What do you think?
Rate this book
Весілля Настусі
2016 рік. Брат із сестрою зі столиці вирушають на весілля сестри. Настуся живе із матір'ю на півночі Донеччини, де ще зовсім нещодавно тривали бої. Олег і Яра не надто прагнуть повертатися у рідне містечко — стосунки з матір'ю в обох не найкращі, а все навколо нагадує про складне дитинство та смерть батька-художника.
«Весілля Настусі» — це подорож на Донеччину в круговерті нових і давніх знайомих, несподіваних втрат і відновлених спогадів, які допоможуть краще зрозуміти, ким ти є і що тобі насправді потрібно.
«Весілля Настусі» — це подорож на Донеччину в круговерті нових і давніх знайомих, несподіваних втрат і відновлених спогадів, які допоможуть краще зрозуміти, ким ти є і що тобі насправді потрібно.
208 pages, Paperback
First published April 20, 2023
6 people are currently reading
449 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 116 reviews
May 16, 2023
Це хороша, ніжно-тягуча, трохи сумна книга. Але я її так і не змогла полюбити і до кінця відчути.
Перша половина йшла краще, я насолоджувалася впізнаваними місцями і трохи рваним стилем оповіді. Але потім почала губити сенс цього всього. Окремі уривки були чудові, але також були незрозумілі діалоги, сюжетні лінії, які нікуди не заводили, а більшість людей, яких нам описували, не впливали зовсім на історію.
Це такі собі емоційні подорожні нотатки повернення до дому, в який повертатися не хочеться, до родичів, з якими мало що об'єднує, до спогадів, які болять.
Все ж це цікавий дебют, рада, що прочитала.
Перша половина йшла краще, я насолоджувалася впізнаваними місцями і трохи рваним стилем оповіді. Але потім почала губити сенс цього всього. Окремі уривки були чудові, але також були незрозумілі діалоги, сюжетні лінії, які нікуди не заводили, а більшість людей, яких нам описували, не впливали зовсім на історію.
Це такі собі емоційні подорожні нотатки повернення до дому, в який повертатися не хочеться, до родичів, з якими мало що об'єднує, до спогадів, які болять.
Все ж це цікавий дебют, рада, що прочитала.
Read
April 19, 2023важко сформулювати враження від цієї книги. я не можу сказати, що мені не сподобалося, але так важко читалося чомусь. я дочитувала епізод і не відчувала потребу перегортати сторінку, робила це ледь не за інерцією.
у центрі історії у нас брат із сестрою, що виросли в селищі на Донеччині, але нині мешкають у столиці. у двійнят натягнуті стосунки з матір'ю, один з одним теж не надто близькі, але вони мусять разом поїхати на малу батьківщину. Олег і Яра не в захваті від цієї перспективи, але відкрутитися ніяк: заміж виходить їхня молодша вагітна сестра. і от вони сідають в автобус, потім їдуть потягом, машиною, знову автобусом - дорога займає ледь не половину книги і є повноправним персонажем.
не дуже сподобався підхід авторки до географічних назв. я читала в інтерв'ю її позицію з цього приводу: "За бажання читач дуже швидко розшифрує всі явки. Я не бачу сенсу писати у тексті — «оце Пирятин, а це — Лиман». Це швидко ґуґлиться. Анонімізація дає можливість відчути близькість до простору, про який ви читаєте. Більшість українських міст справді схожі. Я впевнена, що десь ви знайдете такий самий вокзал, сцену на центральній площі й кафе «Казка. Можливо, навіть у рідному місті" - і для мене це, на жаль, не спрацювало. я не відчувала близькості до простору, а тільки роздратування від того, що я не осягаю якусь частину історії. не виходило зосередитися як слід на тексті, бо я постійно намагалася прикинути: де герої зараз, куди вони їдуть, скільки часу це все триває. утім, тут справді багато знайомих очам українців пейзажів, починаючи від одноманітних площ перед виконкомами, закінчуючи запашним степом, про який авторка пише з великою ніжністю.
на своєму шляху герої зустрічають купу людей, це дуже впізнавані типажі: п'яний юнак, що підсів у Борисполі, який ось-ось наригає посеред автобуса, продавець у магазині ритуальних послуг, говіркий сусіда в потязі, тихий шизофренік за парканом, владна жіночка, що розкаже як жити. ці зустрічі не лишають відчутного сліду в житті персонажів, особливо їх не змінюють, героям не воздасться ні за добро, ні за байдужість. переважно кожна взаємодія - це шанс саме для Олега чи Яри продемонструвати свій характер, висловити опінію (хоча б подумки), відпустити якусь травму з дитинства.
важливу роль у книзі відіграє і мова. у тому ж інтерв'ю авторка говорить, що надихнулася двомовним романом Олени Стяжкіної, але у "Весіллі Настусі" мені простіше сприймалася російська, бо це були окремі фрази, а не повноцінні розділи, мозок не іскрив. між собою Олег і Яра говорять українською, з нареченою Олег теж говорить українською, навіть переймає від неї слово "перепрошую". з матір'ю вони переходять на російську, це певною мірою мова відчуження для них, а з екстравагантною хрещеною продовжують триматися української. з водієм рейсового автобуса Київ-Харків - українською, а от з "краєвєдом", що згоджується підкинути їх машиною, - російською, здебільшого мімікрують під співрозмовника, не можуть дозволити собі повний перехід. з дідом-українцем мала Яра переходить на українську, бо хоче задобрити і випросити щось. є епізод, де ще молода матір двійнят спілкується з майбутнім чоловіком: "чудний він на всю голову... ще й говорить українською - не такою, як її батько, по-інакшому, але якось аж дивно від того й незручно відповідати російською". отже, мова для героїв роману не лише засіб комунікації, це ще й маркер, побудова мостів або стін, особистий вибір.
надворі 2016 рік і відповідно війна, що ще не переросла у повномасштабну. для одних вона далека і незрозуміла, а інші вже мають досвід сидіння у підвалі від вибухами. у когось вже побило під'їзд градами. психіатрична лікарня вже була опорним пунктом бойовиків. батьки прокляли сина, що обрав інший бік. музейники з окупованих територій не комунікуватимуть з "чужими". герої у дорозі частенько стрічають українських військових і їхня реакція різниться: Яра не відчуває загрози, вона шкодує, що не встигла попросити сигарет, а ось Олег почувається відверто некомфортно у цій взаємодії.
враження зіпсувало кілька дивних моментів. мова у книзі йде від імені оповідача, і оповідач цей спішить розклеїти ярлики. наприклад, майже на перших сторінках одна з героїнь отримує лейбу "дурепа". здавалося б, я можу і сама зробити такий висновок, чому авторка не дає мені цієї можливості? також оповідач, описуючи одне з безіменних міст, говорить: "Вузлові станції належать маленьким містечкам, які тримаються за них, мов жінки за патріархально вдалий шлюб". Перепрошую, але як на це реагувати? я б зрозуміла і прийняла це за мову героя, бо той же Олег каже певні контраверсійні речі, але що це за порівняння від авторки, я засмучуюсь від такого.
якщо старші двійнята вийшли повнокровними персонажами з власними травмами і проблемами, то їхня молодша сестра, та сама Настуся, отримала мінімум етерного часу. я б хотіла дізнатися про цю героїню трошки більше, як вона бачить всю ситуацію, які в неї мрії та плани, одного ярлика недостатньо.
не потішила обкладинка книги, а саме оця ось "художня обробка" фотографії, мені здається, що просто світлина без стилізації виглядала б краще.
