Таємниця

by Yuri Andrukhovych, Юрій Андрухович

Цeй poмaн нaпиcaний в жaнpi, який caм aвтop нaзивaє "Зaмicть poмaну". Дaмo цитaту з пepeдмoви: "Ми вибpaли ocтaннiй тиждeнь бepeзня, ciм днiв. Щopaнку вiн пpиxoдив дo мoгo тимчacoвoгo aфpикaнcькoгo пoмeшкaння нa Штуттґapтep Плятц, 22 i щoвeчopa пoвepтaвcя дo ceбe нa cxiд Бepлiну. Щoдня ми пpoгoвopювaли пo 8 - 10 гoдин i мiж нaми був йoгo диктoфoн. Звичaйнo, cкaзaти "пpoгoвopювaли" будe нeтoчнicтю: гoвopив пepeвaжнo я, a вiн пepeвaжнo cтaвив зaпитaння. Пpи цьoму ми пocтупoвo cпopoжнювaли вiд oднoї дo двox з пoлoвинoю пляшoк кoтpoгocь iз нaшиx улюблeниx бpeндi. Кoжнoгo з циx днiв ми пpoживaли (я пoвтopнo) пeвний дoбpячий шмaтoк мoгo життя. Ocтaтoчнe poзумiння cьoгo, щo зi мнoю нacпpaвдi вiдбувaлocя в уci тi poки, дaлeкi i ближчi, пpиxoдилo, як i cп'янiння, щoйнo нaпpикiнцi дня, увeчepi. A нaзaвтpa ми, пpocвiтлeнi й oчищeнi, бpaлиcя зa нacтупний шмaтoк. I тaк булo пpoтягoм уcix днiв зa виняткoм cьoмoгo. Нa cьoмий дeнь ми дoмoвилиcя пoїздити Бepлiнoм. Ми piзкo змiнювaли лaндшaфти, coцiaльнi уклaди, нaпpямки pуxу i зacoби пepecувaння, ми гoвopили пpo вce нa cвiтi, a йoгo диктoфoн - пoпpи oфiцiйнo пpoгoлoшeний нaми дeнь зacлужeнoгo cпoчинку - зaвжди лишaвcя увiмкнутим". "Вiн" – цe Eґoн Aльт. Sapienti sat.

Genres: Ukraine, Ukrainian Literature, Biography, Autobiography, Modern

477 pages, Hardcover

First published January 1, 2007

About the author

See also:
UKR Юрій Андрухович
BLG/RU Юрий Андрухович

Yuri Andrukhovych (13 March 1960, Ivano-Frankivsk) — is a contemporary Ukrainian writer, essayist, poet, translator and public figure. Among his most notable works are novels Рекреації (Recreations, 1992), The Moscoviad, (Московіада, 1993), Perverzion (Перверзія, 1996), Twelve circles (Дванадцять обручів, 2003), The Secret (Таємниця, 2003), and Justicia's lovers (Коханці юстиції, 2017).

Andrukhovych's biggest literary awards include:
* BBC Ukraine "Book of the Year" (2018) for novel «Justicia's lovers»

Reviews

[Inna · Rating 2 out of 5]

Андрухович робить цікавий хід: книжка оформлена як його довга автобіографічна розповідь з перервами на запитання журналіста, та одночасно несе на собі ярмо роману (Одразу згадала «Аритмію почуттів» Вишневського і Дороти Веллман, яку читала на хвилі «Самотності в мережі», круте було читання). Себто наче і оцініть-становлення-мене-молодого-і-ще-не-сильно-перспективного, але якщо що, то «всі збіги випадкові».
То яким був молодий Андрухович? Склалося враження, що егоцентричним та час від часу недоречно грубим. Читати про його п’яну молодість було нудно, армійські історії я чула й веселіші, ну а завершальна прогулянка Берліном, мабуть, зворушила б у мені хоч щось, якби я там побувала. Загалом, мабуть, це не найкраща книжка для знайомства з автором.

