Деокупація. Історії опору українців. 2022

by Богдан Логвиненко

«Деокупація. Історії опору українців. 2022» — це збірка репортажів про поїздки деокупованими територіями України у квітні — листопаді 2022 року.

Головним у репортажах є голос та пережитий досвід героїв, з якими говорив автор, а також послідовний виклад подій (зміст книги побудований за хронологією того, як ЗСУ звільняли окуповані росіянами регіони).

Genres: Nonfiction, Ukraine, Ukrainian Literature, Journalism

280 pages, Hardcover

Published May 1, 2023

About the author

Author also writes under Bogdan Logvynenko

Український журналіст, телеведучий, редактор, громадський діяч.

2005-2010 – засновник медіа про культуру "Сумно?", менеджер гурту "Мертвий Півень", журналіст у таких медіа: "Газета по-українськи", "1+1", "XXL", "Книжковий клуб", "Телекритика", "Кореспондент", "Новинар", ведучий "Першого національного".

У 2009 організовував фестиваль "Антонич-фест" на честь українського поета Богдана-Ігоря Антонича. Того ж року вийшла книга казок з довгою назвою “Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Ґолля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича” у видавництві “Грані-Т”.

З 2010 до 2015 – організатор концертів та засновник агенції NaturalEast, що займалась експортом української музики до країн ЄС та турами експериментальних виконавців з країн ЄС в Україні.

В цей час Богдан здійснює декілька великих подорожей автостопом і стає відомим як тревел-блогер. Одна з подорожей – довкола Чорного моря, інша – довкола Балтійського. З 2010 року починає жити у Польщі, а з 2013 – у Південно-Східній Азії, повертається до України у 2015-му.

Станом на грудень 2015 року перебуває в Україні, робить виступи про сучасну журналістику і досвіди подорожей, готує до друку книгу історій з мандрів, веде проект «Перехожі з Богданом Логвиненком» на сайті «Українська Правда: Життя», пише для The Insider та інших видань, планує туристичні маршрути.

Квітень 2016 — початок презентації книги «Saint Porno», що видав Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» до шостого Книжкового арсеналу та тур містами України та Європи.

Починаючи з липня 2016 Богдан організовує команду для роботи над спільнотою Ukraїner, що згодом стає видавцем та починає видавати краєзнавчі, історичні та пізнавальні книжки про Україну.

Reviews

[Inna · Rating 5 out of 5]

«Підручники з української мови зі шкіл вивезли, натомість завезли свої. Щоб продавати щось, треба було мати дозволи, а без них – тюрма. Багатьох пересаджали. Ми в ЗСУ вірили більше, чим в Бога».

Книга, яку насамперед варто просувати для перекладів!
Репортажі, які мають бути прочитаними!

Коли я обрала цю книгу для читання, я назвала її щедрою порцією мазохізму. Але знаєте, принаймні ця книга називається «Деокупація», а не «Окупація», правда?

Попри певне травматичне повернення у минулорічні події, попри подробиці катувань чи приклади державних зрад, від цієї книги теплішає у грудях. У ній зібрано стільки історій простих нас, які усвідомили, що разом ми можемо все! Українські історії партизанщини, розвідки, порятунків та запаморочливої безрозсудності, що надають сил для подальшої боротьби. У 2022-му ми були ідеальним суспільством і ота пам’ять, на що ми здатні, залишиться у моєму серці.

[Vadym Didyk · Rating 5 out of 5]

"Деокупація. Історія опору українців. 2022" Богдана Логвиненка - книга з тієї ж когорти надважливих для сьогодення, як “Наше. Спільне” Тані Касьян (проговорення болючих тем війни і терапія) та "Щоденник окупації" Володимира Вакуленка-К. (до крику болючий щоденник вбитого росіянами дитячого письменника). Це свідчення проти геноциду українців росіянами, це історії, які повинні читати і відчувати всі ми, а особливо - наші майбутні покоління. Як мінімум для того, щоб не допускати ті помилки, які робили ми з вами, підпустивши ворога так близько до себе за ці 30 років.

