What do you think?
Rate this book
У них щось негаразд з головою, у тих росіян
Книга фінської письменниці і журналістки телеканалу YLE Анни-Лєни Лаурен «У них щось негаразд з головою, в тих росіян» ? захоплива розповідь про сучасне життя росіян. З її живих, написаних з м’яким гумором і великою симпатією замальовок витворюється упізнаваний образ сучасної Росії.
128 pages, Hardcover
First published January 1, 2008
8 people are currently reading
127 people want to read
About the author
Anna-Lena Laurén
9 books32 followersAnna-Lena Laurén (born 1976) is an award-winning Finnish-Swedish journalist and author. She lives in Berlin, but has worked as an editor and correspondent for news media in both Finland and Sweden. Her journalistic career has a distinct focus on Russia, from where she has worked as a correspondent for Hufvudstadsbladet and Dagens Nyheter. Laurén has written several books with focus on Eastern Europe. For her articles from Russia she was voted The Journalist of the Year in Finland in 2020.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 39 reviews
December 21, 2019
Книжка цікава, але написана 2007-2008 рр., а тому багато в чому наївна. Авторка щиро вірить, що Мєдвєдєв - самостійний політик, який прийшов на зміну Путіну. І переконана, що росіяни таки демократизують свою країну, бо мають доступ до інформації та право на протести. І Анна-Лєна вважає, що росіяни багато читають, бо от їй же ж зацитували Некрасова про рос.жінку, яка і коня на скаку зупинить, і в палаючий дім ввійде. Ні, це не знання літератури - це уривки, лахміття високої культури, яке припасовують до різних потреб. Картина Босха, з якої роблять собачу буду.
Основне обмеження тексту Лаурен: її Росія - це Москва та Санкт-Петербург. І з цих міст - переважно середній клас.
Поза тим книга цікава, бо дозволяє подивитися на пострадянську реальність західними очима. От тільки очі Анни-Лєни таки зачаровані Росією. Щось подібне є в японців. І цього мені не зрозуміти...
Основне обмеження тексту Лаурен: її Росія - це Москва та Санкт-Петербург. І з цих міст - переважно середній клас.
Поза тим книга цікава, бо дозволяє подивитися на пострадянську реальність західними очима. От тільки очі Анни-Лєни таки зачаровані Росією. Щось подібне є в японців. І цього мені не зрозуміти...
September 27, 2021
Не погана аналітика фінської журналістки на росіян в часи Мєдвєдєва. Єдине, що мене здивувало - це епіграфи з Повісті временних літ до розділів. Що має Повість временних літ до Росії - загадка.
February 3, 2011
a few eye-opening anectodes though the script needs to be worked more on, December 22, 2010
As Lauren writes in the preface, this is not a book about Russian history, politics and economics. Still she tries to give a brief introduction to Russian history, politics and economics. For understanding Russia and the Russians this can indeed be a good idea. Unfortunately though, she is not very successful. This is not a very important shortcoming. It is not the aim of her book and even among writers that has this as the aim of their books, their analysis is not always that good. It is fair to say that the book would be better if she skipped the subject or, even better, improved the presentation of Russian history, politics and economics in a way that made it easier to understand Russia and the Russians. I will come back to some examples at the end of this review.
A more important shortcoming of Lauren's book is that we don't really get to know the characters and situations she introduces us to. Though many of her observations are quite good, some are real eye openers, all are filtered though her perception and understanding, instead of letting us get to know and get a chance to make up out own opinion about the people, situations and places she writes about. It is for instance obvious that her relationship with a Russian man have brought joys and frustrations that is quite relevant for her book project. If she does not want to use her friends in a book, that is fair enough, but what she has included ends up as too little and not sufficiently alive.
The characters and situations that Lauren describes is to a varied degree representative for Russia and the Russians. This is not a problem per se. It is quite ok to tell her story, without her story having to be representative. On the other hand it is may be even more difficult to write a good subjective story, as the characters and situations she writes about must be interesting and significant enough to stand on their own feet. The only problem is that most of Lauren's characters and situations lack this significance. Her story is only interesting to the point where it can give a good and representative impression of Russia and the Russians.
According to Lauren the Russian celebration of victory day is an example of the Russian pride in their country and the importance of feeling as a part of a strong and important nation that glorifies the Soviet Union as a super power. On one level she is of course right. On the other hand, it is fair to say that Victory day have got its importance in both Soviet and modern Russian history exactly bacause there is so much controversy, fallen heros and pain in Soviet history meaning that the victory in WWII is more or less the only thing that unite the population. The Soviet system, the outdated and incompetent regime that preceded it, every Soviet leader that turned their back on their precessor and most other things are certainly not something that can be used to unite and make people feel proud. This is an important point for two reasons. First because Lauren herself struggles with the Russians celebrations of Victory day. Second beacuse this paradoxial at the same time superitory and inferitory complex goes to the core of the Russian menthallity and attitude.
According to Lauren, Russian authorities are critical towards the West and the US, because the west have acted hostile and distrusting, regardless that Russia has acted coopreative, generous and constructive during the collapse and aftermath of the collapse of the Soviet Union. She also claims Russia is an authoritan country "as they tried democracy in the 90s and it did not work for them". There is no doubt that the West and the US can be critizised for many of its dispositions and actions toward Russia in the 90s. On the other hand it is simply not true that Russia's policy toward the Baltics and Eastern Europe had anything to do with generosity. Quite on the contrary, the Soviet Union was forced by the west to give political concessions in exchange for political loans that the west, mainly Germany, gave the Soviet Union to finance food for its population. This is important for two reasons. First it helps explaining the feeling of humiliation and the reacions in Russian authoriteis and the Russian populations following this feeling of humiliation. Second the struggeling with repaying loans and the following collapse of the ruble in 1998 can be compared in propotions only with the collapse of the D Mark in the late 20s. As in Germany in the 20s, the crisis did not excactly encourage establishing good realtions with old enemies or democratic development domestically. On the other hand, what we have witnessed is quite less frighening than what was to follow in Germany in the 30s and 40s.
