What do you think?
Rate this book
Страна Моксель, или открытие Великороссии #1
Країна Моксель, або Московія
У книзі повідомляються факти, взяті з історичних джерел, що свідчать про справжню історію Російської імперії у неспотвореному вигляді. Видання дає змогу пізнати причини замовчування й викривлення офіційною радянською історіографією правди про московитів і Московське князівство.
413 pages, Kindle Edition
First published January 1, 2002
12 people are currently reading
93 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
October 7, 2020
Головне, про що треба пам'ятати, коли читаєш цю книгу - що це не науковий твір, хоча по формі він має певні претензії в цьому жанрі: відсутність сюжету, аналіз, посилання на першоджерела. Але разом з тим книга глибоко пронизана емоціями автора, а факти місцями перекручені. Тим не менш автор дає безліч посилань на джерела і всі бажаючі можуть перевірити факти, викладені автором, та скласти про них власну думку.
Разом з тим книга буде цікава всім, хто цікавиться історією України та Росії і готові переглянути "класичні" теорії, започатковані (а частково сфальшовані) ще Карамзіним. Також книга цінна в якості засобу контр-пропаганди російських істориків.
Разом з тим книга буде цікава всім, хто цікавиться історією України та Росії і готові переглянути "класичні" теорії, започатковані (а частково сфальшовані) ще Карамзіним. Також книга цінна в якості засобу контр-пропаганди російських істориків.
February 3, 2023
Незважаючи на таке сильне упередження ставлення, матеріал викладено в логічну структуру з обґрунтуванням своєї думки. Автор наводить багато цитат й посилань на першоджерела, дуже похвально.
"Черговий доважок брехні" надто часто наводиться автором, але це мабуть і було його головною метою - показати всю цю неправду й перекручення на користь псевдоісторії російської державності.
Якб не такі емоційні всплески автора (особливо під кінець книги, де він напряму звертається до Лужкова, Жириновського і Солженіцина), то було б 5/5 і рекомендація в шкільну програму.
"Черговий доважок брехні" надто часто наводиться автором, але це мабуть і було його головною метою - показати всю цю неправду й перекручення на користь псевдоісторії російської державності.
Якб не такі емоційні всплески автора (особливо під кінець книги, де він напряму звертається до Лужкова, Жириновського і Солженіцина), то було б 5/5 і рекомендація в шкільну програму.
October 30, 2024
"Стоїть москва на вигадках незрушно."
Цим все сказано.
Я, звісно, завжди вважала, що історія - це найнеточніша наука, дані котрої змінюються зі швидкістю світла за велінням можновладців та "еліти".
Я розумію, що фактично кожна країна намагалася відбілити свою репутацію, прикрасивши якісь факти, а якісь і взагалі знищивши, але щоб привласнювати історію інших держав і знищувати їхню ідентичність - це вже занадто!
Якраз у цій частині трилогії автор (дослідник історії) розповідає покроково як все це починалося.
Звісно, що ми все одно напевне нічого не знаємо, але найкраща ідея - збирання і порівняння історичних фактів із різних джерел, особливо із зарубіжних.
Істина все одно десь посередині.
Та й зараз ми гарно бачимо на власні очі, як поrєбрік обманює увесь світ і маніпулює своїми вигадками.
Звісно, книга дуже пізнавальна вартує уваги абсолютно всіх, але, на жаль, це не мій жанр, і я трішки мучилася. Розумію, що потрібно прочитати всі роботи автора, але не знаю, коли наважуся.
P.S. А ще я пригадала про Ярославльський мультимедійний музей нової хронології (є у гуглі). Там вони втирають, що всі мови і релігії походять від них, Колумб також їх громадянин, і що єгипетські піраміди були виготовлені за рос. запатентованою технологією. Ну і вся інформація у такому ж дусі. І вони ж свято вірять у цю нісенітницю!
Хочеться і сміятися, і плакати.
А ви любите читати історичний нонфік?
Не лякає надлишок імен, дат і подій?
Цим все сказано.
Я, звісно, завжди вважала, що історія - це найнеточніша наука, дані котрої змінюються зі швидкістю світла за велінням можновладців та "еліти".
Я розумію, що фактично кожна країна намагалася відбілити свою репутацію, прикрасивши якісь факти, а якісь і взагалі знищивши, але щоб привласнювати історію інших держав і знищувати їхню ідентичність - це вже занадто!
Якраз у цій частині трилогії автор (дослідник історії) розповідає покроково як все це починалося.
Звісно, що ми все одно напевне нічого не знаємо, але найкраща ідея - збирання і порівняння історичних фактів із різних джерел, особливо із зарубіжних.
Істина все одно десь посередині.
Та й зараз ми гарно бачимо на власні очі, як поrєбрік обманює увесь світ і маніпулює своїми вигадками.
