Лексикон таємних знань

by Taras Prokhasko

Проза Тараса Прохаська правду досконало імітує. Зрештою, вона сама є правдою, якщо тільки мати силу сприймати буття так, як сприймає його Прохасько. Бо це надзвичайно болісне відчування, призвичаєння до нестерпності аж в такій мірі, що породжує легкість передсмертного марева. Це зосередженість на найнезначніших змінах (тропізмах) довкілля, загострення погляду, характерне хіба що для галюцинованої свідомості, проникнення в приховану натуру справ. Звідси — парадоксальне поєднання абсолютної свободи і непереборної приреченості, простоти і переускладненості, задоволення і відрази.

Genres: Fiction, Short Stories, Ukrainian Literature, Ukraine, Contemporary

192 pages, Paperback

First published January 1, 2003

About the author

Taras Prokhasko studied Biology at Lviv University. He has worked as a radio operator, an editor, a bartender, the host of a radio program, a forester, a teacher, a gallery proprietor, a screen writer, a video operator and a gardener. For the past ten years he has worked as a journalist. He is the author of Inshi dni Anny (Anna's Other Days, 1998), FM Halychyna (FM Galicia, 2001), Neprosti (The UnSimple, 2002), Leksykon tayemnykh znan (Lexicon of Secretive Knowledge, 2005), Z tsyoho mozhna bulo b zrobyty kilka opovidan (Could Have Made a Couple of Stories from This, 2005), and Port Frankivsk (2006). He has also published a number of books in his Inshiy Format series featuring interviews he conducted with leading Ukrainian intellectuals. Several of Mr. Prokhasko's books have been translated and published in Poland, Russia and Germany. His novella Necropolis and novel The UnSimple have been translated and published in English. Taras Prokhasko is the recipient of the Joseph Conrad Award (2007) as well as Korrespondent magazine's Best Ukrainian Book Award (2006, 2007).

Reviews

[Anastasiia Mozghova · Rating 5 out of 5]

мені гірко усвідомлювати, що я то тут, то там втрачаю здатність помічати, відчувати та зберігати щось швидкоплинне та малопомітне, але дуже суттєве. Прохасько - найкращий вчитель, хоча в жодному разі не обирає цю роль для себе. він просто існує, спостерігає, записує, а далі - ти сам обирай, як тобі бути.

[Valeriya · Rating 5 out of 5]

читаючи прохаська, ніби завжди читаєш одну і ту саму книжку, той самий сюжет з різних оптик і кутків, з сонячної і тіньової сторони, чуєш однакову історію, розказану з різних уст, щось фольклорне, міфологічне, що мутує і видозмінюється в залежності від оповідача – і це неймовірно добре. якщо подобається прохасько, звичайно.
все це нюансне споглядання почуттів, процесів, просторів під мікроскопом, ботанічність і магія світу, детальна і особлива, ледь не словниково-синонимічна, мова (що цікаво, попри кількість слів і занурення в лексику, кожне слово – на своєму місці, жодне не зайве).
мені настільки імпонує його метода письма, густина тексту, і я б сказала, що це густина десь липового меду – трошки в'язнеш і трошки в'яже, насиченість повітря цигарковим димом, запахом пізніх яблук, осіннього листя, терпкого вина, що в кожен текст пірнаєш і він наповнює легені.
вже колись казала, що проза прохаська – це методичка до натхненного життя і «лексикон таємних знань» тільки доповнює це враження.
не візьмуся судити про жанровість, бо він одночасно все і нічого, поза усім. класична для прохаська відсутність сюжету, образність і біологічність.
я б сказала, що цей текст осінній. якби мені потрібно було окреслити жанр.
його анни, які перетікають із книжки в книжку і довершують, доповнюють одна одну. я могла б подумати, що це сюжет, який передує «непрОстим», але я про це не думала.
найкраще читається на вже осінньому літньому майданчику під класичний джаз з саксофоном і, обов'язково, щоб хоч раз опалий листок приземлився на маківку (мій експіріенс).

навіщо читати? щоб відчути осінь повноцінно, потонути в доброму письмі, захотіти міцної кави, сигарети і яблук. отримати банальну насолоду від прохаськової прози, зустріти анну і себастьяна, задуматися над перепрочитанням «непрОстих», розворушити те всередині, що завмерло з початком осені.