Laurens comparisions with other former Soviet republics as Ukraine, Estiona and Georgia is also weak. First because Russia at the collapse of the Soviet Union lost an empire, while these other republics achieved independence. 2nd because the situation in these other new independent states are so different - both from each other and in the sense that the same country might have quite different development depending on what you think of. Compared to Russia, both capitalistic Estonia and neo Communistic Belarus have a relatively good economic performance since the collapse of the Soviet Union, while the development in Ukraine and Georgia is surprisingly poor. Georgia and Ukraine both struggle with establishing a national identity that unites the country while Estonia has been quite successfull with establishing a new national identity. Ukraine and Russia struggle with great corruption problems compared with Estonia and Belarus.
Lauren also has a tendency toward stereotypes - according to her most Russians are patriotic and support the Putin regime. For many if not most of the people I know it is important for them to define themselves as not being patriots and they do not support Putin. I also belive that Lauren over analyses the Russian hessitation of making definite plans as a result of living in an uncertain society. Being a Norwegian, I tend to find Finns and Sweds a bit over the top structured and organized and recognize some of the same leave everything to the last minute philosophy risk/unclearity tlerance in Norwegian and Russian mentality.
All in all, this is a book that can give you some new insights or make you nod and recongize insights you have allready reached. This is not a book that in any way will give you a thoughout understanding of Russia and the Russians though.
As Lauren writes in the preface, this is not a book about Russian history, politics and economics. Still she tries to give a brief introduction to Russian history, politics and economics. For understanding Russia and the Russians this can indeed be a good idea. Unfortunately though, she is not very successful. This is not a very important shortcoming. It is not the aim of her book and even among writers that has this as the aim of their books, their analysis is not always that good. It is fair to say that the book would be better if she skipped the subject or, even better, improved the presentation of Russian history, politics and economics in a way that made it easier to understand Russia and the Russians. I will come back to some examples at the end of this review.
A more important shortcoming of Lauren's book is that we don't really get to know the characters and situations she introduces us to. Though many of her observations are quite good, some are real eye openers, all are filtered though her perception and understanding, instead of letting us get to know and get a chance to make up out own opinion about the people, situations and places she writes about. It is for instance obvious that her relationship with a Russian man have brought joys and frustrations that is quite relevant for her book project. If she does not want to use her friends in a book, that is fair enough, but what she has included ends up as too little and not sufficiently alive.
The characters and situations that Lauren describes is to a varied degree representative for Russia and the Russians. This is not a problem per se. It is quite ok to tell her story, without her story having to be representative. On the other hand it is may be even more difficult to write a good subjective story, as the characters and situations she writes about must be interesting and significant enough to stand on their own feet. The only problem is that most of Lauren's characters and situations lack this significance. Her story is only interesting to the point where it can give a good and representative impression of Russia and the Russians.
According to Lauren the Russian celebration of victory day is an example of the Russian pride in their country and the importance of feeling as a part of a strong and important nation that glorifies the Soviet Union as a super power. On one level she is of course right. On the other hand, it is fair to say that Victory day have got its importance in both Soviet and modern Russian history exactly bacause there is so much controversy, fallen heros and pain in Soviet history meaning that the victory in WWII is more or less the only thing that unite the population. The Soviet system, the outdated and incompetent regime that preceded it, every Soviet leader that turned their back on their precessor and most other things are certainly not something that can be used to unite and make people feel proud. This is an important point for two reasons. First because Lauren herself struggles with the Russians celebrations of Victory day. Second beacuse this paradoxial at the same time superitory and inferitory complex goes to the core of the Russian menthallity and attitude.
According to Lauren, Russian authorities are critical towards the West and the US, because the west have acted hostile and distrusting, regardless that Russia has acted coopreative, generous and constructive during the collapse and aftermath of the collapse of the Soviet Union. She also claims Russia is an authoritan country "as they tried democracy in the 90s and it did not work for them". There is no doubt that the West and the US can be critizised for many of its dispositions and actions toward Russia in the 90s. On the other hand it is simply not true that Russia's policy toward the Baltics and Eastern Europe had anything to do with generosity. Quite on the contrary, the Soviet Union was forced by the west to give political concessions in exchange for political loans that the west, mainly Germany, gave the Soviet Union to finance food for its population. This is important for two reasons. First it helps explaining the feeling of humiliation and the reacions in Russian authoriteis and the Russian populations following this feeling of humiliation. Second the struggeling with repaying loans and the following collapse of the ruble in 1998 can be compared in propotions only with the collapse of the D Mark in the late 20s. As in Germany in the 20s, the crisis did not excactly encourage establishing good realtions with old enemies or democratic development domestically. On the other hand, what we have witnessed is quite less frighening than what was to follow in Germany in the 30s and 40s.
Laurens comparisions with other former Soviet republics as Ukraine, Estiona and Georgia is also weak. First because Russia at the collapse of the Soviet Union lost an empire, while these other republics achieved independence. 2nd because the situation in these other new independent states are so different - both from each other and in the sense that the same country might have quite different development depending on what you think of. Compared to Russia, both capitalistic Estonia and neo Communistic Belarus have a relatively good economic performance since the collapse of the Soviet Union, while the development in Ukraine and Georgia is surprisingly poor. Georgia and Ukraine both struggle with establishing a national identity that unites the country while Estonia has been quite successfull with establishing a new national identity. Ukraine and Russia struggle with great corruption problems compared with Estonia and Belarus.
Lauren also has a tendency toward stereotypes - according to her most Russians are patriotic and support the Putin regime. For many if not most of the people I know it is important for them to define themselves as not being patriots and they do not support Putin. I also belive that Lauren over analyses the Russian hessitation of making definite plans as a result of living in an uncertain society. Being a Norwegian, I tend to find Finns and Sweds a bit over the top structured and organized and recognize some of the same leave everything to the last minute philosophy risk/unclearity tlerance in Norwegian and Russian mentality.
