"— То про що книжка?
— Про дитинство. Яке обов'язково закінчується, але залишається частиною нас. На рівні клітин."
Цитата з книжки, яка ідеально описує її ж.
Жанр: роман
Тропи:
🔸Перше кохання
🔸Кохання з першого погляду
🔸Правильна людина — неправильний час
Дійові особи:
🔹Влада (Вла) — головна героїня, від імені якої ведеться оповідь
🔹Павло (Равлик) — колишній коханий Влади
🔹Патрік — американець, якого Влада зустрічає в пабі
🔹Наталка — подруга і колишня однокласниця Влади, яка подарувала їй путівку в Індію
🔹Оленка — подруга і колишня однокласниця Влади
🔹серветки, які знадобилися мені, бо читати деякі уривки без сліз було нереально
Атмосфера:
🔶ностальгічна
🔶літня
🔷Сюжет🔷
Влада повертається у Київ після відпочинку в Індії, відчуваючи, що її переслідують "привиди минулого". Медитації в ашрамі мали допомогти Владі, але зробили тільки гірше. Тепер вона постійно згадує своє перше кохання — Павла (Равлика). Що б вона не робила спогади 15-річної давнини не відпускають її. Неспромога залишатися на самоті у квартирі, вона вирушає в бар, де зустрічає американця, який запрошує її скласти йому компанію. Виявляється, що американець, Патрік, військовий психолог, і сама не розуміючи, чому, Влада мимоволі починає ділитися з ним історією свого першого кохання, яке досі не відпускає її.
У цій книжці ми маємо 2 паралельних часових лінії:
1) теперішнє (2017 рік) — повільне й розмірене, в якому Влада намагається переосмислити минуле
2) минуле (2002-2014 роки) — короткі швидкоплинні спогади про дитинство та юність Влади
Отже, поділившись частиною своїх тривог, Влада отримує від Патріка пораду: спробувати писати про свої спогади. Спочатку ідея здається їй дивною, але згодом вона розуміє її терапевтичний ефект. А ми тим часом пізнаємо щемливу історію першого кохання двох підлітків, які "зустрілися надто рано", як сказала Владі мама.
Вла знайомиться з Равликом у літньому таборі, вони відразу ж знаходять спільну мову, а після повернення до Києва починають разом гуляти містом. Поступово ми спостерігаємо за тим, як розвиваються їхні стосунки: перше побачення, перший дотик рук, перший поцілунок, перша сварка... Однак ми спостерігаємо за цим із погляду вже дорослої Влади, яка знає, чим закінчиться їхня історія кохання, чим закінчиться їхнє літо, яке не мало б закінчуватися ніколи.
У теперішньому Влада спілкується зі своїми подругами, мамою і бабусею, які були свідками її перших стосунків. І згодом розуміє, що вони бачили все не зовсім так, як вона своїми дитячими очима.
Щоб позбутися "привидів минулого" Владі доведеться подумки повернутися до того часу, коли вони з Равликом були нерозлийвода, коли він обіцяв побудувати їй будиночок на її улюбленій галявині, а на календарі було 68 червня.
🔶Мої враження🔶
Спочатку це було дуже солодко і мило, а тоді стало дуже щемливо і боляче.
Ця книжка має свою дивну магію, що змушує мимоволі пригадувати свої "вперше". Мабуть, від того, що головна героїня прописана так реалістично, неминуче починаєш асоціювати себе з нею і порівнювати свій досвід із її.
Так, я бачила у Владі себе, хоч я й не зростала в Києві, хоч моє дитинство припало на інші роки, але я бачила себе у її підлітковій невпевненості, у її прагненні "вписуватися в компанію", у її нелогічних і часом безглуздих рішеннях (через які мені буквально хотілося закричати: що ти робиш? хіба ти не бачиш, як руйнуєш усе хороше, що є між вами?)
Влада неідеальна, і це робить її реалістичною.
Равлик теж неідеальний, але він так тягнувся до неї, так старався, що я просто хотіла ридати через те, що Влада цього не бачить!
Бачила, що багато людей у відгуках зазначають, що не розуміють, для якого віку ця книжка, мовляв, написана про підліткове кохання, стиль доволі простий і тд. Як на мене, це історія для дорослих, хоч і про перше дитяче кохання. Адже ми спостерігаємо за тим, як Влада і Равлик підростають, як вони змінюються, як пізнають щось нове, як їхнє кохання не тільки народжується, а ще й — як поступово в'яне.
Саме ось ці моменти, коли здавалося, що вони досі кохають одне одного, досі прагнуть бути разом, але вже не знають, як, ранили мене найбільше. Я не знаю, як це описати, але авторка змогла передати це так щемливо, що в мене щоразу наверталися сльози на очі.
Наприклад, ось цей діалог:
— Знаєш, є такі хвороби, коли псується імунна система... — мовила я.
— Типу СНІДу?
— Так, але не тільки. В результаті таких хвороб кожна нова подряпина потроху вбиває тебе, просто тому що більше немає імунітету.
— До чого це ти?
— Не знаю. Можливо, ми втратили свій імунітет...
Ну хіба це не ідеальний опис того, як кохання вислизає від тебе, хай би як сильно ти не намагалася його втримати?
Я виділила так багато цитат, бо насправді чимало моментів відгукується в серці. І хоч історія має переважно мінорний настрій у другій половині, але залишає після себе такий приємний посмак. Це той момент, коли згадуєш минуле, але воно тебе вже не болить, а лиш викликає ностальгічну усмішку.
Гадаю, що людям, які зростали або зараз живуть у Києві, ця історія здасться ще більш щемкою, бо вона буквально просякнута атмосферою міста.
Словом, якщо думали: читати чи не читати, то раджу прочитати, пригадати своє "вперше", подякувати йому і відпустити