What do you think?
Rate this book
Ариэль: сборник
В сборник известного фантаста Александра Беляева вошли три романа: "Человек-амфибия", "Ариэль", "Продавец воздуха".
415 pages, Hardcover
First published January 1, 1941
5 people are currently reading
121 people want to read
About the author
Alexander Belyaev
294 books199 followersAlexander Romanovich Belyaev (Russian: Александр Беляев); born 16 March 1884 in Smolensk, Russian Empire; died 6 January 1942 in Pushkin, USSR]
Born in Smolensk, at the age of 30 Alexander became ill with tuberculosis. Treatment was unsuccessful; the infection spread to his spine and resulted in paralysis of the legs. Belyayev suffered constant pain and was paralysed for six years. In search for the right treatment he moved to Yalta together with his mother and old nanny. During his convalescence, he read the work of Jules Verne, H. G. Wells, and Konstantin Tsiolkovsky, and began to write poetry in his hospital bed.
By 1922 he had overcome the disease and in 1923 returned to Moscow where he began his serious literary activity as writer of science fiction novels. In 1925 his first novel, Professor Dowell's Head (Голова Профессора Доуэля) was published. From 1931 he lived in Leningrad with his wife and oldest daughter; his youngest daughter died of meningitis in 1930, aged six. In Leningrad he met H. G. Wells, who visited the USSR in 1934.
In the last years of his life Belyaev lived in the Leningrad suburb of Pushkin (formerly Tsarskoye Selo). At the beginning of the German invasion of the Soviet Union during Second World War he refused to evacuate because he was recovering after an operation that he had undergone a few months earlier.
Belyayev died of hunger in the Soviet town of Pushkin in 1942 while it was occupied by the Nazis. His wife and daughter, who managed to survive, were taken away to Poland by the Nazis. The exact location of his grave is unknown. A memorial stone at the Kazanskoe cemetery in the town of Pushkin is placed on the mass grave where his body is assumed to be buried.
Born in Smolensk, at the age of 30 Alexander became ill with tuberculosis. Treatment was unsuccessful; the infection spread to his spine and resulted in paralysis of the legs. Belyayev suffered constant pain and was paralysed for six years. In search for the right treatment he moved to Yalta together with his mother and old nanny. During his convalescence, he read the work of Jules Verne, H. G. Wells, and Konstantin Tsiolkovsky, and began to write poetry in his hospital bed.
By 1922 he had overcome the disease and in 1923 returned to Moscow where he began his serious literary activity as writer of science fiction novels. In 1925 his first novel, Professor Dowell's Head (Голова Профессора Доуэля) was published. From 1931 he lived in Leningrad with his wife and oldest daughter; his youngest daughter died of meningitis in 1930, aged six. In Leningrad he met H. G. Wells, who visited the USSR in 1934.
In the last years of his life Belyaev lived in the Leningrad suburb of Pushkin (formerly Tsarskoye Selo). At the beginning of the German invasion of the Soviet Union during Second World War he refused to evacuate because he was recovering after an operation that he had undergone a few months earlier.
Belyayev died of hunger in the Soviet town of Pushkin in 1942 while it was occupied by the Nazis. His wife and daughter, who managed to survive, were taken away to Poland by the Nazis. The exact location of his grave is unknown. A memorial stone at the Kazanskoe cemetery in the town of Pushkin is placed on the mass grave where his body is assumed to be buried.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 9 of 9 reviews
January 14, 2010
This is the unforgettable story of a boy who can fly. Interesting references to religious sects, combined with "Heroes"-like adventures. very entertaining and almost impossible to put down. Belyaev is a marvellous story-teller.
February 4, 2019
Давно прочитаний роман дуже мені сподобався. Ідея польоту людини без будь-яких пристроїв якраз характерна для індійської міфології і автор гарно її використав. Цікаві пригоди Аріеля. Не сподобався ідеологічний наліт, який притаманний усім творам Беляєва.
Read
January 28, 2022'Ariel' is the last book the Russian sci-fi author Alexander Belyaev wrote before his death.
Aurelius 'Ariel' Galton, the son of a wealthy Englishman, is cheated out of his inheritance at a young age and sent off to an esoteric theosophical boarding school in India to suffer emotional and physical abuse for years. His life seems to get easier after the resident 'mad scientist', Mr. Hyde (his name probably being a reference to the 'Strange Case of Dr Jekyll and Mr Hyde'), injects Ariel with a substance that gives him the ability to fly.
He manages to escape from the school but he won't be able to escape people's greed anywhere he goes.