[Yula Radchenko · Rating 4 out of 5]

4.5 ⭐️

Як же Прохаського пишее 😍

[Настасія Євдокимова · Rating 5 out of 5]

Це було не перше прочитання, але дуже правильне, у два підходи. Спершу взялася за книжку, щоб швиденько її проковтнути й бігти далі - це була моя стратегічна помилка, бо як радить у передмові до першого видання Іздрик - "читати повільно, якомога повільніше". І справді: щойно я зупинилася, закрилася з книжкою у кімнаті, відклала телефон - вдалося зануритися у світ. Офіційно: Прохасько не для читання у метро!

Головним відкриттям стало те, що всі герої у той чи інший спосіб ведуть щоденник, роблять нотатки, фіксую своє життя. Якщо під час поспішного читання мені здавалося, що всі тексти цієї книжки про осінь, то під час сповільненого, я зрозуміла, що вони насправді про літо. Потребу зафіксувати найважливіше (спогади про людей) і зберегти літо (зібрати гербарій). Літо - це час вакацій і ревакацій, "літо є тим, що не забувається". Маркус Млинарський із "Некрополя", наприклад, вів щоденник і фіксував, що відбувається у дворі, навіть якщо зміни були невловимими, а друзі намагалися підлаштувати якісь події, щоб Млинарському було що зафіксувати. Проте помічати ледь невловимі зміни й мати чіткий фокус щоденника - це теж те, чого хочеться прагнути. І того, щоби зафіксувати літо. У його найменших деталях.

[Evgen Novakovskyi]

ви вже мені пробачте, але коли в очі впадає оця ГРА СЛІВ по типу “Від чуття при сутності”, рука сама тягнеться до обличчя 🤦‍♂️ тобто, як розумієте, метчу не сталося ще зі змісту, а після декількох прочитаних оповідань замість відгуку захотілось написати щось подібне:

на обкладинці написано: книга зацікавить вибагливого читача, спраглого естетичного інтелектуального читання. та камон! давайте відверто: зацікавить інфантильного читача, спраглого (псевдо)інтелектуального претензійного читання.

або:

— мам, купиш Борхеса?
— в нас є Борхес вдома.

або:

шурхотіло плетиво, множилось мереживо гілками, колишніми кронами, нутром житана і голуаза, просотувалося непроглядним димом від палахкотіння палого листя і тліну тютюну, підіймалось і розчинялось в повітрі падолиста, пахло меленим зерном, порохом, часом і ностальгією та неконтрольованою, екзальтованою, опосередкованою male fantasy про масажиста, що може, але не завжди хоче, доводити будь-яких жінок зі свого минулого, теперішнього і майбутнього такими майстерними руками до оргазму, змушуючи згоряти від заздрощів самого Треваньяна.

але сторінка за сторінкою, Дерріда за Гайдеґґером, неймдропінг за оверсінкінгом і втягнуло-всмоктало-всотало, бо коли ж натрапляєш на фрази на кшталт:

Йому вже минуло тридцять, коли стало дивовижно незатишно зовсім не знати рослин, ніби не розумієш мови, котрою говорять до тебе.

або:

Останнє, що можеш втратити — то здатність втрачати, а це вже приводить до здобутку, котрий знову можна втратити.

або:

Всі лампи у подвійних умбрах. Перша шкляна, а друга з листя і гілок. Бо ліхтарі дісталися до крон, а крони розрослися на ліхтарні. Тому — найяскравіше світло всередині сферичних лип.

…то розумієш, що зроблено таки добре, спостережливо, просто, можливо, в настрій (у вік?) не поцілило, бо, щось якось станом на сьогодні в цих текстах забагато кави, сиґарет [sic] та випнутої не-для-всішності як на мій смак 🤷‍♂️ можливо, колись…

або: наступного переступного року.

або: в іншому житті.

але скоріше за все: вже ніколи.

[chottomatoes · Rating 5 out of 5]

мабуть, одна з кращих книг мого року

[Олена Гриньків · Rating 5 out of 5]

Таки воно. Не більше і не менше, а саме те, чого очікувалось. Книга настільки чудова, що навіть не хочеться її рецензувати. Тим більше, що все про неї вже сказав у передмові Іздрик. Мова – неперевершена, тому навіть дивно, що вдалося знайти таке в сучасній українській літературі. Проза Прохаська – це ніби реінкарнація класичного модернізму в постмодерну добу, що дуже і дуже незвично, але й приємно. Більше нічого не напишу. Лише читатиму.

[Oresta · Rating 5 out of 5]

коли тобі тривожно, погано і ти на дні, вертайся і читай Прохаська з його станами,
феноменологією, рефлексіями, ти завжди знайдеш там щось для себе !