Звісно, книга дуже пізнавальна вартує уваги абсолютно всіх, але, на жаль, це не мій жанр, і я трішки мучилася. Розумію, що потрібно прочитати всі роботи автора, але не знаю, коли наважуся.
P.S. А ще я пригадала про Ярославльський мультимедійний музей нової хронології (є у гуглі). Там вони втирають, що всі мови і релігії походять від них, Колумб також їх громадянин, і що єгипетські піраміди були виготовлені за рос. запатентованою технологією. Ну і вся інформація у такому ж дусі. І вони ж свято вірять у цю нісенітницю!
Хочеться і сміятися, і плакати.
А ви любите читати історичний нонфік?
Не лякає надлишок імен, дат і подій?
June 19, 2022
Обов’язкова для прочитання література
August 1, 2022
"Найбільше лихо російської людини - незнання власної історії!"
June 8, 2016
Книга яку безумовно мусить прочитати кожен українець.
Її важко назвати науковою, скоріш її місія — просвітництво. За це вона, як і в свій час Історія України-Русі Микола Аркас отримала певну порцію бруду від „офіційних“ істориків, проте історикам України, особливо місцевим, що знаходяться на утримані в платників податків, завжди слід пам'ятати, що вони потрібні доти, доки існує незалежна Україна, а Україна існує доти, доки українці відчувають себе українцями й пам'ятають своє коріння. І популярна книга, яку читають сотні тисяч, часто важить тут більше, ніж науковий талмуд і сотні статей в нікому не цікавих журналах.
Концепція викладена в книзі повністю перевертає розуміння історії східнослов'янських народів накинуте нам російським і радянським імперіялізмом. Концепція ще не відшліфована, в ній можна знайти недоліки та помилки, втім книга постійно посилається на джерела і рясніє цитатами з документів, літописів та історичних праць класичних російських істориків. В цьому плані книгу можна порівняти з книгами Фрейда, Солженіцина, Суворова-Рєзуна — вони не сформували остаточну версію, але привернули увагу до проблеми. З іншого боку, книга не претендує на науковість, але й опонує вона псевдонауковій пропагандистській версії історії, що її більшість „народжених в СРСР“ та сучасних росіян вивчають в школі і яка немає нічого спільного з історичною „правдою“.
Це була лірика. Тепер про саму книгу.
Книга складається з трьох частин.
В першій частині, „Великороси“, автор розглядає походження російського народу і піддає критиці класичну російську версію, про слов'ян, що начебто мігрували на північ рятуючись від Степу. За автором, в бідні північні землі мігрували перш за все князі-невдахи зі своїми дружинами та духівництво, ніякої слов'янизації місцевого населення не відбулося. З часом була накинута мова та релігія, проте ніякого спільного коріння „три братських народи“ не мають. Й справді, якщо ми не вважаємо, що скандинавські князі й дружина перетворила слов'ян на норманів, чому ми повинні вважати, що слов'янсько-скандинавські князі й дружини перетворили фіно-угрів на слов'ян?
Ставлення князів-вигнанців до місцевої фіно-угорської людності було ставленням завойовника до підкоренного. Традиції тиранії князів й рабства простого народу, притаманні північним князівствам зберіглися в пізніші часи Московії, імперії, радянської імперії та сучасної Росії й не мають нічого спільного з вічевими традиціями Київа, Новгорода, сильними боярами-шляхтою в українських та білоруських землях.
В другій частині, „Звідки походить Москва та Московія“ автор розглядає фальсифікацію „російської“ історії від часів монгольської навали.
Згадується діяльність історичної комісії часів Катерини II, що знищила і відредагувала сотні історичних документів. Найкричущій випадок, мабуть, це ситуаціях навколо „Повісті врємєнних літ“. Ще „репресований“ за „вільнодумство“ Татіщєв згадував, що бачив її в кількох редакціях. Секретар Катерини писав, що тримав в руках оригінал. Але після діяльності її історичної комісії всі оригінали й редакції „зникли“, а до нас дійшли літописні „зводи“ з однією редакцією „Повісті“.
Автор вважає згадку про заснування Москви в XII столітті сфальшованою й відносить її заснування до 1272 року, коли вона вдруге була зафіксована в джерелах.
Велика частина розділу присвячена історії Олександра Невського, що зрадив своїх родичів (брата Андрія та його союзника — Андрія Галицького), які намагалися боронитись від монголів, з їх допомогою втопив в крові Новгород та північні князівства, що не збиралися коритись, й зрештою був (факт відомий, але замовчуваний) побратимом сина Батия Сартака.
В останній частині, „Початок збирання землі російської“ розглядається як підступністю та зрадою, користуючись монголами московські князі підкорювали північні землі. Згадується геноцид новгородців, внаслідок якого зникли слов'яни на Півночі. Наголошується, що в битві з темником Мамаєм Дмитро Донський фактично захищав правлячий дім. Оповідається відома, але замовчувана історія зречення Івана Грозного, васальна залежність московського князя від кримського хана та ін.
