«Аби книжка» постала, аби було. Хоча бути, як і решта всього, що є на світі, не мусила. Автор дякує дружнім газетам і журналам (а це «Молодий Буковинець», «Post-Поступ», «УЖ» і «Країна») за сторінки, вперше надані під зібрані тут тексти, та за виплачені гонорари. З поваги до читачів автор, зрозуміло, волів би обмежитися винятково гонорарами, уникаючи публікації текстів. Але наразі аж про такі досконалі видання залишається тільки мріяти.
Олександр Бойченко (15 листопада 1970) - український письменник, літературний критик, перекладач, есеїст, колумніст, педагог
В 1992 році закінчив Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича за спеціальністю «Російська мова та література». У 1997–2010 роках доцент Чернівецького університету, викладач зарубіжної літератури, а також співредактор інтернет-часопису «Потяг 76», колумніст «Українського Журналу» (Прага), журналу «Країна» (Київ), газети «Молодий буковинець» та інших.
З 2010 року зосереджується на творчій роботі: художній редактор декількох книг, автор шести збірок есе та кількох сотень публікацій у наукових і періодичних виданнях, перекладів на українську з польської та російської. Член журі премії «Книжка року». Перший лауреат «Книжки року» у номінації найкращий медіакритик. 2015 року за книгу «Більше / Менше» присуджено премію імені Юрія Шевельова, за художню та наукову есеїстику.
Якось вже так склалось, що поезію та короткі прозові твори останні кілька років читаю в рази менше, аніж прозу від 150+ сторінок. Але іноді натрапляю на такі от прекрасні нагадування, що від читання малої прози можна отримати величезне задоволення.
Книга є збіркою історій з життя автора, його роздумів та міркувань на тему української дійсності та менталітету. І, хоча у книзі описано дійсність 2012 року і, дякувати Богу, ми здихались «улюбленця» автора Януковича, хоч і за дуже дорогу ціну, але, насправді не так вже й багато змінилось у нас в країні - в політиці маємо багацько маленьких гидкеньких вилупків-януковичат, які мріють розправити крила і дорватись до високих посад, а деякі вже дорвались, державні службовці різного рангу та система в цілому так само корумповані, а більшість населення так само не хоче думати та розумнішати, а притомна меншість змушена або боротись, або миритись з «авгієвими конюшнями підсумків їх «розумової» діяльності». Тому на виході маємо актуальну суміш іронії та здорової самокритики, оптимізму та скептицизму, гумору та переживань за майбутнє, сарказму та патріотизму. Та ще й написану настільки смачно та цікаво, що книга читається так наче пісня лине.
Не з усіма поглядами та твердженнями автора згоден, деякі з них сприймаю як провокативні, але мені книга сподобалась і до прочитання її раджу.