All in all, this is a book that can give you some new insights or make you nod and recongize insights you have allready reached. This is not a book that in any way will give you a thoughout understanding of Russia and the Russians though.
July 5, 2023
мені важко виставляти оцінку цій книзі.
спробую по-порядку.
її вартувало б прочитати кожному вестерну (хоча б її, курва), щоб зрозуміти, що ж таке росія.
але, з другої сторони, з погляду досвіду українця в 2023-ому році, ти розумієш, що в деяких аспектах вона дуже компліментарно відгукується про росіян і дуже наївно намагається пояснити ті чи инші речі.
то чому вестерну-таки варто її читати? бо тут все ж піднімаються питання чому росіяни – гниль. і це хоч якась, та мінімальна база для людини без контексту, яка може хоча б закладе хоч мінімальний скепсис у ставленні до росіян.
але. в той же час авторка пише про те, що ось мєдвєдєв прийшов, це був путін поганий. хоч також і визнає, що значна частина населення підтримує путіна. і, мені здається, це якийсь уроборос + жаба і гадюка, бо авторка сама заплутується чи то ж влада не така, чи то ж рускій нарід теж поганий.
в розділі про корупцію авторка пише, що ой як це погано ой як можна жах-жах, а потім зізнається, що сама купила за 25євро посвідку на проживання бо так простіше.
ще є епізод, де авторка хвалить росіян за начитаність, кажучи, що вони обожнюють долстоєвского, толстого, і решту тлєнної хуйні, і як ці всі письменники важливі для світової літератури.
на цьому моменті я дуже намагався не заплювати книжку своїм невдоволеним фирканням.
ну й, що ми маємо на виході? пані прожила скількись-там років в росії (читай: в москві і пєтємбурзі), завела купу друзів, і подумала, що вона осягнула цю таку mysterious russian soul, і зараз розкладе все по поличках.
на жаль, вона стала заручником своєї ж людяности і намагання побачити в росіянах людей теж. а всі ми знаємо, що русня – це гниль на цій планеті і не люди.
p.s. з точки зору українця я б поставив трієчку з мінусом. поставлю четвірочку в надії, що це спонукатиме якогось пана джона із вірджинії чи пані ґабріелу із риму прочитати цю книгу.
спробую по-порядку.
її вартувало б прочитати кожному вестерну (хоча б її, курва), щоб зрозуміти, що ж таке росія.
але, з другої сторони, з погляду досвіду українця в 2023-ому році, ти розумієш, що в деяких аспектах вона дуже компліментарно відгукується про росіян і дуже наївно намагається пояснити ті чи инші речі.
то чому вестерну-таки варто її читати? бо тут все ж піднімаються питання чому росіяни – гниль. і це хоч якась, та мінімальна база для людини без контексту, яка може хоча б закладе хоч мінімальний скепсис у ставленні до росіян.
але. в той же час авторка пише про те, що ось мєдвєдєв прийшов, це був путін поганий. хоч також і визнає, що значна частина населення підтримує путіна. і, мені здається, це якийсь уроборос + жаба і гадюка, бо авторка сама заплутується чи то ж влада не така, чи то ж рускій нарід теж поганий.
в розділі про корупцію авторка пише, що ой як це погано ой як можна жах-жах, а потім зізнається, що сама купила за 25євро посвідку на проживання бо так простіше.
ще є епізод, де авторка хвалить росіян за начитаність, кажучи, що вони обожнюють долстоєвского, толстого, і решту тлєнної хуйні, і як ці всі письменники важливі для світової літератури.
на цьому моменті я дуже намагався не заплювати книжку своїм невдоволеним фирканням.
ну й, що ми маємо на виході? пані прожила скількись-там років в росії (читай: в москві і пєтємбурзі), завела купу друзів, і подумала, що вона осягнула цю таку mysterious russian soul, і зараз розкладе все по поличках.
на жаль, вона стала заручником своєї ж людяности і намагання побачити в росіянах людей теж. а всі ми знаємо, що русня – це гниль на цій планеті і не люди.
p.s. з точки зору українця я б поставив трієчку з мінусом. поставлю четвірочку в надії, що це спонукатиме якогось пана джона із вірджинії чи пані ґабріелу із риму прочитати цю книгу.
August 24, 2014
Ух, сначала речь Анны-Лены относительно русских женщин показалась как минимум оскорбительной, и я уж было приготовилась долистать эту брошюрку да высказаться язвительно по всем пунктам. Но в процессе чтения прониклась симпатией к Анне-Лене и решила, что, в конце концов, обижаться на чужое мнение – как минимум странно.
Терпеть ненавижу, когда женщин отождествляют с каким-то поверхностным собирательным образом. Русские женщины ходят в мини-юбках и всегда накрашены. Слабы и беззащитны, за мужчиной – как за каменной стеной. Ущемлены в профессиональном плане. Эмансипация? Не, не слышал. Почва для развития феминистского движения отсутствует как норма. Побойся бога, женщина, твое место на кухне.
Сама Анна-Лена предпочитает удобную обувь без каблуков и на рассказ подруги о предстоящей операции по увеличению груди реагирует адекватным whattafuck. Мне ее рассказы о русских подругах кажутся диковатыми, образ беззащитных дам вызывает только фейспалм. Права ли она? Русские женщины в большинстве своем – слабые существа, которые ждут от мужчины не партнерства, а защиты от всего мира и материальной обеспеченности (ты зарабатываешь, а я стираю твои носки и варю борщи). Старшее поколение тетушек кудахчет и посылает всех девушек замуж, по их заверениям это и есть «женское счастье» в чистом виде. Девушкам за тридцать, по тетушкиному авторитетному мнению, найти мужа сложнее, но шанс все-таки есть, если только те бросят курить и наконец перестанут говорить то, что на самом деле думают. Женщину, добившуюся карьерного успеха, но к 40 годам не обремененную семейными обязанностями, все жалеют открыто и за глаза, оправдывая ее высокое положение тем, что она окунулась с головой в работу по причине проблем на личном фронте. И кто осудит Анну-Лену, которую в России со всех сторон бомбардируют подобными заявлениями о месте женщины в мире и в семье?