поки писала цей відгук, то дійшла до думки, що про "Весілля Настусі" цікаво говорити, цей текст добре пасував би якомусь читацькому клубу.
у центрі історії у нас брат із сестрою, що виросли в селищі на Донеччині, але нині мешкають у столиці. у двійнят натягнуті стосунки з матір'ю, один з одним теж не надто близькі, але вони мусять разом поїхати на малу батьківщину. Олег і Яра не в захваті від цієї перспективи, але відкрутитися ніяк: заміж виходить їхня молодша вагітна сестра. і от вони сідають в автобус, потім їдуть потягом, машиною, знову автобусом - дорога займає ледь не половину книги і є повноправним персонажем.
не дуже сподобався підхід авторки до географічних назв. я читала в інтерв'ю її позицію з цього приводу: "За бажання читач дуже швидко розшифрує всі явки. Я не бачу сенсу писати у тексті — «оце Пирятин, а це — Лиман». Це швидко ґуґлиться. Анонімізація дає можливість відчути близькість до простору, про який ви читаєте. Більшість українських міст справді схожі. Я впевнена, що десь ви знайдете такий самий вокзал, сцену на центральній площі й кафе «Казка. Можливо, навіть у рідному місті" - і для мене це, на жаль, не спрацювало. я не відчувала близькості до простору, а тільки роздратування від того, що я не осягаю якусь частину історії. не виходило зосередитися як слід на тексті, бо я постійно намагалася прикинути: де герої зараз, куди вони їдуть, скільки часу це все триває. утім, тут справді багато знайомих очам українців пейзажів, починаючи від одноманітних площ перед виконкомами, закінчуючи запашним степом, про який авторка пише з великою ніжністю.
на своєму шляху герої зустрічають купу людей, це дуже впізнавані типажі: п'яний юнак, що підсів у Борисполі, який ось-ось наригає посеред автобуса, продавець у магазині ритуальних послуг, говіркий сусіда в потязі, тихий шизофренік за парканом, владна жіночка, що розкаже як жити. ці зустрічі не лишають відчутного сліду в житті персонажів, особливо їх не змінюють, героям не воздасться ні за добро, ні за байдужість. переважно кожна взаємодія - це шанс саме для Олега чи Яри продемонструвати свій характер, висловити опінію (хоча б подумки), відпустити якусь травму з дитинства.
важливу роль у книзі відіграє і мова. у тому ж інтерв'ю авторка говорить, що надихнулася двомовним романом Олени Стяжкіної, але у "Весіллі Настусі" мені простіше сприймалася російська, бо це були окремі фрази, а не повноцінні розділи, мозок не іскрив. між собою Олег і Яра говорять українською, з нареченою Олег теж говорить українською, навіть переймає від неї слово "перепрошую". з матір'ю вони переходять на російську, це певною мірою мова відчуження для них, а з екстравагантною хрещеною продовжують триматися української. з водієм рейсового автобуса Київ-Харків - українською, а от з "краєвєдом", що згоджується підкинути їх машиною, - російською, здебільшого мімікрують під співрозмовника, не можуть дозволити собі повний перехід. з дідом-українцем мала Яра переходить на українську, бо хоче задобрити і випросити щось. є епізод, де ще молода матір двійнят спілкується з майбутнім чоловіком: "чудний він на всю голову... ще й говорить українською - не такою, як її батько, по-інакшому, але якось аж дивно від того й незручно відповідати російською". отже, мова для героїв роману не лише засіб комунікації, це ще й маркер, побудова мостів або стін, особистий вибір.
надворі 2016 рік і відповідно війна, що ще не переросла у повномасштабну. для одних вона далека і незрозуміла, а інші вже мають досвід сидіння у підвалі від вибухами. у когось вже побило під'їзд градами. психіатрична лікарня вже була опорним пунктом бойовиків. батьки прокляли сина, що обрав інший бік. музейники з окупованих територій не комунікуватимуть з "чужими". герої у дорозі частенько стрічають українських військових і їхня реакція різниться: Яра не відчуває загрози, вона шкодує, що не встигла попросити сигарет, а ось Олег почувається відверто некомфортно у цій взаємодії.
враження зіпсувало кілька дивних моментів. мова у книзі йде від імені оповідача, і оповідач цей спішить розклеїти ярлики. наприклад, майже на перших сторінках одна з героїнь отримує лейбу "дурепа". здавалося б, я можу і сама зробити такий висновок, чому авторка не дає мені цієї можливості? також оповідач, описуючи одне з безіменних міст, говорить: "Вузлові станції належать маленьким містечкам, які тримаються за них, мов жінки за патріархально вдалий шлюб". Перепрошую, але як на це реагувати? я б зрозуміла і прийняла це за мову героя, бо той же Олег каже певні контраверсійні речі, але що це за порівняння від авторки, я засмучуюсь від такого.
якщо старші двійнята вийшли повнокровними персонажами з власними травмами і проблемами, то їхня молодша сестра, та сама Настуся, отримала мінімум етерного часу. я б хотіла дізнатися про цю героїню трошки більше, як вона бачить всю ситуацію, які в неї мрії та плани, одного ярлика недостатньо.
не потішила обкладинка книги, а саме оця ось "художня обробка" фотографії, мені здається, що просто світлина без стилізації виглядала б краще.
поки писала цей відгук, то дійшла до думки, що про "Весілля Настусі" цікаво говорити, цей текст добре пасував би якомусь читацькому клубу.
April 8, 2023
прожила з цією книгою день, а ніби півжиття. у скронях лише стугонить: «це правда-правда-правда, я вірю-вірю-вірю, бачила-чула-знаю» ніби все те саме, про що йшлося, але ж і нічого подібного. хороший, близький текст. такий теплий і (попри все і завдяки всьому) живий.
написано і словом, і темпом легко, десь вишукано, десь виважено, але без навмисності, майстерно.
сюжет немов би малювався — передовсім через простір, спомин і ландшафт сходу.
все читання нагадало, як пахло те приврочене до дня міста повітря на головній площі, як сновигали ластівки, коли вересень був ще просякнутий літом.
тематизуються рани та досвідні вибоїни дорослішання і дитинкування, метушливість сімейних стосунків, міжпоколіннєва дистантність і ще, і ще всяке, від чого обережно всміхаєшся, бо стає щемко, або від чого мокріють холодом долоні, бо стало затісно.
тут і про диктат недовіри, але й про містику довіри і її пастки, про гіперконтрольоване або про відпущене напризволяще, про непромовлене. і все це примудряється бути живописним.
цікаво, як у структурі діалогів і спогадів калібруються підходи до пам’ятування, як емоційні стани героїв узалежнені з їхнім способом побутування, із мовою.
тут над усіма тяжіє історія та її інтерпретація, тут вже почалась війна, вже постали питання про її передумовну присутність у церквах, у нетривкій пам‘яті про ще таке недавнє — впустити у цей сюжет краєзнавця, який цю історію суто побіжно і якось єдиноосібно губить, було дуже слушним.
бували якісь раптові уважливі деталі довкружного світу, дійсного тла, однак воно не рясніє згущено, а радше мозаїчно скріплюється персонажними емоціями та пам‘яттю (і самою простою (степовою) пусткою, що час від часу зостається поміж строк).