The paradox in the book is that Ariel's ability means he has a great advantage over literally any living human being but due to his upbringing he is rather naive to other people's bad intentions (not unlike Ikhtiandr in the 'Amphibian Man'). Ariel as a character is the typical adolescent hero, the book would have been even more interesting if his character development had been portrayed better. In the beginning, he is rather passive and lets things happen to him without a thought of resistance (he has learned that this is the only way to survive in Dandarat) but as the story progresses, he starts taking control of his own destiny, culminating in his final decision at the end of the book.
I don't think this is a science fiction book - the scientific aspect of Ariel's physical transformation is not central to the story, it is haphazardly explained in two pages - but rather a magical realist one. The author's subtle critique of capitalism, colonialism, and spiritual opportunism make this book a better read. The most shocking moment in the book was the revelation of Jane's 'dark side'. Throughout the book the reader thinks that the reunion of brother and sister would be a happy ending, however, turns out they were misled about Jane's character, and a life spent with his classist conservative sister would be just another form of captivity for Ariel.
Aurelius 'Ariel' Galton, the son of a wealthy Englishman, is cheated out of his inheritance at a young age and sent off to an esoteric theosophical boarding school in India to suffer emotional and physical abuse for years. His life seems to get easier after the resident 'mad scientist', Mr. Hyde (his name probably being a reference to the 'Strange Case of Dr Jekyll and Mr Hyde'), injects Ariel with a substance that gives him the ability to fly.
He manages to escape from the school but he won't be able to escape people's greed anywhere he goes.
The paradox in the book is that Ariel's ability means he has a great advantage over literally any living human being but due to his upbringing he is rather naive to other people's bad intentions (not unlike Ikhtiandr in the 'Amphibian Man'). Ariel as a character is the typical adolescent hero, the book would have been even more interesting if his character development had been portrayed better. In the beginning, he is rather passive and lets things happen to him without a thought of resistance (he has learned that this is the only way to survive in Dandarat) but as the story progresses, he starts taking control of his own destiny, culminating in his final decision at the end of the book.
I don't think this is a science fiction book - the scientific aspect of Ariel's physical transformation is not central to the story, it is haphazardly explained in two pages - but rather a magical realist one. The author's subtle critique of capitalism, colonialism, and spiritual opportunism make this book a better read. The most shocking moment in the book was the revelation of Jane's 'dark side'. Throughout the book the reader thinks that the reunion of brother and sister would be a happy ending, however, turns out they were misled about Jane's character, and a life spent with his classist conservative sister would be just another form of captivity for Ariel.
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 4, 2023
Замечательная книга. Замечательный автор. Была тронута до глубины души.
March 16, 2023
Така романтична ідея твору - задовольнити давнє прагнення людини підкорити небо... Просто, без крил, без техніки — захотів — полетів! Щоправда, нещодавно випадково дізнався, що, наприклад, і «Острів загиблих кораблів» і «Людина-амфібія» — це все ідеї, сюжети взяті автором із чужих творів. Тепер і з приводу Аріеля у мене виникають аналогічні сумніви можливого плагіату, тому що мрія вільного польоту явно здавна бередила уми людства, мабуть навіть ще до Ікара.
Проте все одно все дуже красиво і романтично: бідний юнак, що втратив батьків і потрапив у таку дивну школу в дикій та екзотичній Індії... І я б оцінив роман вище, якби не ця нав'язлива ідея протиставлення злісному, меркантильному, людиноненависницькому «Заходу», яка просочується з кожного розділу і з кожної щілини. В Індії жорстокий раджа знущається з дружини і прислуги, прислуга огидно й добровільно плазує перед ним, у раджі пристрасть до жорстоких розваг, все купується і продається. Тут же злісні колонізатори-британці, сагіби, влаштовують свою збочену школу Дандарат, подалі від європейських очей, проводять на людях експерименти і змалку виховують собі поплічників. Духовенство переслідує свої, аж ніяк не духовні, цілі щодо виконання плану навернення нової пастви та щодо відповідного просування службовими сходами. В Америці правлять бал гангстери, для яких не лишилося нічого святого. Шановний авторе, ну навіщо стільки місця треба було приділяти у своїх творах цьому загниваючому Заходу, та ще й запозичуючи у них сюжети, якщо там все так погано і такі низькі люди? Чому не писати відразу про ту країну, де так вільно дихала людина? А, не було значить про що там писати? Тоді навіщо було так принижувати решту світу? А чому по книзі у мене складається враження, що тільки злидні роблять людину благородною, доброю і совісною? Адже навіть Джейн, сестра Аріеля, насамкінець виглядає такою зарозумілою поганню, як і більшість героїв книги, крім нещасних паріїв.