В Епілозі, „Сучасні спадкоємці Золотої Орди“, написаній вочевидь в 90-х чи на початку 2000-х, автор застерігає проти неоімперіялізму сучасної Росії. Як бачимо з останніх подій, на жаль, своєчасно українці автора не почули...
Її важко назвати науковою, скоріш її місія — просвітництво. За це вона, як і в свій час Історія України-Русі Микола Аркас отримала певну порцію бруду від „офіційних“ істориків, проте історикам України, особливо місцевим, що знаходяться на утримані в платників податків, завжди слід пам'ятати, що вони потрібні доти, доки існує незалежна Україна, а Україна існує доти, доки українці відчувають себе українцями й пам'ятають своє коріння. І популярна книга, яку читають сотні тисяч, часто важить тут більше, ніж науковий талмуд і сотні статей в нікому не цікавих журналах.
Концепція викладена в книзі повністю перевертає розуміння історії східнослов'янських народів накинуте нам російським і радянським імперіялізмом. Концепція ще не відшліфована, в ній можна знайти недоліки та помилки, втім книга постійно посилається на джерела і рясніє цитатами з документів, літописів та історичних праць класичних російських істориків. В цьому плані книгу можна порівняти з книгами Фрейда, Солженіцина, Суворова-Рєзуна — вони не сформували остаточну версію, але привернули увагу до проблеми. З іншого боку, книга не претендує на науковість, але й опонує вона псевдонауковій пропагандистській версії історії, що її більшість „народжених в СРСР“ та сучасних росіян вивчають в школі і яка немає нічого спільного з історичною „правдою“.
Це була лірика. Тепер про саму книгу.
Книга складається з трьох частин.
В першій частині, „Великороси“, автор розглядає походження російського народу і піддає критиці класичну російську версію, про слов'ян, що начебто мігрували на північ рятуючись від Степу. За автором, в бідні північні землі мігрували перш за все князі-невдахи зі своїми дружинами та духівництво, ніякої слов'янизації місцевого населення не відбулося. З часом була накинута мова та релігія, проте ніякого спільного коріння „три братських народи“ не мають. Й справді, якщо ми не вважаємо, що скандинавські князі й дружина перетворила слов'ян на норманів, чому ми повинні вважати, що слов'янсько-скандинавські князі й дружини перетворили фіно-угрів на слов'ян?
Ставлення князів-вигнанців до місцевої фіно-угорської людності було ставленням завойовника до підкоренного. Традиції тиранії князів й рабства простого народу, притаманні північним князівствам зберіглися в пізніші часи Московії, імперії, радянської імперії та сучасної Росії й не мають нічого спільного з вічевими традиціями Київа, Новгорода, сильними боярами-шляхтою в українських та білоруських землях.
В другій частині, „Звідки походить Москва та Московія“ автор розглядає фальсифікацію „російської“ історії від часів монгольської навали.
Згадується діяльність історичної комісії часів Катерини II, що знищила і відредагувала сотні історичних документів. Найкричущій випадок, мабуть, це ситуаціях навколо „Повісті врємєнних літ“. Ще „репресований“ за „вільнодумство“ Татіщєв згадував, що бачив її в кількох редакціях. Секретар Катерини писав, що тримав в руках оригінал. Але після діяльності її історичної комісії всі оригінали й редакції „зникли“, а до нас дійшли літописні „зводи“ з однією редакцією „Повісті“.
Автор вважає згадку про заснування Москви в XII столітті сфальшованою й відносить її заснування до 1272 року, коли вона вдруге була зафіксована в джерелах.
Велика частина розділу присвячена історії Олександра Невського, що зрадив своїх родичів (брата Андрія та його союзника — Андрія Галицького), які намагалися боронитись від монголів, з їх допомогою втопив в крові Новгород та північні князівства, що не збиралися коритись, й зрештою був (факт відомий, але замовчуваний) побратимом сина Батия Сартака.
В останній частині, „Початок збирання землі російської“ розглядається як підступністю та зрадою, користуючись монголами московські князі підкорювали північні землі. Згадується геноцид новгородців, внаслідок якого зникли слов'яни на Півночі. Наголошується, що в битві з темником Мамаєм Дмитро Донський фактично захищав правлячий дім. Оповідається відома, але замовчувана історія зречення Івана Грозного, васальна залежність московського князя від кримського хана та ін.
В Епілозі, „Сучасні спадкоємці Золотої Орди“, написаній вочевидь в 90-х чи на початку 2000-х, автор застерігає проти неоімперіялізму сучасної Росії. Як бачимо з останніх подій, на жаль, своєчасно українці автора не почули...
January 19, 2015
Вперше прочитав книгу на сайті "Українське життя в Севастополі"
Хороша книга. Рекомендую кожному.
Хороша книга. Рекомендую кожному.
Displaying 1 - 8 of 8 reviews