не знаю, кого я зрозуміла і співчула більше або менше: чи яру, чи олега, чи декого з інших, але я вдячна їм всім за звичайність їхніх життів, яка не відчужує. із цією книжкою думками опиняєшся вдома (або просто повертаєшся у якесь своє «назад») і конотації цього тут сукупно контрастні — для мене самі цінні в цій книзі якраз спонуки до згадування того чи того спогаду власного, текст ніби задає координати і ти відходиш у якусь свою паралель, але згодом повертаєшся. тож мабуть мені таким важливим було і не саме дійство, а те, що і як воно спромоглося активувати у пам'яті та асоціаціях. як ото в тріщини по висохлій землі провалюються абрикоси.
та якось воно вийшло все одно по-доброму, авторська іронія, як і суворість, лагідна, чим не позбавлена гостр��ти, але читати такий виклад було сильно легше, і за це я теж вдячна. сподобалось, як авторка урухомила свій опис, фізично відчутно було як оце змінюється покриття доріг, колір і стан парканів, настрої навколишніх людей і подекуди навіть власна певність у маршруті, куди прямуєш. зосталась із страшенною тугою (у формі яблука на місці серця), але її не хочеться відпускати зашвидко. я ще триматимуся окремих сторінок: там, де штучні лелеки у штучних гніздах, тимчасовий астрономічний табір на даху крайнього гаража, де історія про міст і сірник, де перелік собак, що їх-знайд оселив у себе дід, де усі ті петунії, рівні тополі серед полів, абрикоси, цикорій, амброзія, зрубані і плодові дерева, де сліпучо-сірий вже степ. почитайте
написано і словом, і темпом легко, десь вишукано, десь виважено, але без навмисності, майстерно.
сюжет немов би малювався — передовсім через простір, спомин і ландшафт сходу.
все читання нагадало, як пахло те приврочене до дня міста повітря на головній площі, як сновигали ластівки, коли вересень був ще просякнутий літом.
тематизуються рани та досвідні вибоїни дорослішання і дитинкування, метушливість сімейних стосунків, міжпоколіннєва дистантність і ще, і ще всяке, від чого обережно всміхаєшся, бо стає щемко, або від чого мокріють холодом долоні, бо стало затісно.
тут і про диктат недовіри, але й про містику довіри і її пастки, про гіперконтрольоване або про відпущене напризволяще, про непромовлене. і все це примудряється бути живописним.
цікаво, як у структурі діалогів і спогадів калібруються підходи до пам’ятування, як емоційні стани героїв узалежнені з їхнім способом побутування, із мовою.
тут над усіма тяжіє історія та її інтерпретація, тут вже почалась війна, вже постали питання про її передумовну присутність у церквах, у нетривкій пам‘яті про ще таке недавнє — впустити у цей сюжет краєзнавця, який цю історію суто побіжно і якось єдиноосібно губить, було дуже слушним.
бували якісь раптові уважливі деталі довкружного світу, дійсного тла, однак воно не рясніє згущено, а радше мозаїчно скріплюється персонажними емоціями та пам‘яттю (і самою простою (степовою) пусткою, що час від часу зостається поміж строк).
не знаю, кого я зрозуміла і співчула більше або менше: чи яру, чи олега, чи декого з інших, але я вдячна їм всім за звичайність їхніх життів, яка не відчужує. із цією книжкою думками опиняєшся вдома (або просто повертаєшся у якесь своє «назад») і конотації цього тут сукупно контрастні — для мене самі цінні в цій книзі якраз спонуки до згадування того чи того спогаду власного, текст ніби задає координати і ти відходиш у якусь свою паралель, але згодом повертаєшся. тож мабуть мені таким важливим було і не саме дійство, а те, що і як воно спромоглося активувати у пам'яті та асоціаціях. як ото в тріщини по висохлій землі провалюються абрикоси.
та якось воно вийшло все одно по-доброму, авторська іронія, як і суворість, лагідна, чим не позбавлена гостр��ти, але читати такий виклад було сильно легше, і за це я теж вдячна. сподобалось, як авторка урухомила свій опис, фізично відчутно було як оце змінюється покриття доріг, колір і стан парканів, настрої навколишніх людей і подекуди навіть власна певність у маршруті, куди прямуєш. зосталась із страшенною тугою (у формі яблука на місці серця), але її не хочеться відпускати зашвидко. я ще триматимуся окремих сторінок: там, де штучні лелеки у штучних гніздах, тимчасовий астрономічний табір на даху крайнього гаража, де історія про міст і сірник, де перелік собак, що їх-знайд оселив у себе дід, де усі ті петунії, рівні тополі серед полів, абрикоси, цикорій, амброзія, зрубані і плодові дерева, де сліпучо-сірий вже степ. почитайте
March 24, 2023
Книжка розкриває важливі теми, одна з моїх улюблених - сепарація від батьків і пошук власного шляху.
Весілля Настусі стає тригером усіх подій - поїздки брата і сестри на Схід, де ще недавно була війна, якої у сюжеті й нема, але вона відчувається у розмовах місцевих і розбитих тротуарах. Історія щемлива і трохи сумна, як і осінній донецький степ, а текст красивий і мелодійний.
Весілля Настусі стає тригером усіх подій - поїздки брата і сестри на Схід, де ще недавно була війна, якої у сюжеті й нема, але вона відчувається у розмовах місцевих і розбитих тротуарах. Історія щемлива і трохи сумна, як і осінній донецький степ, а текст красивий і мелодійний.
July 18, 2023
Прочитала за вечір - не сподівалась, що так затягне. Неспішна, розмірена історія, написана чудовою мовою. Роуд-муві не для героїв, а для читачів. Ніби сама з'їздила в містечко на лінії фронту
September 5, 2023
Ця історія була для мене розхристаною та дуже рівною водночас. Без емоцій, без гучних акордів. Прочитала, і прочитала.
п.с. Відколи це слово «перепрошую» відноситься до місцевої говірки?
п.с. Відколи це слово «перепрошую» відноситься до місцевої говірки?
April 5, 2023
Прекрасний, теплий і водночас щемливий роман про подорож додому, до себе, свого минулого і травм, до дитинства, рідних місць і рідних та водночас далеких людей.
Я не була на сході України, Харків крайня точка. Але чи не вперше відчула його таким рідним і "домашнім" завдяки цьому роману. Поетично, але без зайвих емоцій, авторка змальовує те, що легко впізнається, певний простір і тривожну задушливу атмосферу - то від безвиході 90х, то від загрози з півночі. Роман-подорож, роман-сімейна сага, роман дорослішання. І, звісно, про війну, яка зовсім поряд.
Сподобалося.
Я не була на сході України, Харків крайня точка. Але чи не вперше відчула його таким рідним і "домашнім" завдяки цьому роману. Поетично, але без зайвих емоцій, авторка змальовує те, що легко впізнається, певний простір і тривожну задушливу атмосферу - то від безвиході 90х, то від загрози з півночі. Роман-подорож, роман-сімейна сага, роман дорослішання. І, звісно, про війну, яка зовсім поряд.
Сподобалося.
April 2, 2023
По-перше, я поважаю Ольгу, як читачку. Спочатку натрапила на відгуки тут в гудрідс і вони такі розгорнуті та глибокі.
По-друге, роман-подорож, ще й подорож Україною - це любов. Перед очима поставали згадки про Київ, бориспільську трасу, Березань, де рідний дядько живе, а далі, далі дорога на схід України, де я ніколи не була, але картинки знову такі до болю рідні і знайомі.
