What do you think?
Rate this book
Сльози вітчизни
Андреас Ґріфіус – один з найвидатніших поетів німецького бароко, що жив і творив у найтрагічніший для Німеччини час – період Тридцятилітньої війни. Народився Ґріфіус у місті Ґлогау (Силезія) у пасторській родині. Освіту здобув у гімназії Данциґа (Ґданська), де й написав свої перші поетичні твори латиною. Саме поети того часу такі як А. Ґріфіус, М. Опіц, Ф. Лоґау, С. Дах, П. Гергардт, П. Флемінґ, Х. Гофмансвальдау та інші взялися за творення поезії національною мовою.
Твори Ґріфіуса позначені внутрішнім неспокоєм і напругою, а також релігійно-містичними мотивами, що притаманно всій німецькій поезії доби бароко.
У сьогоднішній Німеччині творчість Ґріфіуса вивчається у школі та вишах. Час від часу перевидаються його непроминальні твори, які, на диво, звучать надзвичайно сучасно.
Перекладач Олег Жупанський працював над книжкою близько сорока років. А вже 1990 року у часописі «Всесвіт» вперше в Україні була велика добірка поезії А. Ґріфіуса. У підготовлену книжку творів А. Ґріфіуса ввійшло майже сто сонетів поета, а також його оди, вірші та епіграми. В Україні це перше книжкове видання поета.
Твори Ґріфіуса позначені внутрішнім неспокоєм і напругою, а також релігійно-містичними мотивами, що притаманно всій німецькій поезії доби бароко.
У сьогоднішній Німеччині творчість Ґріфіуса вивчається у школі та вишах. Час від часу перевидаються його непроминальні твори, які, на диво, звучать надзвичайно сучасно.
Перекладач Олег Жупанський працював над книжкою близько сорока років. А вже 1990 року у часописі «Всесвіт» вперше в Україні була велика добірка поезії А. Ґріфіуса. У підготовлену книжку творів А. Ґріфіуса ввійшло майже сто сонетів поета, а також його оди, вірші та епіграми. В Україні це перше книжкове видання поета.
184 pages, Hardcover
Published March 23, 2023
1 person is currently reading
5 people want to read
About the author
Andreas Gryphius
108 books14 followersAndreas Gryphius (1616 - 1664) was a German lyrical poet and dramatist.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
November 15, 2024
QUANTUM EST QUOD NESCIMUS
Невже це марення, а може рідна кров
Нам розум збурює, чи потаємні сили?
Коли мій друг в біді, – невже вони звістили,
Що нам відкриється його страждань покров?
Коли відійде він, невже мій дух ізнов
Зануриться в страхи, котрі мене гнітили,
А тінь його жаска і прах його зотлілий
Вестимуть річ сумну про благо і любов?
Мій брате, важко так обсіли сни пророчі,
Ти сповіщав мені про смерть свою три ночі,
Від мене відхиляв страждання навісні.
Ти намагавсь мене в далекі мандри звати,
Але ще рано нам в ті мандри вирушати.
Невже ми знаєм менш, ніж бачимо вві сні?
Quantum est quod bescimus - як багато ми не знаємо. До недавна нам був недоступний творчий доробок класика німецького бароко - Андреаса Ґріфіуса. Жив він і писав у нелегкий час - в період тридцятилітньої війни. Цим і зумовлена тематика його віршів - розруха, ванітас (марнота марнот), релігійні вірші, а також вірші про хвороби, чуму та смертність тіла.
Переклад зробив Олег Жупанський. Ця робота тривала сорок років і дійсно тут є що почитати і перечитати. Навіть вголос.
Ілюстрована книга роботами легендарного Володимира Лободи, а художне оформлення зробив Андрій Кісь. Цікаво, що цей тандем зустрічаються у виданнях серії "Приватна колекція" від "Піраміди", але й "Видавництво Жупанського" зробило видання на славу: суперобкладинка, ляссе.
