Кров кажана

by Василь Шкляр

Таємнича містика, відверта еротика, божевільна кримінальна історія… Анастасія ніколи не була вірна своєму чоловіку, а невдовзі після його загадкової смерті отримала приголомшливу звістку: її призначення — народити для світу диявола. Жінка мало не збожеволіла, та її коханець, отець Серафим, обіцяє не допустити до гріха. Але здається, ніби він у змові з нечистою силою…

252 pages, Kindle Edition

Published May 1, 2019

About the author

Василь Шкляр - сучасний український письменник.

Цей профайл лише видань та перекладів цього автора українською мовою. Для всіх власних творів автора обов'язково додавайте його основний профайл: Vasyl Shkliar

Reviews

[Євгенія Яцюк · Rating 1 out of 5]

Стільки всього сталось за 200 сторінок, що я в кінці вже забула що сталось на початку. Було відчуття, що Шкляр хотів бути булгаковим і пєлєвіним, прости господи, і це все додав в одну книгу

Плюс сексізм, мізогінія, трошки педофільських приколів
Знову чоловік, який написав головну героїню, яка помішана на сексі, має 100 коханців і ходить гола в будь-який ситуації (так, дуже реалістично, так все і є)

а, ну і до речі, це ж взагалі детектив, але в процесі там багато секса і вагітність дияволом (і навіть потрапляння в пекло і псіхушку). ой і ще священник-гінеколог-кгбіст
отак от

Окремого визнання звісно потребують фрази про те, що жінку неможливо згвалтували, якщо вона не захоче, секс з 15річною з дорослим чоловіком, секс в 16 з дорослим чоловіком імітуючі цнотливість кров’ю місячних
(Мені хочеться прийняти душ після книги десь десять разів)

У мене просто немає слів, якщо чесно

[Katerina · Rating 1 out of 5]

Не змогла дочитати і ста сторінок. Сексизм і романтизація педофілії для мене зашкалила.

[Анатолій Волков · Rating 2 out of 5]

От не знаю, що й сказати стосовно цього твору. По-перше, автор здався мені тим, знайомитись з творчістю якого більше не варто. Нехай пишуть, що це не типовий для нього твір, але все ж таки стиль можна впізнати, хоча, може, ще щось прочитаю, щоб остаточно скласти враження.
Події відбуваються в якомусь українському селі. В центрі уваги - жінка на ім’я Анастасія, яка одного разу втрачає чоловіка. Дійство доволі химерне, містичне і вкрай хтиве. Саме такий образ автор рисує в головній героїні: вона як відьма, може злягатися з ким завгодно, зраджуючи чоловікові зі всяким, хто кине на неї погляд, навіть з дияволом. Низькі моральні цінності, завищена самооцінка і незрозуміла мотивація. Саме за такою, несимпатичною і відверто огидною жінкою доводиться спостерігати в цій історії. І як тут ставитись до самої історії?
Сюжет також незрозумілий: щось на кшталт «Омена», «Вечорів на хуторі…» і нещодавнього «Священика».
Авансом Шкляр здавався мені автором, який пише про шаблі, вогонь, вітер степів. А тут - не степ. Тут - болото. Болото з хробаками і п'явками. Десь між світом і навиворіт.
«Кров кажана» - це не роман у звичному сенсі. Це рідина. Темна, густа. Пахне чимось бридким. Спершу думаєш: то буде якась етномістика з селом, бабкою-знахаркою і дівчиною з надприродною вродою. А отримуєш якесь мракобіс'я. Це як коли забуваєш сон, але відчуття залишається - тривожне, збуджене, липке.
Це не любовна історія. Це досвід одержимості. Часом ти читаєш і хочеш кинути. Бо тобі трохи соромно, але не кидаєш, бо читати небагато і чекаєш, що хтось приб'є цю жінку.
Невдала спроба знайомства з цим автором. Не знаю, чи захочу я продовження, напевно, ні.

[Yulia Yarova · Rating 2 out of 5]

Специфічний досвід знайомства з українською літературою про вампірів.

Можливо, у 90-х, коли телевізор кишів мєнтовськими мізогінічними серіалами, це був би прийнятним для мене сюжет (який би вдалося подивитися його потай від батьків) тільки тому, що я не знала б про здорові патерни поведінки.
І ні, це не кітч, це кріндж.