Володимир Перетц: Біографія інтелектуала

by Станіслав Росовецький

Книжку присвячено академіку ВУАН та АН СРСР, доктору слов’янської філології, професору Володимиру Миколайовичу Перетцу (1870–1935) – філологу-давнику, історику літератури, авторові праць з джерелознавства, текстології, палеографії, фольклористики й історії театру. Академік Перетц був і лишається зіркою нашого літературознавства, світилом європейського рівня, співмірним за яскравістю з Іваном Франком.
Автор ставить і намагається розв’язати питання про те, чому цей петербуржець присвятив життя українській давній літературі та фольклору, чому саме в Києві вийшов на світовий рівень філологічної науки, що зробив для України і що Україна не зробила для нього. Пропонуються відповіді на загадки причин арешту академіка двох академій і невиконання ним обіцянки написати історію української літератури.
Для викладачів, учителів, студентів. Для читачів, які не бояться замислитися над книгою.

376 pages, Hardcover

Published January 1, 2023

Reviews

[Serhiy]

Біографія написана з неприхованою любов’ю до свого героя. Станіслав Росовецький мав до Перетца особистий сентимент, бо вважав себе його науковим онуком: Росовецький був учнем Олександра Назаревського, який був учнем самого Перетца. Великою мірою книга ґрунтується на монографії Андрія Шаповала «Володимир Миколайович Перетц як вчений-українознавець, дослідник рукописної так книжкової спадщини у світлі епістолярних джерел», але не виключно на ній. Як зазначає автор в передмові, сухість та недомовленість цих текстів змушують його, коли це потрібно, звернутись до белетризації.

У фокусі книги наукова та викладацька робота Перетца, що очікувано. Але мене як читача цікавив інший момент: його ідентичність. Як петербурзький єврей став українським вченим? Він ані не народився в Україні, ані зростав тут. Книга Росовецького не дає одностайної відповіді, лише висуває припущення. Коли Перетц вивчив українську невідомо, але ми знаємо, що ще в гімназії він вивчив польську й сербську. Мали значення особисті контакти: досліджуючи стародруки Перетц встановлює зв’язок з «Київською старовиною», для якої готує низку публікації. Втім, українців легко було знайти й в столиці імперії. У некролозі Леонід Білецький зазначав: «В 1895-1897 рр. В. Перетц входить у Петербурзі у близькі зносини із молодим українським гуртком, зокрема з К. Арабажином, що виявляв іще тоді наукові українські інтереси. Ці зносини розбудили в Перетца зацікавлення до старого українського письменства». Сестра Арабажина згодом стане першою дружиною Перетца. Росовецький також наводить думку Дмитра Штогрина: «Третім фактором, що наблизив молодого вченого до студій над українською давньою літературою та й культурою взагалі, були й досліди з царини російської давньої літератури, під час яких, досліджуючи першоджерела (здебільшого старі рукописи), Перетц натрапляє на безпосередній вплив української старої літератури чи народної словесності на російську, тож без студій першої, в його розумінні, не можна було робити об'єктивних висновків у відношенні до останньої».

Все це слушно, але не дуже пояснює, чому Перетц не поділяв багатьох упереджень росіян щодо українців. Безумовно, політичним українцем він не став. Малоймовірно, що він прихильно ставився до ідеї політичної незалежності України. Що, наприклад, не перешкоджало йому у 1906 році обґрунтувати у пресі (в київській газеті «Київські відгуки» за 1 і 2 червня та в часопису «Киевская старина») проєкт заснування в університетах «українських кафедр» - для викладання української літератури, мови, історії, етнографії та звичаєвого права.

Втім, серед самих росіян його погляди з українського питання поміркованим не вважались. У 1914 році в щотижневику «Двуглавый орёл» було надруковано карикатуру під назвою «Демонстрация мазепинцев» з підписом, що є пародійною алюзією на рядок з поезії М. Лермонтова «Спор»: «Их ведёт, грозя очами, пейсатый генерал». «Генерала» тримає прапор із написом «Да здравствует самостійна Україна!». Росовецький припускає, що під «генералом» мався на увазі саме Володимир Перетц. Інший абсурдний приклад: з початком Першої світової бульварна преса поширювала чутку, но Грушевський та Перетц були присутні на нараді Франца Фердінанда з Вільгельомо II у Конопишті, де обговорювали повстання українського народу. Так сприймалося росіянами навіть помірковане українофільство.

Попри те, що книга не у всіх питаннях задовольнила мою цікавість, Росовецький написав хорошу популярну біографію яку сміливо можна радити. На додачу у виданні навіть немає традиційних вад серії Постаті культури: я натрапив лише на один одрук, а в кінці знайшов Іменний покажчик.