Для домашнього огнища

by Іван Франко

Повість Івана Яковича Франка «Для домашнього огнища» спершу побачила світ польською мовою в 1892 році і лише через кілька років – українською. Описані у ній події відбуваються в Галичині і пов’язані з сім’єю капітана Антося Ангаровича, котрий, повернувшись із Боснії додому, пізнає жахливу істину про діяльність його коханої дружини. Автор майстерно будує сюжет, зберігаючи інтригу до кінця.

Genres: Classics, Fiction, Ukrainian Literature

177 pages, Kindle Edition

First published January 1, 1897

About the author

Іван Якович Франко — видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862–64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864–1867 рр. – у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867–1875 рр. – у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.

По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.

Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.

Reviews

[Ярослава]

Накупила всякої класики на абуку, щоб заповнювати прогалини в освіті й поповнювати словниковий запас, і тепер перевідкриваю для себе класику. Скажімо, зі шкільних років (чи коли я там читала прозу Франка востаннє - здається, на аспірантурі читала вже тільки поезію, а не прозу?) я геть забула, що Франко вміє хвацько закрутити сюжет, створити клаустрофобну атмосферу параної і здорово намалювати брудне і погрязле в розпусті місто з натуралістичного хронотопу! Жив би зараз - був би як не в жанрі Френка Міллера, то в жанрі Ліенн Моріарті, я вам кажу)))

Капітан Антін Ангарович хороший, порядний і доброзичливий хлопець, лабрадор у людській подобі - любить дружину і дітей, нехай навіть неуважно й на відстані, має добрих друзів і моральні приниципи - бере участь в окупації й пацифікації Боснії в лавах австро-угорської армії. Після п'яти років служби повертається додому у Львів, і тут постають питаннячка, що ж діялося з його родиною, доки він пригноблював місцевих мешканців деінде. Чому з ним не вітаються колеги по службі? Чому дружина, яка спершу скаржилася, що копійок з його зарплати їй не вистачає, аби прогодувати їхніх двох дітей, тепер живе в значно кращих умовах - вона справді навчилася заощаджувати й помирилася із заможним дідом, як вона каже, чи є й інші чинники? Що це за недобрі чутки ходять містом? Доки він воює з ворогом на чужині, щось страшне і вороже пускає коріння в нього вдома, тож порада: спробуйте по змозі не служити в окупаційній адміністрації. Бо розкішна, звісно, іронія: він воює з Османською імперією, а вона тим часом продає туди українських жінок.

Що ще сподобалося, крім нагнітання саспенсу і параноїдальної атмосфери:

* Це дуже феміністичний текст! Дістається всім вимірам патріархату - і домашньому, коли чоловіку дозволено цікавитися своїми дітьми лише абстрактно, а всі складні прагматичні аспекти їхнього вирощування покласти на дружину і слуг, і це подано не як норма, а як все-таки проблемка (оповідач підсміюється над тим, що герой, повернувшись після п'ятирічної відсутності, очікує побачити дітей досі немовлятами - і підсміюється над тим, що з немовлятами той, власне, теж не давав собі ради: Від'їжджаючи, він покинув їх майже немовлятами, крикливими, що часто плакали і причинювали родичам багато клопотів та невигод. Він тямить, що тоді в глибині душі навіть рад був подекуди, що може вирватися з тої "дитинярні", як звав своє помешкання. І в мріях його діти не грали видної ролі, блукали десь мов бліді тіні; він думав про них більше розумом, теоретично, та не любив їх так, як любиться живі, близькі серцю істоти). Дістається і, так би мовити, подвійним моральним стандартам - якщо чоловік ходить у бордель, то це норма, але проституйованих жінок всіляко засуджують, хоча цього ремесла не існувало б, якби на нього не було попиту, котрий не викликає великого осуду. Дістається і тому, як звужуються можливості жінки за патріархату - звичайно, ці жінки можуть бути менш моральними, менш освіченими, менш зарадними, але в них не було можливостей розвивати всі найкращі риси:

"Вихована в достатку і розкошах, в тісних середньовікових поглядах, здалека від дійсного життя і його боротьби, здалека від терплячих і упосліджених людей, відки ж могла навчитися співчуття до них? Не привикла до ніякої пожиточної праці, в часі своєї молодості на те тілько була приготовувана, щоби бути куклою, ідеалом, надземною істотою, божеством і забавкою мужчини, але не людиною, не горожанкою. Їй дали виховання релігійне, то значить, її вивчили катехізму, молитов, релігійних практик, але цілим вихованням, цілим життям, укладом, домашньою і шкільною традицією на-завсігди попсовано її етичні основи. А потім сталося те, що мусило статися!"

