Зів'ялі квіти викидають

by Ірен Роздобудько

Зів’ялі квіти, які зберігаються в душі у вигляді жалю за минулим або нездійсненним, треба викидати. Про це — історія двох актрис, колишніх «зірок» радянського кіно, і однієї молодої жінки, яка доглядає за ними в притулку для самотніх акторів. Все життя ці актриси запекло ворогували між собою, адже були суперницями в коханні до чоловіка, який виявився не вартим любові та самопожертви. І тільки наприкінці життя обидві зрозуміли, що могли б бути... найкращими і найвірнішими подругами. Молода головна героїня роману так само переживає особисту драму, але завдяки мудрості своїх підопічних усвідомлює, що життя, яким би воно не було, — прекрасне, його не варто марнувати на т

Genres: Fiction, Ukrainian Literature, Contemporary

223 pages, Kindle Edition

First published January 1, 2007

About the author

Irene Rozdobudko

Reviews

[sasha ivashchenko · Rating 5 out of 5]

абсолютно недооцінена мною книжка.
не поясню, чому я брала її читати з відвертим скептицизмом, перші сторінки сприймала якось дуже прискіпливо, а на сюжет і загальні враження згодом зовсім не мала високих очікувань.

це дуже гарний текст, як мінімум, саме редакція 2025-ого року (можливо, секрет у тому, що літературним редактором зазначено Осоку, це прекрасно), я повністю задоволена від того, що проковтнула цю книгу буквально за декілька годин, бо мені відчулася дуже вчасною й дуже доречною.

сюжет розгортається довкола будинку, де мешкають популярні й успішні в минулому актори й акторки театру, що нині мають хіба ролі покинутих літніх людей, чия рутина наповнена здебільшого відвідинами доглядальниць і поїданням каші в їдальні.
проте у двох кімнатах цього Будинку нас найбільше цікавлять дві театральні постаті: Леда Ніжина й Едіт Береш. їхні долі безумовно мають спільний знаменник, проте яким же є рішення їхнього життєвого рівняння, що так чи інакше перекреслило долю кожної з них?

я не вдаватимуся в усі деталі сюжету, на звороті книги гарна анотація, але раджу самостійно рухатися сплетіннями цієї розповіді Ірен Роздобудько.

чи раджу? чесно, так. мені дуже зайшов роман.
це був ніби свіжий подих ностальгії, облаштованої декораціями не знайомої мені епохи.
гарно, моментами претензійно (уживу авторка згадувала, що насправді деякі моменти в цій редакції вона переписувала, адже не все будо актуальним і доречним нині), але зрештою дуже влучно.

накінець цього відгуку, який пишу буквально одразу після прочитання «Зівʼялі квіти викидають», хочу перейняти естафету й побажати тим, хто дочитав до кінця цього запису мати в душі силу трьох ножів (і взятися до прочитання цієї книги!!!)
це побажання мені написала в книзі сама авторка, сказавши, що його суть я зрозумію, дочитавши роман до кінця.
дочитала. і ви беріться, дочитуйте!

[Kostiantyn · Rating 4 out of 5]

A home for the elderly, two old artists, withered flowers… what a beautiful, albeit sad, combination the author chose.

‘Зів’ялі квіти – це те, що не можна тримати ані вдома, ані в душі! Їх треба безжально викидати, навіть якщо вони гарні й ще мають вигляд справжніх, свіжих.’

(Withered flowers are something that cannot be kept either at home nor in the soul! They should be ruthlessly thrown away, even if they are beautiful and still look real and fresh.)

However, there is a major flaw in this book. It is very short. Too short. Or, better said, unforgivably short. Yet it is so touching and heart-warming. Every little piece of the lives of the two actresses that the author pulls out of the oblivion. But there are still so many pieces that remain untold.

[Sasha Klymchuk · Rating 3 out of 5]

Досить дівчачий чи то пак "твір для жінок", на мою думку. На любителя. Це не моє. Сподобались авторськи роздуми, ліричні відступи, барвиста мова. Зокрема, про новий рік та Вєрку Сердючку.