По Індії помітно шаблонний опис країни, якої автор не бачив. Та й кінцівка: знайшов герой свою Лоліту? А чим на хліб буде заробляти, дрова рубати чи таки фокуси з левітацією показувати, як сестра передрікала, це шлях правильної радянської людини? 7/10
Проте все одно все дуже красиво і романтично: бідний юнак, що втратив батьків і потрапив у таку дивну школу в дикій та екзотичній Індії... І я б оцінив роман вище, якби не ця нав'язлива ідея протиставлення злісному, меркантильному, людиноненависницькому «Заходу», яка просочується з кожного розділу і з кожної щілини. В Індії жорстокий раджа знущається з дружини і прислуги, прислуга огидно й добровільно плазує перед ним, у раджі пристрасть до жорстоких розваг, все купується і продається. Тут же злісні колонізатори-британці, сагіби, влаштовують свою збочену школу Дандарат, подалі від європейських очей, проводять на людях експерименти і змалку виховують собі поплічників. Духовенство переслідує свої, аж ніяк не духовні, цілі щодо виконання плану навернення нової пастви та щодо відповідного просування службовими сходами. В Америці правлять бал гангстери, для яких не лишилося нічого святого. Шановний авторе, ну навіщо стільки місця треба було приділяти у своїх творах цьому загниваючому Заходу, та ще й запозичуючи у них сюжети, якщо там все так погано і такі низькі люди? Чому не писати відразу про ту країну, де так вільно дихала людина? А, не було значить про що там писати? Тоді навіщо було так принижувати решту світу? А чому по книзі у мене складається враження, що тільки злидні роблять людину благородною, доброю і совісною? Адже навіть Джейн, сестра Аріеля, насамкінець виглядає такою зарозумілою поганню, як і більшість героїв книги, крім нещасних паріїв.
По Індії помітно шаблонний опис країни, якої автор не бачив. Та й кінцівка: знайшов герой свою Лоліту? А чим на хліб буде заробляти, дрова рубати чи таки фокуси з левітацією показувати, як сестра передрікала, це шлях правильної радянської людини? 7/10
June 22, 2023
It was an interesting read, very light, like most of the books by Belyaev. Might not be the best book by the author, but it does leave the reader with a warm feeling inside. Very unrealistic though, there are no one, who would remain uncorrupted after going through so many experiences, when you're always used by others.
August 8, 2017
Just felt a little lack of sci-fi action. Otherwise, I liked it.
November 10, 2020
Надо было читать в детстве, когда читала другие книги Беляева. Совсем не те ощущения сейчас
September 15, 2025
Читал его в детстве, помню, что это был мой любимый рассказ Беляева, который заставил меня потом читать всё остальное взахлёб и считать главным даром жизни полное собрание сочинений автора. Однажды даже нашёл полное собрание его книг у букиниста в дождливый день и купил его по скидке: мужичок был рад избавиться от книг, пока ~Стихия Воды~ их не уничтожила, а я плакал от радости и говорил, что это лучший день в моей жизни.
Но потом я прочитал "Последнего человека из Атлантиды" в этом собрании сочинений и другие менее удачные тексты, и в авторе разочаровался - самый счастливый день жизни обещал мне семь томов чистого удовольствия, но эта надежда оказалась тщетной, и рассыпалась как развеявшийся над лазурным берегом прах, растворилась как слеза возлюбленной падает со щеки, и её невидимый хрусталь пропадает навсегда в псевдомраморном кухонном кафеле...
Сюжет не помню, но помню, как книги Беляева выручали меня в тяжёлые будни в трудовом детском лагере, когда на заставляли работать в самое пекло и полоть сорняки руками, а потом у меня были такие ожоги, что я не мог двигаться и плакал от боли.
Спасибо автору за кусочек чего-то хорошего в детстве...
Но потом я прочитал "Последнего человека из Атлантиды" в этом собрании сочинений и другие менее удачные тексты, и в авторе разочаровался - самый счастливый день жизни обещал мне семь томов чистого удовольствия, но эта надежда оказалась тщетной, и рассыпалась как развеявшийся над лазурным берегом прах, растворилась как слеза возлюбленной падает со щеки, и её невидимый хрусталь пропадает навсегда в псевдомраморном кухонном кафеле...
Сюжет не помню, но помню, как книги Беляева выручали меня в тяжёлые будни в трудовом детском лагере, когда на заставляли работать в самое пекло и полоть сорняки руками, а потом у меня были такие ожоги, что я не мог двигаться и плакал от боли.
Спасибо автору за кусочек чего-то хорошего в детстве...
Displaying 1 - 9 of 9 reviews