Заметки Анны-Лены о бюрократизме, душевности и потреблении алкоголя попали в точку. Согласна, обращение «женщина» незнакомых людей к дамам любого возраста – премерзкое явление, меня каждый раз передергивает. Высказывания на тему политики и ВВП скорее позабавили. В целом – небольшое погружение в Россию глазами ближайших соседей; не просто набор клише, а честное, пускай и (местами) однобокое мнение. Анна-Лена с присущим ей профессионализмом не порицает и не критикует, в крайнем случае – делает большие глаза на некоторые несусветности. Настоящим хардкором стала бы исповедь коренного населения Иматры и Лаппеенранты, ежесезонно вынужденных наблюдать русский народ в процессе «шопинга» XD
И я просто оставлю это здесь.
annikeh.net
Терпеть ненавижу, когда женщин отождествляют с каким-то поверхностным собирательным образом. Русские женщины ходят в мини-юбках и всегда накрашены. Слабы и беззащитны, за мужчиной – как за каменной стеной. Ущемлены в профессиональном плане. Эмансипация? Не, не слышал. Почва для развития феминистского движения отсутствует как норма. Побойся бога, женщина, твое место на кухне.
Сама Анна-Лена предпочитает удобную обувь без каблуков и на рассказ подруги о предстоящей операции по увеличению груди реагирует адекватным whattafuck. Мне ее рассказы о русских подругах кажутся диковатыми, образ беззащитных дам вызывает только фейспалм. Права ли она? Русские женщины в большинстве своем – слабые существа, которые ждут от мужчины не партнерства, а защиты от всего мира и материальной обеспеченности (ты зарабатываешь, а я стираю твои носки и варю борщи). Старшее поколение тетушек кудахчет и посылает всех девушек замуж, по их заверениям это и есть «женское счастье» в чистом виде. Девушкам за тридцать, по тетушкиному авторитетному мнению, найти мужа сложнее, но шанс все-таки есть, если только те бросят курить и наконец перестанут говорить то, что на самом деле думают. Женщину, добившуюся карьерного успеха, но к 40 годам не обремененную семейными обязанностями, все жалеют открыто и за глаза, оправдывая ее высокое положение тем, что она окунулась с головой в работу по причине проблем на личном фронте. И кто осудит Анну-Лену, которую в России со всех сторон бомбардируют подобными заявлениями о месте женщины в мире и в семье?
Заметки Анны-Лены о бюрократизме, душевности и потреблении алкоголя попали в точку. Согласна, обращение «женщина» незнакомых людей к дамам любого возраста – премерзкое явление, меня каждый раз передергивает. Высказывания на тему политики и ВВП скорее позабавили. В целом – небольшое погружение в Россию глазами ближайших соседей; не просто набор клише, а честное, пускай и (местами) однобокое мнение. Анна-Лена с присущим ей профессионализмом не порицает и не критикует, в крайнем случае – делает большие глаза на некоторые несусветности. Настоящим хардкором стала бы исповедь коренного населения Иматры и Лаппеенранты, ежесезонно вынужденных наблюдать русский народ в процессе «шопинга» XD
И я просто оставлю это здесь.
“Россия не особенная! Вы ничем не особеннее Украины! Почему у украинцев может быть демократия, а у вас нет?” — воскликнула как-то во время совместной командировки коллега из Швеции. Если можно построить (относительно) демократическое общество в Украине, почему это должно быть невозможно в России?”
“Российские власти до сих пор не сделали попытки ограничить Интернет; причина отчасти в том, что это весьма сложная операция с технической точки зрения.”
annikeh.net
February 15, 2013
Отличная, легкая и какая-то приятная, милая книжка. Читается за 2 часа, потому что написана не по-писательски, а по-журналистски. С автором согласен не по всем пунктам, но по большинству, интересно увидеть свое общество во взгляде со стороны, тем более, что мой собственный подход тоже во многом европейский, и я вижу в российском обществе примерно то же самое, что и автор.
December 8, 2021
Mycket intressant bok! Jag hänförs av Anna-Lena Lauréns beskrivningar av Ryssland och suger i mig en massa kunskap. Ryssland är kontrasternas land och verkar vara så fascinerande annorlunda än våra västländer. De kapitlen jag gillade mest var de mest vardagliga, de om alkoholen (vodka är en naturlig del av livet), om manlighet och kvinnlighet (finns ingen feminism i Ryssland), om pengar (en man vill och ska alltid bjuda och visa att han är rik) och kapitlet om hur man överlever vardagen i Ryssland (armbågar sig fram i kön, säger rätt sak till korrumperade poliser, att förutse problem). De vill helt enkelt inte vara som väst, och vill gå sin egen väg. Nu vill jag verkligen åka till Ryssland!!
March 14, 2023
Spännande inblick i grannlandets kultur! Öppnar upp nyfikenheten för Ryssland och ryssar. Laurén analyserar (högst partiskt förstås) vardag och politik med förundran, respekt, ifrågasättande, värme, kritik... Jag vill veta mer!
November 29, 2022
Lauren paljastaa subjektiivisen positionsa jo avauslauseessa kertomalla lukijalle, että kirja kertoo hänen Venäjästään eikä ole "yritys kuvata koko maata [...] vaan katsaus Venäjään sellaisena kuin minä olen sen kokenut". Siksi kirja on "mitä suurimmassa määrin puolueellinen ja asenteellinen". Subjektiivisuutta rehellisesti alleviivaavaa esipuhetta seuraa 15 kolumnimaista kirjoitusta Venäjästä.
