Перша прочитана книжка в цьому році - і відразу в десятку. Автора цієї графічної історії знають ті, хто читав культового "Бетмена. Рік перший" Френка Міллера, адже Девід Маццукеллі малював похмурий і водночас реалістичний сеттінг Ґотема. Тут все інакше. Перед нами історія про архітектора Астеріоса Поліпа, який нічого за все своє життя не побудував, тому й ввжається "паперовим архітектором" в університеті Нью-Йорка. Його світ побудовий із прямих ліній і гострих кутів, з якого він зверхньо поглядає на інших. Студенти рідко коли вирізняються для нього, а будь-які почуття чи емоції легко вписуються у зазделегідь підготовлені схеми й концепти. Люди для нього - чергові проекти, формули або й форми (зв'язок із Платоном тут дуже важливий як і з грецькою філософією), які снують немов заглушені копії самих себе. Правда, фраза "what if reality (as perceived) were simply an extention of the self?" в середині книжки ламає сурову геометрію Астеріоса, як і руйнує несподіваний вогонь його квартиру й житло.
Фізичний світ Астеріоса згорає дотла. Він втрачає рукописи, втрачає своє місце, а отже - сенс (адже людина без місця неможлива, її тваринних інстинків недостатньо для виживання). Далі починається подорож Америкою та власними спогадами, що блискуче передає перо Маццукеллі. Ви знаєте, настільки оригінальної візуальної мови я вже давно не зустрічав. Безліч оригінальних шрифтів, які відповідають настрою, часу, епосі; неймовірно лаконічні й емоційно болісні панелі, які передають усю самотність Астеріоса; блискуча гра на контранстах; експерименти з формою (чого варті візуалізації різних характерів людей завдяки різним формам), переходами й ґаттерами. Напевно, єдиний автор, близький до стилю Маццукеллі - це геніальний Кріс Вайр. Останній, правда, більш академічний, надто недосяжний для пересічного читача, більше принагідний для дисертацій, присвяченим коміксам. Стиль Маццукеллі досяжний для будь-кого, він позбавлений надмірної складності, хоча й далеко не простий.
Основне ж в цій історії не стільки блискуча, геніальна візуальна складова, а емоційне і філософський наповнення. Історія Астеріоса - це боротьба не стільки із зовнішніми викликами, а власними привидами й демонами, упередженнями. На жаль, ми не можемо позбутись того, що нас травмувало, але це не означає, що ми повинні травмувати інших, робити їхнє життя нестерпним. Ось ця невимовна екзистенційна напруга вирізняє роботу Маццукеллі з-поміж інших, де візуальні образи прекрасно допомагають передати те, що не завжди можливо зробити словами. Астеріос усе життя шукав спокою, досконалості, прагнучи наблизитись до невливомого ейдосу, а насправді шукав свою другу половинку, втрачену внаслідок розз'єднання. Повертаючись до неї, життя мало би налагодитись, але порядок - це лише маленький острівець посеред хаосу, який дає про себе знати у найбільш неочікувані моменти.
Life is stressful, that's why they say 'rest in peace'