What do you think?
Rate this book
Фаріде: Роман-апокриф
Той, хто врятував одне людське життя, — врятував цілий світ.
Про це не знає дівчинка, що живе в маленькому кримському Селищі. Проте під час Другої світової війни вона рятує єврейських дітей від неминучої смерті.
А на цілу епоху пізніше її, вже стару жінку, розшукали 80 врятованих нею дорослих людей.
І вона стала праведницею світу — забутою, закатованою як нацистами, так і радянським режимом. Це — факт.
Все інше — апокриф, вигадка автора. Узагальнена і суб'єктивна. Як узагальненими і дещо фантасмагоричними є і Селище, і всі його мешканці, переплетені між собою, мов виноградні лози.
Автор не претендує на лаври історика.
- GenresUkrainian Literature
216 pages, Kindle Edition
Published April 15, 2021
1 person is currently reading
32 people want to read
About the author
Irene Rozdobudko
55 books58 followersУкраїнська журналістка, письменниця, поетеса.
З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».
Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій.
Відомі твори: "Пастка для жар-птиці", "Ескорт у смерть", "Ґудзик", "Останній діамант міледі", "Все, що я хотіла сьогодні...", "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю" та інші
З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».
Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій.
Відомі твори: "Пастка для жар-птиці", "Ескорт у смерть", "Ґудзик", "Останній діамант міледі", "Все, що я хотіла сьогодні...", "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю" та інші
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
April 9, 2022
"Війні лише 2 місяці, як вічно голодному немовляті, котре щодня просить їсти. І їсть".
Ця книжка, взагалі, про депортацію кримських татар. І про тугу за домом. Але драматичних і сумних подій вистачило на долю усіх, хто жив у країні "батька народів".
Я не скажу, що терапевтично читати зараз Роздобудько. Я особисто ридала та розмазувала соплі по обличчю майже на кожній сторінці. Але... ця книжка дала мені змогу хоч трохи виплеснути і відпустити усе те, що зараз в мені "під анестезією" несприйняття.
Насправді, нічого ж нового. В анотації авторка пише, що "Дім завжди з нами. З нього може вигнати ворог, але ніхто не може його відняти". Вона знає, про що каже. Ірен Роздобудько - донеччанка, яка знає, як це - втратити свій дім. Як багато з нас знають це тепер...
Раніше, я б може сказала, що книжка грішить великою кількістю драми. Що так безпросвітно - і щоб для кожного - не буває. Що стільки жаху на долю одного персонажа не може випасти. Статистично неможливо. Раніше... було чудово бути такою наївною. Сприймати такі тексти тільки як літературу.
Бо те, що сталося 1944 року - несправедлива, жорстока депортація татар - це не подія далекого минулого... Винищення татар як етносу триває ЗАРАЗ. Винищення українців як нації триває ЗАРАЗ. То яка ж це книжка про минуле? Ми застрягли у якійсь викривленій часовій петлі, де зло здається непереможним і не здібним навчитися співчуттю. І давайте називати речі своїми іменами. росіяни та росія, а не просто "політична система" - це зло. 140 млн людей, які не вивчили уроки минулого, не розкаялися, не пропрацювали свої травми... і створюють для інших етносів нові та нові геноциди.
А книжку читати. Хоча б, щоб зрозуміти, що нічого нового росіяни не роблять. Значить, це може витримати, і цього разу дати росіянам доброї пизди - ще і за 1944 рік у них борг залишився.
"Найбільше пекло, яке реально існує, - це коли люди знищують людей. Звідки береться ненависть? Але ще гіршим за ненависть є наказ - той, що знімає відповідальність з виконавців".
Ця книжка, взагалі, про депортацію кримських татар. І про тугу за домом. Але драматичних і сумних подій вистачило на долю усіх, хто жив у країні "батька народів".
Я не скажу, що терапевтично читати зараз Роздобудько. Я особисто ридала та розмазувала соплі по обличчю майже на кожній сторінці. Але... ця книжка дала мені змогу хоч трохи виплеснути і відпустити усе те, що зараз в мені "під анестезією" несприйняття.
