Comédie d'anticipation, où une attaque chimique détruit Léningrad et, présume-t-on, l'humanité tout entière. Un savant réussit, grâce à une invention, à sauver cinq personnes, dont Adam et Ève, couple marié le matin même. Ils se retrouvent tous dans la forêt et tentent d'inventer une vie nouvelle.
Оглядываясь назад, видя последствия Первой Мировой войны, Булгаков понимал, подобного не избежать и в будущем. Человечество продолжит совершенствовать оружие, способное убивать людей массово. На полях сражений уже применялись отравляющие вещества, обеспечивающие возможность завоевания территорий с малыми потерями со своей стороны. Те футуристические фотографии, ныне нам доступные, кажутся взятыми из грядущих дней. Люди в противогазах взирают на приближение сил противника, впереди которых будто бы расстилается невидимый глазу газ. Ежели подобное было, значит оно повторится. Причём с таким размахом, что велика вероятность гибели всего человечества. И тогда вполне может оказаться так, что появятся те самые Адам и Ева, считаемые христианской религией первыми людьми, только на этот раз они будут единственными выжившими.
http://whatsread.pp.ua/work/9860 Шкода, що цей твір Булгакова наразі залишається маловідомим читачеві на відміну від тисяч оцінок, які виставили популярним прохідним речам. І нехай на даний момент його фантастична складова, на кшталт сонячного газу або антиотруйних променів винаходу професора Єфросимова, і здається такою, що не витримує жодної критики, але ж і за часів автора вона навряд чи мала більш реальний вигляд. Просто це антураж, другорядне тло, потрібне лише для вираження головного, що хотів донести автор. А що стосується суті, наповнення, то п'єса дуже насичена. Тут і пацифістські погляди автора, його лінія про те, що у війні на поголовне знищення людства немає тих, хто переміг, чи хто правий; що винахід, здатний захистити від катастрофи, треба віддати всім країнам, а не тільки соцтабору.
Просто блискучий пафос і карикатуризм у зображенні Адама, як партійного активіста; Дарагана, як червоного комісара. Їхня тупоумість і небажання зрозуміти, що не можна вести війну до останньої людини, неможливість піднятися над ідеологією до загальнолюдських цінностей і категорій. Навіть маючи борг врятованого власного життя, комуністичний фанатик, не роздумуючи, здатен відібрати життя у свого рятівника за ідеологію або за капсули з отрутою, бачачи наслідки її дії - порожні зачумлені міста. Але ні, воювати до останнього патрона і нести смерть на догоду світовій революції, нехай навіть не залишиться на всьому світі жодного робітника, селянина або революціонера! Ось цю атмосферу передано дуже талановито.
Є й критика радянської шаблонно-заполітизованої та відцензуреної донезмоги творчості: "Там, де колись виснажену землю борознили землисті обличчя селян князя Баратинського, нині з'явилися свіжі щічки колгоспниць..." (Це майже перший розділ🙂). Запитується, а в чому різниця, що щічки порожевіли, як були селяни кріпаками, так і залишилися? Але ж література...
У п'єсі багато символізму, наприклад автор наведених вище слів порівнюється з біблійним змієм-спокусником, хоча в другій половині твору він і відмовляється від комуністичної ідеології та підтримує Єву й нового Адама в їхньому прагненні почати просто жити. А реальним власником селян, що багаторазово борознять п'єсу, Булгаковим ставиться голова цензурного комітету, який захований за прізвищами декабристів...
Таким чином п'єса надзвичайно багатошарова і насичена змістом, і я б оцінив її ще на бал вище, якби не кінцівка, яка, в надії на пропуск цензурою, була віддана на догоду кон'юнктурі й тому вийшла змазаною і невиразною.
Тож, вважаю цей твір незаслужено забутим на тлі Майстра, Собачого серця..., а він нічим не гірший. Це навіть не п'єса, а просто якийсь сюрреалістичний треш, карикатура на радянську ідеологію і систему цінностей, якщо можна так сказати 🙂.