What do you think?
Rate this book
За Перекопом є земля
«Аліє, Альона і я. З наших імен, написаних у рядок або стовпчик, можна вивчати історію Криму».
Задовго до анексії Криму вона зрозуміла, що українка. Ані дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стала цьому на заваді. Дитяча дружба із кримською татаркою і знайомство з цією культурою стало зерном, яке згодом переросте у пошук себе і власної національної ідентичності.
У романі переплелися кримськотатарська культура, українська література і родинні таємниці. Разом з головною героїнею і її подругами киримли Аліє й українкою Альоною читач проходить довгий шлях від дитинства дівчат аж до анексії Криму Росією.
Серед кримчан побутує приказка: «За Перекопом землі немає», мовляв, байдуже, що діється за перешийком, на материку. Роман Анастасії Левкової показує, що земля є з обох сторін Перекопу. Тільки варто її пізнати і зшити — відкрити материк для Криму, а Крим для материка.
Робота над книжкою тривала з 2012 року. З початком окупації Криму, у 2014 році, концепція змінилася. За цей час авторка взяла близько 200 інтерв'ю з більш ніж 50 кримчанами. Деталі їхніх розповідей стали частиною роману.
Задовго до анексії Криму вона зрозуміла, що українка. Ані дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стала цьому на заваді. Дитяча дружба із кримською татаркою і знайомство з цією культурою стало зерном, яке згодом переросте у пошук себе і власної національної ідентичності.
У романі переплелися кримськотатарська культура, українська література і родинні таємниці. Разом з головною героїнею і її подругами киримли Аліє й українкою Альоною читач проходить довгий шлях від дитинства дівчат аж до анексії Криму Росією.
Серед кримчан побутує приказка: «За Перекопом землі немає», мовляв, байдуже, що діється за перешийком, на материку. Роман Анастасії Левкової показує, що земля є з обох сторін Перекопу. Тільки варто її пізнати і зшити — відкрити материк для Криму, а Крим для материка.
Робота над книжкою тривала з 2012 року. З початком окупації Криму, у 2014 році, концепція змінилася. За цей час авторка взяла близько 200 інтерв'ю з більш ніж 50 кримчанами. Деталі їхніх розповідей стали частиною роману.
392 pages, Hardcover
First published May 30, 2023
338 people are currently reading
4071 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 604 reviews
July 26, 2023
Я ніколи не була в Криму. Не встигла.
І я майже нічого не знала про кримських татар до анексії - лише якісь картинки з випусків тсн, які бачила в дитинстві.
Це мій сором і мій біль. Тому читаючи книгу, особливо першу частину, де героїня розповідає про своїх друзів-киримли, я часто плакала. Дякую за численні згадки кримськотатарського фольклору, традицій та звичаїв. І за історичний екскурс.
Але мені здається, що у форматі репортажів чи есеїстики цей текст був би набагато прекраснішим. Бо сама художня історія, перепетії життя персонажів і стилістика тексту мені зовсім не сподобалися.
Я не вірила персонажам, їхні персоналії були розмитими і неповнокровними, логіка вчинків незрозуміла. А ще їх було забагато і всі ці любовні шестикутники з хвостиками лише втомлювали (якщо за цим є якийсь символізм заплутаної національної історії Криму, то таке художнє рішення здається мені примітивним і непереконливим). Я дратувалася через пафос і сентиментальність деяких фраз, через нагромадження деталей, через надмірну романтизацію і те, як потім різко все переходило в документальний стиль. Героїня (і авторка) хотіла сказати надто багато всього і просто якось впихнула його в романний жанр. Мені це заважало полюбити текст.
Все ж, я дізналася багато нового про історію Криму, тому вважаю, що книга варта прочитання.
І я майже нічого не знала про кримських татар до анексії - лише якісь картинки з випусків тсн, які бачила в дитинстві.
Це мій сором і мій біль. Тому читаючи книгу, особливо першу частину, де героїня розповідає про своїх друзів-киримли, я часто плакала. Дякую за численні згадки кримськотатарського фольклору, традицій та звичаїв. І за історичний екскурс.
Але мені здається, що у форматі репортажів чи есеїстики цей текст був би набагато прекраснішим. Бо сама художня історія, перепетії життя персонажів і стилістика тексту мені зовсім не сподобалися.
Я не вірила персонажам, їхні персоналії були розмитими і неповнокровними, логіка вчинків незрозуміла. А ще їх було забагато і всі ці любовні шестикутники з хвостиками лише втомлювали (якщо за цим є якийсь символізм заплутаної національної історії Криму, то таке художнє рішення здається мені примітивним і непереконливим). Я дратувалася через пафос і сентиментальність деяких фраз, через нагромадження деталей, через надмірну романтизацію і те, як потім різко все переходило в документальний стиль. Героїня (і авторка) хотіла сказати надто багато всього і просто якось впихнула його в романний жанр. Мені це заважало полюбити текст.
Все ж, я дізналася багато нового про історію Криму, тому вважаю, що книга варта прочитання.
July 7, 2023
Я, мабуть, не готова писати якийсь відгук на цю книгу в плані літературному - вона ок, хоча має і достатньо речей, які мені не зайшли (бракувало сюжету, конфлікту, точки тяжіння, до якої б рухався текст, любовні лінії існували якось самі по собі і незрозуміло нащо, що усі ці перипетії додали книзі). Але на тлі власне історії Криму 1900-2010-х це все якось так неважливо( власне, мабуть, тому мені інколи здавалося, що я читаю есеїстику або репортаж, а не художку - бо "тло" тут значно важливіше за персонаж_ок. Це не додає плюсів тексту як роману, але однозначно робить його необхідним до прочитання.
Я для себе з книжки винесла ще важчий тягар колективної провини перед кримськими татарами за відсутність підтримки від України (і за існування людей, які й досі не соромляться публічно висловлюватися проти автономії Криму після деокупації, мовляв, "не заслужили, де кримськотатарські загони у ЗСУ"), усвідомлення (вкотре) свого щастя і привілею бути удома, і остаточне визнання, що я й досі не годна читати чи дивитися щось про окупацію і війну, і щоразу це як свинець в легенях.
Я для себе з книжки винесла ще важчий тягар колективної провини перед кримськими татарами за відсутність підтримки від України (і за існування людей, які й досі не соромляться публічно висловлюватися проти автономії Криму після деокупації, мовляв, "не заслужили, де кримськотатарські загони у ЗСУ"), усвідомлення (вкотре) свого щастя і привілею бути удома, і остаточне визнання, що я й досі не годна читати чи дивитися щось про окупацію і війну, і щоразу це як свинець в легенях.
March 26, 2024
Я дуже люблю книжки, коли через історію однієї людини розповідають про важливі, часом жахливі, події у країні. І тут теж так. Героїня живе у Криму, ми стежимо за її дорослішанням, за тим як вона вчиться дружити, пізнає світ, закохується, формується. Це цікава історія, у яку хочеться поринути. Але героїня не живе у вакуумі, відбуваються події й у зовнішньому світі - Майдан у Києві, вигнання Януковича, окупація Криму. І героїня досвідчує всі ці події й розповідає нам про них.
Роман також розповідає, що Крим - різний, там живуть люди різних національностей. І мені особливо захопливо було дізналась більше про кримтатарську культуру, звичаї і навіть мову.
Роман також розповідає, що Крим - різний, там живуть люди різних національностей. І мені особливо захопливо було дізналась більше про кримтатарську культуру, звичаї і навіть мову.
February 4, 2024
«Щоб існував Булгаков, сказав тоді Влад, їм треба було розстріляти у Сандармоху Валерʼяна Підмогильного і Миколу Зерова. Ось, мовляв, обрана російська література.»
June 7, 2023
❌Я страшенно, страшенно втомилася від цієї книги у певний момент. Де саме - легко пізнати по зменшенню й сходженню нанівець стікерів.