Навіть сімейна історія напрочуд знайома, думаю, більшості сімей. Українська жінка, мама, на чиї плечі звалюється увесь тягар виживання сім’ї, «душить» своіх уже дорослих дітей бажанням контролювати та керувати усім та усіма довкола. Ті, хто бореться, стають не такими, та, хто піддається, стає лялькою, якій не сила вирватися, але ж надія завжди залишається.
Читаючи, я перед очима бачила ту дорогу за склом, села, що проминали, туман, що стелиться вранці над селами, степ із різнотрав’ям.
По-друге, роман-подорож, ще й подорож Україною - це любов. Перед очима поставали згадки про Київ, бориспільську трасу, Березань, де рідний дядько живе, а далі, далі дорога на схід України, де я ніколи не була, але картинки знову такі до болю рідні і знайомі.
Навіть сімейна історія напрочуд знайома, думаю, більшості сімей. Українська жінка, мама, на чиї плечі звалюється увесь тягар виживання сім’ї, «душить» своіх уже дорослих дітей бажанням контролювати та керувати усім та усіма довкола. Ті, хто бореться, стають не такими, та, хто піддається, стає лялькою, якій не сила вирватися, але ж надія завжди залишається.
Читаючи, я перед очима бачила ту дорогу за склом, села, що проминали, туман, що стелиться вранці над селами, степ із різнотрав’ям.
May 22, 2023
Дочитала «Настусю». Така, знаєте, трохи розхристана історія. Але тепла. Складно, загалом, оцінювати…
Старші брат з сестрою їдуть на весілля до 18річної сестри на весілля. Весілля, яке нікому не всралось😏 наречена, як водиться у 18 - вагітна. Родичі, ну як родичі. Рідне місто теж як стара футболка, дусить в груди. Ще й футболка ця оранжева, з символікою «шахтаря», донецька себто.
В тексті багато всякого. Ну от неочікуваний потоп або ж похорон. Або ще дивні обривки історій про друзів, сусідів, тощо. Клаптиковість отака, наче не книжка, а печворк.
А ще, обірваність ліній. Наприклад, брат вирішив пошукати щось про татові картини. Шось поникався туда-сюда і нічо. Не люблю таке в книгах. Але ж хіба не так в житті?
Загалом, читається легко і цікаво. Чогось до повного метчу мені не вистачило, але загалом… загалом добре. Ось.
Старші брат з сестрою їдуть на весілля до 18річної сестри на весілля. Весілля, яке нікому не всралось😏 наречена, як водиться у 18 - вагітна. Родичі, ну як родичі. Рідне місто теж як стара футболка, дусить в груди. Ще й футболка ця оранжева, з символікою «шахтаря», донецька себто.
В тексті багато всякого. Ну от неочікуваний потоп або ж похорон. Або ще дивні обривки історій про друзів, сусідів, тощо. Клаптиковість отака, наче не книжка, а печворк.
А ще, обірваність ліній. Наприклад, брат вирішив пошукати щось про татові картини. Шось поникався туда-сюда і нічо. Не люблю таке в книгах. Але ж хіба не так в житті?
Загалом, читається легко і цікаво. Чогось до повного метчу мені не вистачило, але загалом… загалом добре. Ось.
August 1, 2023
На жаль, не моє(( тягнула цю крихітку на 200 сторінок понад місяць, настільки мене не захопила історія. Не вистачило лінійності оповіді, як на мене, було багато різних коротесеньких згадок про рандомних людей, які ніяк не впливали сюжет. Розумію, що так, мабуть, мала би скластись повніша картинка про місцевих жителів, але зі мною не спрацювало.
Але раджу пробувати, бо хороших відгуків все ж більшість)
Але раджу пробувати, бо хороших відгуків все ж більшість)
August 27, 2023
На обкладинці написано «Роман про подорож додому». Через це очікуєш, що буде щемка, мила, затишна розповідь. Бо що ж може бути кращим аніж дім.
Але не для наших героїв.
Тут історія про сім’ю, яка не вміє висловлювати своїх емоцій. Про сімʼю, де не відчуваєш себе комфортно. Про сім’ю, де люди не навчилися любити своїх близьких. Вони вміють виживати в цьому світі, але без підтримки один одного. Вони втрачають своє коріння та звʼязки між собою.
Загалом класна історія, але мені не вистачило обсягу, щоб краще розкрити деяких персонажів. До прикладу та сама Настуся, про весілля якої йдеться в назві, показана дуже однобоко. Хоча саме вона відрізняється від всіх інших. Й хотілося бачити історію також з її сторони.
Ще сподобався опис природи сходу України. Я ніколи не була на Донеччині, але була на Дніпровщині й краєвиди здалися трішечки схожі. Але також хотілося б більше почитати про ту місцевість. Щоб ще більше відчути її атмосферу.
P.S. Про це згадували інші, але напишу і я, бо важливо привернути увагу видавництва. В романі є діалоги російською. Я розумію, чому вона там присутня. І цікаво спостерігати з ким герої говорять українською, а з ким російською, і чому це так. Але потрібно робити примітки з перекладом, бо це все ж іноземна мова.
Але не для наших героїв.
Тут історія про сім’ю, яка не вміє висловлювати своїх емоцій. Про сімʼю, де не відчуваєш себе комфортно. Про сім’ю, де люди не навчилися любити своїх близьких. Вони вміють виживати в цьому світі, але без підтримки один одного. Вони втрачають своє коріння та звʼязки між собою.
Загалом класна історія, але мені не вистачило обсягу, щоб краще розкрити деяких персонажів. До прикладу та сама Настуся, про весілля якої йдеться в назві, показана дуже однобоко. Хоча саме вона відрізняється від всіх інших. Й хотілося бачити історію також з її сторони.
Ще сподобався опис природи сходу України. Я ніколи не була на Донеччині, але була на Дніпровщині й краєвиди здалися трішечки схожі. Але також хотілося б більше почитати про ту місцевість. Щоб ще більше відчути її атмосферу.
P.S. Про це згадували інші, але напишу і я, бо важливо привернути увагу видавництва. В романі є діалоги російською. Я розумію, чому вона там присутня. І цікаво спостерігати з ким герої говорять українською, а з ким російською, і чому це так. Але потрібно робити примітки з перекладом, бо це все ж іноземна мова.
October 30, 2023
"Весілля Настусі" - це про схід України. Про прифронтові території, де вирує життя, де люди живуть тут і зараз, але паралельно живуть в минулому, у власних спогадах. Теперішнє де-факто є важким, тому не дивно, що у героїв якоюсь мірою з'являється захисна реакція, коли їх раз за разом повертає в минуле…
Олег і Яра - рідні брат і сестра. Вони без особливого бажання їдуть з Києва на схід, до батьківського дому, де от-от має відбутися весілля їхньої сестри Настусі. Мені незнайомі їхні відчуття і емоції (тут якраз на відміну від "Толіків", де все було знайомим), але навіть мені, як читачу, було некомфортно, хотілось, щоб герої розслабились, щоб їм стало легко, адже вони постійно в напрузі. Це гарно показує, яка кривава рана простяглась краями з 2014 року, як вона болить, як біль постійно нагадує про себе людям, які там народились (в книзі немає інформації, де саме відбуваються події).
Як зазначає сама авторка, це мікс роуд-новел і родинної саги. Варто зазначити, що тут застосовується той самий прийом, як і в "Смерть лева Сесіла мала сенс" - діалоги здебільшого російською, для реалізму. Нічого не можу з собою подіяти, все розумію, але трігерить дещо.