Богдан Логвиненко разом з командою їздили деокупованими містами та селищами, спілкувались з людьми, які на власні очі бачили звірства росіян, і безпосередньо чинили їм опір. Зміст книги побудований за хронологією того, як ЗСУ звільняли окуповані регіони, тому поки читаєш, то ловиш сильні флешбеки. Від Київщини до Херсона.

Для мене ця книга про людей. Я читав про простих людей, але щоразу бачив перед собою супергероїв, які робили таке, що навіть важко уявити. Ризикувати, йти в тил до ворога, хитрувати без зброї проти десятків ворогів, так блефувати на межі життя і смерті, що здається, ніби це не реальність, а вигадка. Ніби сцеранист загрався. От як можна в перші дні війни утримувати позиції з кількома десятками мінімально навчених людей, які ще вчора були цивільними, намагаючись переконати ворога, що їх мінімум сотня професійних бійців?

Це історії про тих, хто або лишався вдома, або їхав на схід в той час, коли всі їхали на захід. Поки читав, то думав "Блін, про цього дядька треба, щоб зняли фільм. І про цього також! Ох, і про цю жінку ще!". Які там капітани Америки чи Халки, коли у селі Іванків є Ігор Ніколаєнко та Анатолій Харитинов, які зайшли в палаючий музей і врятували з нього цінні експонати?

Хороша робота від Ukrainer. Сильні репортажі, буду перечитувати. До речі, кожен розділ закінчується QR кодом, тому всі ці історії можна не лише читати, але і подивитись на Youtube.

Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі

[Yuliia Zadnipriana · Rating 5 out of 5]

Книга, що нагадує нам: наша сила — в наших людях. Під обкладинкою зібрано багато сміливості, мужності людей, завдяки яким зараз в моєму домі існує Україна. Важлива праця. Разом з тим, в деяких моментах відчувалось, що минув деякий час від написання, ото дух піднесення першого року війни, віри. Зараз це все якось інакше проживається.

[Antonina Maliei · Rating 5 out of 5]

Якщо є книги, які необхідно першочергово перекладати усіма мовами світу, то це «Деокупація», збірка репортажів Богдана Логвиненка зі звільнених від росіян земель.

Це картина спротиву українців, історії евакуйованих, в‘язнів та викрадених волонтерів. Але також це історія успіху та волі до спротиву, це розповіді звичайних цивільних, які віджимали в окупантів техніку і привозили російські танки на наші блокпости, демонстрували попри небезпеку чітку позицію і надихали своїм прикладом інші села та регіони.

Часто іноземці говорячи про війну взагалі не уявляють, що таке окупація. Бо картинка у книгах типу «Клуб любителів пирогів з картопляних лушпайок», де дія відбувається на окупованому німцями острові Гернсі, не така вже і страшна. Та, на мою думку, навіть ті європейці, у кого в пам‘яті залишилась окупація їхніх земель німцями не дуже уявляють, що таке російська окупація. Бо німці часто нормально ставились до місцевих. Тому подекуди від «простих людей» і лунають заяви: віддайте території і зікінчиться війна.

Натомість російська окупація це обов’язково терор, тортури і масові вбивства. Це коли вийшовши на вулицю людина боїться підняти очі, бо за неправильний погляд її можуть розстріляти. Або попадеш під фільтрацію: «Фільтрація - це форма постійного терору місцевого населення, коли сам вихід на вулицію вже є постійним ризиком». Так під різними приводами зникло без сліду багато людей, про яких досі нічого невідомо.

При цьому на окупованих землях усе одно люди умудряються підривати окупантів і знаходиться багато охочих, які допомагають своїм. Як от Ваня на Сообожанщині, який вивозив цілі родини на українську територію. Нарешті йому сказали на російському блокпості, що ще раз побачивши пристрелять. Діставшись додому Ваня змінив спортивний костюм на новий: «Все, я замаскірувавсь, перевдівсь, можу знов їхать».

Або ось приклад, від якого перехоплює подих - в Балаклії студенти, не зважаючи на небезпеку, залізали на вантажні вагони, де ловив хоч якийсь зв‘язок, щоб скласти іспити в український Університет. Один з таких учнів, Артем Назаренко згадує, як почався обстріл і він гукав другові, щоб той швидше злазив, бо буде біда. На що почув: «Чекай, зараз, я тільки українську доскладу».