[Анна Зубович · Rating 5 out of 5]

Книга про життя, минуле та теперішнє створюють майбутнє, про можливий «перетин паралельних ліній».
«Зів’ялі квіти – це те, що не можна тримати ані вдома, ані в душі! їх треба безжально викидати, навіть якщо вони гарні й ще мають вигляд справжніх, свіжих.»

[Julia Zinich · Rating 4 out of 5]

Колись на першому курсі перечитала купу романів Роздобудько, і от тепер у зрілому віці вирішила спробувати ще)
Мені сподобалося)

[Анастасія · Rating 5 out of 5]

Дуже щира історія про доброту й незламність людського духу. Прям в серденько 💔

[Alina Nagirnyak · Rating 4 out of 5]

Сподобалося. Сумно, щоправда. І так, співпадінь не буває. Голос его та гордині гучніший за внутрішній голос.

[Тетяна Гонченко · Rating 4 out of 5]

Дві акторки радянського кіно опиняються в сусідніх кімнатах притулку для літніх акторів. Одна на піку кар'єри була репресована та 18 років пробула в таборах. Інша - грала радянських жінок-трудівниць в пропагандистських фільмах, а потім стала депутаткою. А ще у них був один чоловік.

З цього можна було зробити трилер про помсту, з кровіщою та вбивствами. Але це Ірен Роздобудько, а книжка "Зів'ялі квіти викидають" написана в 2006-му, тому вийшла трохи наївна й добра історія про прощення і розуміння. З нашого 2025-го виглядає так, що тут аж забагато прощення і розуміння: трошки кровіщі й помсти не завадило б.

Якщо вам сподобалося "Там, де заходить сонце", і загалом любите книжки про підсумки життя та притулки для літніх - то це воно.

Трошки сумно - бо героїні, для яких зовнішність все життя була цінністю та робочим інструментом - втратили колишній шарм і намагаються з цим примиритися.

Трошки наївно - бо всі тут такі милі, негативних героїв фактично немає. А ті, які є - підкреслено, еталонно негативні. Як у серіалах на СТБ.

Надто з розумінням - авторка описує життя кожної з героїнь та як розвивалися їхні долі: зокрема, як сталося, що одна з них виросла, по суті пропагандисткою.

Це подається з ключовим посилом "ну, так життя склалося, шо ж" та "їй теж було несолодко". І оце "понять і простіть" з нашого часу дуже ріже око, бо жінка виглядає суб'єктно: життя несе її, а вона тільки кліпає очима і хапає, що валиться в руки, не приймаючи усвідомлених рішень і не вміючи говорити "ні". Ну такеееееее.

Це дуже "жіночий" текст - причому, чітко про жінок, яким у двотисячних було 70-80+, а молодість вони проживали в совку, з відповідними поглядами на чоловіків, любов, кар'єру і себе. Зараз вже (хотілося б думати) жінки цінують себе більше і так не мислять, і шукають нормальних мужиків.

Ось, наприклад, опис чоловіка:
"Він був зовсім непристосований до життя, а коли щось траплялося, втискався в мене, як маленьке австралійське кенгуреня встискається в материну сумку"
😃

Сподобалося, що у романі є ще третя, молода, героїня - працівниця притулку для літніх. І історії цих двох жінок її трансформують: ми в прямому ефірі спостерігаємо за зміною її ставлення до себе, життя і до літніх людей. Але є нюанс: робиться це аж надто різко: фактично прокинулася і все зрозуміла. Бракує поступовості.