Тут багато моментів, коли очікуєш одне, а трапляється інше. Люблю такі прийоми, хоча основний з них тут дуже перевернутий, бо по сюжету замість весілля отримати…самі побачите що, це все ж для когось може бути травмуючим досвідом. Але книга і не обіцяє легку прогулянку.
Це непроста книга. Читання не було легким чи дуже захопливим, персонажі живі, але ніби чогось не вистачає. Проте впевнений, що свого читача книга знайде, ба більше - вже знайшла, дуже багато позитивних відгуків бачив. Впевнений, що авторка розпишеться, і далі буде тільки краще.
Олег і Яра - рідні брат і сестра. Вони без особливого бажання їдуть з Києва на схід, до батьківського дому, де от-от має відбутися весілля їхньої сестри Настусі. Мені незнайомі їхні відчуття і емоції (тут якраз на відміну від "Толіків", де все було знайомим), але навіть мені, як читачу, було некомфортно, хотілось, щоб герої розслабились, щоб їм стало легко, адже вони постійно в напрузі. Це гарно показує, яка кривава рана простяглась краями з 2014 року, як вона болить, як біль постійно нагадує про себе людям, які там народились (в книзі немає інформації, де саме відбуваються події).
Як зазначає сама авторка, це мікс роуд-новел і родинної саги. Варто зазначити, що тут застосовується той самий прийом, як і в "Смерть лева Сесіла мала сенс" - діалоги здебільшого російською, для реалізму. Нічого не можу з собою подіяти, все розумію, але трігерить дещо.
Тут багато моментів, коли очікуєш одне, а трапляється інше. Люблю такі прийоми, хоча основний з них тут дуже перевернутий, бо по сюжету замість весілля отримати…самі побачите що, це все ж для когось може бути травмуючим досвідом. Але книга і не обіцяє легку прогулянку.
Це непроста книга. Читання не було легким чи дуже захопливим, персонажі живі, але ніби чогось не вистачає. Проте впевнений, що свого читача книга знайде, ба більше - вже знайшла, дуже багато позитивних відгуків бачив. Впевнений, що авторка розпишеться, і далі буде тільки краще.
May 5, 2023
Деякі персонажі фальшиві. Як і діалоги.
Головні герої "розумні і адекватні" , всі інші ніби з сюр комедії.
Не скажу що зов��ім не сподобалось (читалось легко і я люблю такі книги), але якось не зачепило.
Головні герої "розумні і адекватні" , всі інші ніби з сюр комедії.
Не скажу що зов��ім не сподобалось (читалось легко і я люблю такі книги), але якось не зачепило.
April 18, 2023
Така хороша, щемка книга. Читається легко, швидко. Але от сприймати можна по-різному)) і лайтово, і глибоко-рефлексивно.
Книжка про сепарацію, проживання минулого і те, як воно впливає на майбутнє. Історія про прийняття і не прийняття рідних, а ще себе.
А головний бонус - такий ніжний опис сходу України. Так багато теплих деталей, що закохуєшся у місця.
Книжка про сепарацію, проживання минулого і те, як воно впливає на майбутнє. Історія про прийняття і не прийняття рідних, а ще себе.
А головний бонус - такий ніжний опис сходу України. Так багато теплих деталей, що закохуєшся у місця.
June 29, 2024
Мені ця книжка нагадала початкову сцену із "Персеполіса" Марджан Сатрапі, але не того, що графічний роман, а того, що мультик: головна героїня сидить в аеропорту і думає про те, як не хоче повертатися додому, в Тегеран. Так само і в "Весіллі Настусі" двійнята, які вже роками мешкають у Києві, не хочуть їхати в рідне селище десь на Донбасі на весілля маленької дурненької сестри, а приїхавши, роблять усе, аби тільки пошвидше звідти забратися. В одному з відгуків на звороті критикиня пише, що в книжці багато ніжності і любові, але я любові в ній зовсім не бачу. Брат і сестра не люблять малу сестру, не люблять свою маму, зрештою не люблять одне одного; не люблять домівки, де виросли, не люблять рідного селища, але не люблять і Києва — оно брат уже гострить лижі на іншу країну. Не можу сказати, що книжка погана, але мені вона не зайшла. Гнітюча історія про те, що все погано, добре, хоч коза знайшлася.
November 30, 2023
сюжет зрозумілий, але стиль написання уж настільки незграбний і розкуйовджений, що не хотілося читати далі 👣
Двійнята Яра і Олег, які й між собою особо не ладять, повертаються додому на весілля до молодшої «улюблениці сім'ї», шебушної сестрички Настусі, яка школяркою завагітніла від хлопця на сім років старше.
Книга = їх подорож з Києва до Донеччини, але тут набагато більше, тут їх подорож до прийняття себе, як людей, які все більше і більше віддаляються від «близьких» людей, від рідного міста. Повертаємося в минуле, дізнаємося деталі, які на перший погляд були такими непомітними, що ж вони пропустили і що ще можна виправити? 👀 Чому ж такі стосунки у родини?! Чому двійнята, які мають бути найближчими людьми, настільки віддалені?
Мені банально не вистачило. Нікого. Всі герої лишилися надто картонними.
Тут тобі усіх, але про героїв все якось сухо і без акценту. Рівненько.
Олег шукав картини батька, але не знайшов. Вони без ентузіазму приїхали на весілля, але перед початком все ж повернулися назад. Туди-сюди, сюди-туди і знов на тому ж місці. Як і в житті, так, не завжди усе вдається, але мені як читачу все ж хотілося щось винести з книги - цікаву історію, несподіваний поворот, закриті прогалини сюжету, емоції, ну хоча б щось!
Про те, як батьки самі псують можливі гарні стосунки між своїми дітьми. Про дитячу ревність, про дорослу прикриту байдужістю злість, про втрати. Про життя. Буденна історія про сім'ю з Донеччини.
«— Дурненька?
— Та ні. А може, і так. їй потрібно мало, менше, ніж вам з Ярою. І вона не кине матері, не поїде бозна-куди шукати щастя. Вона, схоже, єдина щаслива людина у вашій сім’ї.
— Ваша правда. У чотирнадцятому вони два тижні в підвалі сиділи. Мати мені щодня і щоночі писала, переважно жалілася. Хоча ж сама не захотіла евакуюватися. А Настя потім розповідала про акацієвий мед і кошенят.
— Про що?
— Про мед, травневий акацієвий мед, яким пригощав сусід у підвалі. І білих кошенят, які там народилися».
2,5/5
Двійнята Яра і Олег, які й між собою особо не ладять, повертаються додому на весілля до молодшої «улюблениці сім'ї», шебушної сестрички Настусі, яка школяркою завагітніла від хлопця на сім років старше.
Книга = їх подорож з Києва до Донеччини, але тут набагато більше, тут їх подорож до прийняття себе, як людей, які все більше і більше віддаляються від «близьких» людей, від рідного міста. Повертаємося в минуле, дізнаємося деталі, які на перший погляд були такими непомітними, що ж вони пропустили і що ще можна виправити? 👀 Чому ж такі стосунки у родини?! Чому двійнята, які мають бути найближчими людьми, настільки віддалені?
Мені банально не вистачило. Нікого. Всі герої лишилися надто картонними.
Тут тобі усіх, але про героїв все якось сухо і без акценту. Рівненько.
Олег шукав картини батька, але не знайшов. Вони без ентузіазму приїхали на весілля, але перед початком все ж повернулися назад. Туди-сюди, сюди-туди і знов на тому ж місці. Як і в житті, так, не завжди усе вдається, але мені як читачу все ж хотілося щось винести з книги - цікаву історію, несподіваний поворот, закриті прогалини сюжету, емоції, ну хоча б щось!