А ще в книзі у кількох місцях висвітлено, як фейсбук видаляє пости українців, приглушуючи наші голоси і допомагаючи росіянам вести цю війну. Це взагалі дуже цікава і важлива тема, яка чекає на своє журналістське розслідування.

[Tetiana Dzhyhar · Rating 5 out of 5]

Страшна, темна, світла і обнадійлива книга водночас. Для того щоб пам'ятати, і для того щоб вірити. Дякую команді Ukrainer за колосальну роботу.

[Mads Floyd · Rating 4 out of 5]

I believe that for anyone who hasn’t traversed Ukraine and heard such stories directly, this book will be both shocking and riveting.

[Mykhailo Granik · Rating 5 out of 5]

Ситав цю книгу зранку і ввечері, щоб починати і закінчувати день ненавистю до їбаної русні

[Anna Kabatova · Rating 5 out of 5]

Перша дочитана в 2024 році книжка, here we go.
Дуже символічно, насправді, було її дочитувати - про деокупацію півдня, про опір та незламність людей - поки ППО відпрацьовувало по літаючим "пушкіним" та "достоєвським". Такі ось реалії.

Насправді, маю визнати, що дуже правдивими виявились слова в анотації - "це водночас фіксація трагедії окупації та неймовірні історії хороброго опору". Тут описується багато жахів, які довелося пережити окупацію - тут дізнаєшся, що смерть - не найгірше, що може з тобою статися. І я сподіваюсь, що майбутні покоління прочитають цю книжку - цей raw material, без жодних прикрас росіян, жодного виправдання та прощення - щоб "ніколи знову".

Це одна з тих книжок, в яких інколи важко стримати сльози - десь від поганого, а десь - розчулюєшся від гарного. І хоча розумієш, що цей "щасливий фінал" деяких історій умовний - бо ж війна триває, все одно приємно, що хоча б в тій точці часус він таки був "щасливий".

Доволі цікаві рефлексії часом трапляються від автора - втім, повторювати їх тут не буду, бо до схожих думок ми або дійшли вже самостійно, або точно їх чули з медіа. Не думаю, що ці історії можливо осягнути, сповна осмислити, адже ми все ще знаходимось в епіцентрі історії. Але дякую команді Ukraїner за документування.

[Ihor · Rating 5 out of 5]

Важлива книжка й корисна читати, що українцям, що закордоном.

[Coffee & books · Rating 5 out of 5]

This is a must-read, without any doubt. I'm glad I was able to buy it, when I was in Ukraine, and I hope it will be widely available outside the country as well.

The book offers a complex view of the war, of occupation and resistance and collaboration, of values and priorities. I loved it and I highly recommend it.

[Gremrien · Rating 3 out of 5]

“У кабінеті Ігоря Угнівенка висить дерев’яна мапа України з двома вирваними регіонами:
— Крим і Херсон вони забрали з собою, а всі інші шматки розкидали по кімнатах. Ми все зібрали докупи, а Крим уже замовили. Ось-ось прийде.”

Another reportage book about our current war.

I had high expectations for it, as it is a publication by “Ukraїner” who usually create famously beautiful books of excellent quality, a real treasure for the bookshelves of any Ukrainian. “Ukraїner” is well-known due to their attentive and deep exploration of our culture, so I thought that such a book about our “deoccupied” local communities might be a gem.

First of all, it should be said that the title is misleading. I thought that it would be mostly about life in freshly “deoccupied” cities and villages, i.e., observations about the restoration of normality and, probably, about the investigation and elimination of devastating consequences of the Russian occupation. (Do you know that there is no Ukrainian word “деокупація,” right? The correct term would be “liberation,” “звільнення” or “визволення.” The use of this recent neologism deliberately focuses our attention on the fact of occupation, as it is not recognized as such by the occupants themselves and many of their collaborators. It’s a very sad thing that we should focus on this today…)

However, the book (as the large reportage project based on which the book was created) represents mostly the events that were happening DURING the occupation (fighting strategies our defenders used, elements of guerilla resistance, sufferings of local residents, etc.) and only partly shows us something from the life AFTER the occupation. I would know it already if I paid attention to the subtitle: “Історії опору українців. 2022.” The primary reportage project on youtube, “Деокупація,” also consists of episodes called “Як Тростянець чинив опір окупації?”, “Як Суми чинили опір окупації?”, “Як Сіверщина чинила опір окупації?”, etc.