[Крістіна Золотарьова · Rating 3 out of 5]

ніжно люблю тексти прохаська за витонченість, красивість та ботанічність. наприклад, такі мудові оповідання, як пара перших та останнє у цій збірці. решта просто пройшла повз красивим паттерном і, на жаль, не зачепила.

[Oleksandr Yelyseiv · Rating 5 out of 5]

Проза Прохаська дає мені надію, що я не топографічний кретин.

Якщо ти йдеш вулицею в один бік і раптом розвертаєшся туди звідки прийшов, і бачиш абсолютно іншу вулицю, ніби вперше, —— то це не з тобою щось не так, то лиш множинність площин одного ландшафту і то є нормально.

[Serhii Povísenko · Rating 4 out of 5]

Прохасько це мова осені

[Galina Kravets · Rating 3 out of 5]

Я читала збірку оповідань від ВСЛ.
З усіх цікавими для мене були лише два "Увібрати місто" "Лексикон таємних знань", їх принаймні я зрозуміла.
Два оповідання залишилися для мене недочитаними – я втратила інтерес вже після кількох сторінок. Ще три оповідання виявилися настільки складними для сприйняття, що я не змогла їх зрозуміти і переказати навіть приблизно.
Змушена визнати, що моя інтелектуальна готовність не співпала з рівнем цієї книги.

[Book Princess (Anastasia) · Rating 3 out of 5]

Безперечно проза Прохаська заслуговує на увагу тих, хто по-перше є поціновувачем постмодерну, а по-друге тих, хто від неї не чекає сюжету, хто кайфує від образів, створених автором, від присутності "примарних персонажів", від сенсу, що ховається так далеко, що нерідко пересічний читач його просто не бачить :) Це було моє перше знайомство із творчістю Прохаська і якщо подальші книги схожі на цю, тоді поки що я знайомство із ними відкладу.

"Лексикон таємних знань" - збірка повістей та оповідань. Всього їх у книзі сім. Та найбільше мені сподобалися три останні оповідання. Бо там був сюжет :) Якби ж іще мене хтось попередив про особливість прози Прохаська, я б поставилася до неї по-іншому, читала б по-іншому. А так - я півкниги намагалася дійти до розуміння тексту, який, як на мене, ні у що не складався. Звісно, я кайфувала від неповторних образів, але в деяких оповіданнях, як на мене, це був просто їхній перелік. Вони були невзаємопов'язаними шматками клаптикової ковдри, що розлетілася на дрібні шматки. Іноді мені здавалося, що я знаходжуся в когось в голові і бачу його галюцинації від куріння сиґарет (а "примарні персонажі" курять їх одна за одною) чи прийому якихось наркотичних речовин. Образи тоді неймовірно швидко і страшенно різко змінюються.

Для себе я зробила висновок, що не фанатію, не кайфую чи входжу в екстаз від прози Прохаська, бо надто багато незрозумілого там для мене. Але, тим не менш, не виключає можливості, що перечитаю книгу через років 10-20. Можливо тоді відкриється для мене весь сенс теперішнього нерозуміння безсенсової сенсовості. Якось так :)

[Andy · Rating 5 out of 5]

певно найатмосферніше читання в дорозі, в потязі, в на диво затиштому, тихому плацкартному вагоні з теплими осінніми пейзажами за вікном. текст зробив поїздку таким спокійним й я навіть не впізнаю себе за останні дні. пан Тарас майстерно описав і створив незабутню атмосферу й легкість оповіді з інтелектуальними темами та делікатними описами. просто неймовірно!

[Jane Rukas · Rating 1 out of 5]

по-перше, мені не подобається сама персоналія Прохаська (почитайте його давніші інтерв'ю), але треба було прочитати на один книжковий клуб. по-друге, для цієї книжки треба відповідний настрій, якого у мене не було. по-третє, цитування бродського, от вам і свята Галичина.

[Taya · Rating 3 out of 5]

Гарний текст, прекрасна мова.
Але книжка втомила мене. Примарні герої, потік свідомості - багато чого так і лишилось незрозумілим.

[Olenka Bidiuk · Rating 5 out of 5]

Цю книгу я однозначно перечитуватиму. Прохасько вміє помічати і описувати все у неймовірних деталях, а саме так як воно є насправді, якщо й не правдоподібніше. Для мене ця збірка це більше насолода самим текстом, реченнями, словосполученнями, словами. Як же гарно воно поєднано, хочеться підкреслювати кожен рядок.
А от щодо самих історій то я у них трохи губилася й втрачала відчуття часу. Саме тому буду перечитувати. Перше оповідання я вже прочитала двічі і тому можу сказати, що із кожним разом звертаєш увагу на зовсім інші деталі і оповідь повсякчас доповнюється.

