AFFIRMATIVE ACTION EMPIRE. Nations and nationalism in the Soviet Union, 1923-193

The Wilder House Series in Politics, History and Culture

by Terry Martin

The Soviet Union was the first of Europe's multiethnic states to confront the rising tide of nationalism by systematically promoting the national consciousness of its ethnic minorities and establishing for them many of the institutional forms characteristic of the modern nation-state. In the 1920s, the Bolshevik government, seeking to defuse nationalist sentiment, created tens of thousands of national territories. It trained new national leaders, established national languages, and financed the production of national-language cultural products.This was a massive and fascinating historical experiment in governing a multiethnic state. Terry Martin provides a comprehensive survey and interpretation, based on newly available archival sources, of the Soviet management of the nationalities question. He traces the conflicts and tensions created by the geographic definition of national territories, the establishment of dozens of official national languages, and the world's first mass "affirmative action" programs.Martin examines the contradictions inherent in the Soviet nationality policy, which sought simultaneously to foster the growth of national consciousness among its minority populations while dictating the exact content of their cultures; to sponsor national liberation movements in neighboring countries, while eliminating all foreign influence on the Soviet Union's many diaspora nationalities. Martin explores the political logic of Stalin's policies as he responded to a perceived threat to Soviet unity in the 1930s by re-establishing the Russians as the state's leading nationality and deporting numerous "enemy nations."About the Terry Martin is Assistant Professor of History at Harvard University.

Genres: History, Russia, Nonfiction, Ukraine, Soviet History, Soviet Union, Politics

Paperback

First published December 1, 2001

About the author

Terry Martin is Associate Professor of History at Harvard University.

Reviews

[David · Rating 4 out of 5]

Terry Martin seeks to tackle the question of how nationalities and ethnic minorities were treated in the USSR in the antebellum Stalin period. The Affirmative Action Empire admirably succeeds in sketching this out in a 460-page treatise that despite the vast and complex scope, and sometimes difficult train of thought, tells an intelligible tale of national-cultural pragmatism, hubris and redress.

The case of the USSR is truly unique in the sense that a semi-developed interior deliberately stimulated the national consciousness and self-rule of its constituent minorities, carving out swathes of Russian-colonized land in which the Russian state-bearing people became their own minority. This reversed in the mid-thirties, when Russian feelings of national neglect were attended to and their identity was constructed around being the first socialist people. Stalin, as the Bolshevik nationalities expert, first drew up the Leninist principles that governed the very idealistic literacy and Affirmative Action Programmes in NEP times, which made remarkable progress in pulling the 'eastern' nations out of their 'backwardness'. Along the way, hundreds of thousands of people migrated (or were migrated, in the run-up to the second world war) to consolidate their national homelands in the Cultural Revolution of 1928-1933, until the Great Retreat of 1933-1939 signalled a re-appreciation of the place of Russian and the Russians within the USSR.

Most interesting was the case of the linguistic Ukrainization, which demonstrated the very complex intersection of nation and class in Ukraine, which was divided between the rural Ukrainian-speaking farmer class and the urban Russian-speaking proletariat, and which resolution required a nuanced and experimental approach that sometimes favoured the former and sometimes the latter. In general, the most proletarianized classes won out, which is also why revolutionary justice most struck the non-Russian minorities, even in times when legally speaking they ought to be privileged over the Russian central government. Nevertheless, the peripheral nations attained an unprecedented degree of autonomy and bargaining power vis-a-vis the centre.

Dense and challenging, The Affirmative Action Empire is nevertheless an unavoidable guide to Soviet national policy, no matter the political framework the reader prefers. Recommended.

[Данило Судин · Rating 5 out of 5]

Книга Тері Мартіна присвячена проблемі, про яку українські історики мали б знати більше. А тому, на перший погляд, видається непорозумінням факт написання книги про національну політику в СРСР американським істориком. Втім, саме ця відстороненість і неангажованість робить книгу цікавою.

По-перше, автор володіє фактичним матеріалом на "відмінно". Серед бібліографії є книжки українських істориків, про які не завжди згадують і в українських дослідженнях. Так само автор не працює на вторинних джерелах, але оперує матеріалами архівних справ.
По-друге, автор не зосереджується виключно на Україні. Переважно, в працях про національну політику в СРСР 1920-х - 1930-х рр. українські автори схильні вбачати лише українське питання, іншими просто нехтуючи. Автор виходить за такі національні рамки історії, шукаючи наднаціональних закономірностей. Фактично, майже через 10 років ідентичну методологію запропонує Тімоті Снайдер в своїй праціКриваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, щоб зрозуміти логіку гітлерівського та сталінського режимів та терорів.