* Тепер я хочу цілий цикл детективів про поліцейського ревізора Гірша, бо Гірш шикарний, це теж прекрасна історія про те, як людина з упослідженого прошарку користається упередженнями проти неї собі на користь. Він грає роль, яку від нього очікують - ось він улесливий, ось він вдає, що для нього велика честь, що до нього заговорила БілаЛюдина(ТМ), а тоді, коли всі втратять пильність, "проклятий напівп'яний жид з покірного і заклопотаного жидка починає переходити в роль небезпечного противника, перед котрим треба матися на осторозі". І розкриває справу, яку розслідує. Це такий прекрасний, неоднозначний і ефективний персонаж, покручений, як деревце бонсаї, ксенофобним суспільством - хочу про нього більше.

* Я, звичайно, киянка й не дуже добре знаю Львів, але мені здається, що там дуже об'ємне й колоритне місто - я б пройшлася екскурсією за сюжетом роману, може, треба буде повиписувати назви вулиць і погуляти колись у наступний приїзд.

[Svieta · Rating 5 out of 5]

Я проковтнула її за вечір. І ще довго не зможу читати нічого іншого.

Як майстерно Франко нарощує динаміку. Як поступово змушує нас хвилюватися.

Як грається з нашими емоціями. Спочатку підозри, а потім співчуття до героїв.

А яка атмосфера старого Львова.

Я не хочу нічого розповідати, просто повірте, що вам потрібно це прочитати!!!

[Lada Moskalets · Rating 5 out of 5]

Франко майстерно грає на страхах галицького суспільства, дуже схожих на вікторіанське - невинна жінка, що виявляється причетною до організації жахливого бізнесу. Замість невинності - обізнаність у сексуальності, замість економності - вміння самій заробляти гроші. Публічний осуд, дуелі і посипання голови попелом. Але це все перевертається догори ногами, коли дочитуєш книжку до кінця і вона виявляється цілим емансипаційним маніфестом і звинуваченням галицького/вікторіанського соціуму у лицемірності.

[Anna · Rating 5 out of 5]

Настільки про феміністичний твір наскільки він міг бути у 1892 році. Відкрила заново для себе Франка, що тут ще скажеш

[Ivanna Velychynska · Rating 5 out of 5]

Для мене ця книга могла б бути бестселером як і багато сьогодні популярних книжок.
Що сподобалось? Та мабуть все по трохи, але найбільше тинятися вулицями Львова. Гарно прописані головні персонажі. Дуже багато різних обставин, дрібничок, що створюють особливий шарм історії. Як то кажуть Усе тут неоднозначно.
Під кінець вражає розв'язка. Якось не могла припустити, що Франко підніме цю важку тему.
Раджу почитати, бо читається швидко і легко. У свій час міг би бути оповіданням з розкладки на вокзалі для подорожі, щоб зайняти час в дорозі ;)

[Olia Tersina · Rating 5 out of 5]

Я наскільки впевнена в творчості Франка, що не сумнівалася, що ця історія буде цікавою та гарно написаною.

Дізналася про цю повість, коли була на спектаклі в театрі Лесі Українки, основою для якого була ця історія. До речі, спектакль цікавий, гарна постановка та чудово відтворює книжку.

А от і дійшли руки до книжки нарешті, і так, вона не така популярна як інші повісті Франка, думаю через основну тему історії, яка більше для розуміння дорослого читача. Але ця тема дуже актуальна в будь-який час.

Є багато незнайомих українських слів (характерні для того часу) як читаєш, але загалом сенс зрозумілий, і це не проблема читати цю книжку. Сподобалися роздуми головного героя, описи ставлення суспільства до людей, які вчиняють неприйнятні речі, автор гарно передає цю гнітючу атмосферу; фінал був логічним, і навіть є якийсь оптимізм у ньому для деяких персонажів.

Висновок: історія варта для прочитання та розуміння ідей та поглядів тогочасного суспільства.

[Olga Zakharchyk · Rating 5 out of 5]

Цю повість-детектив Іван Франко написав у 1982 році і навіть зараз вона є дуже актуальною!
Крім неперевершеного стилю написання, цей твір має цікавий сюжет і несподіване закінчення...
Було дуже цікаво спостерігати за розвитком сюжету!
Я рідко читаю українську класику... А дарма! Рада, що ця книга потрапила мені до рук👍 Щиро рекомендую!

