What do you think?
Rate this book
Книжка любові і люті
Твори, що увійшли до поетичної збірки «Книжка любові і люті», були написані у 2019–2022 роках — під час епідемії COVID-19, а потім повномасштабного вторгнення.
Це вірші про те, що тримає нас на поверхні, коли за всіма законами фізики та фізіології ми мали би вже потонути. Це про здатність вигрібати, коли течія тягне у відкрите море, вороже й повне хижаків. Це про уміння затримувати подих, коли накриває високою хвилею. Це про силу, що дозволяє побачити на горизонті маяк і попрямувати до берега. Це про сміливість пірнути углиб і знайти на дні мушлю — на пам’ять про цю подорож, якою би страшною і похмурою вона не була. І ще ця книжка про мистецтво співати і сміятися — навіть у темній крижаній воді.
В оформленні книжки художниця Ксенія Забродська пішла на несподіваний експеримент. Ілюстрації створені за допомогою штучного інтелекту Midjourney, адже глибина й багаторівневість творів Марини Пономаренко здатна торкнутися не лише живих сердець, а й штучного розуму.
Це вірші про те, що тримає нас на поверхні, коли за всіма законами фізики та фізіології ми мали би вже потонути. Це про здатність вигрібати, коли течія тягне у відкрите море, вороже й повне хижаків. Це про уміння затримувати подих, коли накриває високою хвилею. Це про силу, що дозволяє побачити на горизонті маяк і попрямувати до берега. Це про сміливість пірнути углиб і знайти на дні мушлю — на пам’ять про цю подорож, якою би страшною і похмурою вона не була. І ще ця книжка про мистецтво співати і сміятися — навіть у темній крижаній воді.
В оформленні книжки художниця Ксенія Забродська пішла на несподіваний експеримент. Ілюстрації створені за допомогою штучного інтелекту Midjourney, адже глибина й багаторівневість творів Марини Пономаренко здатна торкнутися не лише живих сердець, а й штучного розуму.
- GenresPoetry
88 pages, Hardcover
Published January 1, 2023
1 person is currently reading
27 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
March 24, 2023
"І матір її била тривогу:
"Доню, чи ж буде отак довіку?
Чого ж ти в мене така убога?
Ні бога, ні пана, ні чоловіка..."
А в неї повільно холонуло серце
Й ховалося в білий шовковий кокон
Єдиний, хто смів штурмувати її фортеці,
Лишився назавжди в донбаських окопах"
я нічого раніше не чула про Марину Пономаренко, але коли в неї вийде інша поетична збірка, я її обов'язково прочитаю. книжечка прониклива, подекуди пронизлива, як і більшість сучасної поезії, проте Марині дуже гарно даються віршовані історії. це напевно перша цьогорічна збірка, у якій вірш утримував мою увагу не за допомогою рими чи ритміки, а через ліричного героя. ці бабці/бабуськи - дуже сильний образ.
щодо ілюстрацій, які сотворені ШІ, то мені хотілося б сказати, що вони бездушні чи неживі, але вони доволі красиві. єдине, що не однорідні/не уніфіковані, є відчуття, що ілюстрації ніби творені різними художниками, що де-юре так і є.
"Уночі падав сніг і загоював рани на тілі землі
Тихо було, як буває під час снігопаду в селі
Люди спали спокійно, як гори, що їх укриває сніг
Баба Надька все думала: "Іване, як же ти міг
Я ж тебе так кохала, що солов'ї прилітали слухать мої пісні
Я ж була така ніжна, як ліс, що прокидається навесні
Я ж була гаряча й безмежна, як поле, що у червні чекає дощу
Якщо Маньку першою забереш - я тебе не прощу"
Баба заснула.
Залишилося сорок днів до кінця цієї зими
Справжнє кохання не помирає. Помираємо тільки ми"
"Доню, чи ж буде отак довіку?
Чого ж ти в мене така убога?
Ні бога, ні пана, ні чоловіка..."
А в неї повільно холонуло серце
Й ховалося в білий шовковий кокон
Єдиний, хто смів штурмувати її фортеці,
Лишився назавжди в донбаських окопах"
я нічого раніше не чула про Марину Пономаренко, але коли в неї вийде інша поетична збірка, я її обов'язково прочитаю. книжечка прониклива, подекуди пронизлива, як і більшість сучасної поезії, проте Марині дуже гарно даються віршовані історії. це напевно перша цьогорічна збірка, у якій вірш утримував мою увагу не за допомогою рими чи ритміки, а через ліричного героя. ці бабці/бабуськи - дуже сильний образ.