Вже скучаю за цими оповіданнями. Мало.

[Sonya Shandra]

Дуже складно оцінити книгу, більшу частину якої не зрозумів. Книга має повільний темп і до цього потрібно звикнути, насолоджуватись текстом, перечитувати образи, щоб уявити. Написано красиво, виважено, Прохасько майстерно маніпулює словами, але рідко в якому оповіданні можна вловити сюжет (або навпаки затримати раніше вловлений). Це перше знайомство з автором, точно продовжуватиму далі, але дозовано.

[Maryana Horlach · Rating 4 out of 5]

Вкотре переконуюсь, що Прохасько - це дуже
вимоглива література, його не почитаєш отак напів уважно перед сном, не осягнеш не вдумуючись, а часто я не осягаю й вдумуючись :) При цьому традиційно витончений текст, смачна мова з такими знайомими змалку полонізмами.

[Olena · Rating 5 out of 5]

Ця книга попала прямо в серденько. Я закрила і відкрила знову перечитувать.
Не знаю звідки Прохасько бере ці слова і як складає речення, але вони відгукуються чимось щімким і близьким всередені.
Якшо чесно, то хочеться сховати ці новели під подушку і нікому не показувати, наче вони тільки мої і це прям скарб

«Довкола озера» тепер найулюбленіше моє оповідання за все життя❤️

[Ushakov Andrii · Rating 3 out of 5]

1 та 6 👍

[Ганна Довбах · Rating 5 out of 5]

Люблю цих присутніх і дивних героїв Тараса Прохаська! Ландшафти, топоніміка, рослини і птахи. Ніжність і кохання. Кожна фраза тут - афоризм, настрій, відкритість і мудрість. Люблю Прохаська!

[Абрахам Хосебр · Rating 5 out of 5]

Якщо би осінь була текстом, вона була б саме цим текстом. В дійсності, всі події цієї геніальної збірки, живого класика української літератури, Тараса Прохаська, мають місце восени. І тут я дозволю собі кілька речень особистої історії.

Вперше, цю книжку я придбав десь вісім років тому, звісно восени. Пам’ятаю було холодно і сиро, середина листопада. Я підійшов до книжкової розкладки і взяв до рук невеличку книгу формату покет-бук з м’якій обкладинці. Водночас почав говорити про автора із продавцем, на що той відповів щось на кшталт: “Та, знаю го, він туй постійно бігає, з кульчиком такій, деколи і книжкє якісь купує, балакаємо з ним про всілякє”.

Зважаючи на те, що до того я вже прочитав неперевершені “Рекреації” Андруховича і збірку віршів Іздрика, то й захотів познайомитися із ще одним представником “Станіславського феномену”.

Тексти збірки, відразу окутують читача, діють на слух, нюх, дотик, виблискують золотом осені, краплями дрібного дощу, пахнуть грибами, яблуками, жіночим волоссям, коньяком, димом залізниць і дзиґарів.

Зайве й говорити, що я був просто приголомшений, адже читав вже с��ормованого Нобелівського лауреата, рідкісного інтелектуала і естета для не тільки української, а й світової літератури.

Тому, коли побачив на полиці нове видання, відразу ж його придбав, адже те стареньке від перечитувань просто переломилось навпіл. Цікаво також поглянути на ціну. Вісім років тому книжка коштувала 30 гривень, нове видання 2023 року – 314. Тим не менш, вона абсолютно вартує своїх грошей.

Серед оповідань виділю три улюблені.

“Довкола озера” – насправді борхесівський маленький шедевр, котрий починається описом наче живого, дивовижного будинку і плавно переходить на осінню довколишність, живопліт, плющ, виногради, яри і залізничні колії. Християн та Маркус Млинарські – двоє лікарів відвідують свого друга Северина напередодні операції. У Северина виявили пухлину головного мозку, котра знаходиться біль зорового центру, що спричиняє в нього появу надзвичайно деталізованих галюцинацій. Северин розглядаючи мрт знімки, наче насправді проникає в зону пухлини, бачить її як сюрреалістичне озеро, берегом котрого мандрує, занурюється в його води і проходить у різні виміри. Його доглядає Птаха – жінко-птиця, що з’явилась нізвідки.

