«Монстри». Найстрашніші монстри — це люди
«Чудовиська і примари існують насправді. Вони живуть всередині нас. Й іноді вони перемагають» — Стівен Кінґ завжди казав, що найгірші монстри це монстри всередині нас. Тому його твори, окрім різного роду монстрів завжди розповідають про людей. Жорстоких людей у своїх вчинках та думках, та тих, які потрапляють у лапи їхньої жорстокості. Так і в коміксі «Монстри» Баррі Відзора-Сміта від видавництва Fantagraphics в центрі оповіді є людина, яка може стати монстром у своїх діях, або ж уникнути цього. Безумовно, що цей комікс, над якими ветеран індустрії коміксів Баррі Віндзор-Сміт працював 37 років (а йому вже зараз 71 рік), є його власним шедевром. Тому «Монстри» цілком заслужено здобули премію Айзнера 2022, яку також можна опосередковано вважати премією за життєві досягнення творця.
«Монстри» — це найважчий комікс в емоційному плані, який мені доводилося читати до цього часу. Вплив війни, яка зараз у самому розпалі на теренах нашої країни, є без виключення колосальним і руйнівним для нас аспектом. Усе прочитане проходить через призму всіх теперішніх жахливих подій. Тому читати історію, яка відбувається під час Другої Світової війни та опісля її завершення вкрай важко. У багатьох відношеннях це схоже на пам’ятник болю. Це не комікс, який Баррі Віндзор-Сміт хотів створити, це комікс, який він мав створити. Тут щирість і оголена вразливість часто викликають нудоту, з яскравими зображеннями жорстокості та гніву, які можуть походити лише від людини, яка близько знайома з цими речами.
Коли я перегорнув останню сторінку коміксу, я відчув, що моїм тілом розходиться полегшення. Але водночас я дістав щось глибоке і важливе. Через таку надмірну кількість страждання, божевілля й ультранасильства було важко сприймати прочитане настільки, що я часом не міг навіть прочитати більше ніж кілька сторінок за раз. І я звісно не міг почати писати про це, коли закінчив. І повірте мені, я читав багато похмурих речей. Я постійно змушував себе відкладати примірник на бік для власного емоційного заспокоєння. Мені знадобилися тижні, щоби закінчити читання. І ще тижні, щоб скласти думки до купи. Це було морально та психологічно виснажливе читання.
Монстри нагадують нам про нацистські «дослідження», тортури, знущання, жорстокість, які мали місце під час їхньої спроби створити суперсолдата. Жорстокість цієї амбіції не виняткова для нацистів, оскільки американці також проводили нелюдські дослідження, експерименти, випробування на людях. Це по суті антивоєнна історія, де батько Боббі йде на війну, відчуває невимовну жорстокість на фронті, де його психологічний стан доводиться до божевілля й повертається додому, щоби передати своє божевілля в гніві та насильстві своїй дружині, чарівній і невинній Джанет Бейлі, й особливо своєму сину, маленькому Боббі. Зловживання на війні та одержимість виграти війну призводять до насильства загалом та в цій конкретній сім’ї особливо. Ми зараз, як ніхто, розуміємо, що війна — це пекло. І що ті люди, які безпосередньо страждають від теперішньої війни, перебувають у центрі цього пекла.
Доречно сказати, що «Монстри» дуже ефективно використовують проміжки часу. Історія починається в 1949 році жорстоким насильством, коли мати Боббі, Джанет, боронить свого маленького сина від його розлюченого батька Тома. Через п’ятнадцять років Боббі йде по слідах свого батька-ветерана та потрапляє до армійського призову. Його заява про те, що він не має сім’ї чи кваліфікації, робить його обраним для зловісного досліду. Кілька місяців по тому ми бачимо його просякнутим дротами та підвішеним у смердючому басейні, а його шкіра розпухла від м’язів і порізана шрамами. Його хімічно вдосконалене тіло тепер є інвестицією армії, але він має неочікуваного союзника з планом втечі.
Секретний проєкт починається з нацистського вченого, який поправляє свої окуляри рукою-кігтем, тоді як благородний рятівник армієць Бейлі, — афроамериканець зі здібностями «худу» (це набір духовних практик, традицій і вірувань, які були створені і приховані від рабовласників поневоленими африканцями в Північній Америці), — бажає допомогти Боббі. Інший сценарист міг би підняти це кліше ще на один щабель вище і зосередитися на насильстві та драмі супер-солдата на волі в Америці 60-х. Так, Віндзор-Сміт справді дає нам перестрілки, напади та погоні, але «Монстри» більше зацікавлені в тому, щоби повернути час назад. Цей комікс про втраченого хлопчика, його матір, над якою знущалися й жорстокого, травмованого батька, про грізні вечері та про його посттравматичний розлад і про те, як потрібно створити монстра, щоб забути про якусь там мораль.
Задумливі, драматичні панелі Віндзора-Сміта пізніше показують молодих Тома та Джанет, щасливих перед війною. Новоспечений батько надсилає ніжні листи з фронту, його погляд на все навколо такий, що він міг би описати французьке село та звуки війни в одному милозвучному реченні. Але після шокуючого відкриття в хаосі німецького відступу він повертається іншим. Руки, які колись писали любовні листи, замість цього тягнуться до пляшки віскі та накидаються на його дружину та сина. Тепер на секунду зупиніться й усвідомте, що це все відбувається прямо зараз у нас. Тому споглядати це все вкрай важко.
Вміння Віндзора-Сміта володіти камерою сцени, позами та жестами у своєму малюнку це щось дивовижне. Товсті руки Тома, стиснуті від напруги чи плечі Джанет, що покорено опускаються, — оживляють персонажів та змушують відчути все повністю в емоційному плані. А деякі образи залишаються надалі й після прочитання: велосипед із зігнутими колесами серед високої трави чи дим, що здіймається над обіднім столом в офіцерській їдальні. Поруч із натуралізмом ховається щось дивне, яке змушує вирувати уяву, як коли сосиски перетворюються на відрізані пальці. Дорослий Баррі знову переживає свої дитячі травми, його велике, спотворене обличчя та химерна статура, скуті на сходах, коли навколо нього вибухають суперечки його батьків з минулого — образ, який особливо запам’ятався й постійно зринає в пам’яті. Віндзор-Сміт зображує це жахливо ідеально, де у сцені перемішалися дві часові лінії. Батьки, коли він ще був юний і час, коли він вже є понівечений монстр. Це все має шокуючий вигляд. Світ створює монстрів, і ми не можемо ними повністю керувати. Тому насильство породжує насильство, і ви ніколи не залишаєте його в минулому.
Одна з речей, я��а спонукала мене прочитати цей комікс, полягає також у тому, що оригінальна ідея сягає корінням до знайомого всім Галка, свого роду історії про походження монстра, і також була натхненна Франкенштейном. Я рекомендую «Монстри» Баррі Віндзора-Сміта всім, але з величезною обережністю. Читання цього коміксу викликає найжахливіші почуття та містить багато лайна. І взагалі не уявляю, як цей, не побоюся цих слів, геніальний сценарист і художник міг 37 років працювати над такою складною й важкою роботою. Але все ж рекомендую, тому що вважаю, що це важливий комікс і колись стане культовою класикою нашого часу. Це ще один приклад того, наскільки серйозним, зрілим і трансцендентним може бути комікс.