[Yulia Solonets · Rating 5 out of 5]

Завжди думала, що за 200 сторінок не напишеш драму, а Франко зміг! і так все закрутив, і так навалив сірої моралі, що ці 200 сторінок ще й непогано обговорити можна. Досі повертаюся думками до морально-етичних питань цього твору.

[Nataliya Demchenko · Rating 4 out of 5]

Так дивно читати автора зі шкільної програми,якого я памятаю погано і лише як щось страшенно нудне.Так от,виявляється,що є цікаві твори,просто дітям таке читати зарано.Спочатку про те,що сподобалося.Цікавий сюжет,так без детективної інтриги,але присутня драма, коливання, спокута головного героя.Піднята важлива тема людського трафіку,та як чоловік може поводити себе дізнавшись про те,чим займалася його жінка і чи можна простити її,знаючи,що її спонукало на це. Мені здається,що по цьому твору вийшла б доволі непогана екранізація.Що не сподобалося-це мова, дуже складний діалект,дуже важко читати,навіть знання польської не завжди допомагають.Якась маніакальна зосередженність на всіх тих вулицях,по яких ходив головний герой,наче читач знає де це (нажаль сучасний не знає).Слабкість головного героя-на мою думку,хоча Анеля і займалася протизаконною работоргівлею і так мала знайти інший спосіб прогодувати себе і дітей,але вона робила щось,не закривала очі і не стогнала,вона просто ридала в подушку вночі,а вдень заробляла.В той же час чоловік воював,не надсилав гроші,навіть не думав як там без нього виживає жінка, ну і в перший же день по поверненню пішов к клуб до офіцерів.А те що він пів повісті страждав і вагався,то про це я взагалі мовчу.

[Yevgeniya Slozka · Rating 5 out of 5]

Прослухала в поїзді на одному диханні прямо.
Цікава мова, цікава драма. За три дні перевернулось життя у подружжя.
Їй не вистачило грошей, він не допоміг, ніхто не допоміг. Далі був кримінал.
Колись в школі ми читали цей твір і клас поділився на дві групи: одна наводила аргументи на захист Анелі, інша аргументи, що вона вчинила погано.
Я не перестаю думати, чи можна було вчинити по-іншому, який ще вихід.
Не виходить з голови, що її чоловік мав більше турбуватися про родину і брати участь у вихованні та утриманні дітей.

[Valentyna Merzhyievska · Rating 4 out of 5]

Іван Франко чудово пише, майстерно закручує сюжет, передає внутрішні переживання персонажів.

Обговорюючи цей текст у подкасті ПереФарбований лис ми говорили про суспільну етику і подвійні стандарти, про свободу волі і безвихідь, про перекладання відповідальності та стосунки на відстані.
Послухайте https://youtu.be/B0m7QLPBUp0

[Hanna Lysenko · Rating 5 out of 5]

4.5 з 5
Роман дуже чуттєвий, майстерно описано емоційні переживання героїв. Не можливо відірватися при читанні! Надзвичайно захопливо!
З точки зору сучасності, було складно зрозуміти деякі вчинки героїв. Проте, о боже, як то все захопливо описано! Раджу прочитати. Давно вже не знаходила класичного твору який викликав би у мене стільки емоцій!

[христя · Rating 5 out of 5]

Що ж… Це було емоційно, меланхолійно мальовничо та реально. Починаючи читати заглиблюєшся в цей чудовий колорит мови. Обожнюю. Іван Франко настільки влучно використовує епітети, що описана картина на папері з легкістю вимальовується в уяві читача. Досконало відпечатані емоції та глибокі почуття героїв. Це не реально, буквально відчувається як відтінки та тони тієї чи іншиї сцени змінюються. Як світло то теплішає, то холоднішає набуваючи біло-синіх кольорів. Це трагічна історія. Історія сімї, виборів та рішень, дій, оправдань та думок, купи думок, які ширяють в головах багатьох із нас. Чи перемагає любов усе? Зраду та наклеп на родину? Чи перекреслює огидний вчинок усю ніжність та відданість, що ви відчували до олин одного? А якщо, це «виправдано»?

“Що мала я чинити? Не хотячи викликати скандалу, як потопаючий бритви, я вхопилася того способу, який піддала мені Юлія. Я подала вид, буцімто склонююся до його бажань, запросила його, щоби бував у мене, та рівночасно я запрошувала завсігди кілька резолютних панночок з Юльциного пансіону.”