“Некрополь” – твір про творення іншого твору, який водночас є і начерком сценарію фільму про групу людей, котрі викуповуючи землю для власних могил утворюють спільноту “Некрополь”, котра з часом перетворюється в оркестр, котрий зникає із землі на повітряній кулі.

“Відчуття присутності” – оповідання, котре змінило моє життя, адже після нього я вирішив що стану масажистом , адже це найкраща професія у світі. У всьому, я хотів бути схожим на головного героя Памву. У всіх своїх діях, спокої і розумінні світу він був наче богом, лісовим богом в нетрях сірого міста. Тут же, вперше, Прохасько говорить про своє знакове “відчуття присутності”.

Книга читалася в основному на кладовищі. В ній я позакладав багато листя і суцвіть. Впевнений, що Тарас оцінив би поповнення лексикону новими рослинними таємницями.

[Natalie Storozhenko · Rating 4 out of 5]

"Внутрішній світ людини — те, що тепер на внутрішньому боці повіки. І це найбільше наближує людей до рослин. Бо найсуттєвішими є кількість і склад світла, що потрапляє на її зовнішній бік. Самоусвідомлення залежить від освітлення."

Обожнюю Прохаська до сліз. Іншого такого в нашій літературі немає. Саме ця збірка це погляд на осінь з різних ракурсів, але не тільки про неї. Це збірка почуттів та досвідів життя. Автор пише своєю таємничою прекрасною мовою після якої хочеться побачити життя саме його очами. Це більше настрій, а не сюжет. Я наче знову опинилася у альтернативному світі Ялівця, чую місцеву мову і намагаюсь зрозуміти скриті сенси. Тільки тут можна подивитись на томографічний знімок мозку як на топографію, на пухлину у ній як на озеро, а на хворобу загалом як на ще один досвід. Мабуть єдиний автор (ну може Вулф трошки) у якого я обожнюю потік свідомості.

"Вони залишили йому томограму мозку, на якій пухлина була безсумнівною. Северинові томограма нагадувала мапу наплутаного рельєфу, а пухлина виглядала на ній як пляма озера. То могла бути також не мапа, а аерознімок: з висоти видно, що озеро напирає — досить широка смуга попри берег була зовсім мілкою, ледь затопленою, а найближча до води вже осунулася, мало не простувала до озера."

[Roksolana Sviato · Rating 4 out of 5]

Цікаво повертатися до давно читаних текстів (навіть якщо з робочого "примусу", а не власної волі) і дивитися, як помінялося сприйняття. Всього.
І як по-іншому ти зараз думаєш про автора.
Тексти, за винятком двох маленьких, узято з "Інших днів Анни".
Так починався Прохасько: найбільш постмодерний, найскладніший. Але в зародку там уже справді є все, що буде властиво йому потім.
тому правду хтось там писав (чи не Андрухович?): говорити про "еволюцію" в його випадку неможливо.

Хоч у нього є свої вершинні тексти. "Від чуття при сутності" і "НепрОсті".
І перший є в цій книжці.

[Julia Yepifanova · Rating 4 out of 5]

Дуже погана була ідея слухати аудіо-книгу у виконанні автора.
Якби очима читала, поставила б мабуть п'ятірку. Але тепер мені важко це сказати, бо я все ж таки слухала, і ця поетична проза, безумовно красива в своїй легкості і недоторканності, для мене зруйнована, бо автору читати вголос важко і це дуже помітно.

[Oksana Skora · Rating 3 out of 5]

Якщо ви любите красиву мову Гемінгвея та Марселя Пруста, з безкінечними детальними описами, які вас начебто переміщають у те саме місце, яке описує автор, то Прохасько -ваш автор. Я на жаль не є поціновувачем такої літератури, та якби мені не подобалась гра слів у цій книзі та атмосфера, але відсутність сюжету, інтриги та екшену для мене були вирішальними у розумінні, що Прохасько не для мене.

[Oleg Duma · Rating 4 out of 5]

Слово як ключ та портал до таємних/потаємних знань про світ людей, емоцій, відчуттів, смутку та печалі. Ці знання (або уявлення про них) дають нам усвідомлення світу, в якому сенси переважають над діями. Сенси пропонують пізнання світу, але діяльність — то вже для кожного свій вибір. Автор свій choice зробив...

[Olha Wolanski · Rating 4 out of 5]

Особливо мені полюбились «Довкола озера» та «Від чуття при сутності» — дуже густе й насичене осіннє читання. А «Увібрати місто» подарувало теплі клаптики листопадового Львова, особливо щемкі, коли далеко від дому.

[Roman Melnyk · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалося. Навело на роздуми.