✅І тим не менш, щиро раджу, свій примірник залишаю на полицях, вважаю, що книга дійсно варта прочитання, обов'язково знайдіть для неї час. Для себе лишаю приміточку, що, можиливо, варто буде перечитати ще раз згодом.
📚Анастасія Левкова "За Перекопом є земля"
Лабораторія, 2023 р, 392 стор., тверда палітурка, 399 грн паперова, 217 грн електронна 👉 https://cutt.ly/cwewiTvA
▪️пошук власної ідентичності
▪️національне самовизначення
▪️існування у засиллі пропагандистськіх міфів
▪️провина за приналежність до роду "асвабадітєлєй"
▪️почуття зайвості
▪️заздрість тому, в кого інша родинна історія
▪️виборсання із викривленої картини світу
▪️усвідомлене ототожнення із не своєю нацією
▪️документальна історичність
▪️культура важлива!
☝️Це одна хмаринка тегів, які б можна було розставити на книзі.
А це ще одна 👇:
▫️зайва подекуди пафосність
▫️дивні діалоги лозунгами
▫️надмірність (повторюваність)
Але вона маленька і втрачається на тлі першої, насправді значущої.
Це історія про те, чого ми тут, на материку™, не знали, не чули, не розуміли і не хотіли бачити в Криму.
❣️Про русняву окупацію півострова - тотальну! - ментальну ще до фактичної "зєльоночєловєчкової".
❣️Про болісне дорослішання і руйнацію міфів, що їх тобі нав'язували, про те, що рожеві окуляри омани завжди руйнуються склом всередину.
❣️Про те, як важливо помічати зброю, що стирчить з усіх всіх "цєнтрав рускай культури", адже спочатку вона знищує твоїх митців, а потім на "галубом глазу" розповідає, що якщо в вас немає відомих творів вашою мовою, то це тому що в вашої мови немає внутрішньої здатності для розвитку 🤡.
❣️Про геноцид та те, як легко його виправдати, коли в тебе титул пабєдітєлєй. Про впертість тих, хто вижив, станцювати на могилах своїх ворогів і про повернення додому.
❣️Про одвічні страхи іншості і про те, що якщо точно знаєш, що ти робиш, то страху вже немає. Про те, що краще вже з расією, бо коли не вони, то Туреччина точно-точно захопить Крим і тоді точно-точно до всіх прийде той самий "сусідський хлопчик з ножичком".
[до речі, вгадайте, що мені днями розповідали про те, що вже точно-точно вирішено, хто стане справжнім господарем Криму?]
Але на досить об'ємному моменті про розгубленість, розпач та якусь безпорадність під час початку окупації раптом зловила себе на думці, що це вже якась така віддалена історія, що майже не болить сьогодні 😐.
⭐️⭐️⭐️⭐️
Авторка проробила шалену купу робити і змогла написати роман, який читається повністю й абсолютно автобіографічним. Роман, якому віриш безоглядно, хоча знаєш, що вона - не кримчанка. Чудова праця, просто чудова. Нам таких треба ще і ще. Дякую, Лабораторіє!
✅І тим не менш, щиро раджу, свій примірник залишаю на полицях, вважаю, що книга дійсно варта прочитання, обов'язково знайдіть для неї час. Для себе лишаю приміточку, що, можиливо, варто буде перечитати ще раз згодом.
📚Анастасія Левкова "За Перекопом є земля"
Лабораторія, 2023 р, 392 стор., тверда палітурка, 399 грн паперова, 217 грн електронна 👉 https://cutt.ly/cwewiTvA
▪️пошук власної ідентичності
▪️національне самовизначення
▪️існування у засиллі пропагандистськіх міфів
▪️провина за приналежність до роду "асвабадітєлєй"
▪️почуття зайвості
▪️заздрість тому, в кого інша родинна історія
▪️виборсання із викривленої картини світу
▪️усвідомлене ототожнення із не своєю нацією
▪️документальна історичність
▪️культура важлива!
☝️Це одна хмаринка тегів, які б можна було розставити на книзі.
А це ще одна 👇:
▫️зайва подекуди пафосність
▫️дивні діалоги лозунгами
▫️надмірність (повторюваність)
Але вона маленька і втрачається на тлі першої, насправді значущої.
Це історія про те, чого ми тут, на материку™, не знали, не чули, не розуміли і не хотіли бачити в Криму.
❣️Про русняву окупацію півострова - тотальну! - ментальну ще до фактичної "зєльоночєловєчкової".
❣️Про болісне дорослішання і руйнацію міфів, що їх тобі нав'язували, про те, що рожеві окуляри омани завжди руйнуються склом всередину.
❣️Про те, як важливо помічати зброю, що стирчить з усіх всіх "цєнтрав рускай культури", адже спочатку вона знищує твоїх митців, а потім на "галубом глазу" розповідає, що якщо в вас немає відомих творів вашою мовою, то це тому що в вашої мови немає внутрішньої здатності для розвитку 🤡.
❣️Про геноцид та те, як легко його виправдати, коли в тебе титул пабєдітєлєй. Про впертість тих, хто вижив, станцювати на могилах своїх ворогів і про повернення додому.
❣️Про одвічні страхи іншості і про те, що якщо точно знаєш, що ти робиш, то страху вже немає. Про те, що краще вже з расією, бо коли не вони, то Туреччина точно-точно захопить Крим і тоді точно-точно до всіх прийде той самий "сусідський хлопчик з ножичком".
[до речі, вгадайте, що мені днями розповідали про те, що вже точно-точно вирішено, хто стане справжнім господарем Криму?]
Але на досить об'ємному моменті про розгубленість, розпач та якусь безпорадність під час початку окупації раптом зловила себе на думці, що це вже якась така віддалена історія, що майже не болить сьогодні 😐.
⭐️⭐️⭐️⭐️
Авторка проробила шалену купу робити і змогла написати роман, який читається повністю й абсолютно автобіографічним. Роман, якому віриш безоглядно, хоча знаєш, що вона - не кримчанка. Чудова праця, просто чудова. Нам таких треба ще і ще. Дякую, Лабораторіє!
July 30, 2023
3,5⭐️
здається, тут варто пояснити.
я дуже щаслива, що ця книжка з’явилась. я чула історії людей, які її читали, і безмежно вдячна цій історії за те, що ці люди відчували.
але.
якщо спочатку ця книжка була наче пісня — мелодійна та чуттєва, то чим далі, тим більше з‘являлось гучних фраз, наче з особистого щоденника підлітка чи фейсбука. фраза щось по типу(не дослівна цитата!) «усе було російське, навіть російські памперси і унітази. але через 8 років ми дізнались, що росіяни унітазів не мали» — це було «фантастично». наче надписи з фейсбука знову ж таки.
ще й стиль дуже коливався: від фрагментів із художнім стилем до серйозного репортажу. (нагадую: це, як і попередні коментарі, виключно моє враження)
так, я дізналась досить багато про кримських татар і Крим загалом, я стала ближче до них.
і я б навіть хотіла закрити очі на вищезгадані погрішності, але вони так і лізли в очі. і це я ще не заглибилась у непрописаність любовної лінії та штучність деяких персонажів.
тому, так, я дуже вдячна, що ця історія існує. але я впевнена, що вона могла б бути кращою
здається, тут варто пояснити.
я дуже щаслива, що ця книжка з’явилась. я чула історії людей, які її читали, і безмежно вдячна цій історії за те, що ці люди відчували.
але.
якщо спочатку ця книжка була наче пісня — мелодійна та чуттєва, то чим далі, тим більше з‘являлось гучних фраз, наче з особистого щоденника підлітка чи фейсбука. фраза щось по типу(не дослівна цитата!) «усе було російське, навіть російські памперси і унітази. але через 8 років ми дізнались, що росіяни унітазів не мали» — це було «фантастично». наче надписи з фейсбука знову ж таки.