Про те, як батьки самі псують можливі гарні стосунки між своїми дітьми. Про дитячу ревність, про дорослу прикриту байдужістю злість, про втрати. Про життя. Буденна історія про сім'ю з Донеччини.
«— Дурненька?
— Та ні. А може, і так. їй потрібно мало, менше, ніж вам з Ярою. І вона не кине матері, не поїде бозна-куди шукати щастя. Вона, схоже, єдина щаслива людина у вашій сім’ї.
— Ваша правда. У чотирнадцятому вони два тижні в підвалі сиділи. Мати мені щодня і щоночі писала, переважно жалілася. Хоча ж сама не захотіла евакуюватися. А Настя потім розповідала про акацієвий мед і кошенят.
— Про що?
— Про мед, травневий акацієвий мед, яким пригощав сусід у підвалі. І білих кошенят, які там народилися».
2,5/5
August 19, 2023
Це дуже хороший дебютний роман.
Стиль авторки – чудово. Світового рівня проза, яка читається легко, сковзить, відображає реалії двомовності Донбасу, використовує чудові порівняння, щимить серце і відгукується на емоційному рівні.
Але сама історія могла б бути сильнішою. Можливо, трохи більш прямолінійною, чіткою з точки зору мотивації і внутрішніх конфліктів персонажів, більш пропрацьованою в їх сплетіннях і взаємозв’язках.
Це хороша книга. Її варто читати, обов’язково. Ви отримаєте задоволення.
Але особисто я з нетерпінням буду чекати наступної книги пані Ольги. Думаю, що вона буде вже справжнім великим романом.
Стиль авторки – чудово. Світового рівня проза, яка читається легко, сковзить, відображає реалії двомовності Донбасу, використовує чудові порівняння, щимить серце і відгукується на емоційному рівні.
Але сама історія могла б бути сильнішою. Можливо, трохи більш прямолінійною, чіткою з точки зору мотивації і внутрішніх конфліктів персонажів, більш пропрацьованою в їх сплетіннях і взаємозв’язках.
Це хороша книга. Її варто читати, обов’язково. Ви отримаєте задоволення.
Але особисто я з нетерпінням буду чекати наступної книги пані Ольги. Думаю, що вона буде вже справжнім великим романом.
July 15, 2024
Коли закрила книжку мені здалась вона нецілісною, однак думала про неї ще декілька годин після.
Побачила там формальну поїздку, на формальне весілля до сім’ї що колись існувала разом щоб вижити. Коли питання виживання більш менш пофіксили то ніхто не вкладався в ці стосунки. Всі були щасливі їх закінчити. Фіктивна турбота під час дзвінків, привітання одне одного стандартними фразами. Повна відсутність любові.
Або можливо любов закопана так глибоко за цими бездушними ритуалами що я її не розгледіла. Можливо Настуся тут є відображенням любові і чогось справжнього у всій цій бутафорній взаємодії.
Питання відкрите.
Не назву це цілісним романом, але історія важлива і досить розповсюджена. В решті решт мені сподобалось.
Іноді за звичкою ми багато часу витрачаємо не те що не приносить нам задоволення, тож тут гарна нагода подумати про пріоритети.
Побачила там формальну поїздку, на формальне весілля до сім’ї що колись існувала разом щоб вижити. Коли питання виживання більш менш пофіксили то ніхто не вкладався в ці стосунки. Всі були щасливі їх закінчити. Фіктивна турбота під час дзвінків, привітання одне одного стандартними фразами. Повна відсутність любові.
Або можливо любов закопана так глибоко за цими бездушними ритуалами що я її не розгледіла. Можливо Настуся тут є відображенням любові і чогось справжнього у всій цій бутафорній взаємодії.
Питання відкрите.
Не назву це цілісним романом, але історія важлива і досить розповсюджена. В решті решт мені сподобалось.
Іноді за звичкою ми багато часу витрачаємо не те що не приносить нам задоволення, тож тут гарна нагода подумати про пріоритети.
May 8, 2023
Доволі ностальгійна книга про минуле, яке в певний період часу таки наздоганяє. Аналіз сім'ї, країни та сім'ї в країні.
Це подорож не тільки Україною, а також подорож в минуле, яке по собі залишає тільки тінь та спогади. І тільки стикаючись з ним відчуваєш усю його реальність.
Втрачені картини художника, як втрачені спогади самої країни. Без спостерігача не існує картини/пейзажу, але вона може існувати в історії.
Долаючи шлях на схід авторка показує глибокий фотографічний відбиток часу. Іноді локальний, а іноді більш масштабний.
Загалом, життя, воно ж як подорож або просто дорога (життєвий шлях). Початок на вокзалі - як сучасний стан людей. Народ ментально завжди готовий до поїздки.
Яра працює в логістиці, а її колишній живе в Німеччині (чим не відстань?) Олег планує переїздити, дід з Волині, але живе на сході, тітка Іра переїздила декілька разів та навіть батько Євген помирає на зупинці (чим не метафоричний кінець шляху). Усі в якійсь дорозі - були, є або будуть.
Подолання дороги проходить все життя. Хоч на роботу, хоч на відпочинок, хоч на похід в магазин. Тому віддалення від дому - це закономірний процес, який з того самого дому допомагає зробити скарбничку зі спогадами, де лежить для кожного щось своє. Не сказати, що добре або погане - просто своє.
"...складывается впечатление, что у нас в семье у всех проблемы с памятью ... начинаешь что-то выяснять — и все помнят разное."
Життя та смерть, постійно чередуючись, формують наше існування. Коли Оксана завагітніла - помер Євген Миколайович (сердечний приступ), під час вагітності Настусі - помер дід Федір (також не витримало серце). Навіть головні герої по приїзду ЖИВУТЬ у хаті щойно ПОМЕРЛОГО діда.
"З народженням дітей душа оновлюється. Пробуджується в найчерствіших. І мати як відчувала то про смерть, так і про народження все знала." Це стосується як героїні, так і може стосуватись самої країни загалом.
А головне, що пам'ять може загубитись, але десь залишити відбиток - у когось як рана на серці, а в когось як картина на станції.
Це подорож не тільки Україною, а також подорож в минуле, яке по собі залишає тільки тінь та спогади. І тільки стикаючись з ним відчуваєш усю його реальність.
Втрачені картини художника, як втрачені спогади самої країни. Без спостерігача не існує картини/пейзажу, але вона може існувати в історії.
Долаючи шлях на схід авторка показує глибокий фотографічний відбиток часу. Іноді локальний, а іноді більш масштабний.
Загалом, життя, воно ж як подорож або просто дорога (життєвий шлях). Початок на вокзалі - як сучасний стан людей. Народ ментально завжди готовий до поїздки.
Яра працює в логістиці, а її колишній живе в Німеччині (чим не відстань?) Олег планує переїздити, дід з Волині, але живе на сході, тітка Іра переїздила декілька разів та навіть батько Євген помирає на зупинці (чим не метафоричний кінець шляху). Усі в якійсь дорозі - були, є або будуть.
Подолання дороги проходить все життя. Хоч на роботу, хоч на відпочинок, хоч на похід в магазин. Тому віддалення від дому - це закономірний процес, який з того самого дому допомагає зробити скарбничку зі спогадами, де лежить для кожного щось своє. Не сказати, що добре або погане - просто своє.
"...складывается впечатление, что у нас в семье у всех проблемы с памятью ... начинаешь что-то выяснять — и все помнят разное."