Відтак, книга цікава оглядом національної політики в СРСР як цілісності, а не в окремій національній республіці. Крім того, вона пропонує схему, за якою розгорталася ця політика. Керуючись принципом: "Якщо рух неможливо придушити, його слід очолити", - радянська влада спершу започатковує кампанію коренізації (яка діяла не лише в Україні, де отримала назву українізації, але й в інших республіках), яка мала надзвичайні успіхи. Зокрема, саме ця політика сприяла національному "відродженню" східним народам СРСР, хоча для РСФРР це відродження було згорнуте і ліквідовано його наслідки в 1930-х рр. Саме ця політика сприяла консолідації західних народів СРСР (українці, білоруси тощо). Мета була простою: уникнути розгортання антирадянського націоналізму. Відтак, перетворити національну ідентичність на лояльну до комуністичного проекту.
І навіть використати для поширення комунізму на сусідні держави. Йдеться про принцип П’ємонту, який було застосовано до фінів, українців, білорусів, молдаван, корейців тощо. Національна політика не була спробою виявити (витягти з підпілля) національних лідерів, щоб в 1930-і рр. знищити їх, а дійсно вірою в те, що такий проект сприятиме консолідації СРСР.
На жаль, опір колективізації, посилення загрози зовнішнього вторгнення в СРСР (часто - уявна загроза) змінили цю політику. Відтак, на сцені знову з’являється російський народ, який до того був упослідженим: не мав власних органів управління, статусу національної меншини чи навіть титульної нації. Саме в 1930-х рр. формується нова візія російського народу - як ядра СРСР, адже лише він не мав небезпечних транскордонних зв’язків з буржуазними країнами (як українці, поляки, білоруси, фіни).
Проте і в цьому випадку згортання національної політики не відбувається: національні республіки не скасовуються, а асиміляція не проголошується пріоритетом. Російський народ стає першим серед рівних. І за таких умов створення для нього національних органів також не є доцільним: адже для росіян батьківщиною є весь СРСР.

Такий короткий виклад не відкриває всіх особливостей і цікавинок книги. Тому окремо зупинюся на кількох.
По-перше, в СРСР в 1930-х рр. відбувається перехід від модерністського трактування нації (як спільнот, що виникають на певному етапі розвитку суспільства) до примордіалістського (нації є споконвічними спільнотами). Цей перехід зумовила, перш за все, логіка Великого терору, який був спрямований на ворожі нації (тобто ті, які проживали і на території буржуазних держав). Оскільки представники цих націй намагалися уникнути терору за національною ознакою, змінюючи власну національність, то 1938 р. НКВС видало розпорядження, що національність людини визначається національністю батьків. Якщо батьки мають різну національність, то людина може її обирати - між національностями батьків. Цей момент був визначальним для розпаду СРСР (про що писали Роман Шпорлюк в Формування модерних націй: Україна – Росія – Польща та Роджерс Брубейкер в Переобрамлений націоналізм. Статус нації та національне питання у новій Європі. Завдяки цьому асиміляція в СРСР не могла відбутися. Але також - відбувалося постійне нагадування, що в людини має бути національна ідентичність. А про важливість таких нагадувань писав Бенедикт Андерсон в Уявлені спільноти: Міркування щодо походження й поширення націоналізму. На цьому ж акцентує свою увагу і Тері Мартін: національна політика 1920-х рр., яка давала привілеї при працевлаштуванні на роботу не-росіянам, зробила поняття національності повсюдним і повсякденним. Якщо згадати, що в 1910-х рр. населення України часто не знало, якої воно національності, бо не вважало категорію "нація" за релевантну, то СРСР в цьому плані зробив гігантський поступ. Цей поступ завершився в 1991 р., але мова не про те.
По-друге, в тексті автор показує механізм роботи бюрократичного апарату СРСР: м’ягка та жорстка лінія, терор як сигнальна система. Фактично, він виходить на цікавий висновок: офіційні заяви та документи є слабким джерелом при вивченні СРСР. Слід звертати увагу на реальні дії. Зокрема, якщо різкому публічному осудженню піддано великоросійський шовінізм, але жодного чиновника за нього не заарештовано чи розстріляно, то все це - голослівні заяви. Натомість, буржуазний націоналізм в пресі чи заявах урядовців може і не фігурувати як основна загроза, але проти буржуазних націоналістів проводяться масові показові судові процеси - то буржуазний націоналізм на практиці є ворогом №1.

В тексті є ще низка цікавих і несподіваних ідей, які просто бракує місця і часу, щоб переповісти. А тому перейду до кількох критичних зауважень.
1. Автор не пояснює, як виглядала національна політика щодо східних народів. А саме: як відбувалося визнання за тим чи іншим племенем статусу нації? Хто це робив, як відбувалося транслювання цих висновків до органів влади? І чому карта серденьоазійських республік перекроюється протягом 1920-х - - 1930-х рр. дуже драматично. Зокрема, Киргизська СРР перейменовується в Казахську СРР. Як таке могло відбутися - як можна було переплутати два народи? І чому Узбецька СРР поглинає сусідні республіки, як і Таджицька. Яка доля була Закавказької федерації?

