Сарока на шыбеніцы

by Alhierd Bacharevič, Альгерд Бахарэвіч

“…Гэты раман, назва якога запазычаная ў вядомай карціны Пітэра Брэйгеля-старэйшага, — гіпнатычная гісторыя жыцьця дзяўчыны Веранікі, німфаманкі-нарцысісткі, што жыве ў краіне, чымсьці падобнай да Беларусі, працуе ва ўправе канцэнтрацыйных лягераў…

…Сьвет, які стварае Бахарэвіч, нагадвае хутчэй мроі з прозы Кафкі або Набокава, але структурна “Сарока на шыбеніцы” — гэта мазаіка ў духу Картасара. Выдатная літаратурная спародненасьць, якая сьведчыць ня толькі пра зьдзейсьненую аўтарам амбітную спробу далучыцца да найвялікшых чарадзеяў пяра, але і пра тое, што ён ставіць сабе штораз вышэйшую творчую плянку…”

Ян Максімюк

354 pages, Paperback

First published January 1, 2009

About the author

Alhierd Baharevič is a Belarusian writer and translator. For his first book Практычны дапаможнік па руйнаваньні гарадоў (A practical tool for the destruction of cities) he received the Hlinjany Wjales, the independent book prize in Belarus. He is a winner of Belarusian literary prizes and participant of many international literary festivals. Bacharevic moved to Germany in 2007. In 2013 he returned to Minsk, where he lives now.

Cyrillic profile

Reviews

[Piotr · Rating 4 out of 5]

Nieco mi zeszło, a nie jest to książka szczególnie wielkich rozmiarów.
Pomijając kilka mocno stresujących, okołoświątecznych tygodni, pewnym problemem była konstrukcja tej powieści. Nie powiem - wątek toczący się w wirtualnym świecie trafił do mnie średnio. Ale to chyba mój feler niż książki. Odnalazłem się bowiem we wszystkich pozostałych - i odnalazłem niezwykle solidną i ciekawą literaturę. Niezwykle ponurą, dołującą jak białoruska rzeczywistość - pamiętam, jak nieco ponad 20 lat temu wracałem z ulgą do domu po ledwo kilkudniowym pobycie w Mińsku. A to jeszcze nie był Mińsk Łukaszenki!
Bacharewicz skończył pisać "Srokę..." w 2008 -jednym z jej (obsesyjnie wręcz powracającym) tematów jest "walka z faszyzmem"... Kilkanaście lat i okazało się, że my też faszystami jesteśmy...
Trzeba znać, trzeba czytać sąsiadów.

[Mascha · Rating 2 out of 5]

Vieranika muss sterben. Und zwar in fünf Minuten, in ihrem Büro in der Verwaltung.

Erzählzeit und -perspektiven springen oft und unvermittelt, was das Lesen nicht unbedingt vereinfacht. Dabei werden kleine Episoden aus Vieranikas Leben erzählt, aus Kindheit, Jugend und Studentenzeit. Manche dieser Episoden sind grandios erzählt und haben mich beim Lesen gefesselt, teilweise war der abschweifende und philosophierende Erzählstil allerdings sehr verwirrend.

Vieranika fängt in ihrer Einsamkeit an, ein Online-Computerspiel zu spielen, dass sie völlig gefangen nimmt, und zu einer Parallelwelt wird.

S. 98: "Bald war ihr klar, dass sie für längere Zeit im Zwergendorf würde bleiben müssen. […] Vieranika wurde eine leere Holzhütte neben drei riesigen Kiefern überlassen, sie schlief viel und aß mit Appetit und befand eines Abends, als sie unter dem niedrigen Strohdach erwachte, sie sei nun so weit genesen, sich neuen Abenteuern zuwenden zu können. Sie lächelte der pelzigen, zutraulichen Spinne zu, die in der Ecke wohnte und trat gebückt aus der Tür."

Das Konzept fand ich interessant, und im Prinzip waren diese Passagen auch interessant geschrieben, aber die völlige Verrealisierung der Online-Welt war mir etwas zu übertrieben.

Die Erzählperspektive springt oft und ohne Vorwarnung: die Teile, die über Vieranika im Jetzt und Damals berichten, haben einen allwissenden Erzähler, zusätzlich gibt es Kapitel, die von Vieranikas (Ex-)Freund, einem ins Exil gegangenen Schriftsteller, erzählt werden. Ich bin absolut kein Freund von Romanfiguren oder -erzählern, die zu nah am eigentlichen Autor sind. Alhierd Bacharevic lebt, wie Vieranikas schreibender Freund (so nehme ich zumindest an) in Hamburg im Exil, und ja, das ist mir schon zu viel Gleichheit zwischen Fiktion und Realität, zumal die Passagen aus der Sicht von Vieranikas Freund für mich absolut überflüssig waren.

Komplette Rezension

[Eugène L. · Rating 4 out of 5]

Героїня - молода дівчина на ім'я Вероніка з робітничого селища під Мінськом (назва, звісно, символічна). Селище називається "Сьвет" (Світ) і ніби символізує світ героїні і її оточення. З дитинства вона вбирає у себе всі упередження свого середовища.

Мешканці цього Світу радіють, що у країні є влада і "порядок"; всі хто проти "влади та порядку" для них "фашисти". "Фашистами" герої називають усіх, хто не вписується у їхню модель світу: від дрібних злодіїв, до учасників демократичного руху. Зрозуміло, що головні "фашисти" - білоруські опозиціонери. Демократичні гасла - навіть "Покласти кінець фальсифікаціям!" - теж сприймаються як "фашистські": народ їх не розуміє і не хоче розуміти. Період відносної свободи - до приходу Лукашенка до влади, це для них "часи, коли фашисти ледь не захопили владу". Білоруська теж сприймається як "їхня фашистська мова".

Вероніка теж у все це вірить і виростає повною "ватницею". А проте вона симпатична людина. Ми бачимо її життя майже від початку. Перші дитячі спогади, коли увесь світ здається чарівним і цікавим. Перші проблеми і страхи. Відносини зі старшим братом. Закоханості. Домагання чоловіків. Сексуальний досвід.

Бахаревіч показує Вероніку геть не ідеальною - зі всіма комплексами, сумнівами, помилками, невпевненістю у собі. Але, може, саме цим героїня і приваблює - читач навіть ризикує у неї закохатися. У одному лише не сумнівається Вероніка: у правоті Влади і у шкідливості "фашистів" (себто всіх опозиціонерів взагалі).
More: http://texty.org.ua/pg/article/textyn...