Parasta, mitä kirjasta voin sanoa on se, että koen ymmärtäväni lähes aina, mitä Lauren tarkoittaa. Se ei ole selviö, kun aiheena ovat abstraktit asiat, kuten venäläinen isänmaallisuus, venäläisten suhde rahaan, venäläinen mies, venäläinen nainen tai venäläisten suhde alkoholiin. Jos minun pitäisi samoista aiheista tehdä suomalaisnäkökulmasta lyhyitä kolumneja ei-suomalaisille, olisin pulassa. Lauren kuitenkin löytää oikeat sanat ja oikeat esimerkit, jolla tehdä näkyväksi niitä abstrakteja eroja, jotka tarkkanäköinen maahanmuuttaja tai turisti usein huomaa, mutta ei aina oikein osaa sanoittaa. Kynäilijänä Lauren on siis taitava.
Taitavan havainnointi- ja sanallistamiskyvyn vuoksi olisin halunnut antaa paremman arvion kuin annan. Merkittävin arviota laskeva tekijä on rehellisten ja kriittisten osioiden seasta silmille hyppivä sokea kiintymys Venäjää kohtaan. Se värittää kerrontaa mielestäni liikaa, vaikka Laurenin pyrkimys oli varmasti olla kaunistelematon. Kirja lipsuu mielestäni kiintymyksestä sokeaan kiintymykseen seuraavankaltaisissa kohdissa:
"[T]osipaikan tullen venäläiset osaavat paljon meitä paremmin keskittyä olennaiseen. Sitä paitsi heillä on parempi mielikuvitus ja vähemmän ennakkoluuloja uusia ratkaisuja etsiessään".
"Venäläiset ovat maailman parhaita keskustelemaan ihmiseen elämään ja kuolemaan liittyvistä kysymyksistä."
...ja niin edelleen. Kirjassa on paljon myös vastapuolta tälle, mutta eivät ne silti poista näitä laajoja yleistyksiä, joita sydämensä Venäjälle menettäneet suomalaiset välillä tekevät. Tulee mieleen Janne Saarikivi, kun hän HS:ssä kertoi Venäjän olevan hänelle totalitarismista huolimatta "vapauden valtakunta" ja että venäläiset "juhlivat, itkevät ja nauravat yhdessä tavalla, joka on omaan napaan keskittyneelle länsimaan pikkuporvarille terapiaa". Venäjästä piirretään kuva syvällisenä ja aitona vastakohtana lännen individualistiselle, pinnalliselle ja kulutuskeskeiselle kulttuurille.
Räikeimillään asia hyppää silmille aivan kirjan lopussa, kun Lauren puhuu Venäjästä 1200 vuotta vanhana "Kievin Venäjästä" asti säilyneenä valtakuntana ja pohtii, ovatko venäläiset selvinneet lukuisista käänteistä "arvoituksellisen venäläisen sielun" avulla. Historianlukuni perusteella yhtenäistä tuhatvuotista valtakuntaa ja kansaa ei ole, ei ainakaan Venäjän tapauksessa. Tämä narratiivi on Venäjän valtion itsensä rakentama ja sitä käytetään oikeuttamaan imperialismia. Lauren haluaa ymmärtää venäläisiä heidän itsensä ehdoilla, mutta sen ei mielestäni tarvitsisi tarkoittaa myyttien toistamista keinona "todella ymmärtää venäläisiä".
Parasta, mitä kirjasta voin sanoa on se, että koen ymmärtäväni lähes aina, mitä Lauren tarkoittaa. Se ei ole selviö, kun aiheena ovat abstraktit asiat, kuten venäläinen isänmaallisuus, venäläisten suhde rahaan, venäläinen mies, venäläinen nainen tai venäläisten suhde alkoholiin. Jos minun pitäisi samoista aiheista tehdä suomalaisnäkökulmasta lyhyitä kolumneja ei-suomalaisille, olisin pulassa. Lauren kuitenkin löytää oikeat sanat ja oikeat esimerkit, jolla tehdä näkyväksi niitä abstrakteja eroja, jotka tarkkanäköinen maahanmuuttaja tai turisti usein huomaa, mutta ei aina oikein osaa sanoittaa. Kynäilijänä Lauren on siis taitava.
Taitavan havainnointi- ja sanallistamiskyvyn vuoksi olisin halunnut antaa paremman arvion kuin annan. Merkittävin arviota laskeva tekijä on rehellisten ja kriittisten osioiden seasta silmille hyppivä sokea kiintymys Venäjää kohtaan. Se värittää kerrontaa mielestäni liikaa, vaikka Laurenin pyrkimys oli varmasti olla kaunistelematon. Kirja lipsuu mielestäni kiintymyksestä sokeaan kiintymykseen seuraavankaltaisissa kohdissa:
"[T]osipaikan tullen venäläiset osaavat paljon meitä paremmin keskittyä olennaiseen. Sitä paitsi heillä on parempi mielikuvitus ja vähemmän ennakkoluuloja uusia ratkaisuja etsiessään".
"Venäläiset ovat maailman parhaita keskustelemaan ihmiseen elämään ja kuolemaan liittyvistä kysymyksistä."
...ja niin edelleen. Kirjassa on paljon myös vastapuolta tälle, mutta eivät ne silti poista näitä laajoja yleistyksiä, joita sydämensä Venäjälle menettäneet suomalaiset välillä tekevät. Tulee mieleen Janne Saarikivi, kun hän HS:ssä kertoi Venäjän olevan hänelle totalitarismista huolimatta "vapauden valtakunta" ja että venäläiset "juhlivat, itkevät ja nauravat yhdessä tavalla, joka on omaan napaan keskittyneelle länsimaan pikkuporvarille terapiaa". Venäjästä piirretään kuva syvällisenä ja aitona vastakohtana lännen individualistiselle, pinnalliselle ja kulutuskeskeiselle kulttuurille.
Räikeimillään asia hyppää silmille aivan kirjan lopussa, kun Lauren puhuu Venäjästä 1200 vuotta vanhana "Kievin Venäjästä" asti säilyneenä valtakuntana ja pohtii, ovatko venäläiset selvinneet lukuisista käänteistä "arvoituksellisen venäläisen sielun" avulla. Historianlukuni perusteella yhtenäistä tuhatvuotista valtakuntaa ja kansaa ei ole, ei ainakaan Venäjän tapauksessa. Tämä narratiivi on Venäjän valtion itsensä rakentama ja sitä käytetään oikeuttamaan imperialismia. Lauren haluaa ymmärtää venäläisiä heidän itsensä ehdoilla, mutta sen ei mielestäni tarvitsisi tarkoittaa myyttien toistamista keinona "todella ymmärtää venäläisiä".
