Моторошно, символічно, закономірно. Але надто райдужно-повчально в кінці.
(і без останнього тому історія незакінчена, і краще б його так і не було).
❤️Про що манґа?
Космічні мародери знаходять рештки пасажирського лайнера із диріщами у обшивці і вирішують його обшукати в надії знайти щось цінне і продати по спекулятивній ціні. Але першим, що вони знаходять — це щоденник когось з пасажирів. Далі історія розгортається у двох площинах: тут і зараз, де трійко мародерів нишпорять рештками корабля, і там колись, у останні дні його загибелі, про що мародери читають у щоденнику (іт'с соу к'ют до речі: космічні мандрівки на повний зріст, а щоденничок ведеться ручкою на папері).
💔Моторошності сучасній площині додають дивні звуки, що їх видає цей "Левіафан" (прекрасна назва!) і підозра, що вони на кораблі не одні.
❤️🔥Історія з щоденника просто уся моторошна, адже там після влучання метеоритів лишається ціла тільки пасажирська капсула, де кисню вистачить на 48 годин, і де перебуває купа школярів із лише двома дорослими. Але є кріокамера, що дасть змогу вижити в очікуванні рятувального загону. От тільки вона одна, а школярів товпень. Як ви розумієте, голодні ігріща стартують через 3...2...
💌Чудові (хоча й не нові) філософські ідеї "хто має право вижити?", "чиє життя важливіше?", "чи здатні люди на самопожертву?" та "що означає залишитися людиною?"
💌Цікавий (хоча й не новий) спосіб показати, як швидко злітає весь гуманістичний лоск і вмикаються виключно первинні рефлекси.
💌Очікувана поведінка підлітків й виправдання, які вони собі миттю знаходять.
✈️Коротше, все було прекрасно у першому томі. 5 "великих китів" з п'яти, захват та нетерплячка в очікуванні другого.
📆У другому томі почалося вже спрощення основної філософської думки. Психологізму вже немає як такового, виключно схематизація та гіперболізація заради показати, що ксенофобію до будь-чого можна роздмухати буквально з пилинки. "Він вчився в нашій школі лише зі старших класів, а значить чужинець, ату його, ату". Ось так легко.
🗝Це, звісно, все зрозуміло і тим більше яскраво наскрізні алюзії на "Володаря мух" (із буквальним втіленням копій з ножів) досить чітко натякають, що автор хотів сказати, але блін. Навіть у Голдінга між втратою цивілізованої подоби та переходом до чистого тваринницького виживання пройшло більше часу. А тут наче рубильником махнули — хоба! і вже всі миттю за три хвилини перетворилися на дикунів із обглоданими кістками ворогів, вплетеними у заросле космате волосся. Не вірю. Мінус один "великий кит" з п'яти, другий том отримує лише 4 зірочки.
🍆А про третій я навіть казати не хочу. От правда. Таке напруження й очікування кривавої розв'язки і такий слащаво-повчальний пшик в кінці — це просто жах. Так і хочеться сказати автору "незалік, йди переписуй!". Два "великих кита" виключно за криваві сцени, які все ж таки були на початку третього тома.