Насправді, нічого ж нового. В анотації авторка пише, що "Дім завжди з нами. З нього може вигнати ворог, але ніхто не може його відняти". Вона знає, про що каже. Ірен Роздобудько - донеччанка, яка знає, як це - втратити свій дім. Як багато з нас знають це тепер...
Раніше, я б може сказала, що книжка грішить великою кількістю драми. Що так безпросвітно - і щоб для кожного - не буває. Що стільки жаху на долю одного персонажа не може випасти. Статистично неможливо. Раніше... було чудово бути такою наївною. Сприймати такі тексти тільки як літературу.
Бо те, що сталося 1944 року - несправедлива, жорстока депортація татар - це не подія далекого минулого... Винищення татар як етносу триває ЗАРАЗ. Винищення українців як нації триває ЗАРАЗ. То яка ж це книжка про минуле? Ми застрягли у якійсь викривленій часовій петлі, де зло здається непереможним і не здібним навчитися співчуттю. І давайте називати речі своїми іменами. росіяни та росія, а не просто "політична система" - це зло. 140 млн людей, які не вивчили уроки минулого, не розкаялися, не пропрацювали свої травми... і створюють для інших етносів нові та нові геноциди.
А книжку читати. Хоча б, щоб зрозуміти, що нічого нового росіяни не роблять. Значить, це може витримати, і цього разу дати росіянам доброї пизди - ще і за 1944 рік у них борг залишився.
"Найбільше пекло, яке реально існує, - це коли люди знищують людей. Звідки береться ненависть? Але ще гіршим за ненависть є наказ - той, що знімає відповідальність з виконавців".
March 22, 2022
Книга про довге, важке, але гідне життя кримської татарки Фаріде. Вона пережила німецьку окупацію, рятуючи єврейських дітей, депортацію татар, сталінські табори. Але у будь-якій ситуації залишалася Людиною з великої літери.
November 18, 2024
Це роман-апокриф – центральною фігурою якого є «праведниця світу», кримська татарка, прототипом якої слугує Фаріде.
В невеликому Селищі десь у Криму щасливо і дружньо проживають сім’ї українців, іудеїв та татар, на їх обійстях смачно пахне кавою, ароматами персиків, інжиру, айви та винограду, а в садках перед хатами юних красунь ростуть чинари - символи щастя та щасливих родин.
Та в якийсь момент приходить лихо – під час Другої світової війни Крим окуповують нацисти. Молоденькій дівчині надзвичайної вроди Фаріде хитрощами вдається врятувати своїх вихованців дитячого будинку від розстрілу, видаючи єврейських дітей за кримських татар.
Та біда не приходить одна - в 1944 р. на світанку розпочинається депортація кримськотатарського народу з Криму, звинуваченого у зраді та колабораціонізмі з німцями. Так Фаріде і ще близько 200 тисяч кримських татар вивозять з рідного краю та позбавляють громадянських та людських прав і свобод. Перед виселенням їй вдається повторно врятувати дітей-євреїв від депортації, надавши «освободителям» їх справжні метрики.
@iren_rozdobudko проробила колосальну роботу – дослідила життя кримсько-татарського населення як під час Другої світової війни так і до повернення їх у 1989 році до рідного дому.
Ця історія є надзвичайно щемкою та болючою. Майже кожна сторінка просякнута болем та розбиває серце.
І диву дивуєшся – як в одних створінь – замість серця камінь, а в інших людей - попри всі страждання – всередині безліч любові, доброти, людяності та милосердя.
Вороги у нас – одні і ті ж. Ми не маємо права ні забути, ні простити …
В невеликому Селищі десь у Криму щасливо і дружньо проживають сім’ї українців, іудеїв та татар, на їх обійстях смачно пахне кавою, ароматами персиків, інжиру, айви та винограду, а в садках перед хатами юних красунь ростуть чинари - символи щастя та щасливих родин.
Та в якийсь момент приходить лихо – під час Другої світової війни Крим окуповують нацисти. Молоденькій дівчині надзвичайної вроди Фаріде хитрощами вдається врятувати своїх вихованців дитячого будинку від розстрілу, видаючи єврейських дітей за кримських татар.