May 18, 2012
Always interesting to read about other countries and Russia for sure is a very interesting country! I read this in Finnish (obviously) but couldnt find it in Goodreads.. Report style not always my favourite and I thought there wasnt supposed to be any politics.. But still, I enjoyed myself AND learned, the best case scenario..
Finished 8.4.2012, 185 pages
Finished 8.4.2012, 185 pages
March 28, 2016
Intressant bok som gav insikter i vardagen i Ryssland. Dock, och det kanske är oundvikligt, så blir det ett visst översitteri i den här typen av böcker. Olikheter förstärks och likheter är ointressanta. Det är det konstiga och underliga som uppmärksammas. Och, som vanligt, västerländsk kultur blir norm.
December 1, 2013
Mielenkiintoisia huomioita Venäjästä ja venäläisistä.
April 25, 2015
Lämminhenkisesti kirjoitettu kuvaus naapurikansan mielenlaadusta, ei kaunistellen mutta rehellisesti.
October 8, 2025
Книга справляє доволі наївне враження. Вона написана у часи пізнього Путіна та короткого «царювання» Мєдвєдєва — періоду, коли ще здавалося, що Росія може змінитися. Анна-Лєна Лаурен із певною симпатією описує росіян, з якими її звела доля. Вона живе серед них, працює, дружить, намагається зрозуміти їхню логіку. І навіть сама стає трохи росіянкою — десь пхається без черги, а десь намагається обійти закон. Бо інакше не можна. Така система. Але це не погано. Така реальність.
Авторка вдало починає свій твір з головного російського свята — «дня побєди». І з типового Колі, який із піною біля рота доводить, що Естонія — «недокраїна», бо насмілилася демонтувати пам’ятник радянським «визволителям». Спроби пояснити, що Естонія має право самостійно вирішувати, що робити зі своєю історією, лише посилюють агресію: «Естонія ніколи не була справжньою державою». Власне, саме так пересічний росіянин мислить про більшість країн світу — окрім своєї «немитої батьківщини». (Це вже моя ремарка, не авторки.)
Далі тон оповіді спокійнішає. Лаурен описує повсякденне життя росіян — красивих жінок, нескінченні весільні застілля, любов до алкоголю, уміння пристосовуватись. Вона мешкає переважно в Москві та Петербурзі, серед представників середнього класу: журналістів, бізнесменів, телевізійників. Саме тому її досвід життя в Росії виглядає доволі безпечним і навіть комфортним. Навіть у післявоєнній Чечні вона натрапляє не на небезпеку, а на «привітних» посіпак Кадирова, які їй у всьому допомагають.
Паралельно авторка аналізує політичну ситуацію й, здається, що щиро вірить, що Мєдвєдєв може стати альтернативою Путіну. Адже з розвитком інтернету влада вже не зможе приховувати правду. Але згодом Лаурен сама розуміє корінь проблеми: «Контролювати людей стане неможливо. Тому не можна називати російську націю невільною». Тобто, їх все влаштовує. Вони самі вільні у своєму виборі такого життя. Наприкінці книги Лаурен резюмує: «Ми не хочемо, аби росіянам подобався Путін. Але вони вперто ним захоплюються».
У цьому реченні — діагноз. Не лише режиму, а й цілій нації. Бо хвороба глибша, ніж здається: навіть освічені люди, які оточували авторку, залишаються заражені вірусом імперського мислення. Їм не потрібне верховенство права чи рівність — їм потрібен батіг і відчуття величі, навіть якщо самі лишаються рабами.
Загалом цей твір — спроба європейки зрозуміти країну, до якої вона ставиться радше із цікавістю, ніж із критикою. На росію вона дивиться крізь рожеві окуляри. Вирвані цитати з радянських фільмів вона сприймає за «начитаність», а побєдобєсіє — за любов до історії. Але під цим шаром «культури» давно гниє агресивний культ сили. Засуджувати Анну-Лєну за симпатії не варто: вона — журналістка свого часу, яка чесно намагалася знайти людяне в людях.
Після того як я прочитав книгу залишився неприємний осад. Бо в деяких рисах росіяни, описані Лаурен, болісно нагадують нас самих: кумівство, поблажливість до закону, байдужість чиновників. Такі книжки потрібно читати не для того, щоб зневажати, а щоб бачити дзеркало. І робити все, аби віддалятися від цього племені. Бо схожість в нас є. І є над чим працювати.
Авторка вдало починає свій твір з головного російського свята — «дня побєди». І з типового Колі, який із піною біля рота доводить, що Естонія — «недокраїна», бо насмілилася демонтувати пам’ятник радянським «визволителям». Спроби пояснити, що Естонія має право самостійно вирішувати, що робити зі своєю історією, лише посилюють агресію: «Естонія ніколи не була справжньою державою». Власне, саме так пересічний росіянин мислить про більшість країн світу — окрім своєї «немитої батьківщини». (Це вже моя ремарка, не авторки.)
Далі тон оповіді спокійнішає. Лаурен описує повсякденне життя росіян — красивих жінок, нескінченні весільні застілля, любов до алкоголю, уміння пристосовуватись. Вона мешкає переважно в Москві та Петербурзі, серед представників середнього класу: журналістів, бізнесменів, телевізійників. Саме тому її досвід життя в Росії виглядає доволі безпечним і навіть комфортним. Навіть у післявоєнній Чечні вона натрапляє не на небезпеку, а на «привітних» посіпак Кадирова, які їй у всьому допомагають.