Життя та смерть, постійно чередуючись, формують наше існування. Коли Оксана завагітніла - помер Євген Миколайович (сердечний приступ), під час вагітності Настусі - помер дід Федір (також не витримало серце). Навіть головні герої по приїзду ЖИВУТЬ у хаті щойно ПОМЕРЛОГО діда.
"З народженням дітей душа оновлюється. Пробуджується в найчерствіших. І мати як відчувала то про смерть, так і про народження все знала." Це стосується як героїні, так і може стосуватись самої країни загалом.
А головне, що пам'ять може загубитись, але десь залишити відбиток - у когось як рана на серці, а в когось як картина на станції.
June 21, 2023
Проста, легка, "така, щоб не потрібно було думати"
Можливо, якби прочитала її до "Перекопу...", то сприймалася б якось глибше чи серйозніше. А так - ні про що
Можливо, якби прочитала її до "Перекопу...", то сприймалася б якось глибше чи серйозніше. А так - ні про що
May 18, 2024
"Чому ти ніколи не гуглив ім'я свого батька?"
Тексти породжують тексти. Я вирішив прочитати цю книжку, бо вже раніше читав рецензії Ольги Богомаз на її каналі "Альтернативна література".
Бо не може людина,яка так уважно і довготривало читає справді хороші книги, написати щось погане і вторинне.
Передчуття справдилися - "Весілля Настусі" тревелог, котрий насправді є складнішим,ніж здається на перший погляд. Це історія пригадування і забуття, це пошуки артефактів дитинства, це здорові діти х��орих батьків ( хоча тут ми себе дуримо, бо не існує абсолютно здорових, кожен поранений по-своєму).
"У селі у котів нема екзистенційних проблем після смерті господарів."
Ці території народжуватимуть тіла і сенси, коли нас там вже не буде. Страх втілений в Сарамаґівсько-Вільневівському павуку живе в передсмертній картині десь далеко,в закинутій кімнаті закинутої дачі.
Зло в цій книзі виявляє себе різноманітними проявами : виходить з блювотою перепитого підлітка, еманує з тлустої пики МПЦшного попа, зло є підлітками, котрі вб’ють тебе, бо ти говориш українською, або ж просто уб’ють вбиваючи нудьгу. В цій книзі багато такого застояного, запліснявілого совєцького зла. Важко було читати діалоги з російськомовною матір’ю головних героїв, тут Богомаз застосувала геніальний прийом – діти переходять на російську мову, коли говорять з матір’ю. Підлаштовуються під неї. Трирівнева мовна структура представлена українською, російською та суржиком.
Я б назвав Настусю архетипом поняття “какаяразніца”. Це абсолютна пристосуванка, дуже красива, не дуже розумна, вміє радіти з простого, бачить красу у всьому, вагітніє у вісімнадцять років від вже витраченого і знищеного мужичка і ще до весілля мріє про втечу.
Найкраще вкінці. Найглибшим і найцікавішим персонажем для мене є глуха бабуся, яка шукає свою козу у степу. В цьому епізоді коли Яра знаходить цю велику білу і втомлену козу, яка або спить, або конає, або просто відпочиває, роман стає магічно-реалістичним. Це і є та щаслива кінцівка, котру чекає, або не чекає читач. Земля-праматір в сутінках надвечір’я шукає свою білу козу. Ця коза і ця бабця переживуть всіх і все. Бабця говорить українською.
P.S. Можна вічно дивитись на вогонь, воду, обкладинку “Тетраморфеуса” і той епізод, де Master Max артистично ловить мікрофон на презентації “Весілля Настусі”. А якщо серйозно, то мені сподобалась відео-презентація і те, як просто і невимушено Ольга говорить про свою книгу. Як бонус – відео з рекомендаціями 7 книг від Богомаз, дивитись не менш цікаво, ніж читати. Ну і чекаю на наступну книжку, цікаво яка вона буде.
Тексти породжують тексти. Я вирішив прочитати цю книжку, бо вже раніше читав рецензії Ольги Богомаз на її каналі "Альтернативна література".
Бо не може людина,яка так уважно і довготривало читає справді хороші книги, написати щось погане і вторинне.
Передчуття справдилися - "Весілля Настусі" тревелог, котрий насправді є складнішим,ніж здається на перший погляд. Це історія пригадування і забуття, це пошуки артефактів дитинства, це здорові діти х��орих батьків ( хоча тут ми себе дуримо, бо не існує абсолютно здорових, кожен поранений по-своєму).
"У селі у котів нема екзистенційних проблем після смерті господарів."
Ці території народжуватимуть тіла і сенси, коли нас там вже не буде. Страх втілений в Сарамаґівсько-Вільневівському павуку живе в передсмертній картині десь далеко,в закинутій кімнаті закинутої дачі.
Зло в цій книзі виявляє себе різноманітними проявами : виходить з блювотою перепитого підлітка, еманує з тлустої пики МПЦшного попа, зло є підлітками, котрі вб’ють тебе, бо ти говориш українською, або ж просто уб’ють вбиваючи нудьгу. В цій книзі багато такого застояного, запліснявілого совєцького зла. Важко було читати діалоги з російськомовною матір’ю головних героїв, тут Богомаз застосувала геніальний прийом – діти переходять на російську мову, коли говорять з матір’ю. Підлаштовуються під неї. Трирівнева мовна структура представлена українською, російською та суржиком.
Я б назвав Настусю архетипом поняття “какаяразніца”. Це абсолютна пристосуванка, дуже красива, не дуже розумна, вміє радіти з простого, бачить красу у всьому, вагітніє у вісімнадцять років від вже витраченого і знищеного мужичка і ще до весілля мріє про втечу.
Найкраще вкінці. Найглибшим і найцікавішим персонажем для мене є глуха бабуся, яка шукає свою козу у степу. В цьому епізоді коли Яра знаходить цю велику білу і втомлену козу, яка або спить, або конає, або просто відпочиває, роман стає магічно-реалістичним. Це і є та щаслива кінцівка, котру чекає, або не чекає читач. Земля-праматір в сутінках надвечір’я шукає свою білу козу. Ця коза і ця бабця переживуть всіх і все. Бабця говорить українською.
P.S. Можна вічно дивитись на вогонь, воду, обкладинку “Тетраморфеуса” і той епізод, де Master Max артистично ловить мікрофон на презентації “Весілля Настусі”. А якщо серйозно, то мені сподобалась відео-презентація і те, як просто і невимушено Ольга говорить про свою книгу. Як бонус – відео з рекомендаціями 7 книг від Богомаз, дивитись не менш цікаво, ніж читати. Ну і чекаю на наступну книжку, цікаво яка вона буде.
December 2, 2025
Для мене це був один із тих текстів, після яких сидиш і думаєш: «А навіщо це все було?»
Початок дався мені дуже важко — аж неприємно. Герої якісь емоційно порожні, ніби ходять світом без бажань, без цілей, без розуміння, хто вони є. Я відверто не могла вловити, для чого вони існують у цій історії та куди рухаються. Стиль авторки теж не припав до душі: мені бракувало емоцій, драйву, хоч якоїсь живої іскри. І, чесно кажучи, після прочитання залишився такий собі неприємний післясмак.
Але тут на сцену виходять дівчата з каналу «Палає», які буквально зробили за мене половину роботи. Я очікувала, що «Весілля Настусі» буде про національну ідентичність, про якісь символи українського буття, а виявилось, що це радше сімейна драма, де ніхто нікого не любить, не вміє любити і, здається, навіть не прагне цьому навчитися.