Рекомендую до прочитання всім шанувальникам класичної поезії та літератури, а особливо перекладачам і піїтам. Це класика, є чому повчитися і в Ґріфіуса і в Жупанського.
VANITAS VANITATUM ET OMNIA VANITAS
Все марнота. Еклезіаст, І. 2.
Куди не гляну - все на цьому світі тлінне:
Муруєш нині дім він завтра упаде,
Де зараз місто ввись безпечно так росте,
Там стадо пастимуть покірне і сумирне.
Що пишно так цвіте - невдовзі всохне й згине,
Що пнеться над усе - є час і смерть на те,
Ось сонце сяяло, незчувся - дощ іде,
О Господи, усе таке невічне, плинне.
Людське життя, мов сон, минеться і тоді –
I титули й пиха - лиш булька на воді,
Яке ж марнотне все, що прагнем прославляти,
Все порохи, зола, солома на вогні,
Мов квітка в лузі, що не стрінеться мені.
Ніхто не хоче з нас одвічне споглядати.
Словеса: тепера, засвіти (вживає це слово часто і Жупанський молодший), Йсус, грунь, зАскалка, святотерпця шлях, у нурті гуркотнеч, збиткування, гірка всеїдна сіль, далекогляд, ячання, жагота, вогнецвіт, клятьба.
***
Примітки при читанні:
Чомусь всі обійшли увагою добряче видання Ґріфіуса у перекладі Олега Жупанського. А я от не без користі та вдоволення собі його вичитую. Жодного відгуку на Goodreads... Люблю бути першим. Тим більше, що класичну поезію варто читати тим хто сам віршує і перекладає. 1650 рік, розвій німецького бароко. Ванітас per ce.
ПРО АБРАГАМА ОРТЕЛІУСА ПАРЕРҐОНА
Старого світу кін, тут плине час непевний,
Жорстока лють вогню, врага кривавий меч,
Ортелія рука веде між колотнеч,
Вже даленіють ген за обрієм Атени,
Вривається Перґам, шторми довкруг шалені,
Буруняться моря вітрам усупереч,
Зникає вже земля - вирує грізний смерч,
Свободи ж не скують всі сили навіжені.
Бо сенс свободи - це здолати круговерть:
Нужди, біди, страждань, ба більше, навіть смерть.
Знайти усе в собі, себе ж в усьому, Боже!
Минуле бачить він і зрить будучину,
Він бачить всі гріхи, жахіття глибину,
Вже тіло-дім паде, та впасти дух не зможе.
САМОТНІСТЬ
Живу в самотині, що більша від пустелі,
Блукаю в болотах, у хащах - сам не свій.
То слухаю птахів, то крик сичів страшний;
Довкола тільки ліс і неприступні скелі.
Палацу зрікся. Та чужий в простій оселі.
Дивлюсь, як люд бреде в самотину глухий,
І їх надії всі стають на ґрунт хисткий,
Під вечір змучені, на ранок знов веселі.
Печера, череп, хмиз, кістяк, що ось лежить,
Все вказує мені: життя то тільки мить;
Зів'яну й відійду, як квітка однорічна.
Облуплена стіна, забутий Богом край -
Дорожчі навіть є за той жаданий рай,
Бо ж вірю, що душа немеркнуча і вічна!
Андреас Ґріфіус
Переклад Олега Жупанського
*
Ортеліус (Ортелій) Абрагам (1527-1598) – видатний фламандський картограф та географ, творець першого географічного атласу, що складався з 53 мап з докладними географічними текстами. Атлас був названий «Видовище земної кулі» (Theatrum Orbis Terrarum) і став своєрідною «географічною Біблією» для мореплавців, та витримав понад 40 видань. Сонет присвячений його праці Парерґон, що є збіркою мап, які ілюструють давню історію та історію Святого Письма тощо.