Паралельно авторка аналізує політичну ситуацію й, здається, що щиро вірить, що Мєдвєдєв може стати альтернативою Путіну. Адже з розвитком інтернету влада вже не зможе приховувати правду. Але згодом Лаурен сама розуміє корінь проблеми: «Контролювати людей стане неможливо. Тому не можна називати російську націю невільною». Тобто, їх все влаштовує. Вони самі вільні у своєму виборі такого життя. Наприкінці книги Лаурен резюмує: «Ми не хочемо, аби росіянам подобався Путін. Але вони вперто ним захоплюються».
У цьому реченні — діагноз. Не лише режиму, а й цілій нації. Бо хвороба глибша, ніж здається: навіть освічені люди, які оточували авторку, залишаються заражені вірусом імперського мислення. Їм не потрібне верховенство права чи рівність — їм потрібен батіг і відчуття величі, навіть якщо самі лишаються рабами.
Загалом цей твір — спроба європейки зрозуміти країну, до якої вона ставиться радше із цікавістю, ніж із критикою. На росію вона дивиться крізь рожеві окуляри. Вирвані цитати з радянських фільмів вона сприймає за «начитаність», а побєдобєсіє — за любов до історії. Але під цим шаром «культури» давно гниє агресивний культ сили. Засуджувати Анну-Лєну за симпатії не варто: вона — журналістка свого часу, яка чесно намагалася знайти людяне в людях.
Після того як я прочитав книгу залишився неприємний осад. Бо в деяких рисах росіяни, описані Лаурен, болісно нагадують нас самих: кумівство, поблажливість до закону, байдужість чиновників. Такі книжки потрібно читати не для того, щоб зневажати, а щоб бачити дзеркало. І робити все, аби віддалятися від цього племені. Бо схожість в нас є. І є над чим працювати.
March 15, 2018
Прекрасная маленькая книжечка, которую, мне кажется, надо прочитать всем русским, особенно тем, у кого величие и духовность.
Анна-Лена пишет о России и россиянах с любовь и удивительной теплотой, но при этом по-фински здраво. Пишет как о забавных бытовых мелочах - уменьшительные имена, обращения на "ты" и "вы", ритуалы "водкопития", так и об очень серьезных вещах, и вот именно эти пассажи читать особенно больно, местами до слез - от того, насколько они верны.
Про бесконечную ложь, которой окружен День победы, про неумение критически оценивать собственную историю, про параллельные вселенные - чиновничью и реальную, про законы, которые не законы, а некие препятствия, которые нужно обходить. Про то, что жить в России - значит проводить каждый день в борьбе с государством.
Как из всего этого родилась глубокая, живая, многогранная русская культура и как она все еще не растоптана, я не знаю. Анна-Лена тоже не знает.
Но, я смотрю, мы солидарны с ней в своей мечте, чтобы народ, обладающий такой культурой, жил соответственно ей - достойно и с достоинством, не врал бы самому себе, стремился бы к свободе и открытому миру, к переменам к лучшему, а не к жизни за собственноручно воздвигнутым забором и лохматым традициям Средневековья.
"Может быть, «загадочная русская душа» существует на самом деле. Иначе как можно было пережить монгольское иго, царское самодержавие, советский террор, посткоммунистические беззаконие и хаос?
Глубокая, теплая, сильная и живая русская культура прошла через бесчисленные круги ада. Ее мучили, ломали, избивали и подвергали бесконечному систематическому разрушению. Но не сломили ее".
Анна-Лена пишет о России и россиянах с любовь и удивительной теплотой, но при этом по-фински здраво. Пишет как о забавных бытовых мелочах - уменьшительные имена, обращения на "ты" и "вы", ритуалы "водкопития", так и об очень серьезных вещах, и вот именно эти пассажи читать особенно больно, местами до слез - от того, насколько они верны.
Про бесконечную ложь, которой окружен День победы, про неумение критически оценивать собственную историю, про параллельные вселенные - чиновничью и реальную, про законы, которые не законы, а некие препятствия, которые нужно обходить. Про то, что жить в России - значит проводить каждый день в борьбе с государством.
Как из всего этого родилась глубокая, живая, многогранная русская культура и как она все еще не растоптана, я не знаю. Анна-Лена тоже не знает.
Но, я смотрю, мы солидарны с ней в своей мечте, чтобы народ, обладающий такой культурой, жил соответственно ей - достойно и с достоинством, не врал бы самому себе, стремился бы к свободе и открытому миру, к переменам к лучшему, а не к жизни за собственноручно воздвигнутым забором и лохматым традициям Средневековья.
"Может быть, «загадочная русская душа» существует на самом деле. Иначе как можно было пережить монгольское иго, царское самодержавие, советский террор, посткоммунистические беззаконие и хаос?
Глубокая, теплая, сильная и живая русская культура прошла через бесчисленные круги ада. Ее мучили, ломали, избивали и подвергали бесконечному систематическому разрушению. Но не сломили ее".
October 15, 2022
Після понеділка 10 жовтня, проведеного без електрики, мобільного зв'язку та інтернету власне через московитів, я просто не змогла пройти осторонь цієї книги у бібліотеці. Так, читання - мій захисний механізм. Так, я шукала у цій книзі валідації моїх почуттів. Що ж я отримала натомість?
- Роздуми про те на скільки русифікованою була моя сім'я. Адже частина цінностей, описаних у книзі, були базовими для мого тата, залишаються базовими для моєї мами. Це лякає і частково наштовхує на думку про взаємну дифузію (не хочу писати "спорідненість") наших культур.
- Обурення. Адже авторка прониклася російською культурою попри варварство та несправедливість, толерування зла та безліч інших патологій народу, яку цю культуру виродив. З проявами якої вона стикалася на різних рівнях щодня.
Це щось на кшталт "воно таке зле, поламане і гидотне, що аж цікаво". Авторці ніби йдеться про проживання якогось шаленого досвіду. І вона кайфує від нього, перевіряючи чи вистоїть.
А проте це небезпечна гра.
- Цікаві спостереження через фінську призму цінностей.
- Легкий та ненав'язливий стиль письма без моралізаторства та зверхності.
Книгу рекомендую тим, хто задається питанням "Чому у світі є досі ті, хто не може відмовитися від Толстоєвського?"