[Olga Pogynaiko · Rating 3 out of 5]

Спершу мене ця книжка дратувала. Ніякого приколу слухати про дитинство Андруховича. Потім, там де Бу-Ба-Бу і перестройка і початки незалежності було цікаво. Ба навіть армія - це теж було цікаво. У самому кінці, ця улісівська прогулянка по Берліну взагалі безпотребна, як і всі літературні алюзії, які автор намагається туди запхати.
Загалом я бачу сенс появи цієї книжки хіба тільки в необхідності (наприклад, по договору) видати на-гора якийсь текст. Ну, і видалися спогади. Окей, спогади. Спогади - це нормально, і не треба вигадувати міфічних чудіків-фанатів-журналістів, які сім днів по Біблії слухають твої спогади (так-так, ви з ним разом творите світ, тут все ясно і прозоро). Отже, мій висновок - не читала у 2008 (чи коли воно там появилося), і слава Богу. Не читала би й далі, але ось підвернулася аудіокнижка, дякувати товариству сліпих і українському законодавству :)
З кумедного. Диктор, здається Ігор Мурашко, шпортаєтся на матюках і англійських словах. Від того англійські слова виходять з неправильними наголосами, але то дрібниці. А от матюки від цього шпортання (пауза, вдих, слово) і читання ніби через силу виходять такі дуже чітко артикульовані аж ніби наголошені, кумедно :) До кінця книжки до матюків диктор звикає, бггг
Ага, ще. Є там згадки про революцію, то я перші рази підвисала - не могла зорієнтуватися, про котру з них, а тоді дойшло, що книжка видана задооовго до другої.
Читати? Ну, я не знаю, хіба що ви фанат Андруховича і здатні проковтнути будь-що з-під його пера, або ще ви досліджуєте історію Бу-Ба-Бу. (Або, як я, міцно сидите на уадіокнижках, особливо коли куховарите або працюєте на городі).

[Yuliia Zadnipriana · Rating 3 out of 5]

Я не люблю Андруховича.

Правильніше сказати, його творчість. Точніше, я ніяк не можу їі осягнути. "Рекреації", "Переверзія", "Московіада", "12 обручів" і я не здають. Тепер от "Таємниця". І знову не моє.

У мене є глибока підозра про те, що не було ніякого інтерв'ю — щось мало віриться в існування журналіста, НАСТІЛЬКИ обізнаного в творчості Андруховича і зацікавленого його життя. Склалося враження, що письменнику просто ТРЕБА виговоритися.

І так, в нього справді особливий стиль: з тонким гумором та іронією він розказує про все: дитинство, школа, Бу-Ба-Бу, армія, навчання, робота, смерть Брєжнєва, родина, атмосферу епохи кінця минулого століття. Місцями мені відчувався присмак певної зверхньості, деякої самовпевненості.

Деякі спогади були цікаві. Найбільше мене зачепили описи заснування Бу-Ба-Бу і всієї тієї письменницької двіжухи: дуже реально і жваво описано. І про смерть Брєжнєва один абзац😀

Це той випадок, коли ніби й розумієш автора — мені якось навіть на іспиті випав білет по "Рекреаціям" і я майстерно проаналізувала той дивний текст так, що аж сама собі повірила, що він мені сподобався. Філологи, шопоробиш.

Але з іншого боку, коли я читаю щось подібне, закрадається думка: чи справді ми бачим той сенс, який там є? Чи не обвів автор нас круг пальця, змушуючи розбирати свій текст на дрібочки і щось там у ньому роздивлятися.

Може, я не з того почала? Не з тих книг?

Як у вас з Андруховичем? Є тут прихильники його творчості?)

