І навіть якщо буде щось опісля цього, навіть тоді –—
нам іншого вже, мабуть,
ніколи насправді не буде треба»
Вибір без вибору. Пітьма і лють. Наша згода загинути. Наш вибір вбивати. Бій і порожнеча. Щоденні втрати. Втрати, які вже не рахують та не відчувають. Кордони землі, що впізнаєш навпомацки.
Поезії Ярини Чорногуз — це своєрідні листи з фронту, листи з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі.
Ці тексти Ярина написала за останні півтора року ротації на фронті, значна частина якої припала на повномасштабну війну. «У цій добірці, — пише Ярина, — промовлятиме моя пам’ять про Скадовськ і морське узбережжя Херсонщини, Сєвєродонецьк та Маріуполь, висоти над Новоайдаром, дорогу Бахмут‒Лисичанськ і села по той бік Сіверського Дінця, річки, яка стала українським Стіксом. І всі вони відчуваються мені як ще одна мала батьківщина, бо вони переміряні нашими кроками вздовж і впоперек. Деякі вільні й оборонені, більшість з них — ще належить звільнити».
Ярина Чорногуз — поетка, бойова медикиня та розвідниця (розвідувальна рота, 140 Окремий розвідувальний батальйон морської піхоти). Авторка поетичної збірки «Як вигинається воєнне коло», написаної після чотирьох років в українській армії – ротацій у «Госпітальєрах» і служби в розвідувальній роті батальйону морської піхоти.
«Поезія — це моя медитація. Не всім близька, далеко не всім зрозуміла, місцями надто особиста, місцями надто далека й філософічна, але в ній точно є моя правда про смерть, любов, межу, на якій стається пізнання. Такий собі трикутник війни», — пише Ярина.
Люблю поезію за можливість чесно і правдиво відрефлексувати реальність тут і тепер. Особливо, коли твоє життя ходить під тінню смерті.
* * *
відсутність війни породжує бажання загинути у бою молодим війна присутня породжує думку, що не так вже й погано — дожити до старості... старість — це те, що навряд ми побачимо, хоча на війні навіть діти стають старими
мені ця книга нерозривно сприймається з образом авторки. а вона чудова: харизматична, красива, майстерна.
купила її одразу після виступу Ярини на Арсеналі цьогоріч, до деяких віршів поверталась вже неодноразово. і точно повернусь ще. в них стільки сили, часто саме жіночої сил! в них стільки досвіду, який, завдяки таким як Ярина, мені поки спізнати не довелось, в них стільки болю…
Ця книга відкриває вікно прямо в серце війни. І, посилаючись на Чернова, я б хотіла, щоб цієї книги не було, щоб авторка писала вірші про сонце, море та пустелю.
Я все ще не знаю, як оцінювати поезію, але від цих слів мені неймовірно боляче й хотілося, щоб їх почуло якомога більше людей "у цій країні зими не забуваються"
Я зовсім не впевнена, що це поезія. Це магія слова з присмаком війни. Бо куди ж без неї, якщо вона всередині нас. А ще любов. Куди ж без неї. Адже це синонім життя. Життя попри все та незважаючи ні на що.
[монолог]
я би хотіла писати вірші де в кожному рядку було б заховано щонайменше сонце море й пустелю а потім світанок серед морозного степу спеку на морі прибережні сутінки в літі вечір у дубовому лісі пелену ночі в степу … але я народилася серед народу який сотні років веде оборону від ушестеро більшого ворога за свою велику країну а ворог хоче будь-якою ціною нас знищити, і вже робив нам щонайменше три геноциди (насправді, їх більше)
а тому я у своїх віршах плачу на могилах своїх посестер і побратимів … навіть коли забуваємо наше справжне імʼя та мову ми ніколи ніколи ніколи не втрачаємо віру в нашу красу та силу у волю а тому навіть лишившись лиш під покровом попелу - не здаємось
Проковтнула вірші за 1 вечір. Болючі, але такі реальні. Усвідомлюю, що не можу відчути ці рядки, як авторка, бо я не на фронті, але в цьому сила віршів — вони смикають в кожного свої струни.
Дякую, пані Ярина, за слова, за правду, за позицію, за захист.
P.s. Деякі було трохи важко читати без пунктуації, але може то додатковий сенс, який я не встигла осягнути.
Вірші, в яких можна перечитувати кожне речення багато разів і знаходити в ньому щось нове.
Водночас філософська, але дуже близька і життєва поезія, мені особливо відгукнулись слова про післясмерть - саме так відчувається зараз наше життя.
* навіть коли ми забуваємо наше справжнє ім'я та мову ми ніколи ніколи ніколи не втрачаємо віру в нашу красу та силу у волю а тому навіть лишившись лиш під покровом попелу - не здаємось
Загалом книжка мені сподобалася скоріш на три зірки, але є одне велике АЛЕ, і воно виписано мов буквицею, що розтягнулася на кожну сторінку. Вірші цієї збірки раз у раз просякнуті філософським дискурсом кінця передминулого і перебігу минулого сторіччя. Своєю ж чергою його вплетено так філігранно, що книжці кортить ставити одразу п'ять зірочок. Утім зкомпромісую на чотирьох і пораджу всім, хто цікавиться філософією.