- Роздуми про те на скільки русифікованою була моя сім'я. Адже частина цінностей, описаних у книзі, були базовими для мого тата, залишаються базовими для моєї мами. Це лякає і частково наштовхує на думку про взаємну дифузію (не хочу писати "спорідненість") наших культур.
- Обурення. Адже авторка прониклася російською культурою попри варварство та несправедливість, толерування зла та безліч інших патологій народу, яку цю культуру виродив. З проявами якої вона стикалася на різних рівнях щодня.
Це щось на кшталт "воно таке зле, поламане і гидотне, що аж цікаво". Авторці ніби йдеться про проживання якогось шаленого досвіду. І вона кайфує від нього, перевіряючи чи вистоїть.
А проте це небезпечна гра.
- Цікаві спостереження через фінську призму цінностей.
- Легкий та ненав'язливий стиль письма без моралізаторства та зверхності.
Книгу рекомендую тим, хто задається питанням "Чому у світі є досі ті, хто не може відмовитися від Толстоєвського?"
August 5, 2025
Flera roliga och intressanta berättelser och observationer om ryssar och om ryssland från ett finskt perspektiv. Anna-Lena som bor och jobbar i Ryssland då boken skrevs berättar på ett lättsamt sätt om hur ryssarna tänker och gör och funderar själv på vad det kan bero på, såsom den ryska generositeten, hur de köar och tränger sig fram, kontakterna, de feminim kvinnorna och maskulina männen, alkoholen och en hel del om det byråkratiska och förhållandet till staten. Via boken får läsaren några intryck av hur det kan vara i Ryssland och hur stora kulurella skillnader det är mellan Ryssland och vi i Finland, Norden och Europa, både på positiva och negativa sätt.
September 22, 2022
Книга написана в період президентства Мєдвєдєва (2008-2012], тому зараз у 2022 в країні, на яку напала Росія Путіна, книжка читається особливо критично.
Але і без цього є що відзначити. Авторка з Фінляндії і тому має, з чого дивуватися в традиціях росіян, але при цьому пише це ще перебуваючи в Росії, де їй ще працювати (або далі спілкуватися з російськими друзями), тому на кожен дикунський факт, вона вимушена наводити по 3 аргументи про те, які росіяни класні (або навіть про те, який алкоголізм в Росії душевний, як бухати це по-домашньому).
Але і без цього є що відзначити. Авторка з Фінляндії і тому має, з чого дивуватися в традиціях росіян, але при цьому пише це ще перебуваючи в Росії, де їй ще працювати (або далі спілкуватися з російськими друзями), тому на кожен дикунський факт, вона вимушена наводити по 3 аргументи про те, які росіяни класні (або навіть про те, який алкоголізм в Росії душевний, як бухати це по-домашньому).
November 17, 2022
”Ryska sällskap är de enda som reagerar med synlig bestörtning när jag berättar att jag hade en storasyster som dog plötsligt vid nitton års ålder. De frågar genast vad hon avled i. De låter mig berätta hela historien (…). Sedan skålar vi på ryskt sätt för de döda, det vill säga håller upp glaset utan att låta det vidröra de andras och dricker vodka under tystnad.
Därefter talar vi om andra saker. Det är inte meningen att man ska älta sorgerna hela kvällen, men sorg och glädje är en likvärdig del av umgänget.”
Därefter talar vi om andra saker. Det är inte meningen att man ska älta sorgerna hela kvällen, men sorg och glädje är en likvärdig del av umgänget.”
April 24, 2024
Efter att ha läst diverse sverigesvenska författares utifrån formade åsikter om Ryssland är Anna-Lena Lauréns finlandssvenska och självupplevda perspektiv uppfriskande. Istället för den nuvarande svenska bilden av ett ondskans rike nyanserar och förklarar författaren dagens Ryssland och ger en ytterst mänsklig bild av våra grannar. Och som hon skriver; västs kunskaper om Ryssland är vida större än dess förståelse av landet. Och däri ligger nyckeln, förståelse.
October 29, 2018
Кажется, я только что прочитала небольшой гайд для иностранцев, как приехать в Россию и выжить, одновременно понять русскую душу (попробовать понять) через использование уменьшительно-ласкательных и водку, быстренько вникнуть в политические тонкости великой державы.
Стереотипно и достаточно субъективно.
Стереотипно и достаточно субъективно.
January 5, 2025
Laurén har ett fascinerande, personligt och medryckande sätt att skriva. Engström
passar perfekt som uppläsare till Lauréns böcker.
Denna bok från 2008 känns redan väldigt "historisk", en berättelse om ett Ryssland ur en svunnen tid. Jag skulle rekommendera att läsa Lauréns böcker i tidskronologisk ordning. Jag hoppas Lauren kommer att fortsätta skriva många fler böcker.
passar perfekt som uppläsare till Lauréns böcker.
Denna bok från 2008 känns redan väldigt "historisk", en berättelse om ett Ryssland ur en svunnen tid. Jag skulle rekommendera att läsa Lauréns böcker i tidskronologisk ordning. Jag hoppas Lauren kommer att fortsätta skriva många fler böcker.
December 15, 2022
Väldigt intressant att få en inblick i hur ryssarna tänker. Förvånansvärt vad mycket likheter det fanns mellan ryssar å österbottningar ändå, iallafall enligt mig. Det gjorde mig nästan full i skratt under några sidor.
April 30, 2020
If you want to learn a personal opinion about Russians, go ahead and try reading this book.
August 11, 2021
Det var både underhållande och nyttigt att läsa boken.
August 18, 2021
Sure this book is written back in 2008 but a lot is still the same in Russia.
September 20, 2021
Lyssnade som ljudbok.
December 23, 2021
Jag brukar tycka om hennes reportage men stör mig lite på den lite väl breda penseln här.
March 15, 2022
Mycket intressant om rysk kultur ur ett finskt/västerländskt perspektiv.
June 10, 2024
Mycket intressant, lärorik och välskriven.
Displaying 1 - 30 of 39 reviews