ще й стиль дуже коливався: від фрагментів із художнім стилем до серйозного репортажу. (нагадую: це, як і попередні коментарі, виключно моє враження)
так, я дізналась досить багато про кримських татар і Крим загалом, я стала ближче до них.
і я б навіть хотіла закрити очі на вищезгадані погрішності, але вони так і лізли в очі. і це я ще не заглибилась у непрописаність любовної лінії та штучність деяких персонажів.
тому, так, я дуже вдячна, що ця історія існує. але я впевнена, що вона могла б бути кращою
November 28, 2023
Щоб існував Булгаков, сказав тоді Влад, їм треба було розстріляти у Сандармоху Валерʼяна Підмогильного і Миколу Зерова. Ось, мовля��, о б р а н а російська література.
це дуже цікавий роман, бо тут справжній вінегрет з історії, політики, етнографії і особистостей. мені його чесно кажучи і складно оцінювати як суто художню к��игу, бо він мені скорше стає на поличку до біографій. але це не робить його поганим, радше цікавим з літературної точки зору)
мені багато в чому резонували думки головної героїні, її зважування чорного та білого, пошук свого. щось дуже схоже, хоч і в іншому форматі, відбувалося і з моєю національною ідентифікацією. щоправда, в моєму випадку не додавалася кримськотатарська культура — про неї, на жаль, я почала дізнаватися зовсім нещодавно.
а її тут багато і дуже красиво змальованої, до речі. роман справді кримськотатарський — і не через головну локацію. я би із задоволенням читала ще сотню сторінок з описами традицій або особливостей побуту кримських татар. дуже тепло 🧡
що впало у вічі — ну дуууууже обізнані герої. я, звісно, не беруся стверджувати, але мені відчувалося, наче вони у період майдану повернулися з майбутнього, з 2022, де вже сталася повномасштабна війна і все стало максимально очевидним.
я попередньо прогортувала інші відгуки і перед прочитанням вже налаштовувалася на якусь геть погану любовну лінію. але направду, там досить життєві незрозумілі стосунки між ~20-річними, тому і прискіпуватися не буду))
це дуже цікавий роман, бо тут справжній вінегрет з історії, політики, етнографії і особистостей. мені його чесно кажучи і складно оцінювати як суто художню к��игу, бо він мені скорше стає на поличку до біографій. але це не робить його поганим, радше цікавим з літературної точки зору)
мені багато в чому резонували думки головної героїні, її зважування чорного та білого, пошук свого. щось дуже схоже, хоч і в іншому форматі, відбувалося і з моєю національною ідентифікацією. щоправда, в моєму випадку не додавалася кримськотатарська культура — про неї, на жаль, я почала дізнаватися зовсім нещодавно.
а її тут багато і дуже красиво змальованої, до речі. роман справді кримськотатарський — і не через головну локацію. я би із задоволенням читала ще сотню сторінок з описами традицій або особливостей побуту кримських татар. дуже тепло 🧡
що впало у вічі — ну дуууууже обізнані герої. я, звісно, не беруся стверджувати, але мені відчувалося, наче вони у період майдану повернулися з майбутнього, з 2022, де вже сталася повномасштабна війна і все стало максимально очевидним.
я попередньо прогортувала інші відгуки і перед прочитанням вже налаштовувалася на якусь геть погану любовну лінію. але направду, там досить життєві незрозумілі стосунки між ~20-річними, тому і прискіпуватися не буду))
June 25, 2023
Якби це був нонфік, я би поставила 5. Дуже інформативно, багато глибоких, влучносформульованих думок. Але з художньої точки зору мені зовсім не сподобалось, від любовної лінії та деяких діалогів героїв я відверто ловила крінж, розділи були або перенасичені подіями, або ж навпаки довгий час нічого не відбувалося, тому читалося важко. Незважаючи на це, ця книга багато чого прояснила для мене в плані історії Криму за незалежної України, культури кримських татар, суті російської культури, національної самоідентифікації
Read
July 8, 2023Книга потрібна, тут нічого не скажеш, було цікаво зазирнути в кримський досвід, також "антропологічний інтерес" викликає шлях героїні до своєї української ідентичності, в якихось моментах відгукнувся (хоча в більшості - ні). Жахливо було спостерігати, як Росія безборонно проторювала собі шлях, наша країна в ті часи була супертупа, часто згадувалося, як у 2014 я боялася, що і Запорізьку область віддадуть отак просто, що решта України легко повважає нас за дофіга росіян (та й я часто почувалася білою вороною зі своїм тяжінням до укр. ідентичності і незнанням мастєров і маргаріт).
Моєю особливою знахідкою в цьому тексті були кримськотатарські слова. Къушак, къазан - увійшли в українську незміненими, у фильджанлар легко впізнається філіжанка (хоча в українську це слово мандрувало шляхами інших мов). Та й решту про кримських татар мені було цікаво читати.
Словом, як хроніка подій цей текст прецікавий. Як художка - не особливо. Все, що було поза історичним тлом, було надміру сентиментальне й нуднувате: шестеро, які люблять одне одного, любовний чотирикутник, відсутність як такого конфлікту в цій історії, повторювані шматочки тексту теж мені як художній засіб не особливо зайшли, те, як говорять персонажі, часто нагадувало якісь агітки. Хроніка подій ці недоліки радше переважує, ніж ні, але все ж це речі помітні.
Моєю особливою знахідкою в цьому тексті були кримськотатарські слова. Къушак, къазан - увійшли в українську незміненими, у фильджанлар легко впізнається філіжанка (хоча в українську це слово мандрувало шляхами інших мов). Та й решту про кримських татар мені було цікаво читати.
Словом, як хроніка подій цей текст прецікавий. Як художка - не особливо. Все, що було поза історичним тлом, було надміру сентиментальне й нуднувате: шестеро, які люблять одне одного, любовний чотирикутник, відсутність як такого конфлікту в цій історії, повторювані шматочки тексту теж мені як художній засіб не особливо зайшли, те, як говорять персонажі, часто нагадувало якісь агітки. Хроніка подій ці недоліки радше переважує, ніж ні, але все ж це речі помітні.
April 13, 2024
Книга, яка замахується на так багато всього, але не стала нічим 🤷🏻♀️
October 23, 2024
Моя оцінка 3,5 ⭐️
Не дивлячись на багато мінусів написання (які я опишу нижче), ця книга викликала в мене багато емоції щодо Криму.
Сама я з Донецька, і від університету в 2013 році купила путівку за 700 грн на 10 днів у Крим в пансіонат "Звёздный берег", і це був найкращий студентський відпочинок!😎
Я досі згадую з теплом той час. На жаль це був єдиний і крайній раз коли я була в Криму. А через рік в 2014 я ще й з дому поїду і по сьогодняйшній день так і не повернусь туди😭
Тому емоцій був цілий коктейль. Пару разів я плакала, занурювалась в спогади і було боляче.💔
Цікаво було читати про традиції та історію кримських татар.
Тепер перейдемо до мінусів.🫣
Протягом більшої частини книги я була переконана, що це біографія, стилізована під художній роман. Це припущення могло б виправдати ключову слабкість твору, яка викликала у мене роздратування та тотальну недовіру: книга належить до жанру фантастики.
Головна героїня – етнічна росіянка, яка виросла в родині з НКВД в оточенні русифікації, де меншин переслідували, і з самого дитинства, ще до школи, вона вже була свідомою українкою 🤔Персонаж не мав жодного розвитку протягом всієї книги, хоча авторка намагалася драматично описати її внутрішні переживання. Вже з ранніх років героїня, яку іноді називали "хорошою руською", товаришувала з кримськими татарами, захищала їх і відчувала сором за своє російське походження. Це лише посилилось під час складніших часів – абсолютно фантастична історія.🫠
Я до кінця вірила, що це, можливо, особистий шлях авторки, трохи прикрашений, але ні – все це вигадка, причому настільки фантастична, що викликає більше іронії, ніж співчуття.