Also, this book is nothing like all the previous “Ukraїner” books: no large exquisite photos, no cultural explorations, no high quality of the edition; it’s a very regular reportage book with mostly text and some small black-and-white photographs (partly useful but mostly not especially appealing or informative overall), i.e., a book to read once and forget about it rather than a “collectable edition.”

I liked some of the stories, especially those that reflected something from the “regional character” of the place/community or certain remarkable people. For example, about life in the Kharkiv subway, or the story about a very contradictory personality, Любов Злобіна (Мала Рогань), or this one:

“Козача Лопань всіляко опиралася окупантам: люди передавали дані Вячеславу й команді, а ті — ЗСУ.
— За сім кілометрів від нас — селище Ветеринарне, ворог звідтіль наносив удари. Ми спершу не розуміли, звідки він б’є. Місцеві люди сідали на велосипед, приматували удочки — якоби на рибалку. На свій страх і ризик їхали понад ставками, понад лісками. Виглядували, що звідки стріляє. Потім поверталися в Козачу Лопань й телефонували нам. Допомагали навіть діти: дві дівчинки-підлітка ходили по совхозу, видивлялися, де техніка: куди переганяють, в які ангари ховають. Передавали нам через інформатора, і ЗСУ наносили удари по цілях.
Біля нас пригальмовує старезна «Лада». Виходить старший чоловік, усміхається золотозубо, тисне нам руки.
— Це Ваня, герой наших днів: під окупацією вивозив людей із Цупівки, — відрекомендовує Вячеслав чоловіка. — Росіяни його зупиняли, роздягали, шукали свастику…
— Прівєт! — каже Ваня.
З окупованої Цупівки він під обстрілами вивозив на «Ладі» не тільки людей, а і тварин.
— Разом із головою, додавай. Голова учасником був… — Ваня намагається подякувати Вячеславу, а той веде розповідь далі:
— Отож росіяни шукали українські наколки, а Ваня — весь у мастях! Не раз в местах був нє столь атдальонних (йдеться про в’язницю. — ред.). — це його й закаліло там, він не з трусливих. Проїжджаючи російські пости, скандалячи з ними на свойом язику, об’ясняв їм, хто вони такі і що вони тут роблять. Забрав десь пів сотні людей, вивіз – стариків, дітей собак, хом’яків. Допомагав розвідникам, виявляв міни. Сусід мій!
Вячеслав розповідає, що Ваня евакуював з окупованої Цупівки і його батька. Для цього провели цілу операцію — батька також могли шукати. Раніше російські військові вже приходили до нього й заборонили покидати дім:
— Взяли його під контроль. Батько телефонує: «Синок, мабуть, всьо, повезуть». Я розумів, що батька стратять, часу не було. Визвали Ваню, разом з ним доїхали до Прудянки, польовими дорогами пробралися на Цупівку, вичекали. Наші військові артилерією попрацювали трохи, загнали орків у нори. Під шум артилерії Ваня на машині, пробираючись через поля, через міни, вискочив. Потім ще вивіз мого двоюрідного брата, кучу дітей і стариків.
А розмова Вані з росіянами закінчилася тим, що його відпустили з умовою: ще раз потрапить їм на очі — розстріляють. Та чи це б його спинило? Ваня одягнув інший спортивний костюм і каже: «Всьо, я замаскірувавсь, перевдівсь, можу їхать знову».
Ще вчора сюди, прямо по центру селища, прилітали і касети, і «гради», і артснаряди. Тож тиша, яка зараз стоїть у Козачій Лопані, — оманлива.”

or the little story of this guy:

