«Босоніж на оливі» – історія про те, що завжди можна і є куди й до кого повернутися, про те, що завжди можна змінити своє життя. Та попри все, у романі дуже багато любові, що повсякчас живить Анну, і місць сили, що залишаються її цілющим і надійним ґрунтом – все те, що дозволило головній героїні не втратити в собі людину, стати сильною, незалежною особистістю, віднайти себе і щастя. Бабуся і спогади про дідуся, друзі родини і друзі юності, брат, діти, улюблена справа.
Почну з того, що ця книга своєю обкладинкою і анотацією вводить в оману, бо ти очікуєш прочитати якусь добру історію, а натомість маєш ту, яка розбиває серденько, де грубо кажучи 3 чорні полоси і десь там промінчик сонця пробивається і мені здається, що це несправедливо по відношенню до читачів не наголошувати на тому, що саме має всередині ця книга, бо якби я знала зарання - я б її не читала, бо у мене зараз не той моральний стан, щоб читати таке, та і загалом я не люблю історії, де головний герой постійно страждає і нічого з тим не робить. Але відмічу, що мова авторки дуже гарна - от це і все, що мені сподобалось, мова, але не сам сюжет.
Далі - СПОЙЛЕРИ.
Тамара - просто жахливий персонаж і я не розумію, чому через роки Анна досі до неї лине і намагається знайти у ній любов, якої немає і це було показано просто всіма способами.
Анна - спочатку її дуже шкода, а потім не розумієш, чому вона так довго терпить. Я знайома з такою історією дуже близько, але моя мама не терпіла стільки років, тому знову ж таки не розумію Анну, якій є куди піти, є той, хто її любить (бабуся), але вона наважується подати на розлучення лише тоді, коли потрапила в лікарню після побоїв. Так само мені не зрозуміло, звідки взялась у героїні така сміливість піти до Наталії, хоча всі 30 чи 40 років навіть проблиску сміливості не було.
Марко - для мене це найгірший персонаж, бо я не розумію, для чого він взагалі тут. Спочатку були натяки, що таким Анна уявляє свого батька і я частину книги думала, що може він її батько і тому так опікає. Потім з'являються якісь ніби почуття Марка і Анни як чоловіка і жінки і я дуже боялась, щоб в кінці не було, що вони разом. (Дякую авторці, що цього не зробила), але для мене не було зрозуміло, чому він допомагає так сильно цій родині і чому у нього немає власної родини, якщо він весь такий прекрасний без недоліків.
Окрім ось цього трагічного сюжету, мені ще не сподобалась якась от ця недосказанність: - хто батько Анни? так нам і не стало відомо; - ким був Марко для Тамари? а для Анни? чому він їм допомагав? знову невідомо; - чи бив Раджив Тамару? чи лише на Анні він свою злість зганяв? знову невідомо; - чи було ще сексуальне насилання Раджива над Анною? там були дууууже грубі натяки, але потім вони зникли і далі було лише про побої. Не зрозумійте мене неправильно, я б не хотіла це читати, але хотілось би якоїсь ясності, бо для мене от цей момент зі стегном і "солодко пахнеш, маленька хвойдо" (152с) - був прям переломним в цій книзі, я не хотіла і боялась читати далі, але так я і не дізналась, що це був за текст і епізод, можу лише здогадуватись.
Як наслідок, мені сподобалось як пише авторка, але цей сюжет мене не затягнув і я ледь дочитала
Так трапилось, що я почала читати книжку одразу після «Покинь, якщо кохаєш». Я не очікувала, що ці дві книги будуть описувати схожі проблематики 💔
Але загалом ця книга про боротьбу, наполегливість, сором, любов, про віру та надію, які, незважаючи ні на що, крокують поруч із головною героїнею все життя.
Історія неквапна, тим, хто визнає лише гіперкомпенсацію травми й хоче читати про сильних та дієвих героїнь, які все здолають, вона скоріш за все не сподобається. Героїня радше пливе за течією, адаптується, намагаючись лишатися доброю людиною, й рідко на щось зважується. Однак ця книжка сподбається тим, хто цінує атмосферність. Тут її багато. Атмосфера грецького острова, справжнього дитячого раю, сповненого смаків, запахів, сонця та любові. Атмосфера британського міста, що може навчити мріяти про більше, навчити свободі. Екзотична атмосфера Індії.
безкінечно сумна книга.. з розділу в розділ відчувається сум, печаль, страх і безвихідь Анни- головної героїні. Книга описує велику частину її життя, від народження і до зрілості. Вона - покинута дитина, непотрібна матері, потім вона - дівчина, про яку матір згадала лише тому, що їй була потрібна служниця.. Відкрита ненависть вітчима, голодне дитинство, юність без освіти, без радощів молодості.. Далі заміжжя, домашнє насильство, нескінченна важка праця. Єдине, що мене дивувало в цій історії - це терпіння Анни. Все, що вона мала в житті - це любов бабусі і грецький острів, який зрештою ніколи не був її раєм, але вона знаходила затишок тільки там
Від мене 2*, бо дуже не люблю книг, де автор виливає на тебе 300 сторінок болю
Гарна життєва книжка. Незважаючи на важкі обставини, Анна знаходить сили починати наново. Історія дарує надію на те, що навіть у найтемніші часи є світло. Є люди, які підтримують і захищають. Є внутрішня сила та стійкість. Захоплює, як Анна зберігала добро у своєму серці. Люблю романи Таїс за їх острівну атмосферу. Сумно прощатися з Анною та її історією. Чекаю з нетерпінням нових історій Таїс.
Сумна історія про дівчинку від її народження до зрілого віку. Було враження, що у цієї людини все життя - суцільні негаразди. І ці негаразди просто перераховувалися, і виходу з них немає.
Мені не вистачило в цій історії відповідей на питання про батька, хто він? хто такий Марко в навіщо він в цій історії? Історія з вітчимом якась без завершення.
Атмосферно написано. Але очікування від книги було інше. Я думала, що купляла легкий роман що б насолоджуватися на сонці. Але це важка книга. Насилля від початку до кінця. Я хотіла що б в кінці був хепі енд, але воно так і не склалося