Епізоди зі снами здалися мені зайвими – вони несли мало сенсу, хоч і намагалися додати драматизму.
Ім’я героїні прозвучало лише кілька разів за всю книгу, що тупо дратувало мене.😬
Персонажі були неповноцінними, їхні мотиви незрозумілі, а любовні багатокутники (особливо щ Борею) здавалися надмірними та виснажливими. Якщо в цьому є якийсь символізм, пов'язаний із національною історією Криму, то він виглядав примітивно та непереконливо. Самі персонажі, їхні дії та загальний сюжет залишили мене байдужою.
З художньої точки зору мені не сподобалося: любовна лінія - викликала крінж, відношення гг до матері Влада - крінж, відношення до СБУшніка і бажання до нього пригорнути б - крінж, а сам сюжет був або перенасиченим, або надто затягнутим, що ускладнювало читання.
Вибачте мене всі фанати книги, але для мене вона скарбом не стала 😔
Для себе винесла одне, що треба дізнатись про кримських татар не з "кримського" роману, а з більш історичної літератури.🇺🇦
Не дивлячись на багато мінусів написання (які я опишу нижче), ця книга викликала в мене багато емоції щодо Криму.
Сама я з Донецька, і від університету в 2013 році купила путівку за 700 грн на 10 днів у Крим в пансіонат "Звёздный берег", і це був найкращий студентський відпочинок!😎
Я досі згадую з теплом той час. На жаль це був єдиний і крайній раз коли я була в Криму. А через рік в 2014 я ще й з дому поїду і по сьогодняйшній день так і не повернусь туди😭
Тому емоцій був цілий коктейль. Пару разів я плакала, занурювалась в спогади і було боляче.💔
Цікаво було читати про традиції та історію кримських татар.
Тепер перейдемо до мінусів.🫣
Протягом більшої частини книги я була переконана, що це біографія, стилізована під художній роман. Це припущення могло б виправдати ключову слабкість твору, яка викликала у мене роздратування та тотальну недовіру: книга належить до жанру фантастики.
Головна героїня – етнічна росіянка, яка виросла в родині з НКВД в оточенні русифікації, де меншин переслідували, і з самого дитинства, ще до школи, вона вже була свідомою українкою 🤔Персонаж не мав жодного розвитку протягом всієї книги, хоча авторка намагалася драматично описати її внутрішні переживання. Вже з ранніх років героїня, яку іноді називали "хорошою руською", товаришувала з кримськими татарами, захищала їх і відчувала сором за своє російське походження. Це лише посилилось під час складніших часів – абсолютно фантастична історія.🫠
Я до кінця вірила, що це, можливо, особистий шлях авторки, трохи прикрашений, але ні – все це вигадка, причому настільки фантастична, що викликає більше іронії, ніж співчуття.
Епізоди зі снами здалися мені зайвими – вони несли мало сенсу, хоч і намагалися додати драматизму.
Ім’я героїні прозвучало лише кілька разів за всю книгу, що тупо дратувало мене.😬
Персонажі були неповноцінними, їхні мотиви незрозумілі, а любовні багатокутники (особливо щ Борею) здавалися надмірними та виснажливими. Якщо в цьому є якийсь символізм, пов'язаний із національною історією Криму, то він виглядав примітивно та непереконливо. Самі персонажі, їхні дії та загальний сюжет залишили мене байдужою.
З художньої точки зору мені не сподобалося: любовна лінія - викликала крінж, відношення гг до матері Влада - крінж, відношення до СБУшніка і бажання до нього пригорнути б - крінж, а сам сюжет був або перенасиченим, або надто затягнутим, що ускладнювало читання.
Вибачте мене всі фанати книги, але для мене вона скарбом не стала 😔
Для себе винесла одне, що треба дізнатись про кримських татар не з "кримського" роману, а з більш історичної літератури.🇺🇦
April 3, 2024
Це дуже важлива тема
Я хотіла знати більше про Крим. Я хотіла знати хоч щось про кримських татар і Крим, бо мої знання настільки крихітні, сором мені
Мене цікавить все про вибудовування, віднайдення, відвоювання ідентичності
Але як же ж мені не зайшов стиль написання🤦🏼♀️
Мене ця книга відштовхувала своїм пафосом, якоюсь показушністю, позерством, численними повторами і акцентами
Але були моменти і чудові і емоційні
.
Буду шукати про Крим далі
Мені не вистачило тут Криму
Я хотіла знати більше про Крим. Я хотіла знати хоч щось про кримських татар і Крим, бо мої знання настільки крихітні, сором мені
Мене цікавить все про вибудовування, віднайдення, відвоювання ідентичності
Але як же ж мені не зайшов стиль написання🤦🏼♀️
Мене ця книга відштовхувала своїм пафосом, якоюсь показушністю, позерством, численними повторами і акцентами
Але були моменти і чудові і емоційні
.
Буду шукати про Крим далі
Мені не вистачило тут Криму
July 4, 2023
Книжка, що болить, але болить тому, про що вона, а не тому, як вона про це розповідає.
December 31, 2023
це одна з найкращих книжок за все моє життя. вона про мене, про кожного з нас, про історію не тільки криму, а й цілої країни. вона глибока, щемка, правдива, художня, рідна. вона зачепила кожну клітинку мене.
все почалося з дитинства маленької дівчинки, етнічної росіянки, що проживає в криму. вона не розуміла чому одних дітей всі хвалять і люблять, а інших стороняться, зневажають. вона вивчила кримсько-татарську, слухала пісні і бачила традиції корінних жителів криму, пізнавала несправедливість світу і намагалась зрозуміти чому. ця книга – ціле життя однієї людини одного народу. від депортації і до анексії, весь процес дорослішання ми (читачі) проходимо пліч-о-пліч з головною героїнею, чиє імʼя не знаємо, проте знаємо всю її.
не бійтесь брати цю книгу в руки, вона відкриває так багато нового і цікавого. я закохалася у стиль написання, в те, як майстерно пропрацьована кожна деталь, кожна вулиця по якій ступають герої. в книзі показано справжній етнічний крим, не туристичні місця і назви, а радше історичні. ця книга це про пошуки себе, про формування ідентичності, про важливість мови і боротьбу за те, що вважаєш правильним.
я не уявляю яку масштабну роботу зробила авторка – не кримчанка – вона втілила всю історію криму в 400 сторінках, розповіла тисячі історій, познайомила з культурою криму. ще довго після останньої сторінки запах джезви і чорного моря переслідуватимуть вас, як і сама історія.
все почалося з дитинства маленької дівчинки, етнічної росіянки, що проживає в криму. вона не розуміла чому одних дітей всі хвалять і люблять, а інших стороняться, зневажають. вона вивчила кримсько-татарську, слухала пісні і бачила традиції корінних жителів криму, пізнавала несправедливість світу і намагалась зрозуміти чому. ця книга – ціле життя однієї людини одного народу. від депортації і до анексії, весь процес дорослішання ми (читачі) проходимо пліч-о-пліч з головною героїнею, чиє імʼя не знаємо, проте знаємо всю її.
не бійтесь брати цю книгу в руки, вона відкриває так багато нового і цікавого. я закохалася у стиль написання, в те, як майстерно пропрацьована кожна деталь, кожна вулиця по якій ступають герої. в книзі показано справжній етнічний крим, не туристичні місця і назви, а радше історичні. ця книга це про пошуки себе, про формування ідентичності, про важливість мови і боротьбу за те, що вважаєш правильним.
я не уявляю яку масштабну роботу зробила авторка – не кримчанка – вона втілила всю історію криму в 400 сторінках, розповіла тисячі історій, познайомила з культурою криму. ще довго після останньої сторінки запах джезви і чорного моря переслідуватимуть вас, як і сама історія.
July 9, 2024
Поміняю оцінку, бо дізнавшись, що це не засновано на реальних подіях, а є художньою вигадкою, роман втратив для мене частину своєї цінності, і я не можу більше закривати очі на його проблеми.
December 5, 2024
Я щасливий, що потроху автори витягають на світло тему Криму, розповідаючи про дивовижної краси півострів, знайомлять із культурою та важкою історією киримли. Як для художньої книги, авторка досить ґрунтовно підійшла до цього питання, за це щира повага. Однак, що стосується власне художньої форми, персонажів тексту, та стилістики, тут починаються проблеми. Воно все якесь надто штучне та й пафосне нівроку. Історія життя головної героїні залишила мене байдужим.
Я б хотів, щоб ця книга мені сподобалась, справді. Але часом так трапляється. Можливо, у репортажній формі воно б краще запрацювало.
Якщо вагаєтесь в тому, чи вартує книга вашої уваги, таки пораджу до прочитання. Як мінімум, можна почерпнути щось нове про Крим. Зокрема, можливо у вас краще складеться з історією Оксани ніж у мене.
Я б хотів, щоб ця книга мені сподобалась, справді. Але часом так трапляється. Можливо, у репортажній формі воно б краще запрацювало.
Якщо вагаєтесь в тому, чи вартує книга вашої уваги, таки пораджу до прочитання. Як мінімум, можна почерпнути щось нове про Крим. Зокрема, можливо у вас краще складеться з історією Оксани ніж у мене.
July 29, 2023
Найважливішою та найпроникливішою тут є частина про сам Крим, як він є і яким ми ще будемо пізнавати ❤️🩹💔
Було відверто боляче читати в певні моменти, що доводилося й відкладати книгу🥺 й цитувати хочеться багато, але вже й помовчу
Сподіваюся, що це лише початок і книг про Крим та киримли буде більше ❤️🩹💔
Романтична лінія - абсолютно не моя
Було відверто боляче читати в певні моменти, що доводилося й відкладати книгу🥺 й цитувати хочеться багато, але вже й помовчу
Сподіваюся, що це лише початок і книг про Крим та киримли буде більше ❤️🩹💔
Романтична лінія - абсолютно не моя
May 14, 2023
Роман, який гірчить і болить, але водночас є скринькою зі скарбами. Скринька, яка розказує нам про Крим від 80х років минулого століття, про кримських татар, їхні історії родин, депортацій, переслідувань, традиції і мову, про те, як р*сія довго і наполегливо окуповувала Крим спочатку ментально, а тоді блискавично забрала територіально.
Мені сподобалося, що авторка не прикрашала дійсність, а ще дуже детально описала як відбувалася анексія, як почувалися кримчани, як були розгублені, як і ми всі, коли дивилися на бездіяльність держави і армії.
Важливий роман, який зшиває материк і півострів.
Мені сподобалося, що авторка не прикрашала дійсність, а ще дуже детально описала як відбувалася анексія, як почувалися кримчани, як були розгублені, як і ми всі, коли дивилися на бездіяльність держави і армії.
Важливий роман, який зшиває материк і півострів.
May 13, 2024
Історію про Крим мені цікаво було читати і сподобалась в принципі книжка, але де головна героїня розповідає про своє життя, ну таке.
August 20, 2025
2.5 ⭐️ — до 3 з ввічливості не округлюю, бо в книги й без того високий рейтинг, який виявився доволі оманливим.
Перша частина роману була така класна, що я не могла відірватись. Тим болючіше було розчаровуватися в ньому за прочитанням другої і третьої частин.
В першій нам показують дуже багато деталей побуту кримських татар. Це було класно, свіжо, за історією було цікаво стежити, попутно зазираючи (в моєму випадку — вперше в житті) у культуру киримли.
Починаючи з другої частини, яка, по-суті, присвячена стосункам головної героїні, все пішло кудись не туди. В основному через те, що акцент на стосунках, через які намагалися передати меседж, але самі ці відносини такі недолугі, що нічого, крім роздратування на безхребетну героїню, що не може бодай раз за себе постояти і сказати нарцисичному на-межі-з-моральним-абʼюзом самозакоханому хлопу, що його поведінка неок і боляче її зачіпає — нє, ми будемо постійно себе жаліти, нити і плакати замість того, щоб проговорити все словами, як дорослі люди, — не викликало. Не знаю, може проблема в мені, але я не розумію і не сприймаю стосунків, побудованих виключно на тілесній "хімії" — а нам про це в тексті неодноразово нагадують як одну з причин, чому вони досі разом! Я ніколи цього не розуміла і навряд чи колись зрозумію.
Та й взагалі, стосунки головної героїні й те, як вона часто дивиться на знайомих (і ледве знайомих) чоловіків під призмою сексуальності здавалося ну взагалі не до місця: щонайменше це було дивно читати, а місцями взагалі крінжово. Надто відходило від загальної теми книги + персонажі ніякі + героїня теж ніяка — тому й не цікаво читати чергові хорні-зітхання за другом, якому подобаються всі подружки, але тільки не вона.
Почавши третю частину, я остаточно зрозуміла, що проблема все ж таки не в мені, а в книзі. Замість послідовного сюжету отримуємо стислу нарізку подій і хронології з недоречними вставками а-ля театральна сцена, повторюваними меседжами, ще більшою кількістю вставок руснявих слів, гасел, пісень (в перших двох частинах їх було менше і тому було легше не тригеритись). Замість погляду "зсередини" я знову пережила досвід шістнадцятирічної київської школярки, яка поверталася зі школи й годинами нервово читала новини на ЕспресоТВ. Нічого нового про анексію Криму, чого я не дізналась у 2014 з новин, ця книга мені не показала, сухо і сумбурно ретравмувавши.
Пізніше дізналась, що це ніяка не автобіографія, і авторка писала книгу, спираючись на розповідях очевидців. Це пояснює дивний темп, скупі діалоги й рваність наративу, що скакає мов коник в траві, намагаючись встигнути за героїнею, чия персоналія остаточно скоротились до "чи я харошая руская, чи можу вважатися українкою?» Видно, що в третю частину роману намагалися увіпхати все й одразу, використовуючи персонажів мов ляльок у театрі для проговорення всього, що хотіла донести авторка.
Приєднуюсь до одного з тутешніх відгуків про те, що книга набагато краще сприймалася б у форматі збірки есеїв.
Цей роман має просуватися серед вестернів, бо в ньому розжовується все так, як треба для них: очевидні речі повторюються по декілька разів, як для дітей.
Українці ж усе, що тут описано, давно пережили й усвідомили.
Принаймні тепер я буду цілеспрямовано шукати літературу про кримуських татар, щоб дізнатися більше.
Upd. Помітила також у романі вкрай дивну тенденцію з деталями, які зʼявляються нізвідки й нікуди не ведуть. До прикладу: в першому розділі героїня свариться з батьком і докоряє йому за те, що він бив її у дитинстві (про це не було до того ні слова). І все, більше книга не повертається до цієї теми, ми не бачимо ні переживань з цього приводу, ні чітких травм, ні рефлексії.
Наступного разу дитяче побиття задаюся в останньому розділі, ближче фіналу. Й знову — до чого це тут, навіщо?? Героїня питає в матері, чи її били батьки і чому батько (героїні) бив її, якщо так поважав дідуся (який буцімто своїх дітей — себто маму героїні — не бив). У результаті отримуємо абсолютно непотрібний поворот сюжету, що дідусь гг то ніякий не дідусь, а прадідусь, і він не бив її маму в дитинстві бо мабуть був застарим (це дослівно написано в тексті).
На цьому все. Шоб шо? Для кого це? Навіщо? Якщо героїня згадує про це знову й допитується у матері, чому батько бив її у дитинстві, значить це не дає їй спокою, це її травма — чому ж тоді ми не маємо жодної згадки, наслідку, відбиття цього на характері? Все намацальне, що є в сюжеті, це те, що вона боїться показувати емоції, бо батько робив зауваження і не любив емоційних людей. Й усе.
Перша частина роману була така класна, що я не могла відірватись. Тим болючіше було розчаровуватися в ньому за прочитанням другої і третьої частин.
В першій нам показують дуже багато деталей побуту кримських татар. Це було класно, свіжо, за історією було цікаво стежити, попутно зазираючи (в моєму випадку — вперше в житті) у культуру киримли.
Починаючи з другої частини, яка, по-суті, присвячена стосункам головної героїні, все пішло кудись не туди. В основному через те, що акцент на стосунках, через які намагалися передати меседж, але самі ці відносини такі недолугі, що нічого, крім роздратування на безхребетну героїню, що не може бодай раз за себе постояти і сказати нарцисичному на-межі-з-моральним-абʼюзом самозакоханому хлопу, що його поведінка неок і боляче її зачіпає — нє, ми будемо постійно себе жаліти, нити і плакати замість того, щоб проговорити все словами, як дорослі люди, — не викликало. Не знаю, може проблема в мені, але я не розумію і не сприймаю стосунків, побудованих виключно на тілесній "хімії" — а нам про це в тексті неодноразово нагадують як одну з причин, чому вони досі разом! Я ніколи цього не розуміла і навряд чи колись зрозумію.
Та й взагалі, стосунки головної героїні й те, як вона часто дивиться на знайомих (і ледве знайомих) чоловіків під призмою сексуальності здавалося ну взагалі не до місця: щонайменше це було дивно читати, а місцями взагалі крінжово. Надто відходило від загальної теми книги + персонажі ніякі + героїня теж ніяка — тому й не цікаво читати чергові хорні-зітхання за другом, якому подобаються всі подружки, але тільки не вона.
Почавши третю частину, я остаточно зрозуміла, що проблема все ж таки не в мені, а в книзі. Замість послідовного сюжету отримуємо стислу нарізку подій і хронології з недоречними вставками а-ля театральна сцена, повторюваними меседжами, ще більшою кількістю вставок руснявих слів, гасел, пісень (в перших двох частинах їх було менше і тому було легше не тригеритись). Замість погляду "зсередини" я знову пережила досвід шістнадцятирічної київської школярки, яка поверталася зі школи й годинами нервово читала новини на ЕспресоТВ. Нічого нового про анексію Криму, чого я не дізналась у 2014 з новин, ця книга мені не показала, сухо і сумбурно ретравмувавши.
Пізніше дізналась, що це ніяка не автобіографія, і авторка писала книгу, спираючись на розповідях очевидців. Це пояснює дивний темп, скупі діалоги й рваність наративу, що скакає мов коник в траві, намагаючись встигнути за героїнею, чия персоналія остаточно скоротились до "чи я харошая руская, чи можу вважатися українкою?» Видно, що в третю частину роману намагалися увіпхати все й одразу, використовуючи персонажів мов ляльок у театрі для проговорення всього, що хотіла донести авторка.
Приєднуюсь до одного з тутешніх відгуків про те, що книга набагато краще сприймалася б у форматі збірки есеїв.
Цей роман має просуватися серед вестернів, бо в ньому розжовується все так, як треба для них: очевидні речі повторюються по декілька разів, як для дітей.
Українці ж усе, що тут описано, давно пережили й усвідомили.
Принаймні тепер я буду цілеспрямовано шукати літературу про кримуських татар, щоб дізнатися більше.
Upd. Помітила також у романі вкрай дивну тенденцію з деталями, які зʼявляються нізвідки й нікуди не ведуть. До прикладу: в першому розділі героїня свариться з батьком і докоряє йому за те, що він бив її у дитинстві (про це не було до того ні слова). І все, більше книга не повертається до цієї теми, ми не бачимо ні переживань з цього приводу, ні чітких травм, ні рефлексії.
Наступного разу дитяче побиття задаюся в останньому розділі, ближче фіналу. Й знову — до чого це тут, навіщо?? Героїня питає в матері, чи її били батьки і чому батько (героїні) бив її, якщо так поважав дідуся (який буцімто своїх дітей — себто маму героїні — не бив). У результаті отримуємо абсолютно непотрібний поворот сюжету, що дідусь гг то ніякий не дідусь, а прадідусь, і він не бив її маму в дитинстві бо мабуть був застарим (це дослівно написано в тексті).
На цьому все. Шоб шо? Для кого це? Навіщо? Якщо героїня згадує про це знову й допитується у матері, чому батько бив її у дитинстві, значить це не дає їй спокою, це її травма — чому ж тоді ми не маємо жодної згадки, наслідку, відбиття цього на характері? Все намацальне, що є в сюжеті, це те, що вона боїться показувати емоції, бо батько робив зауваження і не любив емоційних людей. Й усе.
May 11, 2023
Чудова книга ! Така прониклива і щемка, водночас сильна і схиляє до рефлексії, до співчуття, до сліз, дякую за цей текст
November 4, 2023
Це така важлива книжка для українців де підняли дуже важливу тему, і тільки тому я довго думала перед тим як поставити низьку оцінку. Але я щиро не розумію рейтинг 4,6/5. Можливо, бо мало літератури про Крим і злочини совка щодо кримських татар, яку б так просували, а тому люди вдячні хоч за щось.
Я дуже хотіла прочитати цю книгу, бо мені хотілося почитати п��о Крим, зануритись в культуру, історію. До того ж книжка дуже часто була в ЗМІ чи просто на слуху. "Кримський роман" в назві ще більше підштовхнув до читання. Але не так сталося, як гадалося.
Мені сподобався початок, де героїня школярка. Багато вставок кримськотатарською, розповідь про маленьку гг, яка відкрита до нового, але потім щось пішло не так. Мені стало нудно.
На кожному етапі життя гг повторювалась одна й та сама думка, просто в різних декораціях. Наче ціллю було вталдичити читачу, щоб зрозумів навіть тупий, що Крим - це Україна.
Можливо книжка писалася так довго, що у 2023 році втратила свою актуальність, хоча здавалось би як таке можливо?
Я ніяк не могла проникнутись до головної героїні, яка весь час демонструвалась як хороша росіянка, яка не може зрозуміти хто вона є і весь час переживає за Україну та Крим, але так толком нічого не робить.
Для кого підійде ця книжка? Мабуть для тих хто не знає про Крим зовсім нічого, для тих кому треба розповісти про депортацію, про те як совки знищували кримських татар і зросійщували Україну. В такому випадку книга може і сподобатись, але я очікувала більшого.
Краще б це була історія від 3 особи, або навіть, як хтось писав, просто журналістською збіркою нонфіком.
Я досі думаю, що оцінка 1/5 це жорстоко, але я справді не можу придумати за що поставити ще зірку. Тому просто зірка, як подяка за підняття важливої теми.
Я дуже хотіла прочитати цю книгу, бо мені хотілося почитати п��о Крим, зануритись в культуру, історію. До того ж книжка дуже часто була в ЗМІ чи просто на слуху. "Кримський роман" в назві ще більше підштовхнув до читання. Але не так сталося, як гадалося.
Мені сподобався початок, де героїня школярка. Багато вставок кримськотатарською, розповідь про маленьку гг, яка відкрита до нового, але потім щось пішло не так. Мені стало нудно.
На кожному етапі життя гг повторювалась одна й та сама думка, просто в різних декораціях. Наче ціллю було вталдичити читачу, щоб зрозумів навіть тупий, що Крим - це Україна.
Можливо книжка писалася так довго, що у 2023 році втратила свою актуальність, хоча здавалось би як таке можливо?
Я ніяк не могла проникнутись до головної героїні, яка весь час демонструвалась як хороша росіянка, яка не може зрозуміти хто вона є і весь час переживає за Україну та Крим, але так толком нічого не робить.
Для кого підійде ця книжка? Мабуть для тих хто не знає про Крим зовсім нічого, для тих кому треба розповісти про депортацію, про те як совки знищували кримських татар і зросійщували Україну. В такому випадку книга може і сподобатись, але я очікувала більшого.
Краще б це була історія від 3 особи, або навіть, як хтось писав, просто журналістською збіркою нонфіком.
Я досі думаю, що оцінка 1/5 це жорстоко, але я справді не можу придумати за що поставити ще зірку. Тому просто зірка, як подяка за підняття важливої теми.
October 27, 2023
Дайте час.
Це однозначно найкраще прочитане за все моє життя.
«Ми долучимось — ми виберемо українську мову і українську культуру, хай не як мову й культуру своїх батьків і дідів, бо родинні історії — болісні й суперечливі, — а як мову своїх дітей. Тож нашим дітям не доведеться відкинути звичне з колиски, шукати нових себе, видлубувати культуру своїх справжніх предків або й не предків, а просто сусідів, і наші діти вже не каратимуться відчуттям: я — примазався, я - примазалась».
я ненавиджу росію. з кожним днем. таких історій безліч. зруйнованих культур - безліч.
Це однозначно найкраще прочитане за все моє життя.
«Ми долучимось — ми виберемо українську мову і українську культуру, хай не як мову й культуру своїх батьків і дідів, бо родинні історії — болісні й суперечливі, — а як мову своїх дітей. Тож нашим дітям не доведеться відкинути звичне з колиски, шукати нових себе, видлубувати культуру своїх справжніх предків або й не предків, а просто сусідів, і наші діти вже не каратимуться відчуттям: я — примазався, я - примазалась».
я ненавиджу росію. з кожним днем. таких історій безліч. зруйнованих культур - безліч.
June 15, 2024
Мені дуже сподобався цей кримський роман, особливо, перша частина про дитинство, юність, дорослішання, дружбу з родиною Аліє...Це,дійсно, пошук власної ідентичності, це історія кримсько-татарського народу та його поневіряння, боротьба за право жити на рідній землі. Згадувалося своє дитинство та юність, які також пройшли в Криму... Пам'ятаю цю невеличку книжечку "Легенди Криму", вона, мабуть, була у всіх кримчан❤️
Тут ви знайдете відповіді на багато питань, над якими замислюєшся, у тому числі "Чому так сталося з Кримом..." Дякую авторці за книгу.
Тут ви знайдете відповіді на багато питань, над якими замислюєшся, у тому числі "Чому так сталося з Кримом..." Дякую авторці за книгу.
August 26, 2024
Нарешті дочитала. Художня цінність - близько 2, пару цікавих моментів було все ж, написано непогано
Фактаж - спочатку було дуже цікаво, потім я почала розуміти, що книга була і написала, щоб ці факти насипати, вкласти в слова персонажів.
І так як книга художня, то чи можна довіряти цим словам? Чи це просто субʼєктивні судження чи факти?
Короче книга мене бісила, накінець стало трохи краще (бо нарешті скоро кінець) ну як своєрідна кульмінація кт весілля гарно описане.
А так - можна не писати більше такі книги в художній формі? Як репортаж, нон-фік краще б було
Фактаж - спочатку було дуже цікаво, потім я почала розуміти, що книга була і написала, щоб ці факти насипати, вкласти в слова персонажів.
І так як книга художня, то чи можна довіряти цим словам? Чи це просто субʼєктивні судження чи факти?
Короче книга мене бісила, накінець стало трохи краще (бо нарешті скоро кінець) ну як своєрідна кульмінація кт весілля гарно описане.
А так - можна не писати більше такі книги в художній формі? Як репортаж, нон-фік краще б було
June 3, 2023
Найкраща книга про Крим, про любов до рідної землі та України, про зростання, дорослішання і сприйняття себе.❤️
September 28, 2023
Колись, сподіваюсь, цю книгу включать в шкільну програму. Мені, людині з Одещини, ця книга важлива, бо нагадала як ми росли, як важко було відчувати українську культуру, коли навколо все було зросійщене. Я сподіваюсь, що ця книга також буде відкриттям для людей, хто прожив все своє життя на Заході України, тому що знову ж таки вона гарно показує контекст, в якому росла решта України, і який не завжди відомий і зрозумілий тим, хто був в іншому середовищі. Такі книги здатні будувати містки між людьми, бути приводом для діалогу. Дуже цінний текст! Дякую Анастасії за цю роботу!
April 7, 2024
Думаю, що "За Перекопом є земля" - це перший українських пропагандистський роман. У цьому немає нічого поганого, й така література мала з'явитися ще у 1991 році, а не у 2023-му. І, як у пропагандистському, у романі всі герої говорять лозунгами, а ряд ідей постійно повторюються у різний спосіб. І, як для пропагандистського тексту, це написано дуже якісно. Така моя думка.
Щодо інформативності та викладу того, як все відбувалось у Криму у зазначений період. Сама авторка, як вона пише у післямові, не жила у Криму у цей період, а написала роман на основі більш ніж 200 інтерв'ю з людьми, які там жили. Виходить - що книга - це літературний конструктор з особистих досвідів з усіма хибами людської пам'яті. Й такий вид романів має місце бути. Але я такому майже не вірю.
Чому? Бо за роки намагань відрізнити правду від домислів та брехні я для себе визначила, що у деяких літературних (чи навіть кіноформах) більше можливостей зманіпулювати читачем/глядачем, ніж в інших. Зокрема ось така компіляція думок у літературному обробітку - це те що я вважаю для себе потенційно небезпечним, оскільки за наявності емоційної складової воно може краще мною маніпулювати. Тобто в мене сформований певний стереотип, й "За Перекопом є земля" просто попала у його рамки. Це не значить, що книга обманює чи ще щось, це лише про те, на основі чого сформувалось моє ставлення до книги.
До того ж певна інформація про Крим дійсно була для мене новою. У майбутньому я б хотіла поглибити свої знання про Крим, але вже з науковими роботами, інтерв'ю очевидцями, чи, як максимум - літературними репортажами зі збереженням прямої мови.
Щодо того як це написано - чисто з погляду майстерності слова - просто чудово! Мова дуже гарна! Проте кожного разу, коли авторка повторювала свої тези, з якими я абсолютно була згодна з першого ж разу, я хотіла крикнути "Будь ласка, я погоджуюсь, просто не повторюй цього ще раз! Я погодилась ще 50 сторінок назад! Будь ласка!"
І читала я роман дуже довго: з липня 2023 по березень 2024. А чи були виправдані ці зусилля? Абсолютно точно - ні. Є книги, які для мене просто не створені. І це одна з них.
З рештою, це книга, про яку мені взагалі не хотілося говорити, бо моє до неї ставлення, всі проблеми під час читання - це особливості мого сприйняття світу, а не проблеми тексту. Тому я раджу взяти мій відгук до уваги, проте спробувати прочитати "За Перекопом є земля" самостійно.
Я радію, що така книга є. Проте сподіваюсь, що поширення національних ідей та тез щодо тієї чи іншої сторінки в нашій історії буде набувати більш витончених форм. Таких, щоб читач сам робив потрібні висновки, а не таких, коли потрібні готові тези у різному формулюванні щедро рясніють на майже 400 сторінках.
Щодо інформативності та викладу того, як все відбувалось у Криму у зазначений період. Сама авторка, як вона пише у післямові, не жила у Криму у цей період, а написала роман на основі більш ніж 200 інтерв'ю з людьми, які там жили. Виходить - що книга - це літературний конструктор з особистих досвідів з усіма хибами людської пам'яті. Й такий вид романів має місце бути. Але я такому майже не вірю.
Чому? Бо за роки намагань відрізнити правду від домислів та брехні я для себе визначила, що у деяких літературних (чи навіть кіноформах) більше можливостей зманіпулювати читачем/глядачем, ніж в інших. Зокрема ось така компіляція думок у літературному обробітку - це те що я вважаю для себе потенційно небезпечним, оскільки за наявності емоційної складової воно може краще мною маніпулювати. Тобто в мене сформований певний стереотип, й "За Перекопом є земля" просто попала у його рамки. Це не значить, що книга обманює чи ще щось, це лише про те, на основі чого сформувалось моє ставлення до книги.
До того ж певна інформація про Крим дійсно була для мене новою. У майбутньому я б хотіла поглибити свої знання про Крим, але вже з науковими роботами, інтерв'ю очевидцями, чи, як максимум - літературними репортажами зі збереженням прямої мови.
Щодо того як це написано - чисто з погляду майстерності слова - просто чудово! Мова дуже гарна! Проте кожного разу, коли авторка повторювала свої тези, з якими я абсолютно була згодна з першого ж разу, я хотіла крикнути "Будь ласка, я погоджуюсь, просто не повторюй цього ще раз! Я погодилась ще 50 сторінок назад! Будь ласка!"
І читала я роман дуже довго: з липня 2023 по березень 2024. А чи були виправдані ці зусилля? Абсолютно точно - ні. Є книги, які для мене просто не створені. І це одна з них.
З рештою, це книга, про яку мені взагалі не хотілося говорити, бо моє до неї ставлення, всі проблеми під час читання - це особливості мого сприйняття світу, а не проблеми тексту. Тому я раджу взяти мій відгук до уваги, проте спробувати прочитати "За Перекопом є земля" самостійно.
Я радію, що така книга є. Проте сподіваюсь, що поширення національних ідей та тез щодо тієї чи іншої сторінки в нашій історії буде набувати більш витончених форм. Таких, щоб читач сам робив потрібні висновки, а не таких, коли потрібні готові тези у різному формулюванні щедро рясніють на майже 400 сторінках.
October 8, 2024
одразу скажу, що я ніколи не була в Криму
випала раз можливість поїхати в Артек, бо я перемогла в якомусь конкурсі (вже й не памʼятаю в якому), але я не поїхала, бо вже тоді була не певна ситуація на півострові (та й в країні теж)
кримськими татарами теж ніколи особливо не цікавилась
просто знала, що є такий народ і все
тож я цілком вважаю, що з Кримом я познайомилась (заочно) завдяки цьому роману
знаєте, я ніколи не могла подумати, що Крим прям такий російськомовний і спрямований саме на росію
для мене це максимально дивно, адже я сама з Тернопільської області і російську чула лише з екрану телевізора
а тут все прям кишить росією
тому було страшно читати спочатку
не можу сказати, що на заході країни не толерували русню, але це було рідко і, на щастя, не з мого оточення
але, звісно, в романі були персонажі з проукраїнськими поглядами
на жаль, їх було мало
мушу визнати, що читалось важко
принаймні, я мусила морально підготуватись перш ніж сідати за книгу
це було боляче, адже ти знаєш який тут фінал
знаєш, що Крим буде анексовано попри будь-які сподівання героїв, що «материк» (Україна) їх не покине
дуже сподобалось, як авторка передала почуття головної героїні та змогла відобразити побут кримських татар та інших національностей, які проживали на півострові, їх традиції та цінності
дізналась багато нового, насправді
моментами було дуже боляче, адже почуття і думки Оксани дуже вже відгукувались
+ її особиста родинна таємниця і драма не давала звертати увагу лише на анексію Криму та початок війни
я не можу сказати, що прониклась симпатією до гг, але бували моменти, коли її справді було шкода
чесно кажучи, хотілося б більше конкретики щодо її походження, але з тих непевних натяків я зрозуміла, що Оксанин справжній прадідусь був або в УПА, або в ОУН, або куркулем
інакше, я не розумію за яких умов її прабабуся опинилась на засланні
я знаю, що ви це вже і так чули, але скажу вкотре
це дуже багатошаровий роман
правдивий
справжній
він про Крим
про Україну
про кримських татар
про українців
про нас з вами
тому його треба прочитати кожному з нас
і перечитувати теж
зі стікерами
та нотатками
оцінки не буде, бо такий твір вище будь-яких оцінок
просто читайте
можу сказати лише одне
це було дуже сильно
і це один з найкращих романів, які я коли-небудь читала
шкодую лише, що читала без стікерів
і так, хочеться стерти собі памʼять і перечитати цей шедевр ще раз 💔
випала раз можливість поїхати в Артек, бо я перемогла в якомусь конкурсі (вже й не памʼятаю в якому), але я не поїхала, бо вже тоді була не певна ситуація на півострові (та й в країні теж)
кримськими татарами теж ніколи особливо не цікавилась
просто знала, що є такий народ і все
тож я цілком вважаю, що з Кримом я познайомилась (заочно) завдяки цьому роману
знаєте, я ніколи не могла подумати, що Крим прям такий російськомовний і спрямований саме на росію
для мене це максимально дивно, адже я сама з Тернопільської області і російську чула лише з екрану телевізора
а тут все прям кишить росією
тому було страшно читати спочатку
не можу сказати, що на заході країни не толерували русню, але це було рідко і, на щастя, не з мого оточення
але, звісно, в романі були персонажі з проукраїнськими поглядами
на жаль, їх було мало
мушу визнати, що читалось важко
принаймні, я мусила морально підготуватись перш ніж сідати за книгу
це було боляче, адже ти знаєш який тут фінал
знаєш, що Крим буде анексовано попри будь-які сподівання героїв, що «материк» (Україна) їх не покине
дуже сподобалось, як авторка передала почуття головної героїні та змогла відобразити побут кримських татар та інших національностей, які проживали на півострові, їх традиції та цінності
дізналась багато нового, насправді
моментами було дуже боляче, адже почуття і думки Оксани дуже вже відгукувались
+ її особиста родинна таємниця і драма не давала звертати увагу лише на анексію Криму та початок війни
я не можу сказати, що прониклась симпатією до гг, але бували моменти, коли її справді було шкода
чесно кажучи, хотілося б більше конкретики щодо її походження, але з тих непевних натяків я зрозуміла, що Оксанин справжній прадідусь був або в УПА, або в ОУН, або куркулем
інакше, я не розумію за яких умов її прабабуся опинилась на засланні
я знаю, що ви це вже і так чули, але скажу вкотре
це дуже багатошаровий роман
правдивий
справжній
він про Крим
про Україну
про кримських татар
про українців
про нас з вами
тому його треба прочитати кожному з нас
і перечитувати теж
зі стікерами
та нотатками
оцінки не буде, бо такий твір вище будь-яких оцінок
просто читайте
можу сказати лише одне
це було дуже сильно
і це один з найкращих романів, які я коли-небудь читала
шкодую лише, що читала без стікерів
і так, хочеться стерти собі памʼять і перечитати цей шедевр ще раз 💔
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 24, 2025
прочитайте, будь ласка, обовʼязково! щоб дізнатися більше про Крим, кримських татар, їх історію та традиції; щоб хоча б трохи краще зрозуміти, скільки випробовувань їм довелося пережити, і скільки ми, як українці, зробили не так чи не зробили взагалі.
я читала та плакала, бо Крим - це місце, де відбулися майже всі мої найщасливіші спогади з сімʼєю.
а поки плакала, не помітила, що ця книжка - не дуже вміло зроблена суміш ретельного дослідження, яке викликає захоплення, та спроб написати щось художнє, від яких варто було відмовитись. а потім подивилась на відгуки і подумала: а і справді! це чергове нагадування про те, що в будь-якій книжці ми так чи інакше читаємо свою історію. я вдячна Левковій за можливість зануритися саме в цю!
я читала та плакала, бо Крим - це місце, де відбулися майже всі мої найщасливіші спогади з сімʼєю.
а поки плакала, не помітила, що ця книжка - не дуже вміло зроблена суміш ретельного дослідження, яке викликає захоплення, та спроб написати щось художнє, від яких варто було відмовитись. а потім подивилась на відгуки і подумала: а і справді! це чергове нагадування про те, що в будь-якій книжці ми так чи інакше читаємо свою історію. я вдячна Левковій за можливість зануритися саме в цю!
Displaying 1 - 30 of 604 reviews