І от в огляді дівчата показали той рівень символізму, який я сама просто не помітила. Завдяки їхнім думкам мені вдалося глянути на роман під іншим кутом — настільки, що я навіть підняла оцінку на плюс один бал. Чесно: огляд був для мене цікавішим за саму книгу. Дівчатам — респект.
Отож, огляд на каналі «Палає» — дуже рекомендую,
а от книгу… ну, тут уже на ваш розсуд. Мене вона не зачепила, але комусь, можливо, зайде більше.
Початок дався мені дуже важко — аж неприємно. Герої якісь емоційно порожні, ніби ходять світом без бажань, без цілей, без розуміння, хто вони є. Я відверто не могла вловити, для чого вони існують у цій історії та куди рухаються. Стиль авторки теж не припав до душі: мені бракувало емоцій, драйву, хоч якоїсь живої іскри. І, чесно кажучи, після прочитання залишився такий собі неприємний післясмак.
Але тут на сцену виходять дівчата з каналу «Палає», які буквально зробили за мене половину роботи. Я очікувала, що «Весілля Настусі» буде про національну ідентичність, про якісь символи українського буття, а виявилось, що це радше сімейна драма, де ніхто нікого не любить, не вміє любити і, здається, навіть не прагне цьому навчитися.
І от в огляді дівчата показали той рівень символізму, який я сама просто не помітила. Завдяки їхнім думкам мені вдалося глянути на роман під іншим кутом — настільки, що я навіть підняла оцінку на плюс один бал. Чесно: огляд був для мене цікавішим за саму книгу. Дівчатам — респект.
Отож, огляд на каналі «Палає» — дуже рекомендую,
а от книгу… ну, тут уже на ваш розсуд. Мене вона не зачепила, але комусь, можливо, зайде більше.
May 17, 2023
Книга - це опис пейзажів, атмосфери степової Донеччини... авторка сама каже, що в першу чергу намагалась створити "дорожній роман", припасовуючи персонажів до картинки.
В результаті, персонажі наче не цілісні особистості, а набір стереотипів, до того ж нам прямо кажуть як ми маємо! до них відноситись і що про них думати.
Неможливо знати всіх факторів, що впливають на рішення іншої людини, це її вибір, її життя, якщо вважаєш інакше - чини інакше сам, але не засуджуй іншого.
В результаті, персонажі наче не цілісні особистості, а набір стереотипів, до того ж нам прямо кажуть як ми маємо! до них відноситись і що про них думати.
Неможливо знати всіх факторів, що впливають на рішення іншої людини, це її вибір, її життя, якщо вважаєш інакше - чини інакше сам, але не засуджуй іншого.
May 14, 2023
Сподобалося . Дуже ніжно-мелодійно написано, а я таке люблю.
Не 5, бо чогось не вистачило в самому сюжеті…Якийсь він кострубатий.
Не 5, бо чогось не вистачило в самому сюжеті…Якийсь він кострубатий.
July 6, 2023
історія-подорож. один з жанрів, який мені подобається. історія без складного сюжету, без надмірного навантаження змісту (а що ж цим хотів сказати автор?), з великою кількістю другорядних героїв, які, як і в житті, трапляються нам у подорожах.
розповідь про вимушену мандрівку брата і сестри з Києва у рідне містечко на Сході України. розповідь про стосунки між родичами. розповідь про Україну. трішки нагадало The Ukraine Артема Чапая.
розповідь про вимушену мандрівку брата і сестри з Києва у рідне містечко на Сході України. розповідь про стосунки між родичами. розповідь про Україну. трішки нагадало The Ukraine Артема Чапая.
July 20, 2023
Знаєте, буває, кажуть «книга з міцним сюжетом» або «сюжет тримається купи», але не завжди зрозуміло, про що це, що мається на увазі. Щоб зрозуміти, можна прочитати «Весілля Настусі», бо в ній якраз навпаки: сюжет розсипається на частини, епізод не тулиться до епізода, складається враження, ніби гортаєш аплікацію.
April 14, 2023
Дебютний роман авторки, і я б дуже хотіла, щоб вона писала ще. Я хочу продовження історії…
Роман про подорож додому, так написано на обкладинці, хоч в ньому кожен знайде щось, що відгукнеться в серці: стосунки з батьками, спроби знайти щось близьке в рідному місті, спроби десь розворушити дитячі емоції, а місцями, краще не рухати, війна, життя маленьких містечок, якими всипана Україна…читайте, ви точно знайдете щось для себе в цій подорожі.
«Їхнє минуле нагадувало собаку, що якийсь час біг за машиною, розривався від гавкоту, відставав, аж поки зупинився і зовсім замовк.»
«У житті її краси не було помітно - так буває з людьми, які надто юагато говорять, працюють і живуть.»
Роман про подорож додому, так написано на обкладинці, хоч в ньому кожен знайде щось, що відгукнеться в серці: стосунки з батьками, спроби знайти щось близьке в рідному місті, спроби десь розворушити дитячі емоції, а місцями, краще не рухати, війна, життя маленьких містечок, якими всипана Україна…читайте, ви точно знайдете щось для себе в цій подорожі.
«Їхнє минуле нагадувало собаку, що якийсь час біг за машиною, розривався від гавкоту, відставав, аж поки зупинився і зовсім замовк.»
«У житті її краси не було помітно - так буває з людьми, які надто юагато говорять, працюють і живуть.»
August 26, 2023
По- перше, для мене ця книга точно не «Весілля Настусі». Ну тільки якщо книга не була названа по принципу «чого менше». Ця книга про схід, про зіткнення культур, про родинні стосунки, про пошук батьківської культурної спадщини - якщо вже треба якусь золоту смужку, щоб звʼязала все до купи. Але не весілля і тим паче не Настусі.
Тим не менш, я вважаю, що це був цікавий і вдалий книжковий дебют Ольги Богомаз, з чим я авторку і вітаю. Книга подарувала мені тепло згадок про мої шкільні роки в Криму, котрі були майже такі ж самі в плані побуту тощо. Особливо сподобався опис степу 🤌🏼🤍
Тим не менш, я вважаю, що це був цікавий і вдалий книжковий дебют Ольги Богомаз, з чим я авторку і вітаю. Книга подарувала мені тепло згадок про мої шкільні роки в Криму, котрі були майже такі ж самі в плані побуту тощо. Особливо сподобався опис степу 🤌🏼🤍
August 27, 2023
Хоча в описі було вказано, що книга про подорож на Донеччину, для мене особисто це книга про складні сімейні стосунки і як сильно події з дитинства відображаються вже на дорослому житті. Якщо в вас було травматичне дитинство, то книга може завдати болю і тригернути неприємні спогади, але з іншої сторони також дати відповіді на певні питання.
З мінусів:
1)Мені було замало Донеччини. Очікувала, що буде (як в "За перекопом є земля") більше розповідатись історія цього регіону через історію сім'ї.
2) Діалоги російською можна було б перекласти в примітках.
З мінусів:
1)Мені було замало Донеччини. Очікувала, що буде (як в "За перекопом є земля") більше розповідатись історія цього регіону через історію сім'ї.
2) Діалоги російською можна було б перекласти в примітках.
September 20, 2024
Якби я прочитала цю книгу до 22 року, вона би не так мені відлунювала. А зараз....кожного разу, повертаючись до України боїшся замість свята потрапити на похорон. Сум.
Displaying 1 - 30 of 116 reviews