[Nastya Podhorna · Rating 5 out of 5]

Хоча ця книжка і відрізняється від попередніх романів автора приблизно настільки ж, як і "Одного разу в Голлівуді" від попередніх фільмів Тарантіно, але вона також дуже класна (мені взагалі подобається як пише Андрухович). Власне, така собі авторська біографія у авторській інтерпретації, стилізована під інтерв'ю. І поки читаєш, то складається враження, що сидиш у компанії прикольного "оповідача", який весело травить байки про життя (ну, може він десь гіперболізує чи прибріхує, але оповідь тобі подобається, і хочеться, щоб він говорив без упину). По-друге, цікава розповідь про літературну тусовку кінця 80-х - початку 2000х - я цей час в принципі застати не могла (лише несвідомим краєчком)), тому цікаво, як здобувалася (культурна) незалежність.

[Олексій Трішкін · Rating 2 out of 5]

Що ж, це моє перше знайомство з автором і, на жаль, невдале. Загалом читається легко і є цікаві та зворушливі місця (тільки ті, де події з життя Андруховича та його емоції, збігалися з моїми - як-то спогади про батька, студентські роки). Але чи була ця книга корисною для мене, вагаюся відповісти ствердно. Просто читання біографії на 477 сторінок, приправлене де-не-де цікавими літературними зворотами та життєствердним гумором. Окремого схвалення варто надати композиції всього твору. Узявши за принцип оповідання дружній діалог - інтервʼю, читання нагадує скоріше розмову двох приятелів, а не одягання лаврових вінків. Таким чином автор не йде у бік самозакоханості та час від часу стримується від од самому собі. Це свідчить, як на мене, про глибоку іронію пана Юрія до своєї ж постаті. Також хочеться сказати, що така рефлексія особисто мені нагадує спроби переусвідомити власне минуле та знайти відповіді на деякі свої питання - немов «що ж усе-таки в мені заховано, ким і з якою метою» (може, я й надумую, а назва «Таємниця» тут просто для ефекту). І хоч відгуку у мені цей текст не знайшов, та тим не менш він розпалив у мені ще більше бажання прочитати художні твори письменника.

[Tamara Rumiantseva · Rating 3 out of 5]

Скільки не читала Андруховича - він пише тільки про себе, вихваляє лише себе. Не сподобалось.

[Nazarii Zanoz · Rating 3 out of 5]

Наскільки сподобалися початок та середина, настільки не зайшло закінчення, котре мені вибивається з канви оповіді і не деконструює її, а радше трохи руйнує. Ось ця спроба олітературнення, виходу за межі есеїстики трохи змазана.

[Катерина Майковська]

це певно вперше я читаю переказ сучасної історії України очима когось із західної. в цьому контексті було дійсно цікаво і пізнавально, багато чого собі виписала.

я так і не зрозумалі, це Андрухович називав Іздрика "Індриком" (привіт старому буйволі Лі :) ), чи це диктор після тої кількості матюків та еротичного гонива вже не може вимовити імʼя нормально ? :) одначе спасибі диктору за стоїчність.

[Dm. Riabichenko · Rating 2 out of 5]

Я спочатку не звернув уваги на ім'я авторова співрозмовника, а варто було. З перших рядків після преамбули, що легендувала його появу, мої підозри підтвердилися. Андрухович як Андрухович взявся на дві партії оспівувати себе.
І нехай деякі факти були цікаві, нехай деякі байки були захоплюючі, але мене вистачило лише на чверть книги. Я кинув. Пан Юрій старанно вбиває творчій простір для своїх біографів. В преамбулі оно навіть і самого потенційного біографа вбив. Я у тому не співучастиму.

[Viktor Malyshev · Rating 2 out of 5]

В целом интересная книга довольно известного автора. Книга о его жизни, можно сказать автобиография. Мне очень понравилось про детство и институт, но потом очень просело. Было сложно читать. Интересно про создание общества, это снова очень понравилось.
В общем интересные мысли были и слог простой и понятный, с красным словцом.
Но дочитать не смог. Возможно попробую другие книги автора.

[Андрій Шийчук · Rating 5 out of 5]

Імхо найкраща прозова книжка Андруховича, і моя з його прози улюблена.