Чоловічий гарем? В Україні? Неможливо! Однак Ірина, прочитавши щоденник тети Амалії, яка жила на початку ХХ століття, переконується у протилежному. Непересічна доля чекає на жінку, яка знає собі ціну, коли вона не зважає на традиції й обирає своїм гаслом незалежність...
Я люблю стиль письма Наталки Сняданко: як вона складає слова докупи, як конструює з них речення, і робить це так легко і невимушено, що тут не перечепишся через кострубатість фраз чи недоречність епітетів. Від самої книжки я нічого не чекала і на щастя не читала анотацію, тому і не розчарувалась. Тому що якщо ви сподіваєтесь на історію про чоловічий гарем - то не сподівайтесь) Сподівайтесь на колекцію портретів героїв, про яких до кінця не зрозуміло, як вони між собою пов'язані, на згадку про щоденник "тети Амалії", який, звичайно, цікавий, але є лише ще одним портретом в колекції, але аж ніяк не рушієм сюжету. Загалом, для мене це ідеальна "книжка в електричку", коли під час читання багато відволікань і важко зосередитися, тому берешся читати щось легке і просте. Але в своїй категорії "легкого і простого" ця книжка досить ок.
Вперше прочитала цей твір років 10 тому і мені він сподобався. Цього року вирішила перечитати. Геть вже не пам'ятала ні про що, ні головних героїв. І... мені сподобалось!!! Твір не схожий ні на що. По ходу читання виникало постійно порівняння тексту з картинами імпресіоністів - екшену немає, ніби то ти розглядаєш мазки художника, які поступово складаються в цільний образ. Мені сподобався сам процес читання, занурення в атмосферу книги.