Книга «Побачити Париж» Таїсія Наконечна Видавництво «Парасоля», 2022 рік ⠀ Ця збірка була мені близькою. Я не стикалася з тими проблемами, які проживають герої оповідань, але я відчувала цю «тугу» за домівкою. Це життя від поїздки до поїздки. Життя в очікуванні повернення додому. Історії про різні країни та різні ситуації з емігрантського життя. Цікаво. Сумно. Іноді кумедно. Останнє оповідання було особливо болюче… ⠀ Раджу. ⠀ Цитата: ⠀ «Попереду була важка дорога, митарства кордону і пекло українських доріг. Дмитро собі трохи не так це уявляв. Поки він обдумував і готував відʼїзд, у думках прямо на крилах летів додому, і якась така радість була в цьому польоті. А насправді він сидів у холодному автобусі, вдивлявся в обриси знайомого міста, що було його домом протягом чотирьох років, і не розумів, хто він і де він. Було лячно повертатися, але на це повернення він покладав великі надії.» ⠀ Про книжку: ⠀ «Збірка оповідань «Побачити Париж» – це спроба прочинити двері до життя українських емігрантів. Хоча більшість героїв історій вигадані, більшість подій – реальні. Можливо саме тому, читаючи ці історії, з легкістю впізнаєш у них своїх друзів, знайомих або себе.» ⠀ #примхливачитака
Очікувала на романтичні історії, шось про Париж та інші міста. В результаті сухий виклад фактів з біографії героїв, у яких усе погано, трапляється біда за бідою, горе за горем. Сум, печаль, тоска. До Парижу так і не доїхали.
Попри те, шо всі ці історії дуже знайомі (якшо у вашому близькому чи не дуже колі є емігранти), мені вони сприймались чомусь неорганічно + трошки передбачувано + якась загруба ширма virtue signaling чи шо ("ось які неправильні заробітчани, а ось яка правильна я")
Збірка, яка спонукне задуматися, що таке дім для кожного з нас. Де він? І яким має бути. Кожен з героїв робить свій вибір, тікає від своїх проблем або ж завзято бореться з ними. Книга живо описує властиве Україні явище - заробітки. Цікавим є те, що у кожного героя свій бекграунду цього вибору, свої наслідки. А ще мені сподобалося, що це оповідання. Я довго не могла повернути читання в своє життя, а разом з цією книгою це вдалося. Бо коротке оповідання, звісно довше за допис в соцмережах, але дає можливість поволі увійти в режим.
Париж я ще не бачила, але вже встигла побувати якийсь час в ролі мігрантки і скуштувати того хліба на "островах", поки українці на "материковій Україні" часто-густо малюють в своїй уяві райське життя закордоном, де мед рікою, а гроші падають з неба. Ця книга - збірка коротких оповідань з різними історіями про українських мігрантів та їхніх близьких, котрих спіткали фінансові, сімейні, екзистенційні, ... (підставити потрібне) труднощі, через котрі довелось податись до чужих країв в пошуках кращої долі.
Маючи привілей бути особисто знайомою з авторкою книги, мені вдалось зловити закладений набагато глибший прихований зміст, паралелі, власний досвід мігрантства авторки та певну рефлексію до всього того, що відбувалось у той нелегкий період.
Хочу виокремити згадку про оповідання "Ельдорадо", в якому навіки закарбувалась памʼять про перших трьох полеглих пластунів в бою проти російської агресії - Маркіяна (Паславського), Євгена (Подолянчука) та Віктора (Гурняка). Дякую авторці за ідею і довіки завдячую хлопцям за свободу 💔
Цю книгу я прочитав дуже легко — буквально за півтора дня. Вона написана простою мовою й читається швидко, попри те, що авторка порушує зовсім не просту тему: міграцію українців за кордон і їхні перші, не завжди вдалі, спроби заробітку в іншій країні.
Подекуди читання було болючим і навіть страшним. Прикро визнавати, але реальність сьогодні справді така: багато людей змушені або свідомо вирішують шукати кращої долі за межами України. І тоді постає не лише питання виживання чи адаптації, а значно глибше — ким я є? Де моя ідентичність? Як залишитися собою в чужому середовищі?
Саме тому ці тексти я сприймав не як окремі оповідання, а радше як спосіб рефлексії. Вони віддзеркалюють сучасну реальність: хтось і досі вірить і шукає свою «Ельдорадо-Україну», хтось намагається втілити заповітну мрію, а хтось — знайти самого себе.
Розумію, що ці історії — не просто вигадка, а значною мірою взяті з життя. І все ж хочеться вірити, що ми зможемо створювати кращі умови у власній країні, а не лише шукати їх там, де вони вже нібито є.
Надто награно сумно, навіть не змогла дочитати останні декілька сторінок. Всі історії як одна - закордоном сумно, а в Україні добре, або "бути заробітчанином це не мати нічого, зате жити в Україні - неймовірно". Про Париж аж декілька історій, і те дуже банальні (в одній з них навіть до Парижу не доїхали).
This entire review has been hidden because of spoilers.
These stories are incredibly well observed and told with great kindness. As a collection, the book reveals the human cost of being an expat under a variety of circumstances, some more precarious than others. A great anthropological study, and a moving set of narratives.
Прочитала за один вечір. Книга читається легко. Вона складається з кількох історій, не пов'язаних між собою сюжетом. Єдине спільне для них всіх - всі вони про мігрантів з України. Деякі відгукютюся більше, деякі менше. Зірку зняла за те, що очікувала все ж більше позитивних історій.
Знову коротка проза, що стало для мене неабияким сюрпризом. Адже я, не читаючи навіть анотації, чомусь нафантазувала собі, що це повноцінний роман. ⠀ Проте, навіть, рахуючи те, що це таки виявилася коротка проза - мені все сподобалося. ⠀ Кожна історія розповідає про емігрантів та проблеми, з якими вони зіштовхуються, приймаючи рішення поїхати з України. Кожна історія видавалася мені чимось знайомою та близькою. Адже я теж емігрантка. Теж прожила щось подібне чи щось своє. ⠀ Тому з цією книгою ми виявилися на одній хвилі. А ще авторка пише досить просто і водночас захопливо. ⠀ Окремо хочу відмітити дизайн книги. Це щось неймовірне! Читати її було приємно і я отримала свою порцію насолоди. ⠀ Прочитала за один день в автобусах і, можливо, тому книга мені підійшла ідеально. Адже вона компактна і я не розпорошувала увагу, ловлячи ниточки одного полотна, а починала і закінчувала по одній чи декілька історій за поїздку. ⠀