Що як людина була на роздоріжжі?
В цій короткій повісті, відкрито чимало проблем. Стосунки в сімї: відкритість і таємниці, щирість та приховування бридких суджень та вчинків які скоїв. Соціальних стан: статус важливіший за найближчих? Чи сожливо гроші стоять понад усе?
Страждання на самоті у власних думках: чи я сходжу з розуму, чи мені ввижається?

«Відки воно взялося? Вже сама о ся думка була скорпіоном.»
«…Капітан ішов не зупиняючись, судорожо стискаючи в долоні холодну рукоять шаблі. Боявся станути, зупинитися на хвилину, немов там за ним гналася якась марюка, що, аби тільки він зупинився, зараз його догонить і розшарпає.»
«Перша його думка була: «А може, се знов якась ілюзія?» Може, знов творю собі привид і опісля сам лякаюся витвору своєї
уяви?»

Сім’я. Заради сімейного воогнгища готові на багато. А може це всього лише гордість і людське «Я», яке знайде чимало доказів та виправдань аби досягнути свого комфорту. Аби бути на вершині, або хоча б старатися залізти туди. Насправді дужк багато думок щодо цієї повісті, мені сподобалось.

[Roman Trukhin · Rating 3 out of 5]

Яку першу емоцію викликає Франко? Безперечно безпросвітну нудьгу. Але в реальності, крім своєї інтелектуальної соціально-політичної снобістської літературної спадщини, він свідомо наклепав багато творів, щоб полоскотати нерви пуританської Галичини. Ну, бо якщо ти хочеш бути справді відомим письменником, то на високій літературі багато грошей не заробиш, а Франко із юності прагнув заробляти і жити виключно з літератури.

“Для домашнього огнища” саме така повість. Ну, дивіться: львівська порядна пані, поки чоловік воює з повстанцями в далекій Боснії, організовує із своєю спільницею в центрі Львова бордель, в який набирає бідних дівчат з галицьких околиць. А далі тих дівчат, що здібніші, переправляє правдами і неправдами в гареми і борделі Туреччини та Північної Африки. Чернівці, Румунія, Болгарія – перевалочні пункти. Дівчата не те, щоб пручаються, але навіть дуже “за”. Ну, бо за тих умов і обставин, для них – це такий собі виграшний лотерейний квиток. Все йде непогано до моменту, поки не повертається чоловік.

Якщо чесно, то це готовий сценарій для детективного психологічного міні-серіалу на Нетфліксі. Франко настільки живо і сучасно це описав, що впродовж сюжету не покидає відчуття, що “нічого в цьому світі не змінюється”. Я собі, наприклад, цілком реально можу уявити, що схожі речі можуть відбуватися сьогодні в будь якому місті України і не викликатиме здивування. Принаймні із сучасними ресурсами і моральним зсувом суспільства, організувати це набагато легше, ніж сто років тому в закритому традиційному суспільстві, де “всі наглядають за всіма”. Моралі не буде, буде захопле��ня талантом іншої сторони Франка – Франка, який вміє в популярне легке чтиво бульварних романів з патиною соціально-психологічної драми.

[Adelais · Rating 5 out of 5]

Людина вміла писати гостросюжетні повісті, протягуючи туди все вагоме і важливе, про що хотілося сказати. Це якщо коротко. А так - роман, заснований на реальному випадку того часу: ніжна дама і господарка домашнього вогнища, залишившись сама з дітьми, поки чоловік-офіцер поїхав далеко воювати і грошей не те щоб присилав, поплакавши, подумала та й організувала трафік сільських дівчат у закордонні борделі. Чоловік повернувся, взнав, не зрозумів, тут і почалася драма.
Не те щоб я тут бачу позитивних героїв, та й сама ситуація з тих, про яку радянські критики (прастітє) сказали б, що "автор займається нищівною критикою гнилих підвалин капіталістичного суспільства". А однак це все читається страшенно захопливо і з якоюсь загальною значущістю того, як написано і про що написано, і тому співчуваєш всім втягнутим поза власне головними героями. Класика, погоджуюсь.