Та біда не приходить одна - в 1944 р. на світанку розпочинається депортація кримськотатарського народу з Криму, звинуваченого у зраді та колабораціонізмі з німцями. Так Фаріде і ще близько 200 тисяч кримських татар вивозять з рідного краю та позбавляють громадянських та людських прав і свобод. Перед виселенням їй вдається повторно врятувати дітей-євреїв від депортації, надавши «освободителям» їх справжні метрики.
@iren_rozdobudko проробила колосальну роботу – дослідила життя кримсько-татарського населення як під час Другої світової війни так і до повернення їх у 1989 році до рідного дому.
Ця історія є надзвичайно щемкою та болючою. Майже кожна сторінка просякнута болем та розбиває серце.
І диву дивуєшся – як в одних створінь – замість серця камінь, а в інших людей - попри всі страждання – всередині безліч любові, доброти, людяності та милосердя.
Вороги у нас – одні і ті ж. Ми не маємо права ні забути, ні простити …
January 18, 2023
«Наш ДІМ завжди з нами. З нього може вигнати ворог, але його не можна відняти.»
December 31, 2021
"Я - повернусь!" - це нагадує, що наш дім завжди з нами"
Щоб досліджувати Голодомор не обов'язково бути українцем, щоб досліджувати Голокост не обов'язково бути євреєм, або мати єврейське коріння, відповідно щоб досліджувати депортацію кримських татар, не обов'язково бути татарином.
Українська письменниця Ірен Роздобудько дослідила трагічну історію кримських татар минулого століття, та на основі опрацювань написала роман-апокриф. В міру узагальнений та дещо суб'єктивний.
Крим у 30-40 роках - це дім для кримських татар, євреїв, вірмен, переїхавших громадян із великої країни Рад. Всі вони перемішані як камінці на березі моря, і не замислюються про "своїх" і "чужих". Всі будують світле майбутнє на благо комуністичного суспільства. Про господарювання могутньої країни нагадує знищена мечеть, трактор у церкві, та синагога, що стала колгоспним зерносховищем. Але радянській "ідилії" завадила війна.
Під час німецької окупації, будучи свідками винищення єврейських громад, кримські татари то думали, що переживають найстрашніші часи. І татари свято вірили, що тисячі їхніх синів, які служать у лавах радянської армії, очистять країну, в тому числі й Крим від окупанта. Очистили. А як нагороду, -їх визнали зрадниками й "посіпакамами фашистів". Далі - депортація.
До слова, інших солдат визволителів, які виконували свої обов'язки воїнів, теж "нагородили". Не вперше зустрічаю у літературі факт, що за наказом товариша сталіна понівечених війною самотніх калік, виловлювали як псів по містах, вивозячи за місто помирати. Так країна-переможниця зачищала міста від "людського непотребу".
Але головний аспект книги "Фаріде" - не емоції та політика, це те що пережив кримсько-татарський народ, їхнє непереможне бажання справедливості та віра в повернення додому. Книга хоч і не документальна, але її сміло можна відносити до тієї літератури, яка ламає радянський спосіб мислення.
Зараз Крим для кримських татар як і у 1944р. вже не пахне ароматами персиків, інжиру, айви та винограду. Він оповитий морем людських криків, страхом та відчаєм.
Щоб досліджувати Голодомор не обов'язково бути українцем, щоб досліджувати Голокост не обов'язково бути євреєм, або мати єврейське коріння, відповідно щоб досліджувати депортацію кримських татар, не обов'язково бути татарином.
Українська письменниця Ірен Роздобудько дослідила трагічну історію кримських татар минулого століття, та на основі опрацювань написала роман-апокриф. В міру узагальнений та дещо суб'єктивний.
Крим у 30-40 роках - це дім для кримських татар, євреїв, вірмен, переїхавших громадян із великої країни Рад. Всі вони перемішані як камінці на березі моря, і не замислюються про "своїх" і "чужих". Всі будують світле майбутнє на благо комуністичного суспільства. Про господарювання могутньої країни нагадує знищена мечеть, трактор у церкві, та синагога, що стала колгоспним зерносховищем. Але радянській "ідилії" завадила війна.