“На центральній площі Херсона, площі Свободи, до нас під’їжджає Сергій Володкевич із роти поліції особливого призначення. Його позивний — Старий. Він родом зі Станіслава — села поруч із Херсоном. Кремезний, накачаний, говорить не дуже зв’язно й постійно повторюється. Стресує від увімкненої камери й боїться сказати щось не те (в житті багато матюкається). Сергій був у підрозділі «Беркут», який під час Євромайдану в 2014 році бив і вбивав протестувальників. Під час Революції гідності проросійський президент Янукович утік до Росії. Ця ж країна невдовзі розпочала війну проти України, щоб завадити їй інтегруватися до цивілізованого світу. Хтось із «Беркута» втік до Росії, хтось сів на лаву підсудних, але є й такі, як Сергій — хто пішов захищати країну від зовнішніх ворогів, маючи темне минуле в підрозділі, що був відомий боротьбою з «ворогами» внутрішніми.
Старий разом із 28-ю окремою механізованою бригадою імені Лицарів Зимового Походу зайшов у Станіслав і Олександрівку. Він показує нам відео на телефоні, як у своєму рідному селі знімав російський триколор і повертав український стяг. Навколо — десятки станіславців, які радіють, вигукують «Слава Україні!» й усіляко підтримують українських військових. Уже за день Сергій так само вчинив на центральній площі Херсона: із бійцями 28-ї бригади зняв російський прапор над будівлею держадміністрації і встановив наш стяг, який і зараз там. На дах підіймалися пожежною драбиною, аби не заходити в приміщення, що могли бути замінованими. Каже, пережив неймовірне відчуття повернення додому. Здавалося, це сниться: всі рідні місця навколо, до яких так довго неможливо було дістатися через окупацію, знову досяжні. На прапорі, що замайорів над ОДА, — автографи бійців, які його підіймали і брали участь у звільненні Херсона. Серед них є і підпис Старого.
— Люди плакали, обнімали, цілували, йшли з квітами — і діти, і дорослі, — каже Сергій. — Я не чекав аж такої зустрічі, у самого сльози на очі вийшли.
Але спершу херсонці не могли повірити своїм очам і питали: «Ви точно українці?». Військові відповідали: «Так!». Люди у відповідь: «Скажіть “паляниця”».”

However, mostly I was reading it and wondered: why does it feel so dry and uninteresting? what is wrong with this book? (or with me?!) All these stories are really great, telling us about incredibly brave, kind, heroic, beautiful people, and how can it be that reading about them is perceived more like a chore? The photographs were also fretting me; they illustrate the stories and people correctly but they looked like small and randomly chosen pictures from some larger documentary collection, included in the book in black-and-white reproductions of such poor quality that you often do not even understand what is shown there and why. The lack of color was also quite annoying, as it was obvious that the color was important there (like in one of the last pictures with an old man in liberated Kharkiv who proudly wears blue-and-yellow ribbons — I mean, I KNOW that they are blue-and-yellow ribbons and I understand the significance of this but they are just a grey “something” on his chest on this picture…).

I understood the problem only when I tried to scan one of the QR codes accompanying almost all chapters (I usually do not do this, because it feels like a waste of time and an unpleasant disruption of reading). The QR code led to a video episode that was made originally within the large documentary project “Деокупація” published on youtube gradually while more and more of our territories were liberated. The videos were the primary product, and the book was written as a very abridged and schematic transcript of these videos, and this is why you don’t feel the soul and spirit of the initial reportage there. It just was never meant to be represented as a book in the first place!

I haven’t watched the videos yet, because somehow I have never seen any mentionings of this project before and I even cannot find now a link or a separate playlist with all these videos collected together, but they look very interesting to me (really cool, creative, and inspiring a lot, nothing like this lackluster book), so I made the list myself and will watch them one by one gradually. (The book covers most of these stories, with the exception of the latest ones, but, as I said, each one looks absolutely gorgeous in video and left mostly very pale impression as text for me.)

