своїх книгах. А ще він бере будь-які життєві історії і робить із них книгу або частину сюжету оповіді. Буквально все навколо надихає його і спонукає писати свої офігенні книги. Мовчу вже про створений всесвіт, у якому персонажі без обмежень переходять із оповіді в оповідь, стаючи то головними, то другорядними персонажами.
Але ви й так все це знаєте (на цьому моменті обовʼязково має вигулькнути хтось в коментарях із заявою, що ще нічого з Кінга не читалося і, можливо, не планується. Ну, що ж, вітаю, мої любі нетакуські, як-то кажуть, ми вам раді завжди).
Ця збірка автоматично переходить в категорію топових. Чотири оповідання, але ж яких!
📱 «Телефон містера Герріґена» - історія, від якої холоне кров у венах, не через опис моторошних моментів (хоча через них теж), а через неспинну спіраль уяви, яку запускає цей текст. Дзвінки з того світу в інтерпретації та подачі короля.
Це оповідання було екранізовано, але, як-то і буває зазвичай, фільм має багато відмінностей із першоджерелом. Звісно, сам Кінг абсолютно лояльно та схвально ставиться до «іншочитань» його сюжетів, але для мене все ж книга залишається кращою оповідачкою, ніж екран. Та й не люблю, коли додають/прибирають/змінюють персонажа чи сюжетну лінію. Але, заради справедливості, екранізація візуально дуже приваблива.
🕺🏼 «Життя Чака» - дуже ліричне, поетично-філософське оповідання. Кожна людина є цілим всесвітом! Проживаєш завершальний епізод життя Чака, заглиблюєшся в моменти чужої долі, наче репетиція фіналу. Щемка і надзвичайно кінематографічна історія, не дивно, що вона теж потрапила на екрани! І ось тут я би могла вперше в житті сказати, що екранізація краща за книгу, але не скажу (хоча дуже хотіла б, адже в фільмі грає мій краш евер Том Гіддлстон, а фільми з ним - це єдине, що я можу дивитися, якщо не читаю книги, але я відволіклася), не скажу через те, що найглибинніші мотиви вчинків персонажів все одно можна лише прочитати. Занадто пан Стівен нашаровує сенси, але фільм подивіться обов'язково, лишень за танець Тома, навіть якщо нічого не зрозумієте.
🎥 «Якщо кров тече» - це найкраще оповідання збірки, назва натякає не просто так. Як же я хотіла продовження, щоб ця оповідь зайшла на декілька витків спіралі; ну хоча б на 300 сторінок. Детектив Голлі Ґібні, яка «перекочувала» з інших книг Кінга, розплутує чергову моторошну справу. Іронічно, життєво, жахаючи, з повним набором гачків для читача від короля. Відірватися неможливо.
🐀 «Щур» - чергова варіація на тему «письменницького шляху» та пасток бурхливої уяви. Тут весь набір кліше, які автор і не намагається маскувати під щось інше. Він, хоч і король, але точно не буде грішити проти існуючих законів жанру.
Ця збірка може стати чудовим початком знайомства із творчістю Кінга або доповненням колекції. І для відпочинку, і для розваги, але й не без екзистенційних питань.
Із збірками завжди існують ризики потрапити як на сильні , так і на слабкі історії. Добре, що тут всі 4 історії гарні і вартують прочитання і роздумів. Автор досліджує смерть, її прийняття, зло зовнішне і внутрішне, і робить це майстерно. Збірка вартує вашого прочитання і роздумів.