щодо ілюстрацій, які сотворені ШІ, то мені хотілося б сказати, що вони бездушні чи неживі, але вони доволі красиві. єдине, що не однорідні/не уніфіковані, є відчуття, що ілюстрації ніби творені різними художниками, що де-юре так і є.
"Уночі падав сніг і загоював рани на тілі землі
Тихо було, як буває під час снігопаду в селі
Люди спали спокійно, як гори, що їх укриває сніг
Баба Надька все думала: "Іване, як же ти міг
Я ж тебе так кохала, що солов'ї прилітали слухать мої пісні
Я ж була така ніжна, як ліс, що прокидається навесні
Я ж була гаряча й безмежна, як поле, що у червні чекає дощу
Якщо Маньку першою забереш - я тебе не прощу"
Баба заснула.
Залишилося сорок днів до кінця цієї зими
Справжнє кохання не помирає. Помираємо тільки ми"
March 28, 2023
Я прочитав цю збірку віршів на одному диханні і вголос – щоби сповна насолодитися її ритмами та музикою слів. І це було офігенно. Цікавим також виявилося візуальне оформлення, зображення для якого були створені за допомогою штучного інтелекту.
Read
July 20, 2024Це оповідна поезія в жаданівському стилі (а подекуди й дуже жаданівському - скажімо, запросто може бути з якоїсь із менш вдалих дидактичних збірок Жадана щось таке: "Говори, наче бог, який говорить з гори. / Говори про важливе, лише про суть, / Говори до дітей, вони саме ростуть, / Вони набираються сил, на їхньому боці час"). Усі ми знаємо, в чому складність поезії, яка робить наголос на фабулу при досить передбачуваному формальному боці: якщо це та фабула, яку ви хочете почути, то вам дуже пощастило, але якщо це не та фабула, яка вас дуже цікавить, то рятівного кола стилістичних вигадок чи ще якихось нюансиків там не буде.
Вірші про велику війну страшенно зворушливі, ви напевно бачили їх у соцмережах, і в мене від них щоразу пітніють очі (якщо не пітніють у вас - сходіть, як то кажуть, до кардіолога, перевіртеся, може, у вас немає серця). Внучка Харона за кермом трамвайчика, герої казок і літератури й наші мертві, які приходять нам на допомогу, коли допомоги нібито чекати нізвідки, міфологічне мислення як найнадійніший подорожничок на зневірену душу людства - "Крізь бабину хату тече ріка часу, / Повна зірок, темна й глибока": усе це тисне мені на всі вавочки, нічого не можу з собою вдіяти.
Але мені не тисне на вавочки вся друга половина книжки, ну бо, скажімо, історії про людей, які влаштовують вечірки під час ковіду - це не моя ідея романтики. І все, і більше ніякої поживи ти з тих віршів, які проходять повз тебе тематично, не витиснеш - цей мем склепали не для тебе.
(Трошки побоювалася за ШІ-шні картинки, але вони зроблені атмосферно і пасують до тексту, де в чому not in a good way, але що ж.)
Вірші про велику війну страшенно зворушливі, ви напевно бачили їх у соцмережах, і в мене від них щоразу пітніють очі (якщо не пітніють у вас - сходіть, як то кажуть, до кардіолога, перевіртеся, може, у вас немає серця). Внучка Харона за кермом трамвайчика, герої казок і літератури й наші мертві, які приходять нам на допомогу, коли допомоги нібито чекати нізвідки, міфологічне мислення як найнадійніший подорожничок на зневірену душу людства - "Крізь бабину хату тече ріка часу, / Повна зірок, темна й глибока": усе це тисне мені на всі вавочки, нічого не можу з собою вдіяти.
Але мені не тисне на вавочки вся друга половина книжки, ну бо, скажімо, історії про людей, які влаштовують вечірки під час ковіду - це не моя ідея романтики. І все, і більше ніякої поживи ти з тих віршів, які проходять повз тебе тематично, не витиснеш - цей мем склепали не для тебе.
(Трошки побоювалася за ШІ-шні картинки, але вони зроблені атмосферно і пасують до тексту, де в чому not in a good way, але що ж.)