Під час німецької окупації, будучи свідками винищення єврейських громад, кримські татари то думали, що переживають найстрашніші часи. І татари свято вірили, що тисячі їхніх синів, які служать у лавах радянської армії, очистять країну, в тому числі й Крим від окупанта. Очистили. А як нагороду, -їх визнали зрадниками й "посіпакамами фашистів". Далі - депортація.
До слова, інших солдат визволителів, які виконували свої обов'язки воїнів, теж "нагородили". Не вперше зустрічаю у літературі факт, що за наказом товариша сталіна понівечених війною самотніх калік, виловлювали як псів по містах, вивозячи за місто помирати. Так країна-переможниця зачищала міста від "людського непотребу".
Але головний аспект книги "Фаріде" - не емоції та політика, це те що пережив кримсько-татарський народ, їхнє непереможне бажання справедливості та віра в повернення додому. Книга хоч і не документальна, але її сміло можна відносити до тієї літератури, яка ламає радянський спосіб мислення.
Зараз Крим для кримських татар як і у 1944р. вже не пахне ароматами персиків, інжиру, айви та винограду. Він оповитий морем людських криків, страхом та відчаєм.
June 15, 2024
Книга, яка пробиває на емоції. Я думала, що це буде проміжне і посереднє читання, але на ділі мені багато коли доводилося стримувати сльози. І хоча прискіпливий читач матиме немало запитань до сюжетної лінії, я впевнена, що серіал, знятий по цій книзі був би в топі.
І я бляха ну ніяк не розумію, чому ця русня ніяк не розплатиться за гріхи, які систематично здійснювала протягом всього часу свого існування. Особливо тепер, коли всьому світу про них відомо і коли вона продовжує їх коїти. Невже памʼять людства така коротка?!
І я бляха ну ніяк не розумію, чому ця русня ніяк не розплатиться за гріхи, які систематично здійснювала протягом всього часу свого існування. Особливо тепер, коли всьому світу про них відомо і коли вона продовжує їх коїти. Невже памʼять людства така коротка?!
October 3, 2025
Неймовірний твір. Дуже важкий, але кожен має прочитати…
Яка ж складна доля всіх народів, які живуть на території України…
І героєм може бути маленька жінка
Яка ж складна доля всіх народів, які живуть на території України…
І героєм може бути маленька жінка
September 13, 2025
Книга, що відкриває сторінку історії, про яку ми надто мало знаємо.
Депортація кримських татар 1944 року - однa з них. Це біль і втратa поколінь, які позбавили дому, коріння й права на власну землю.
📖 У книзі Ірен Роздобудько «Фаріде» ця історія оживає не як сухий факт, а як доля однієї дівчини. Через її очі ми бачимо розпач вигнання, несправедливість, крихкі надії й силу, яка допомaгає вистояти.
Це роман про пам’ять, ідентичність та жіночу стійкість. Про те, як особистa історія віддзеркалює трагедію цілого народу.
Читаючи, ловиш себе на думці: наскільки важливо знати ці сторінки нашої історії, аби пам’ять про минуле вчилa нас бачити й зупиняти несправедливість у сьогоденні.
Депортація кримських татар 1944 року - однa з них. Це біль і втратa поколінь, які позбавили дому, коріння й права на власну землю.
📖 У книзі Ірен Роздобудько «Фаріде» ця історія оживає не як сухий факт, а як доля однієї дівчини. Через її очі ми бачимо розпач вигнання, несправедливість, крихкі надії й силу, яка допомaгає вистояти.
Це роман про пам’ять, ідентичність та жіночу стійкість. Про те, як особистa історія віддзеркалює трагедію цілого народу.
Читаючи, ловиш себе на думці: наскільки важливо знати ці сторінки нашої історії, аби пам’ять про минуле вчилa нас бачити й зупиняти несправедливість у сьогоденні.
Displaying 1 - 8 of 8 reviews