Жила-була і переклала cosy іронічний детектив - перший детектив у моєму перекладацькому доробку, уррра! Я люблю цей жанр як читачка, але попрацювати з ним досі не випадало!
Що треба знати про Віру Вон, головну героїню цього роману?
Віра Вон - старенька самотня іммігрантка у Сан-Франциско, власниця "Всесвітньо відомої чайної Віри Вонг" - закладу з відразу кількома помилками в назві (скажімо, насправді ніяка вона не всесвітньо відома, бо більшість клієнтів - такі ж старенькі самотні іммігранти, як власниця - вже померли).
Ще Віра типова китайська мама - на наші гроші це як єврейська мама: жінка з етнічної меншини, яка відчуває вразливість своєї спільноти й тому допхає своїх дітей до конвенційного успіху (хочуть вони того чи ні).
Віра живе впорядкованим життям: щоранку прокидається о 4:30, пише повідомлення своєму дорослому сину (в дусі "прокидайся, бо все життя проспиш, ну й молодь пішла") (син не відповідає, що цілком очікувано), робить зарядку, чекає приходу єдиного відвідувача чайної, чекає на вечір, чекає на банкрутство, чекає на смерть.
І так би життя котилося без пригод до самого фіналу, але одного ранку вона спускається у чайну й бачить просто посеред зали труп. Ніхто не має кращого нюху на почуття провини, ніж китайська мама, - думає собі Віра. Й вирішує повести самостійне розслідування, бо поліція не впорається сама ("ну й молодь пішла").
Вона шукає вбивцю - але знаходить родину, яку сама собі обирає, обростаючи еклектичним кастом прийомних дітей-внуків-племінників-і-племінниць, яким готує, влаштовує особисте життя й допомогає розкрити свій хист (самі вони не впораються, бо, як ви вже зрозуміли, "ну й молодь пішла"). Ну й що, що всі вони підозрювані в убивстві, щось приховують і мають вагомі мотиви? Це ж не значить, що вони погані люди!
У мене є до тексту певні питання:
* по-перше, я не розумію, як можна жінку 60 років описувати як вразливу крихку стареньку??? Мадонні 66, Ніколь Кідман 57, середній вік піхотинців, які тримають фронт і рятують нам Україну, теж наближається до цієї вікової категорії. Знайомі мені 60-літні жінки (і чоловіки) ще цілком собі живуть життя. Якби читачам не уточнювали вік, я б думала, що головній героїні далеко за 70?
* для мене не зовсім працює цей фінал. Оскільки це cosy іронічний детектив, авторка докладає всіх зусиль, щоб того типа, чиє вбивство розслідують, було максимально не шкода - мовляв, сам догрався й заслужив. І він справді бісив усю дорогу, але в фіналі його стає шкода, бо виявляється, що він не найбільший соціопат у тексті - але це явно не задуманий авторкою ефект.
* є кілька моментів, де текст веде до одного, а потім turns on a dime і виводить до чогось протилежного (авторка в післямові пояснює, що писала дуже швидко, тож, думаю, she didn't have the time to fully blend in her red herrings)
Але розповідь дуже атмосферна + я люблю цей троп про родину з вибору і люблю таке поєднання абсурдної, трошки slapstick комедії і гомеопатичної дрібки екзистенційного розпачу (бо смійся-не смійся, а в смерть кожен входить один) (розпач досипали дуже маленькими дозами, це цілком оптимістичний текст). Якщо ви таке теж любите, то ця книжка напевно вас розважить і потішить!