July 4, 2023
Довго вважала, що я і поезія - десь дуже далеко одне від одного. Але приємно розуміти, що ця дистанція може скорочуватись)
Живі читання допомагають ❤️ після презентації й майстерного виконання авторки не змогла не купити збірку і з великою насолодою її прочитала. Шкода, що мало 🫶🏻
Живі читання допомагають ❤️ після презентації й майстерного виконання авторки не змогла не купити збірку і з великою насолодою її прочитала. Шкода, що мало 🫶🏻
March 31, 2023
Дуже прониклива книжка, маленька, з історіями-віршами, в яких тримає тебе сам герой чи герої, їх шлях, вибір, не форма і навіть не рима. Хотілось би гайнути в бар на Подолі, замовити коктейль «Толік» і згадати часи карантину. Хоча є і вірші – болючі історії – котрі не оминеш, я перечитувала. Та й взагалі я прочитала книгу двічі.
Відгукнулась.
Відгукнулась.
September 2, 2023
I like Марина Пономаренко’s poems (I started following her on Facebook several months ago) but I did not expect much from this book. It’s very little, and as it is OK to like not more than 20% of poems in a collection of poetry, I thought that it would be good if I found at least a couple of interesting poems here. In fact, I genuinely liked most of the poems, and I would gladly buy another book of poetry by this author (hopefully, a bigger one).
Most of the poems were written during this war and are about it, and it’s a perfect reflection of what we all feel and think right now (“любов і лють”), only in a beautiful and sometimes really striking form. I like the author’s poetic voice very much. As of now, it’s my third favorite "poet of the war” (after Сергій Жадан and Катерина Калитко). You can see that the poems are not just random “impressions” and emotional exclamations; they clearly create some parallel universe, a separate “underworld” intertwined with our real life with invisible threads. You want to meet these people, you understand their pain, you feel responsible for them.
The book also contains quite a lot of AI-generated illustrations. Again, I thought that I would regret them, but I found them mostly very “atmospheric” and appropriate. They do not “illustrate” the poems but give you a glimpse into another dimension that reflects the senses to some extent. (I have nothing against AI-generated pictures, and I think that the idea of creating illustrations and covers for books with AI is a great idea, but I was initially repelled by the picture on the cover of the book. I still dislike the cover very much, but the illustrations inside the book are mostly much better, in my opinion.)
Oh, and I LOVE the title!
*
"Марія із Маріуполя на держкордоні з Польщею
Перечитує список із непрощéнного і непрóщеного
Марії із Маріуполя вітер волосся пестить
Марія носить на шиї смерть, ніби натільний хрестик
Переживає: «Хоч би не думали, що начепила таке навмисне»
Марія ту смерть прикриває червоним намистом
Марія тішиться дуже намистом, а ще — зеленими кедами
У неї серце розбите бомбами і ракетами
Шкіра її тонка, за відчуттями — ніби обідрана
Якби ж вона могла плакати, то сльози б лилися відрами
Вона б викричала, нігтями видрала дірку у часопросторі
Багажник Маріїної машини заповнений помстою
Цілеспрямованою, високоточною, контрабандною
Марія кутає помсту у пледик з мультяшними пандами
Рожевий, плюшевий пледик, приємний на дотик
Марія із Маріуполя фотографує рудого котика
Фотографує пташечку, що пролітає над площею
Повільно рухається черга на держкордоні з Польщею
Марія лається: «Чого так довго, ну що там усі стали?»
Маріїн скелет — із найміцнішої азовсталі
Марія думає: «Якщо сьогодні все добре піде —
Доїду до Львова, а завтра уже на південь»
Помста в її багажнику — смертоносна, люта, позазаконна
Марія збирала її поза межами й поза кордонами
України, Польщі, Європи та видимого світу
Марія має тепер багато знайомих, ну, знаєте, звідти,
Куди дід перевозить човном і в дорозі цитує Гомера
Ті знайомі говорять Марії: «І що з того, що ми померли?
У нас тут свій Маріуполь, бач, який гарний
У мертвих теж є що передати для армії
У нас довжелезні списки непрóщеного й непрощéнного
Наша помста виросла із домів, що згоріли дощенту
Помстою би вхерачить стерв’ятників, що на згарищі гнíздяться
Зможеш, Маріє? Ти ж добре знаєшся на логістиці»
І ось Марія на українсько-польському держкордоні
Щебече із прикордонниками, прикордонники мочать коні
Марія сміється, сміх виблискує, мов розсипаються перли
Вона думає: «Як мені зрозуміти — я ще жива чи уже померла?»