Як Тростянець чинив опір окупації? | 1 серія Деокупації
Як Суми чинили опір окупації? | 2 серія Деокупації
Як Сіверщина чинила опір окупації? | 3 серія Деокупації
Як Москалі чинили опір окупації? | 4 серія Деокупації
Як Чернігів чинив опір окупації? | 5 серія Деокупації
Як Харків чинив опір окупації? | 6 серія Деокупації
Як Мала Рогань чинила опір окупації? | 7 серія Деокупації
Як Гостомель чинив опір окупації? | 8 серія Деокупації
Як Кухарі чинили опір окупації? | 9 серія Деокупації
Як Куп’янськ чинив опір окупації? | 10 серія Деокупації
Опір Дергачівської громади. Крали танки, звільняли власну матір | 11 серія Деокупації
Опір Вовчанська. Як наші вийшли на кордон РФ | 12 серія Деокупації
Як Балаклія чинила опір окупації? | 13 серія Деокупації
Як Ізюм чинив опір окупації? | 14 серія Деокупації
Козаровичі. Підірвати дамбу, щоб врятувати Київ | 15 серія Деокупації
Як Херсон чинив опір окупації? | 16 серія Деокупації
Звідки починалося звільнення Херсона | 17 серія Деокупації
Як Святогірськ чинив опір? | 18 серія Деокупації
Як Лиман чинив опір? | 19 серія Деокупації
Слобожанський контрнаступ ЗСУ і звільнення Куп’янська | 20 серія
Звільнення півдня. Як Чкалове чинило опір? 21 серія Деокупації
Звільнення півдня. Як Олександрівка чинила опір? | 22 серія Деокупації
Контрнаступ ЗСУ: як звільнили Нескучне, Благодатне й Макарівку | 23 серія Деокупації
Контрнаступ під Бахмутом і життя в прифронтовому Краматорську | 24 серія Деокупації
Контрнаступ на півдні та звільнення Роботиного | 25 серія Деокупації
Деокупація Андріївки та оборона Часового Яру | 26 серія Деокупації
Бої на бахмутському напрямку та звільнення Кліщіївки | 27 серія Деокупації

*






[image error]







Compare the above photographs on this last page from the book with screenshots about the same city (Kherson) from the respective video:















And all the talks with people are so interesting and full of awesome details on the videos — nothing like those dry and short dialogues in the book…

So yeah, it’s not a bad book but it is a very bleak representation of the real spirit and richness of “Ukraїner”‘s reportages, and I insist that you watch these videos before or after reading the book (and you easily can do it instead of it).

[Aneirin · Rating 4 out of 5]

Nataliia Grydasova's translation from the Ukrainian into English reads very well. The English edition has an introduction by human rights activist Oleksandra Matviichuk who highlights that there is a pattern over years leading up to what Bogdan Logvynenko's reporting from travelling Ukraine in 2022 reveals about russian occupation.

Logvynenko has written an important document taking eye witness accounts of Ukrainians living and resisting under russian occupation, and bearing witness himself to the evidence of russians' crimes.

[Andr K · Rating 5 out of 5]

Чудово книга про деокуповані території, боротьбу та життя людей під час окупації.
Єдиний мінус книги, що я очікував більше оригінальних історій, а так маю збірник відео Ukraїner у текстовому вигляді. Але все одно цікаво і раджу всім.

[Olenka Kuzhel · Rating 3 out of 5]

Чудова ідея книги, але не зрозуміло чому автор обрав саме цих людей для інтерв’ю. Кожне деокуповане місто змалювання з точки зору однієї/ двох людей.
Більше того, інтервʼювати людей які не були під час окупації в місті здалось мені дивним.

[Dara · Rating 5 out of 5]

Чудова збірка репортажів. Радію, що автори зібрали не лише "вичищені" історії, а вирішили подавати свідчення так, як їх отримували — неоднозначними, складними.

[Olena Ursu · Rating 5 out of 5]

Книга, яку боляче, але необхідно читати. Історії опору українців ворогу, історії звільнення міст та територій, конретних малих і великих громад. Історії про нищення всього українського та бажання його зберегти і відновити. Також і суперечливі приклади людських історій на окупованих територіях, яку спонукають думати про те, як українці житимуть далі разом, як ефективно документувати воєнні злочини та відновити справедливість. У той же час, сміливі історії про повернення українського прапора. Це також історії про те, щоб не забувати про подвиг тих, хто віддав своє життя за вільну Україну.