Загальне враження: мила казочка, у якій було б над чим поплакати моїй мамі, якби вона прочитала. Трохи з надривом, але то на любителя. А ще зріз епохи, до якої не хотілося б повертатися. Читається за день-два, і в принципі, залишає приємний післясмак, але якщо ви не настільки любите людей, як Ірен Роздобудько, від солодкої наївності може щось злипнутись, обережно )

Мій канал про книжки: https://t.me/npzbvnkngchtn

[Gavrish Nastya · Rating 4 out of 5]

Історія про те, що життя буває доволі непростим — ставить палки в колеса, інколи збиває з ніг, інколи може в один момент все відібрати і залишити ні з чим. В ній багато спогадів вже немолодих актрис радянського кіно, їх біль, їх злети та падіння. Що їх поєднало багато років по тому? Молода робітниця притулку для самотніх акторів Стефка, яка сама того не розуміючи подарувала їм шанс відпустити всі минулі образи та почати жити з любов’ю та розумінням.

Едіт Береш та Леда Ніжина були гарними дівчатами, які знайшли свій шлях в кіно. Об’єднала їх не слава, а один чоловік, якого вони кохали. Через це, авжеж, стали суперницями та намагалися перевершити одна одну. Історія кожної жінки вразила мене по своєму, сподобалися їх роздуми та аналіз свого минулого життя. 

Всю історію авторка зберігала таку ніжну ліричну ноту, що неможливо було ��е перейнятися долями головних героїнь.

3 жінки, 3 різні історії минулого та сучасного і таке важливе прощення спочатку себе, а потім інших.

Книга однозначно на любителя, бо історія доволі прозаїчна та життєва, але авторка змогла викликати у мене емоції, тому від себе поставила цій книзі 4 з 5.

[Hanna Buklieieva · Rating 3 out of 5]

I found the book's opening chapter captivating, with its many metaphors drawing me in. However, I couldn't quite discern the time and place of the story at first. As I continued reading, though, everything became clearer.

The book feels like a series of imaginative flights of fancy, much like a movie series, which is not surprising given the author's background as a screenwriter. The narrative techniques used in the book are visually stimulating, and the descriptions of both events and characters are vivid and compelling.

The author introduces interesting opinions and perspectives from notable people such as Coco Chanel and Makarenko, which left me wanting to know more about them. Although the use of these opinions feels repetitive at times, I remained engaged and read through to the end.

Overall, the book was an enjoyable read, but it felt like it leaned too heavily on cinematic tropes. The unique techniques in describing the story and its characters made for a thought-provoking and captivating experience.

[Anna P (whatIreallyRead) · Rating 4 out of 5]

Моїй мамі дуже подобається Роздобудько. Купуючи чергову аудіокнигу мамі у подарунок через абук, я випадково купила "Зів'ялі квіти викидають" собі. Подумала - що ж, може це доля, от і познайомлюсь з авторкою про яку так багато чула від мами.

В цілому мені сподобалось. Головні героїні - актриси у будинку для людей похилого віку, а також молода працівниця цього будинку. Їх долі переплились у минулому та у теперішньому. Описи Роздобудько звучать іноді кінематографічно - ніби вона описує плани сцени у кадрі. Загальний тон книги досить теплий і добрий. Хоч героїні пережили досить страшні часи і події, і назвати їх янголами не можна, все ж авторка описує їх з прихильністю і вони знаходять порозуміння одна з одною теж. Розумію чому мамі подобається - мені якось відчувалась материнська ніжність в описах молодих персонажів та їх переживать. Приємне читання, але не впевнена чи братиму щось ще Роздобудько.

[Катерина Сарницька · Rating 5 out of 5]

Памʼятаєте усі читали девʼять чоловіків Евелін Гюго? То це нісенітниця порівняно з цим витвором мистецтва! Неймовірна книга , кожен хто думає чи читати обовʼязково читайте !
Дякую видавництву старого лева за перевидання !

[Natalia Boichuk-Ruda · Rating 4 out of 5]

Книжка сподобалась насамперед описами та роздумами авторки

[Kelia · Rating 5 out of 5]

Дуже сподобалось. І сюжет, і начинка, і глибина думок. Легко і водночас так ніжно та гостро.

[Maryna Lukashuk · Rating 4 out of 5]

Проста щира і цікава історія.

[Леся Григорук · Rating 5 out of 5]

Така щемка історія. Дуже мені відгукнулася. Люблю творчість Ірен.