Багато поколінь намагалися розгадати загадку загубленого міста інків Паїтіті. Згідно з легендами, саме в ньому старовинні племена заховали найбільші запаси золота. П’ятеро друзів вирушають на пошуки цього таємничого міста і, як не дивно, знаходять його. Та чи вони перші, хто доклав зусиль для того, щоб легко розбагатіти? Вони ще не знають, що з цих місць ніхто не повертався живим…
Змішані враження. Це, мабуть, остання з книг Кідрука за яку я взявся. Творчість між Ботами і Колонією для мене це золотий період автора. Колонію я не осилив, є десь тут відгук. А от "Твердиня" відчувалося що була написана на самому початку творчої кар'єри, думаю зараз Макс написав би трохи інакше цей твір. В деяких моментах відчував незавершеність чи що. Трішки бракувало майстерності автора, хоча в наступних книгах після "Твердині" з цим порядок. Тому не можу оцінити на 5 зірок, хоча ідея мені зайшла і читати було цікаво. Дякую Максу, може й вернуся колись до його "Колонії", але це точно буде електронна версія, а не ота енциклопедія :-)
_ Це надзвичайна історія, яка в моєму серденьку розміщена на рівні з «Не озирайся і мовчи», з якої я розпочинав своє знайомство з Кідруком (хоча її треба буде перечитати, як же давно це було)
_ Історія, яка починається як «Поворот не туди», закінчується в стилі «Знамення», а в середині лютий екшн, треш і філосовсько історичні рефлексії. Одним словом: Паїтіті - це любоу🖤💚
_ Перше повернення Джейсона, після «диверсії» - це окремий вид мистецтва. До цього моменту я буду повертатись ще неодноразово❤️🔥
_Єдиним мінусом для мене була національність Семена, хоча й написано це було ще в 2013 році та й епілог…
Книга читалася легко, події викладені динамічно. Постільна сцена як на мене написана краще, ніж в Четвертому крилі. Якраз читала після нього😄 Повеселили смішні моменти.
Це історія по типу «приїхали студентики самовбиватись». Головний герой, фізично обмежений розумник, красуня і конкурент на серце красуні, який в усьому кращий, але лише з першого погляду. Це було краще, ніж більшість фільмів такого типу, які я колись активно дивилась. Сподобався фінал, в нього краще віриться ніж в якийсь хепі-енд.
Мене постійно напружував росіянин і те, який він «капєц вумний». Прям за кілька тижнів геній розгадав те, над чим билися 6 років вчені🙄 Часом було відчуття, що національність вказана лише для того, щоб було більше епітетів для опису героїв. Виправдано було тільки як «бистро і некрасіво» він став «харошим рускім».
Лишилися питання: Що ж таке вилізло з чорної кімнати? Чи це були галюни від наркотиків? Чому Левко з Сьомою не сказали «друзям» про гільзи і зуби? Так, вони хотіли шукати далі. Але що їм з присутності інших двох? Човен не аргумент, домовились би, що їх підкинуть.
Всі якісь мутні і відчувались як трохи гівнюки.
Рудий. Класно введений, яскравий. Цікавий. Ніяк не впливає на сюжет. Чому Левко не поговорив про нього з «друзями»?
Чому сивочолий (окремо дякую за цей епітет, хоча книга видана набагато раніше, ніж це слово стало асоціюватися з паном, який бачить перед собою скарб😂) підірвав себе? Якось здається, що він би просто збухався десь. Чому таку ідеальну будівлю з величезних блоків в тонну можна було розвалити динамітом без можливості відновлення?
Знайомство з Максом Кідруком вважаю успішним. Хочу почитати щось з пізніших робіт автора. Поки не наважуюсь на Колонію.
P.S. Кумедно бачити 2 зірочки від автора під книгою🤭
This entire review has been hidden because of spoilers.
Пояснюю: Книга дуже цікава. Легко та швидко йде. Але на мій погляд читання книги повинно викликати у читача деякі почуття: задоволення, бажання замислитися над чимось. Книга може підіймати настрій. Або спонукати на дії змінити на краще щось в собі та своєму житті. Але ця книга в деякі моменти викликала страх і навіть почуття жаху. Наприкінці я відчув жаль, безпорадність і запитання: навіщо я це прочитав? Навіщо автор зробив таке зі своїми героями? Це ж не книга, заснована на реальних подіях... Можно було зробити будь який кінець...
This entire review has been hidden because of spoilers.