2. Автор завершує книгу висновком, що в СРСР не було на��іру створювати радянський народ - це був лише риторичний зворот. Звісно, за Сталіна так і було (про що пише автор), але пізніше... Брубейкер показує, що за Хрущова йшла політика на створення цього народу. Отже, позиція автора є надто упередженою в цьому питанні.
Та й загалом книжці бракує продовження - з оглядом національної політики в СРСР протягом 1939-1991 рр. Втім, це зауваження вже не до автора, а до майбутніх дослідників. Адже за Брєжнєва русифікація йшла повним ходом, як і політика асиміляції (яка обмежувалася переконанням про спадковість національності). Чому в другій половині ХХ ст. СРСР все ж відійшов від сталінізму, перейшовши на більш жорстку позицію? Книга ставить ці питання - і, можливо, стимулюватиме до пошуку відповіді на них.

П.С. І що цікаво, вивявляється, що в 1930-х рр. побутувало поняття "соціалістична нація". В світлі цього поняття "буржуазний націоналізм" вже не є таким безглуздим: в нього міг бути антонім як будівництво соціалістичної нації. Цікава родзинка книги.

[Matt · Rating 5 out of 5]

Martin's book has changed the way scholars interpret the history of Soviet nationality policy. His contention that the initial goals were to promote nationality and develop the lesser ethnic groups of the Soviet Union, and the way the USSR backtracked on this after the results were not what they hoped for, runs counter to previous understandings of the topic.

The majority of the book consists of examining Ukraine in particular, with Belarus and Central Asia given notice as well. So while it doesn't look at the Soviet Union as a whole, it is possible to still extrapolate the arguments Martin puts forth for the other nationality groups involved. That said, Martin's extensive use of archival sources makes clear that while he focused on Ukraine, the ideas were brought forth to all parts of the USSR.

For anyone who is serious about understanding Soviet nationality policy, this is a key book to read, as it has laid the foundation for modern studies on the topic.

[Steven · Rating 4 out of 5]

Soviet Nationality policy was a rollercoaster ride. There is a lot of detail about different epochs and intersections and contradictions (or seeming contradictions that maybe weren't such contradictions, etc). Can kind of get lost sometimes because its not entirely linear and you're bouncing around in periods so keeping an eye on dates is vital.

[John · Rating 4 out of 5]

An exhaustive and fascinating work on the first, and most widespread, use of affirmative action in a nation's history. The granular detail covered by the author showed the extent of honest effort to uplift and prioritize the smaller "nations" within the USSR, both in order to stave off nationalism and minimize the dominance of Russian chauvinism.

The book is divided between: 1923-1932 as the initial push for ethnic national pride and priority, 1933-1936 as covering the cultural revolution and the emerging problems from severly downplaying Russian ethnic pride and attempting to remove the Russian language from the smaller republics (especially in government), and 1936-1939 as the re-assertion of Russia as "first among equals" in the brotherhood of nations, ensuring that the Russian language was taught as a second language to all children, and reestablishing Russian cultural products as national pride, like the national poet/music.

I wish the author had spent more time in the conclusion going over the material covered and summarizing this long and dense work. Alas the conclusion was barely 2-3 pages and touched on very little before wrapping up abruptly.

[Ashley Reenstjerna · Rating 5 out of 5]

I would highly recommend this book to anyone who wishes to have a full understanding of the ussr and it’s policy on “indigenization” and minority nationalism and rights. This book gives the reader a good understanding on what went on in this time period and how the ussr embraced its diversity at the cost of the “great Russians.” It explains the “oppressed” nations vs the “oppressor” nation. The book also documents the laws against racism that the ussr had and everyday people’s reactions. It’s a long read but we’ll worth it.

[Katie · Rating 3 out of 5]

Really interesting topic, but hard to get through.

[Dimitrii Ivanov · Rating 5 out of 5]

Довольно обстоятельно и весьма чётко раскрывается природа раннесоветской национальной политики, объясняются её зигзаги. Многие вещи применимы, конечно, и к другим сферам.

[Artem Komisarenko · Rating 5 out of 5]

Дуже крута книга про національну політику СРСР в 20-х - 30-х. Автор детально розглянув коренізацію і поступовий відхід від неї та внутрішню логіку цих процесів. В нашій історіографії коренізація часто подається дуже спрощено, як тимчасовий виверт більшовиків, а її згортання пов'язують з укріпленням тиранії Сталіна, якого до того ж демонізують. Насправді, все виявляється не так просто. І Сталін був одним з поборників коренізації, і повного відходу від неї ніколи не було, і згортання проходило в декілька послідовних етапів.

[Dan · Rating 2 out of 5]

Francine Hirsch did a much better job with the same subject matter.

[Grant · Rating 5 out of 5]

A fascinating study of the highly complex Soviet nationalities polices in the 1920s and 1930s. Not an easy read by any means, but full of informative detail and insightful analysis.