Краткая книга прощаний

by Volodymyr Rafeyenko

Едва открыв «Краткую книгу прощаний», читатель может воскликнуть: да ведь это же Хармс! Те же короткие рассказики, тот же черный юмор, хотя и более близкий к сегодняшним реалиям. На первый взгляд — какая-то рассыпающаяся мозаика, связи то и дело обрываются, все ускользает и зыблется. Но чем глубже погружаешься в текст, тем яснее начинаешь понимать, что все эти гротескные ситуации и странные герои — Николай и Сократ, Заболот и Мариша Потопа — тесно связаны тем, что ушло, уходит или может уйти. И тогда собрание мини-новелл в конце концов оказывается многоплановым романом, о чем автор лукаво помалкивает, — но тем важнее для читателя это открытие.

В 2016 г. «Краткая книга прощаний» была отмечена премией Национального Союза писателей Украины имени В. Г. Короленко.

Genres: Fiction

224 pages, Hardcover

Published January 1, 2017

About the author

Volodymyr Volodymyrovych Rafeienko (born November 25, 1969, in Donetsk) is a Ukrainian writer, novelist, and poet. From 1992 to 2018, he wrote his works in Russian, was mainly published in Russia and was considered a representative of Russian literature. He is the winner of the Russian Literary Prizes "Russian Prize" (2010, 2012) and "New Literature" (2014). In 2014, after moving to Kyiv, he studied Ukrainian. He later began writing his new novel in Ukrainian and became a full representative of Ukrainian literature. In 2019 he published his first novel in Ukrainian "Mondegreen (songs about death and love).

Reviews

[sepagraf]

Я не буду робити адекватного відгуку на цю книгу з кількох причин. Наступне написане вважайте їхнім переліком.

1️⃣ Книга написана цілковито в парадигмі російської культури, що цілком зрозуміло, якщо врахувати спеціальність Рафєєнка, але доволі важко прийняти в 2024 році (сама робота вперше опублікована в 2000).

2️⃣ Розумію, чому Рафєєнко отримував відмови в публікації, що посилались на неформат. Мені теж важко в короткій формі викласти суть історії (може, тому що її нема; може, тому що всього забагато).

3️⃣ Як завжди, світла нема. Як завжди, у всіх все хєрово. Люди спиваються, розлучаються, божеволіють, живуть в бідності, хворіють, помирають, вбивають, калічаться. Я зараз в такому стані сиджу, що коли думаю про читання наступної книги, мене нудити починає, бо а що як там таке ж?

Із цікавого :

1️⃣ Тема війни і тут є (нагадую, 2000 рік) - дуже тонка і невагома, але я, як і всі українці, така зараз поглинута воєнними подіями, що не могла це не помітити (коли воно є) і не додумати (коли цього на ділі немає). На стор 49 написала : Невже Рафєєнко змінював текст у цій редакції?

А це з тексту 44 сторінки:

Що робити? Ти знаєш, що робити? [...] А в ситуації війни? Адже в них, ми з тобою чудово знаємо, війна дорогами гуркоче. Ниви горять. Смерть і страх. Страх і смерть. За кого ти? [...] Ти, ти - псевдозаєць і недолюдина, знедолена істота з білим пухом і задніми стрибковими, ти на чий бік устанеш у грозовому гуркоті війни?!

2️⃣ В тексті є Габа (привіт усім, хто читав Мондеґрін). Чи той самий? Питання.

Висновок 🔽

Я не можу з чистою совістю це радити (так, через той самий російський контекст). Поспостерігати, з чого автор вийшов і куди прийшов, виявилось незабутнім досвідом. Тепер, коли я прочитала усі доступні мені книги Рафєєнка, можу прослідкувати, як кристалізувалась його ідея. І я далі продовжу скуповувати романи, що виходитимуть. А остаточниий висновок про цей роман... Я залишу за собою право його не робити. Ви можете цілком справитись без моїх жирних ліній.

[Olga Krychynska]

Рафєєнка або дуже любиш, або страшенно бісишся. Я люблю 😀

[Alyona]

Магічний реалізм Рафєєнка - єдиний, який я ціную та люблю :)
Дайте цій книжці шанс. Довгі оповідання - передостанній розділ - прекрасні. Короткі можуть не зайти.
А ще треба зважати на те, що це книжка 2000 року, а її автор - людина, яка майже не була представлена в українському культурному полі до 2014. Якщо вплітання в контекст умовних толстоєвських викликає несприйняття і відразу (і це зрозуміло), спробуйте пізніші твори автора - Долгота Дней (оригінал рос, є переклад укр) та Мондегрін (перша книга автора українською). Остання також чудова ілюстрація шляху автора, російського славіста за освітою, до віднайдення свого українства. Багатьом актуально ;)

[Bones Green]

Одразу зазначу, що книгу читав ув оригіналі, тобто російською. Зацікавився творчістю даного письменника внаслідок рекомендацій Любка Дереша. Мова твору - повністю в російській культурній парадигмі. Важко уявити, що роман був написаний громадянином України. Проте особливе зацікавлення і пошану викликає те, що автор після окупації частини Сходу виїхав на Київщину й за кілька років спромігся оволодіти українською майже з нуля і навіть написати нею инший роман. Тому також опус цікавий як початок творчої еволюції, яка раптово змінила свій хід. Книга має сподобатись поціновувачам творчости Данііла Хармса. Написано талановито про життя-буття, незвичайні повороти долі, любов і смерть, стосунки й самотність. Прикрашено алкоголем, абсурдом та дрібкою сюру. Є приємний мрійливий післясмак.

[Андрій Кривцун]

Странная, но местами просто таки прекрасная книга. Но очень странная.

[Кейт Утєва]

Люблю коротку прозу цього автора за простоту й реалізм, у яких кристалізуються важливі речі.