Невже це марення, а може рідна кров
Нам розум збурює, чи потаємні сили?
Коли мій друг в біді, – невже вони звістили,
Що нам відкриється його страждань покров?
Коли відійде він, невже мій дух ізнов
Зануриться в страхи, котрі мене гнітили,
А тінь його жаска і прах його зотлілий
Вестимуть річ сумну про благо і любов?
Мій брате, важко так обсіли сни пророчі,
Ти сповіщав мені про смерть свою три ночі,
Від мене відхиляв страждання навісні.
Ти намагавсь мене в далекі мандри звати,
Але ще рано нам в ті мандри вирушати.
Невже ми знаєм менш, ніж бачимо вві сні?
Quantum est quod bescimus - як багато ми не знаємо. До недавна нам був недоступний творчий доробок класика німецького бароко - Андреаса Ґріфіуса. Жив він і писав у нелегкий час - в період тридцятилітньої війни. Цим і зумовлена тематика його віршів - розруха, ванітас (марнота марнот), релігійні вірші, а також вірші про хвороби, чуму та смертність тіла.
Переклад зробив Олег Жупанський. Ця робота тривала сорок років і дійсно тут є що почитати і перечитати. Навіть вголос.
Ілюстрована книга роботами легендарного Володимира Лободи, а художне оформлення зробив Андрій Кісь. Цікаво, що цей тандем зустрічаються у виданнях серії "Приватна колекція" від "Піраміди", але й "Видавництво Жупанського" зробило видання на славу: суперобкладинка, ляссе.
Рекомендую до прочитання всім шанувальникам класичної поезії та літератури, а особливо перекладачам і піїтам. Це класика, є чому повчитися і в Ґріфіуса і в Жупанського.
VANITAS VANITATUM ET OMNIA VANITAS
Все марнота. Еклезіаст, І. 2.
Куди не гляну - все на цьому світі тлінне:
Муруєш нині дім він завтра упаде,
Де зараз місто ввись безпечно так росте,
Там стадо пастимуть покірне і сумирне.
Що пишно так цвіте - невдовзі всохне й згине,
Що пнеться над усе - є час і смерть на те,
Ось сонце сяяло, незчувся - дощ іде,
О Господи, усе таке невічне, плинне.
Людське життя, мов сон, минеться і тоді –
I титули й пиха - лиш булька на воді,
Яке ж марнотне все, що прагнем прославляти,
Все порохи, зола, солома на вогні,
Мов квітка в лузі, що не стрінеться мені.
Ніхто не хоче з нас одвічне споглядати.
Словеса: тепера, засвіти (вживає це слово часто і Жупанський молодший), Йсус, грунь, зАскалка, святотерпця шлях, у нурті гуркотнеч, збиткування, гірка всеїдна сіль, далекогляд, ячання, жагота, вогнецвіт, клятьба.
***
Примітки при читанні:
Чомусь всі обійшли увагою добряче видання Ґріфіуса у перекладі Олега Жупанського. А я от не без користі та вдоволення собі його вичитую. Жодного відгуку на Goodreads... Люблю бути першим. Тим більше, що класичну поезію варто читати тим хто сам віршує і перекладає. 1650 рік, розвій німецького бароко. Ванітас per ce.
ПРО АБРАГАМА ОРТЕЛІУСА ПАРЕРҐОНА
Старого світу кін, тут плине час непевний,
Жорстока лють вогню, врага кривавий меч,
Ортелія рука веде між колотнеч,
Вже даленіють ген за обрієм Атени,
Вривається Перґам, шторми довкруг шалені,
Буруняться моря вітрам усупереч,
Зникає вже земля - вирує грізний смерч,
Свободи ж не скують всі сили навіжені.
Бо сенс свободи - це здолати круговерть:
Нужди, біди, страждань, ба більше, навіть смерть.
Знайти усе в собі, себе ж в усьому, Боже!