Помста в багажнику в неї холодна, важка, але серце її гріє
Маріуполь тим часом чекає. Чекає свою Марію"
*
"Ми з тобою лишились одні,
Чувак, ми лежимо на дні,
Там, на поверхні, ходять чужі
Їх лихоманить, у них ножі
Чувак, вставай, ми пережили потоп,
Ми з тобою уміємо, як ніхто,
Затримувать вдих на багато годин,
Ми умієм витримувать тиск води,
Ми умієм таке, що й не снилося тим чужим,
Але зараз ми, бляха, лежим
Вставай, це зовсім не страшно, й не боляче теж
Ми ж бували за межами, і повернулись з-за меж
Ми стали сильніші, вони залишились ті ж
Вставай, наша шкура товстіша за їхній ніж
У нас так багато ран, тепер буде і ця
Ч��вак, вставай. Ми підем до кінця
Що нам лишається, крім як іти до кінця"
*
"Ходять чутки і плітки у не вартих довіри ЗМІ
Ніби Зміїний острів облюбував змій
Нібито він будував раніше Змієві вали
Ніби мав замок і там були найкращі бали́
Він туди звав танцівниць, відьом і принцес
Зараз він усміхається і не говорить про це
Зараз йому взагалі не до валів і не до балі́в
Зараз на острові він вигляда чужі кораблі
Змій хапає ворожих матросів і виїдає їм печінки
Принаймні, у ЗМІ публікують такі плітки і чутки
Ох же ці ЗМІ, не варті довіри, не варті добрих слів
Пишуть, що змії тепер особливо нарвані й злі
Змій читає усе те, брову піднімає і каже “Ну ок”
Потім встає, виходить на берег і починає свій танок
І коли змій танцює, на морі тоді піднімається шторм
І чути, як хтось у хвилях волає “Меня за што?!”
Танцюй, змію, танцюй, тримай вальсовий крок
Давай виливати у море їхню попсуту кров
Хребет у тебе сталевий, шкура товста й слизька
Давай завдавати втрати ворожим військам
Давай палити їхні фрегати і підривати човни
Має лишитися хтось один — чи ми, чи вони
Танцюй, змію, танцюй, топчи їх, топи їх і пали
Після війни у нас будуть найкращі у світі бали́
А поки танцюй по цій витоптаній траві
Я не знаю, як цю війну помістити у голові
Я не знаю, де діти цей лютий гнів і найчорнішу печаль
Танцюй, змію, не зупиняйся, якщо вже почав
Танцюй, змію, частіше і веселіше танцюй
Стільки вже воєн відтанцювали, перетанцюєм і цю
Давай же будемо нарвані, чорновеселі і злі
Хай про нас пишуть частіше не варті довіри ЗМІ"
*
"Питаються: – Що в тих мішках,
Якими ви обкладаєте пам’ятники вашим поетам?
Напевне, цукор?
Ось куди дівся весь цукор! –
Кажуть і дуже сміються з власного жарту. –
Чи може там борошно? А якого ґатунку?
Звісно, борошно, у них же (тобто у нас)
Так гарно росте пшениця! Ото пощастило!
Чи, може, там гречка?
Гречка у них (тобто у нас) теж росте!
Треба ж, як пощастило!
А може, горох? – Тут вони знову сміються. –
А може, пісок із найближчого пляжу?
Знаєте, в них (тобто у нас) там є пляжі,
Навіть буває, що річка із пляжем!
І парасольки на пляжі! Щастить їм! –
Кажуть вони пискливим надірваним голосом. –
Та навіть якщо і земля у мішках –
Це ж та сама земля, на якій все росте! –
Їхній голос стає іще вищим
Вони ще довго говорять про ті мішки
Звідки їм знати, що в них?
Насправді мішки повні любові
Чистої, щирої, наче золото
Ніжної, теплої, наче вишневий цвіт
Сильної і безстрашної, наче велика пташка
У нас так багато тієї любові,
Що її вистача з головою,
Щоби наповнити нею мішки
І захистити всі пам’ятники
Усім нашим поетам
Від знавіснілих куль,
Від заздрісних бомб,
Від ракет, які давно некеровані.
У нас так багато тієї любові
У нас повна країна любові
Нам справді щастить –
На нашій землі
Любов виростає найкраще."
Most of the poems were written during this war and are about it, and it’s a perfect reflection of what we all feel and think right now (“любов і лють”), only in a beautiful and sometimes really striking form. I like the author’s poetic voice very much. As of now, it’s my third favorite "poet of the war” (after Сергій Жадан and Катерина Калитко). You can see that the poems are not just random “impressions” and emotional exclamations; they clearly create some parallel universe, a separate “underworld” intertwined with our real life with invisible threads. You want to meet these people, you understand their pain, you feel responsible for them.
The book also contains quite a lot of AI-generated illustrations. Again, I thought that I would regret them, but I found them mostly very “atmospheric” and appropriate. They do not “illustrate” the poems but give you a glimpse into another dimension that reflects the senses to some extent. (I have nothing against AI-generated pictures, and I think that the idea of creating illustrations and covers for books with AI is a great idea, but I was initially repelled by the picture on the cover of the book. I still dislike the cover very much, but the illustrations inside the book are mostly much better, in my opinion.)
Oh, and I LOVE the title!
*
"Марія із Маріуполя на держкордоні з Польщею
Перечитує список із непрощéнного і непрóщеного
Марії із Маріуполя вітер волосся пестить
Марія носить на шиї смерть, ніби натільний хрестик
Переживає: «Хоч би не думали, що начепила таке навмисне»
Марія ту смерть прикриває червоним намистом
Марія тішиться дуже намистом, а ще — зеленими кедами
У неї серце розбите бомбами і ракетами
Шкіра її тонка, за відчуттями — ніби обідрана
Якби ж вона могла плакати, то сльози б лилися відрами
Вона б викричала, нігтями видрала дірку у часопросторі
Багажник Маріїної машини заповнений помстою
Цілеспрямованою, високоточною, контрабандною
Марія кутає помсту у пледик з мультяшними пандами
Рожевий, плюшевий пледик, приємний на дотик
Марія із Маріуполя фотографує рудого котика
Фотографує пташечку, що пролітає над площею
Повільно рухається черга на держкордоні з Польщею
Марія лається: «Чого так довго, ну що там усі стали?»
Маріїн скелет — із найміцнішої азовсталі
Марія думає: «Якщо сьогодні все добре піде —
Доїду до Львова, а завтра уже на південь»
Помста в її багажнику — смертоносна, люта, позазаконна
Марія збирала її поза межами й поза кордонами
України, Польщі, Європи та видимого світу
Марія має тепер багато знайомих, ну, знаєте, звідти,
Куди дід перевозить човном і в дорозі цитує Гомера
Ті знайомі говорять Марії: «І що з того, що ми померли?
У нас тут свій Маріуполь, бач, який гарний
У мертвих теж є що передати для армії
У нас довжелезні списки непрóщеного й непрощéнного
Наша помста виросла із домів, що згоріли дощенту
Помстою би вхерачить стерв’ятників, що на згарищі гнíздяться
Зможеш, Маріє? Ти ж добре знаєшся на логістиці»
І ось Марія на українсько-польському держкордоні
Щебече із прикордонниками, прикордонники мочать коні
Марія сміється, сміх виблискує, мов розсипаються перли
Вона думає: «Як мені зрозуміти — я ще жива чи уже померла?»
Помста в багажнику в неї холодна, важка, але серце її гріє
Маріуполь тим часом чекає. Чекає свою Марію"
*
"Ми з тобою лишились одні,
Чувак, ми лежимо на дні,
Там, на поверхні, ходять чужі
Їх лихоманить, у них ножі
Чувак, вставай, ми пережили потоп,
Ми з тобою уміємо, як ніхто,
Затримувать вдих на багато годин,
Ми умієм витримувать тиск води,
Ми умієм таке, що й не снилося тим чужим,
Але зараз ми, бляха, лежим
Вставай, це зовсім не страшно, й не боляче теж
Ми ж бували за межами, і повернулись з-за меж
Ми стали сильніші, вони залишились ті ж
Вставай, наша шкура товстіша за їхній ніж
У нас так багато ран, тепер буде і ця
Ч��вак, вставай. Ми підем до кінця
Що нам лишається, крім як іти до кінця"
*
"Ходять чутки і плітки у не вартих довіри ЗМІ
Ніби Зміїний острів облюбував змій
Нібито він будував раніше Змієві вали
Ніби мав замок і там були найкращі бали́
Він туди звав танцівниць, відьом і принцес
Зараз він усміхається і не говорить про це
Зараз йому взагалі не до валів і не до балі́в
Зараз на острові він вигляда чужі кораблі
Змій хапає ворожих матросів і виїдає їм печінки
Принаймні, у ЗМІ публікують такі плітки і чутки
Ох же ці ЗМІ, не варті довіри, не варті добрих слів
Пишуть, що змії тепер особливо нарвані й злі
Змій читає усе те, брову піднімає і каже “Ну ок”
Потім встає, виходить на берег і починає свій танок
І коли змій танцює, на морі тоді піднімається шторм
І чути, як хтось у хвилях волає “Меня за што?!”
Танцюй, змію, танцюй, тримай вальсовий крок
Давай виливати у море їхню попсуту кров
Хребет у тебе сталевий, шкура товста й слизька
Давай завдавати втрати ворожим військам
Давай палити їхні фрегати і підривати човни
Має лишитися хтось один — чи ми, чи вони
Танцюй, змію, танцюй, топчи їх, топи їх і пали
Після війни у нас будуть найкращі у світі бали́
А поки танцюй по цій витоптаній траві
Я не знаю, як цю війну помістити у голові
Я не знаю, де діти цей лютий гнів і найчорнішу печаль
Танцюй, змію, не зупиняйся, якщо вже почав
Танцюй, змію, частіше і веселіше танцюй
Стільки вже воєн відтанцювали, перетанцюєм і цю
Давай же будемо нарвані, чорновеселі і злі
Хай про нас пишуть частіше не варті довіри ЗМІ"
*
"Питаються: – Що в тих мішках,
Якими ви обкладаєте пам’ятники вашим поетам?
Напевне, цукор?
Ось куди дівся весь цукор! –
Кажуть і дуже сміються з власного жарту. –
Чи може там борошно? А якого ґатунку?
Звісно, борошно, у них же (тобто у нас)
Так гарно росте пшениця! Ото пощастило!
Чи, може, там гречка?
Гречка у них (тобто у нас) теж росте!
Треба ж, як пощастило!
А може, горох? – Тут вони знову сміються. –
А може, пісок із найближчого пляжу?
Знаєте, в них (тобто у нас) там є пляжі,
Навіть буває, що річка із пляжем!
І парасольки на пляжі! Щастить їм! –
Кажуть вони пискливим надірваним голосом. –
Та навіть якщо і земля у мішках –
Це ж та сама земля, на якій все росте! –
Їхній голос стає іще вищим
Вони ще довго говорять про ті мішки
Звідки їм знати, що в них?
Насправді мішки повні любові
Чистої, щирої, наче золото
Ніжної, теплої, наче вишневий цвіт
Сильної і безстрашної, наче велика пташка
У нас так багато тієї любові,
Що її вистача з головою,
Щоби наповнити нею мішки
І захистити всі пам’ятники
Усім нашим поетам
Від знавіснілих куль,
Від заздрісних бомб,
Від ракет, які давно некеровані.
У нас так багато тієї любові
У нас повна країна любові
Нам справді щастить –
На нашій землі
Любов виростає найкраще."
November 13, 2023
За Жаданом не видно авторки.
December 13, 2023
Я рідко читаю поезію, але цю книгу придбала, бо вірші Марини викликають сильні емоції і хочеться мати змогу їх читати і читати. Прочитала все за годину, сиділа в сльозах і в якомусь особливому світлому стані. Бо твори зачіпають тонкі струни душі, і лишають надію. Дякую ❤️
November 12, 2024
«Треба триматись своїх людей і своїх знамен. Вчитись бути щасливим. Нещастя вийде й саме».
Дуже гарні вірші. Вірші-історії, з гарними образами. Мої улюблені — про водійку тролейбуса і Зміїний острів. Але до багатьох захочу повертатися
Дуже гарні вірші. Вірші-історії, з гарними образами. Мої улюблені — про водійку тролейбуса і Зміїний острів. Але до багатьох захочу повертатися
March 4, 2025
Художнє оформлення ілюстраціями від АІ я не оцінила…
Але думаю важко було б візуалізувати оцю пронизливу суть кожної історії у збірці
Цікаво що раніше бачила іншу версію вірша про Ноя, яка мені сподобалась більше ніж та що в збірці. Але все одно давно не отримувала такого задоволення від поезії 🫀
Але думаю важко було б візуалізувати оцю пронизливу суть кожної історії у збірці
Цікаво що раніше бачила іншу версію вірша про Ноя, яка мені сподобалась більше ніж та що в збірці. Але все одно давно не отримувала такого задоволення від поезії 🫀
October 26, 2025
поезія, що лоскоче найпотаємніші ділянки мозку
Displaying 1 - 11 of 11 reviews