[Ілля Смоленко · Rating 4 out of 5]

Спочатку дуже весела і привітна книга, яка до фіналу не залишить нікого байдужим. За сюжетом цікаво спостерігати, бо є деякі елементи детективу. Тому мене захопила ця книга. Естетикою вона нагадує твори 18-19 сторіччя європейських письменників. Це опис всіляких дрібничок, одягу… У цьому можна побачити, що Західна Україна сильно різнилася з іншою частиною України, вона жила багатше. Ще одна причина прочитати даний твір - це вишукана українська мова. Я дійсно отримав насолоду від неї.
Також це перша книга, яку я обговорював у книжковому клубі. Гарний варіант для відкриття нових сенсів книги.

[Tetyana · Rating 4 out of 5]

Чому така підприємлива жінка як Анеля, що здраво мислила і наскрізь бачила вчинки і мотиви, лицемірність інших людей, не мала іншого виходу, крім як застрелити себе?
Здається мені, що так себе жінка не поводила б, яка зуміла вибралася із нужди самотужки.
Чи її так вразила категоричність і осуд чоловіка? Чоловіка, якого вона не перестала кохати, хоч він був відсутній п"ять років, і фінансово майже не допомагав?
Чи може материнське серце пожаліло дітей, що ганьба матері буде переслідувати їх у суспільстві, і їм буде краще як її не буде?

[Данило Депутат · Rating 5 out of 5]

Чомусь розраховував, що читатиму цю повість довше, проте прочитав швидше, бо вона неймовірна.

Чоловіка не було вдома п’ять років — воював у Боснії. Повернувшись додому, побачив, що ніби все як завжди. Але щось змінилося, наприклад, поведінка дружини.

Не очікував, що книжка буде саме такою: і детектив, і соціально-психологічна драма.

Ще напишу: є такі прекрасні книжки, що не знаєш, що про них іще написати. Ця — з таких. Тому коротенький відгук вимучував із себе кілька днів.

[Diana Halunko · Rating 4 out of 5]

Почала читати, то думала буде якась класика, де пара перестала комунікувати через відстань, бо чоловік далеко. І що всі негаразди будуть від цього.
Прочитавши до кінця спочатку не зрозуміла, а ж потім завдяки коментарям я скалала 2 до 2. І зрозуміла, в які роки та про які роки була написана ця повість.
Подобається, що скрізь весь твір тримається інтрига, і лише в кінці все виясняється. Натрагічніше, те що дії в книгах таки мають наслідки і трапляється неповоротне та немає хеппі-енду.

[Marina Kolomiets · Rating 4 out of 5]

В цій збірці: «Для домашнього огнища», «Украдене щастя», «Терен у нозі», «Сойчине крило»

Майстерно написано, передані емоції та переживання головних героїв всіх творів.

Читалось мені важкувато, хоча сюжети цікаві з глибокими сенсами.

Серед українських класиків Франко не зовсім “мій” автор, і я ніби пробиралась через текст. Але я все одно рада, що прочитала.

[Viktoriia Shapovalova · Rating 5 out of 5]

Ця історія написана 1982 року. І стільки тем піднято! І війна, і військові, і як жили жінки, і яким ще доводилось самостійно виховувати дітей, і про батьківство є, і про проблему торгівлі людьми є. Усе помістилось у таку досить коротку історію. Я в захваті!

[Vittoriia · Rating 5 out of 5]

💔

[Maryna · Rating 5 out of 5]

Однозначно відкриття року - така динаміка, атмосфера, неможливо відірватись!

[Halyna Bereziuk · Rating 5 out of 5]

Як тонко написано, як багато різних переживань відкривається і багато запитань без відповіді.

[Maria · Rating 4 out of 5]

Не знала, що Франко писав феміністичні детективи.

[Oksana · Rating 5 out of 5]

Несподіване й захоплююче чтиво, хоч і 130-річної давнини. Франко сплів трилер, лав сторі, моральність, принципи і ще багато чого. І це все на основі реальних подій.
Кому не читати:
- хто не дуже з класикою
- хто не любить, як іноземні слова в текст вставляють, а за перекладом в примітки треба йти
- хто давню українську мову важкувато сприймає
- для кого Франко - це каменяр, а інші його амплуа то вже зайве

[Nadiia Marchenko · Rating 5 out of 5]

це вау!

[anna bobrovitska · Rating 5 out of 5]

Українська класика просто найкраща. Мені важко повірити, що ці теми, такий темп оповіді і динаміка писалися в 19 столітті. Вам це треба!

[Moonyfoxx · Rating 4 out of 5]

Демн, такої кінцівки я не очікувала

[Галина Степанюк · Rating 5 out of 5]

Надзвичайно сподобалась. Франко геній і нема на то ради. Треба читати і отримувати задоволення