Третя книга другого циклу «Нове пророцтво» серії світового бестселера «Коти-вояки».
Повернувшись до лісу, обрані коти мають переконати Клани об’єднатись і вирушити на пошуки нової домівки. Але як це зробити, якщо ніхто не знає, куди саме треба йти і що чекає попереду? Хіба повірять досвідчені провідники словам юних котів і борсучихи?
Небезпека вже зовсім поруч, і у знесилених, голодних Кланів обмаль часу. А Зореклан чомусь мовчить і не дає їм більше жодного знаку…!
Переклад з англійської — Катерина Дудка, Остап Українець. Оформлення — Олег Панченко. При перекладі тексту українською для опису загального устрою котячих кланів та гром
по-перше, я згадала про неї дуже вчасно, бо зараз не хочеться і не в тему починати щось нове, а от перечитати знайоме новими очима — якраз воно. по-друге, повторюсь, але holy fuck, цей цикл і ця книжка. таке відчуття, що або я змінилася з часів прочитання «сходить місяць» (що було відносно нещодавно), або саме «світанок» неймовірно їбе, але я кожні Х сторінок згадувала, наскільки ж це більше, ніж просто мідл грейд про котиків. це про вимушену еміграцію та полишення свого дому — назавжди, а дім твій буде знищено. тут згадую думку, яка зʼявилась в другій третині: «блін, це вони майже всю книжку вирішуватимуть, чи піти з лісу?» подумавши, одразу ж загадала вірш Home поетеси Warsan Shire, а ще трошки — свій власний досвід, і рішення ерін гантер вкласти в «світанок» саме стільки сюжету моментально здалось найкращим. як інакше написати про залишення дому як не про болюче, важке до прийняття рішення, що вихолощує твоє всередині (поки назовні теж марнішає)? це про глупість, одномоментність, несправедливість втрат, про зберігання віри тоді, коли не залишається нічого, про, те, що втрачати можна більше і більше. на фоні цього мені не вистачило підтримки та спільности, оцього стирання міжкланової ворожнечі та відмінностей. випадки цього є, це і показано, і проговорено, але через темп (отут це повністю мідл грейд, книжка має 260 сторінок та несеться як бешена) не вистачає часу відчути хороше. все ж, мені дуже сподобалось. від насиченості та — let’s be real here — відповідности цього циклу сучасному українському життю, раз по раз шкірою йдуть сироти.