Минуле бачить він і зрить будучину,
Він бачить всі гріхи, жахіття глибину,
Вже тіло-дім паде, та впасти дух не зможе.
САМОТНІСТЬ
Живу в самотині, що більша від пустелі,
Блукаю в болотах, у хащах - сам не свій.
То слухаю птахів, то крик сичів страшний;
Довкола тільки ліс і неприступні скелі.
Палацу зрікся. Та чужий в простій оселі.
Дивлюсь, як люд бреде в самотину глухий,
І їх надії всі стають на ґрунт хисткий,
Під вечір змучені, на ранок знов веселі.
Печера, череп, хмиз, кістяк, що ось лежить,
Все вказує мені: життя то тільки мить;
Зів'яну й відійду, як квітка однорічна.
Облуплена стіна, забутий Богом край -
Дорожчі навіть є за той жаданий рай,
Бо ж вірю, що душа немеркнуча і вічна!
Андреас Ґріфіус
Переклад Олега Жупанського
*
Ортеліус (Ортелій) Абрагам (1527-1598) – видатний фламандський картограф та географ, творець першого географічного атласу, що складався з 53 мап з докладними географічними текстами. Атлас був названий «Видовище земної кулі» (Theatrum Orbis Terrarum) і став своєрідною «географічною Біблією» для мореплавців, та витримав понад 40 видань. Сонет присвячений його праці Парерґон, що є збіркою мап, які ілюструють давню історію та історію Святого Письма тощо.
September 30, 2025
автор міг би бути зіркою (головним дурником) твіттера, дарма що жив на початку 1600х років
у віршах він:
— жаліється на самотність
— жаліється що його не розуміє світ
— жаліється що жінки користуються косметикою і ЯКТАКМОЖНА!!
— в 23 роки жаліється що прожив все життя і далі все намарно, пора помирать
— в 24 роки жаліється що прожив все життя і далі все намарно, пора помирать
— в 25 років жаліється що прожив все життя і далі все намарно, пора помирать
— жаліється на нероздільне кохання
— десь сім різних сонетів «до євгенії» (євгенія, це чотирнадцятирічна дівчинка, фльор педофілії був обов'язковим в 17ст.)
— приблизно 78 різних творів про те як він захворів і як йому тяжко
— приблизно стільки само віршів-звернень до ісуса, шо навколо світ «хтивости, гнилизни і дурману» (с)
— максимально фаталістичні вірші про шторм і грозу і як він налякавсь
щось не зрезонувало абсолютно.
у передмові зазначається, що автор жив під час тридцятилітньої війни, і це наклало депресивний відбиток на творчість. та цей депресивний відбиток радше зчитується з емоцією «що ти блядь ниєш», аніж зі співчуттям і розумінням складного періоду історії.
у віршах він:
— жаліється на самотність
— жаліється що його не розуміє світ
— жаліється що жінки користуються косметикою і ЯКТАКМОЖНА!!
— в 23 роки жаліється що прожив все життя і далі все намарно, пора помирать
— в 24 роки жаліється що прожив все життя і далі все намарно, пора помирать
— в 25 років жаліється що прожив все життя і далі все намарно, пора помирать
— жаліється на нероздільне кохання
— десь сім різних сонетів «до євгенії» (євгенія, це чотирнадцятирічна дівчинка, фльор педофілії був обов'язковим в 17ст.)
— приблизно 78 різних творів про те як він захворів і як йому тяжко
— приблизно стільки само віршів-звернень до ісуса, шо навколо світ «хтивости, гнилизни і дурману» (с)
— максимально фаталістичні вірші про шторм і грозу і як він налякавсь
щось не зрезонувало абсолютно.
у передмові зазначається, що автор жив під час тридцятилітньої війни, і це наклало депресивний відбиток на творчість. та цей депресивний відбиток радше зчитується з емоцією «що ти блядь ниєш», аніж зі співчуттям і розумінням складного періоду історії.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews